Рішення № 12671791, 30.11.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2010 р. Справа № 9/89

Господарський суд Івано-Франківської області у складі суду: судді Фанди Оксани Михайлівні при секратарі судового засідання Поліводі Сергію Володимировичу розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалько-ІФ", вул. Чубинського, 13/1, м. Івано-Франківськ, 76007

до відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота", м. Харків, пр. Леніна, 36, 61200 в особі філії Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота" у м.Івано-Франківську, вул. Галицька, 31, м. Івано-Франківськ, 76000

про визнання недійсним договору № 02/02-ю на кредитну лінію (відновлювальну) від 11.09.2006 року

За участю представників сторін:

Від відповідача: Якубовський Олександр Олександрович - провідний юрисконсульт, (довіреність № 157 від 01.09.2010 року)

Від позивача представники не з'явилися.

Заявлено вимогу про визнання недійсним повністю договору № 02/02-ю на кредитну лінію (відновлювальну) від 11 вересня 2006 року, з додатковими угодами № 1 від 16 листопада 2006 року та № 2 від 11 вересня 2007 року до цього договору із строком дії до 10 вересня 2008 року як такий, що суперечить чинному законодавству України.

Представник позивача не скористався своїм правом та повноважного представника в судове засідання не направив, хоча був належним чином повідомлений про дачу, час та місце судового розгляду справи, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, яке наявне в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частина 1 ст. 69 ГПК України встановлює, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце судових засідань.

При цьому судом враховано, що відповідно до абз. 3, 4 п. 3.6 роз"яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 року № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності повноважного представника позивача.

В обгрунтування заявлених позовних вимог в позовній заяві зазначено наступне. Між ТзОВ "Фалько-ІФ" та ПАТ "Банк Золоті ворота" в особі філії акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" 11.09.06 року було укладено договір № 02/02ю на кредитну лінію (відновлювальну) з урахуванням додаткових угод № 1 від 16.11.06 року та № 2 від 11.09.07 року до цього ДоговоруЮ з максимальною сумою заборгованості за нею 40 000 євро.

Станом на 10.09.08 року як Банк, так і Позичальник порушили умови договору, а точніше не виконали його умов і Банк не надав Позичальнику 15 000 євро кредиту в рамках ліміту Договору, а Позичальник не повернув отриманий, як стверджує Банк, кредит в сумі 25 000 євро, відсотки за його користування в розмірі 1 489, 91 євро та пеню в розмірі 42 849, 81 грн.

На час закінчення строку Договору і виникнення конфлікту між банком та позичальником засновниками ТзхОВ "Фалько-ІФ" були: юридична особа ТзОВ "Фірмаг" - 90 % статутного капіталу, фізична особа - громадянин Італії - Розеллі Джанкарло - 10 % статутного капіталу.

По причині неплатоспроможності попередніх учасників Товариства "Фалько-ІФ" було проведено реорганізацію ТзОВ "Фалько-ІФ" і на певних умовах: зокрема, пролонгація кредитного договору на один рік та видача залишку кредиту в розмірі 15 000, учасником товариства стала ОСОБА_1.

В позовній заяві зазначено, що кредитний договір та додаткові угоди укладені в порушення приписів статей 203, 214-217, 230-234, 1046-1056 ЦК України і підлягає визнанню недійсним.

Представник відповідача позовні вимоги заперечив в повному обсязі та просив суд в їх задоволенні відмовити. Відповідачем подано письмовий відзив на позов. В обгрунтування поданих заперечень представник відповідача зазначив про безпідставність позовних вимог, оскідьки оспорюваний договір укладений сторонами відповідно до вимог статті 203 ЦК України, Книги п"ятої ЦК України, Глави 20 ГК України, Закону України "Про банки та банківську діяльність", інших нормативно-правових актів.

Будь-які підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними, що передбачені ст. 215, 230, 231, 232 ЦК України або ст. 207 ГК України - відсутні. Крім того, позивачем не подано суду будь-яких доказів, які б підтверджували викладені у позовній заяві обставини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши усі подані у справу докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Між ТзОВ "Фалько-ІФ" (позичальник) та ПАТ "Банк Золоті ворота" в особі філії акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" (банк) 11.09.06 року було укладено договір № 02/02ю на кредитну лінію (відновлювальну), відповідно до умов якого у період з 11.09.06 року по 11.09.07 року банк зобов"язується надати позичальникові кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості за нею 15 000 євро (ліміт) у будь-який день зазначеного періоду, а позичальник зобов"язується повернути кредит у строк 11.09.07 року та сплачувати проценти за користування ним за ставкою 14, 8 % річних на визначених договором умовах (п. 1.1 Договору).

Додатковими угодами № 1 від 16.11.06 року та № 2 від 11.09.07 року до договору № 02/02ю на кредитну лінію (відновлювальну) внесено зміни, згідно яких збільшено кредит у рамках відновлювальної кредитної лінії з максимальною сумою заборгованості 40 000 євро (ліміт).

Відповідно до п. 2.1 Договору банк надає кредит на поточні потреби шляхом оплати платіжних документів з позичкового рахунку.

Судом встановлено, що позивач отримав кредитні кошти в розмірі 25 000 євро, використав їх на поповнення обігових коштів чи поточні потреби, однак на час розгляду справи суду не подано доказів повернення (сплати) банку кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами в повному обсязі.

Позивачем заявлений позов про визнання кредитного договору недійсним, оскільки зазначений договір, за твердженням позивача, суперечить вимогам чинного законодавства, а також з тих підстав, що одна сторона договору ввела в оману іншу сторону щодо обставин, які мають істотне значення, та даний правочин вчинено внаслідок зловмисної домовленості сторін.

При вирішенні справ про визнання недійсним кредитного договору суд враховує вимоги чинного законодавства, що стосуються їх чинності. Вони встановлені як ЦК України ( ст. 1048-1052, 1054), так і Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5)правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частини 2, 3 ст. 215 ЦК України встановлено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Посилання позивача на суперечність кредитного договору вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства з тіє підстави, що представник банку, який укладав оспорюваний договір, перебуває під слідством за викрадання значної суми коштів у національній та іноземній валюті з банку, в тому числі і тієї, яку банк мав видати позичальнику, суд вважає безпідставними з огляду на наступне.

Дослідивши поданий суду оспорюваний кредитний договір, суд встановив, що він містить усі істотні умови, необхідні для даного виду договорів, а саме в договорі визначено: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов'язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Договір відповідає вимогам ст. 1055 ЦК України, а саме: договір укладено в письмовій формі, скріплений печатками сторін та підписами повноважних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Зі змісту преамбули вищевказаного договору вбачається, що від імені банку діяв директор філії АКБ "Золоті ворота" у м. Івано-Франківську Галюк Віталій Степанович, що діяв на підставі Положення про філію АКБ "Золоті ворота" у м. Івано-Франківську від 27.04.06 року та довіреності від 11.11.05 року, посвідченої приватним нотаріусом Харківського МНО Лазюк О. А. за реєстровим № 2927. Факт перебування вказаної особи під слідством, як стверджує позивач, не може бути доказом відсутності у вказаної особи повноважень на укладення кредитних договорів, станом на день вчинення оспорюваного правочину.

Від імені ТзОВ "Фалько-ІФ" кредитний договір та додатковий договір № 1 від 16.11.06 року підписаний директором Товариства Розеллі Джанкарло, що діяв на підставі Статуту. Вказаний факт та наявність повноважень у даної особи не заперечується сторонами. Додаткова угода " 2 від імені Товариства підписана Нагонюк Л. Г., повноваження кої підтверджено довіреностями, які наявні в матеріалах справи.

Таким чином, позивачем не доведено, що на момент підписання оспорюваного договору, сторони не мали повноважень на його укладення.

Посилання позивача на те, що вказаний договір укладений внаслідок обману та/або зловмисної домовленості сторін на підставі ст. 230, 232 ЦК України, спростовується наступним.

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

В постанові від 06.11.09 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" Пленум Верховного Суду України надав роз"яснення щодо застосування статей 230, 232 ЦК України, зазначивши наступне.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 Постанови).

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю (п. 22 Постанови).

Позивачем жодним чином не наведено обставин, які б свідчили про факт наявності обману при укладенні кредитного договору, або наявності зловмисної домовленості сторін, як і не наведено доказів в їх підтвердження. При цьому, посилання позивача на перебування директора філії банку під слідством, який підписував від імені банку договір, не може братися до уваги судом, оскільки винність особи у вчиненні злочину маже бути підтверджена лише вироком суду. Перебування особи під слідством не є належним доказом винності особи, оскільки вказаний факт не може свідчити про те. чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Посилання позивача на вчинення банком зловмисних дій, виражених у невидачі позивачу 15 000 євро, обумовлених договором, спростовується наступним.

Відповідно до положень ст. 1056 ЦК України кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Позивачем не подано суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про належне виконання ним умов кредитного договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків. Крім того, як зазначається в позовній заяві, станом на 10.09.08 року як банк, так і позичальник порушили умови договору, зокрема не виконали його. Тобто, дії щодо несвоєчасного повернення кредиту можуть розцінюватись судом як "інші обставини, які свідчать про те, що кредит не буде своєчасно повернутий", і не можуть бути визнані як зловмисні. Крім того, невиконання сторонами своїх зобов"язань за договором не може бути підставою для визнання недійсним договору.

Таким чином, позивачем не доведено, що кредитний договір укладений внаслідок обману та/або зловмисної домовленості сторін на підставі ст. 230, 232 ЦК України

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладення спірного договору, навпаки, відповідно до умов зазначеного договору відповідачем позивачу був наданий кредит, використаний останнім на виробничі потреби.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

За приписом ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, з урахуванням вимог ст. 43 ГПК господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Судом встановлено, що наполягаючи на визнанні кредитного договору недійсним позивачем не надано суду доказів, в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, для підтвердження наявності встановлених законом підстав для визнання вказаного договору недійсним.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем не наведено підстав, встановлених законом для визнання недійсним кредитного договору № 02/02-ю на кредитну лінію (відновлювальну) від 11 вересня 2006 року, з додатковими угодами № 1 від 16 листопада 2006 року та № 2 від 11 вересня 2007 року до цього договору, як це вимагається ст. 215 ЦК України.

Отже, в позовних вимогах ТзОВ "Фалько-ІФ" суд відмовляє у зв"язку з їх недоведеністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК Укаїни судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 16, 203, 204, 207, 215, 230, 232, 626-628, 638, 1054-1056 Цивільного кодексу України, ст. 180 Господарського кодексу України, ст. 4-3, ст. 33, 34, 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Фалько-ІФ", вул. Чубинського, 13/1, м. Івано-Франківськ, 76007 (код ЄДРПОУ 34078881) до відповідача Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота", пр. Леніна, 36, м. Харків, 61200 (код ЄДРПОУ 20015529) в особі філії Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота" у м.Івано-Франківську, вул. Галицька, 31, м. Івано-Франківськ, 76000 про визнання недійсним повністю договору № 02/02-ю на кредитну лінію (відновлювальну) від 11 вересня 2006 року, з додатковими угодами № 1 від 16 листопада 2006 року та № 2 від 11 вересня 2007 року до цього договору із строком дії до 10 вересня 2008 року як такий, що суперечить чинному законодавству України, відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

рішення виготовлено та підписано 03.12.10 року