Рішення № 12670290, 23.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 311

РІШЕННЯ

Іменем України

23.11.2010Справа №2-18/5006-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейтинг», м. Синельникове (вул. Миру, 29, кв. 28, м. Синельникове, Дніпропетровська обл.., 52500; вул. Собінова, 1, м. Дніпропетровськ, 49083)

До відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

Про стягнення 1533,58 грн.

Суддя І.К. Осоченко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача Смоляр М.П. представник, довіреність від 11.10.2010 р.

Від відповідача не зявився.

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Арда-Трейтинг», м. Синельникове позивач звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Судак відповідача, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 1533,58 грн., з яких сума боргу з урахуванням індексу інфляції 1417,46 грн., 3% річних 16,26 грн., пеня 99,86 грн.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статей 512-517, 525, 526, 530, 599, 610, 611, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст. 193, 202, 216, 218, 224 Господарського кодексу України та мотивовані тим, що 02.04.2009р. між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № 340-СИМ. Згідно з умовами Договору, позивач зобов'язався поставити товар, а відповідач прийняти товар та у визначений строк здійснити оплату за поставлений товар. На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу товар, але відповідач не виконав свої зобовязання належним чином, у звязку з чим за ним склалася заборгованість у розмірі 1403,46 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

02.11.2010р. у судовому засіданні представник позивача надав суду заяву про уточнення суми позову, в який повідомляє, що відповідач повністю погасив основну суму боргу та просить стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних від простроченої суми у розмірі 16,26 грн., суму пені у розмірі 99,86 грн., інфляційні збитки в розмірі 14,00 грн., всього 130,12 грн. Суд прийняв до свого розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

02.11.2010 р. у судовому засіданні відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що Договір поставки № 340-СИМ не передбачує сплату індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми, тому звернення позивача до суду є необґрунтованим. Суд залучив даний відзив до матеріалів справи.

23.11.2010 року представник відповідача у судове засідання не зявився, причини незявлення суду не відомі.

Слухання справи відкладалося у порядку, передбаченому статтею 77 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Арда” (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір поставки №340-СИМ (а.с. 4-6).

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобовязаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 2.1 договору постачальник зобовязується передати у власність покупця, а покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначеному цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невідємною частиною цього договору.

Пунктом 2.3 договору встановлено, що право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

Відповідно до п. 4.1 зазначеного договору ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невідємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 4.2 покупець зобовязаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару не пізніше 21 дня з дати її поставки.

Строк дії договору закріплений пунктом 8.1 договору та становить з моменту його підписання сторонами та діє до 28.02.2011р.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.

На виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Арда” було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1403,46 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи видатковою накладною ( а.с. 7).

Вказаний товар був отриманий представником відповідачем, що підтверджується підписом представника у накладній та генеральною довіреністю (а.с. 33).

Неналежне виконання відповідачем зобовязань за договором і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення заборгованості в примусовому порядку.

16.09.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Арда” (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" (новий кредитор) було укладено договір про уступку вимоги.

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору поставки № 340-СИМ від 02.04.2010р. укладеного між первісним кредитором та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (боржник).

Згідно до пункту 2 зазначеного договору новий кредитор набуває право вимагати від боржника належного виконання його зобовязань за договором поставки № 340-СИМ від 02.04.2010 року.

Підпунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязаннявідповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідно до штампу на поштовому конверті у якому надійшли матеріали позовної заяви, позивач надіслав дану позовну заяву на адресу господарського суду АР Крим 08.10.2010 р., а до суду така позовна заява надійшла 12.10.2010 року, що підтверджується штампом вхідної кореспонденції господарського суду АР Крим.

З матеріалів справи вбачається, що товар на суму 600 грн. був сплачений відповідачем до подачі позовної заяви до суду, що підтверджується Актом № 60178 від 01.11.2010 року звірки взаємних розрахунків, який підписаний з боку позивача (а.с. 30), а саме: 27.07.2010 року 100,00 грн., 07.09.2010 року 200,00 грн., 29.09.2010 року 100,00 грн., 08.10.2010 року 200,00 грн.

У звязку із чим суд зазначає наступне.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Вказане положення відповідає статті 15 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та статті 55 Конституції України, якою закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційний Суд України в рішенні у справі за конституційним зверненням громадян ОСОБА_2, ОСОБА_3 та інших громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) від 25 грудня 1997 р. зазначив, що частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Отже, факт порушення або оспорювання права чи законного інтересу повинен існувати до моменту звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення. Враховуючи те, що станом на дату звернення до суду заборгованість відповідача перед позивачем складала 803,46 грн. (1403,46 грн. (сума поставленого товару) 600,00 грн. (сума здійснених відповідачем оплат за товар), а позивачем заявлена до відшкодування сума у розмірі 1403,46 грн., тобто у позивача було відсутнє право на предявлення до суду позову про примусове стягнення з відповідача саме 1403,46 грн., у звязку суд відмовляє у позові у частині стягнення з відповідача 600,00 грн. основного боргу.

Також, з матеріалів справи вбачається, що сума основного боргу в розмірі 803,46 грн. відповідачем була погашена після звернення позивача з позовом до суду, що підтверджується доданою до матеріалів справи квитанцією №ПН 185 від 01.11.2010 року (а.с. 31).

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у даній справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 803,46 грн. підлягає припиненню у звязку з відсутністю предмету спору.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 16,26 грн. 3% річних та 14,00 грн. інфляційних збитків.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України суд вважає таким, що кореспондуються зі статтею 536 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобовязаний сплачувати проценти.

Розглянувши розрахунок позивача стосовно 3% річних і інфляційних витрат, суд приходить до висновку, що сума інфляційних збитків, заявлена позивачем у розмірі 14,00 грн. за період з липня по серпень 2010 року включно є обґрунтованою та такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Щодо 3% річних у розмірі 16,26 грн., суд приходить до висновку, що така сума підлягає перерахуванню і зменшенню, у звязку із чим, за розрахунками суду, з відповідача підлягає стягненню 3% річних у сумі лише 12,79 грн. за період з 29.04.2010 року по 16.09.2010 року. У частині стягнення 3% річних у сумі 3,47 грн. суд у позові відмовляє у звязку з безпідставністю нарахування такої суми.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача 99,86 грн. пені.

Пунктом 6.6 договору встановлено, що за несвоєчасну оплату придбаного товару, покупець зобовязаний оплатити постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Приписами пункту 6 статті 231 ГК України унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором.

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобовязань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”.

Статями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобовязувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За розрахунками суду, заявлена позивачем сума пені у розмірі 99,86 грн. підлягає зменшенню на 21,35 грн. Приймаючи до уваги вищевикладене, матеріалами справи підтверджується та підлягає стягненню з відповідача пеня у сумі лише 78,51 грн. за період з 29.04.2010 року по 16.09.2010 року.

У частині стягнення пені у сумі 21,35 грн. суд у позові відмовляє.

Судові витрати, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відносяться на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В судовому засіданні 23.11.2010 року судом оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 26.11.2010 року.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82 85, п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Арда-Трейдинг”( 52500, Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, 29, кв. 28; код ЄДРПОУ 37029549) 78,51 грн. пені, 12,79 грн. 3% річних, 14,00 грн. індексу інфляції, 99,28 грн. державного мита та 229,71 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

3.У частині стягнення основного боргу у сумі 600,00 грн., пені у сумі 21,35 грн. та 3% річних у сумі 3,47 грн. у позові відмовити.

4.В частині стягнення заборгованості в розмірі 803,46 грн. провадження у справі припинити на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримОсоченко І.К.