Рішення № 126392522, 07.04.2025, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.04.2025Справа № 910/1060/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД"

про стягнення 85000,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 85000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань в частині поставки оплаченого позивачем товару.

Разом із позовною заявою позивач подав заяву про відшкодування судових витрат за надану правову допомогу у сумі 11200,00 грн.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Господарський суд міста Києва ухвалою від 03.02.2025 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/1060/25, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що забезпечує обмін документам, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 03.02.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 04053, місто Київ, пров.Киянівський, будинок 3/7, офіс П-5А, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із п.3 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Ухвала суду від 03.02.2025 отримана відповідачем 17.02.2025, що підтверджується відомостями з сайту Укрпошта щодо відстеження поштового відправлення №0610228436278, а отже відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч.4 ст.240 ГПК України).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст.240 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач та відповідач мали намір укласти договір поставки №МФ09/09 від 09.09.2024, відповідно до умов якого на позивача покладалося зобов`язання оплатити 100% переплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов`язувався передати позивачу товар (металопрокат) протягом 10 днів після оплати товару. Однак, договір між сторонами не було укладено.

На підставі виставленого відповідачем рахунку №0328 від 09.09.2024 на оплату товару (дріт ф.7 мм 65С2ВА-А-П-1-ХН ГОСТ 14963-78 у кількості 1 т.) позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 85000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3704 від 13.09.2024.

Позивач зазначає, що ним проведено випробування зразку товару по визначенню хімічного складу та встановлено, що товар не відповідає вимогам якості.

07.10.2024 позивач направив відповідачу лист №228/24 від 07.10.2024, в якому у зв`язку із тим, що відповідачем прострочений термін поставки товару та не запропоновано для постачання якісний товар, позивач вимагав повернути у строк до 10.10.2024 перераховану попередню оплату у сумі 85000,00 грн.

Однак, відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув.

Позивач зазначає, що оскільки сторони не досягли згоди щодо якості поставленого товару, договір на поставку товару не підписаний, позивач вважає, що правовідносини сторін мають кондиційний характер та регулюються положеннями глави 83 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на вищевикладене, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 85000,00 грн

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу та в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Як зазначає позивач, між сторонами була домовленість укласти договір поставки №МФ09/09 від 09.09.2014 на поставку позивачу товару (металопрокату) на умовах попередньої оплати. Договір №МФ09/09 від 09.09.2024 між сторонами не було укладено.

Водночас відповідач виставив позивачу рахунок №0328 від 09.09.2024 на оплату товару (дріт ф.7 мм 65С2ВА-А-П-1-ХН ГОСТ 14963-78 у кількості 1 т.) у сумі 85000,00 грн. В рахунку встановлений строк поставки - один тиждень після сплати рахунку. Посилань на договір №МФ09/09 від 09.09.2024 рахунок не містить.

На підставі виставленого відповідачем рахунку №0328 від 09.09.2024 позивач перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 85000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №3704 від 13.09.2024.

Згідно із матеріалів справи 07.10.2024 позивач направив відповідачу лист №228/24 від 07.10.2024, в якому у зв`язку із тим, що відповідачем прострочений термін поставки товару та не запропоновано для постачання якісний товар, позивач вимагав повернути у строк до 10.10.2024 перераховану попередню оплату у сумі 85000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на те, що відповідач поставку оплаченого товару не здійснив, попередньої оплати не повернув, при цьому оскільки сторони не досягли згоди щодо якості поставленого товару, між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" зобов`язано повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" грошові кошти сумі 85000,00 грн, на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК України).

Частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Позивач надав у матеріали справи проєкт договору №МФ09/09 від 09.09.2014 на поставку Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" товару (металопрокату) Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" на умовах попередньої оплати. Згідно із матеріалів справи, договір поставки №МФ09/09 від 09.09.2014 підписаний лише зі сторони відповідача. Позивач договір не підписав.

Водночас згідно із матеріалів справи відповідач виставив позивачу рахунок №0328 від 09.09.2024 на оплату товару (дріт ф.7 мм 65С2ВА-А-П-1-ХН ГОСТ 14963-78 у кількості 1 т.) у сумі 85000,00 грн. Посилань на договір №МФ09/09 від 09.09.2024 рахунок не містить.

Судом встановлено, що позивач здійснив оплату у загальній сумі 85000,00 грн на підставі виставленого відповідачем рахунку №0328 від 09.09.2024 на оплату товару, що підтверджується платіжною інструкцією №3704 від 13.09.2024.

Рахунок №0328 від 09.09.2024 містить найменування товару, його кількість та ціну, строк поставки - один тиждень після сплати рахунку.

Статтею 181 Господарського кодексу України визначено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно ч.1,2 ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Згідно із ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частина 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до ст.638 ЦК України, яка кореспондується зі ст.180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч.1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст.642 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.644 Цивільного кодексу України якщо пропозицію укласти договір зроблено усно і в ній не вказаний строк для відповіді, договір є укладеним, коли особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявила про її прийняття. Якщо пропозицію укласти договір, в якій не вказаний строк для відповіді, зроблено у письмовій формі, договір є укладеним, коли особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо цей строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу.

В ч.3 ст.180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Враховуючи наведені приписи законодавства, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України, досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб.

При цьому посилання позивача на застосування до правовідносин 1212 ЦК України, суд вважає помилковим з огляду на таке.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Зобов`язання з повернення безпідставно набутого (збереженого) майна випливає із загальної для права заборони безпідставного збагачення: той, хто збагатився за рахунок іншого, без належної на те правової підстави зобов`язаний повернути предмет власного збагачення.

Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося без правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (постанова Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

Конструкція частини першої статті 1212 ЦК України свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Сутність зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідносин, та передання майна тій потерпілій особі, яка має належний правовий титул на нього (постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18).

Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується прямо на законі, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Отже, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19).

Як встановлено судом вище, відповідач виставив позивачу рахунок №0328 від 09.09.2024 на оплату товару, в якому визначено найменування товару, його кількість та ціну, строк поставки, позивач у свою чергу, оплатив зазначений вище рахунок у загальній сумі 85000,00 грн, внаслідок чого сторони досягли згоди щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб, а відтак, оплата позивачем на користь відповідача грошових коштів у сумі 85000,00 грн ґрунтується на правовій підставі та відповідно до спірних правовідносин не застосовуються приписи ст.1212 ЦК України.

З приводу посилання позивача на те, що сторонами не досягнуто згоди щодо якості товару, то суд зазначає, що наданий позивачем у матеріали справи проєкт договору не містить умов щодо якості товару.

У контексті вищезазначеного, неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Суд незалежно від наявності посилання сторін вирішує, які норми права повинні застосовуватися для вирішення спору, при цьому сторони не зобов`язані доказувати в суді наявність та необхідність застосування певної норми до спірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц).

У зв`язку з цим господарський суд, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (такий висновок викладено в пункті 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (такий висновок викладено в пункті 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1729/17).

Отже, з огляду на предмет та підстави заявлених позовних вимог у цій справі, спірні правовідносини сторін підпадають під правове регулювання главою 54 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частина 1 статті 664 ЦК України, встановлює два моменти, коли обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, а саме: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Відповідно до частини першої статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку (ст. 253 ЦК України).

Відповідно до ч.4 ст.254 ЦК України строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.

У рахунку №0328 від 09.09.2024 встановлений строк поставки - один тиждень після сплати рахунку.

Оскільки позивач здійснив оплату рахунку 13.09.2024, то відповідач мав здійснити поставку товару у строк до 20.09.2024.

Згідно із матеріалів справи докази поставки відповідачем оплаченого позивачем товару відсутні.

У загальних положеннях Цивільного кодексу України про купівлю-продаж (стаття 693) передбачена можливість проведення попередньої оплати товару та правила, пов`язані зі здійсненням такої оплати.

Згідно ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19).

Частиною другою статті 693 ЦК України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто, не передання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановлений строк надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Згідно з частиною 1 статті 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості (частина третя стаття 509 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

З урахуванням наведеного, оскільки позивач виконав свої зобов`язання з перерахування відповідачу попередньої оплати, а відповідач не виконав належним чином свої зобов`язання з поставки товару, з огляду на що, за висновками суду, у позивача в силу положень ст.693 ЦК України виникло право вимагати від відповідача повернення суми попередньої оплати у сумі 85000,00 грн.

Суд враховує, що в статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини закріплено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати.

Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (п.74), "Пономарьов проти України" (п. 43), "Агрокомплекс проти України" (п. 166). Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018р. по справі №910/5444/17, від 30.10.2018р. по справі №917/63/18.

Враховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару, факт перерахування відповідачу попередньої оплати у сумі 85000,00 грн доведений позивачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми оплати у розмірі 85000,00 грн.

При цьому суд зазначає, що обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Згідно із частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Верховний Суд звертається до власних висновків у Постанові від 02.10.2018 у справі №910/18036/17.

Проте, всупереч наведеного вище, відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту передання позивачу товару чи повернення суми попередньої оплати.

За встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних позивача про стягнення з відповідача 85000,00 грн.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За встановлених вище обставин, враховуючи приписи ст.76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу Україні, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 85000,00 грн.

ВИСНОВКИ СУДУ

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" грошових коштів у сумі 85000,00 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Разом із позовною заявою позивач подав заяву про відшкодування судових витрат за надану правову допомогу у сумі 11200,00 грн.

За приписами ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у цьому випадку - витрати на правову допомогу) у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із матеріалів справи, 12.01.2025 між Адвокатським бюро "Середи Дмитра" (Адвокатське бюро, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" (клієнт, замовник) укладено договір №01-2025 про надання правової допомоги, відповідно до умов якого Адвокатське бюро бере на себе зобов`язання надати клієнту правову допомогу у спорі з Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" - надати правову інформацію, консультації і роз`яснення з правових питань, скласти необхідні позовні заяви, апеляційні та касаційні скарги, процесуальні та інші документи правового характеру, спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнтів, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновлення в разі порушення; забезпечити захист прав, свобод і законних інтересів клієнтів.

Адвокатським бюро виставлені рахунки №1 від 13.01.2025 на суму 4500,00 грн та №2 від 20.01.2025 на суму 6700,00 грн.

25.01.2025 між Адвокатським бюро "Середи Дмитра" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" підписаний акт №01 приймання-передачі виконання робіт згідно із яким вартість витрат на правову допомогу становить 11200,00 грн (послуги з надання правової допомоги (консультація та аналіз документів) - 4500,00 грн; послуги з надання правової допомоги (складання позовної заяви, клопотання на витрати правової допомоги) - 6700,00 грн).

Оплата позивачем наданих адвокатом послуг з правової допомоги у загальній сумі 11200,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 3783 від 14.01.2025 та № 3789 від 23.01.2025.

Повноваження адвоката Середи Д.М. підтвердженні ордером серії АР №1218289 від 20.01.2025.

Виходячи з аналізу положень ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Також згідно із статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Процесуальним законом від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права, а достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, навіть без обґрунтування, що саме така кількість часу витрачена на відповідні дії (правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №823/2638/18 та від 09.07.2019 у справі №923/726/18).

Відповідачем, у порядку ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, заяви про зменшення суми судових витрат не подано, заперечень щодо співмірності заявлених позивачем витрат на правову допомогу не наведено.

Одночасно, суд зазначає, що критерії оцінки поданих заявником доказів суд встановлює самостійно у кожній конкретній справі, виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

У постановах від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 від 01.08.2019 у справі №915/237/18 Верховний Суд також наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18).

Оцінка тих чи інших витрат сторін, як судових, здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статті 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Отже, нормами процесуального законодавства передбачені такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34; 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19.

З наданих позивачем документів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що у суму понесених витрат на правову допомогу включена консультація та аналіз документів, складання позовної заяви, клопотання на витрати правової допомоги.

Суд зазначає, що консультація та аналіз документів, складання позовної заяви за своєю суттю є правничою правовою роботою, яка проведена на підставі тих самих документів і правовідносин, аналіз який здійснювався адвокатом при підготовці позовної заяви.

Крім того, клопотання про витрати правової допомоги фактично є дією спрямованою на реалізацію стороною свого права лише на подання доказів щодо витрат, які вже понесені такою стороною, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню (такий висновок щодо застосування статей 123, 126 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22).

Таким чином, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, встановивши обсяг наданих адвокатом послуг, оцінюючи фактичні витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і характеру спору між сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 8000,00 грн витрат на правову допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи №910/1060/25.

В іншій частині заяви позивача про відшкодування витрат на правову допомогу позивача належить відмовити.

Відповідно до вимог ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСФЕРУМБУД" (04053, місто Київ, пров.Киянівський, будинок 3/7, офіс П-5А, ідентифікаційний код 44500370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" (69002, Запорізька обл., місто Запоріжжя, пр.Соборний, будинок 92, ідентифікаційний код 24911195) грошові кошти у сумі 85000,00 грн, витрати на правову допомогу у сумі 8000,00 грн та судовий збір у сумі 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕНЕРГЕТИЧНІ СИСТЕМИ ТА ОБЛАДНАННЯ ЗАПОРІЖЖЯ" про відшкодування витрат на правову допомогу - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.04.2025.

Суддя С.О. Турчин