Ухвала суду № 12633013, 01.12.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" грудня 2010 р. м. КиївК-31259/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого суддіГордійчук М.П.(суддя - доповідач)

СуддівГончар Л.Я., Конюшка К.В., Харченка В.В.

Бим М.Є.

секретар судового засідання Бака О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за касаційною скаргою Бориспільської митниці Державної митної служби України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14вересня 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Геміні Дистрибуція»до Бориспільської митниці Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень, -

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю (надалі ТОВ) «Геміні Дистрибуція»звернулося до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Бориспільської митниці, Державної митної служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень №№ 14, 15, 16, 17 від 08 квітня 2009 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що додаткові зобовязання зі сплати податку на додану вартість, митних платежів та штрафних санкцій, які, на думку митниці, мали були сплачені з роялті, визначені позивачу безпідставно, всупереч вимогам законодавства з питань оподаткування та митної справи.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 03 грудня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення №№ 14, 15, 16, 17 від 08 квітня 2009 року.

Судові рішення вмотивовані тим, що позивач сплачував корпорації Двадцяте Століття Фокс Хоум Ентертейнмент Інтернешнл Корпорейшн (США) (Фокс) роялті за право роздрібної дистрибуції, тобто, за право продажу дилерам художніх фільмів, записаних на оптичні диски формату DVD, і, як наслідок, сплата роялті не була умовою поставки вказаних дисків в Україні. Суди також послалися на те, що відповідач не мав правових підстав проводити камеральну перевірку, вказуючи на обставини щодо не включення позивачем при визначенні митної вартості оптичних дисків формату DVD роялті та ліцензійних платежів до складу митної вартості, оскільки він самостійно визначав на момент митного оформлення оптичних дисків формату DVD їх митну вартість на підставі прийнятих рішень та довідок про визначення митної вартості і, як наслідок, обставини, що стосувалися митної вартості, були відомі відповідачу на момент здійснення митного оформлення.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Бориспільська митниця подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу у якій ставиться питання про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в позові, посилаючись при цьому на порушення судами матеріального та процесуального права та невідповідність їх висновків обставинам справи.

Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норма матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено камеральну перевірку відомостей, заявлених позивачем у деклараціях митної вартості товарів, митне оформлення яких здійснено протягом 2006-2008 років. За результатами камеральної перевірки складено акт №К/0004/122000000/32856525 від 23.02.2009 року.

Згідно висновків акту перевірки позивачу донараховано по 19вантажних митних деклараціях податок на додану вартість та митні платежі (включно зі штрафом) на загальну суму 557232,49 грн. Підставою для проведення камеральної перевірки згідно акту слугує виявлення обставин, що мали вплив на митну вартість художніх фільмів, записаних на оптичні диски формату DVD, які не були відомі та документально підтверджені на момент їх митного контролю та митного оформлення.

На підставі акту перевірки відповідачем видано та надіслано позивачу податкове повідомлення № 14 від 08 квітня 2009 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем митний збір за перебування товарів та інших предметів під митним контролем на суму 243,54 грн., та штрафних санкцій на суму 13,27 грн., податкове повідомлення №15 від 08 квітня 2009 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем митний збір за митне оформлення товарів та інших предметів на суму 3294,75 грн., та штрафних санкцій на суму 164,52 грн., податкове повідомлення №16 від 08квітня 2009 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем мито на товари, що ввозяться на територію України субєктами підприємницької діяльності на суму 164737,29 грн., та штрафних санкцій на суму 8236,43 грн., та податкове повідомлення №17 від 08 квітня 2009 року, яким визначено податкове зобовязання за платежем податок на додану вартість з товарів, увезених на територію України субєктами підприємницької діяльності, на суму 362422,03 грн., та штрафних санкцій на суму 18120,66 грн.

Судами першої та апеляційної інстанцій правомірно задоволено позов виходячи з наступного.

Оптичні диски формату DVD за вантажними митними деклараціями, згідно яких на підставі акту перевірки прийнято рішення про визначення митної вартості, пройшли митне оформлення. За вказаними вантажними митними деклараціями позивачем сплачено податок на додану вартість, мито та митний збір у повному обсязі згідно рішень про митну оцінку та довідок про визначення митної вартості, прийнятих відповідачем.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про Єдиний митний тариф»товари, що ввозяться на митну територію України і вивозяться за межі її території, підлягають обкладанню митом, мито нараховується митним органом відповідно до ставок Єдиного митного тарифу України, чинного на день подання митної декларації.

Пунктом 10.3 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість»закріплено, що особи, які імпортують товари (супутні послуги) на митну територію України для їх використання або споживання на митній території України відповідають лише за дотримання правил надання інформації для розрахунку бази оподаткування (суми податку, належного до сплати) митним органам.

Митний збір сплачувався виключно під час оформлення товарів, як плата за виконання покладених на митний орган обовязків та цей збір не належав до податків та зборів, визначених ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому, відповідно, дія Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(надалі - Закон № 2181-III) на нього не поширювалась і як наслідок податкове зобовязання за митними зборами в порядку Закону № 2181-III не визначалось. Згідно статті 2 Закону України Закон № 2181-III митні органи щодо ПДВ, акцизного збору, ввізного та вивізного мита відносяться до контролюючих. Отже, законодавцем визначено, що для податку на додану вартість, ввізного та вивізного мита податкове зобовязання розраховується митним органом, як контролюючим.

Суди першої та апеляційної інстанцій прийшли до вірного висновку, що Порядок здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 09 квітня 2008 року №339, не може розглядатися в якості підстави для нарахування податкового зобовязання. Отже, в оскаржуваних податкових повідомленнях не міститься посилання на норму податкового закону, що став підставою для самостійного визначення відповідачем податкового зобовязання та нарахування штрафних санкцій.

Оскаржувані податкові повідомлені прийняті не внаслідок наявності арифметичних або методологічних помилок. Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що під час митного оформлення оптичних дисків формату DVD в розпорядженні відповідача знаходились всі необхідні договори, які передбачали, як оплату роялті (ліцензійних платежів) на користь власника авторських прав на художні фільми, так і оплату вартості оптичних дисків формату DVD, отже, всі обставини, які впливали на митну вартість були відповідачу відомі. Матеріалами справи встановлено, і це підтверджується актом перевірки, що під час митного оформлення оптичних дисків формату DVD відповідач постійно здійснював коригування митної вартості товарів та за результатами здійсненого корегування самостійно розраховував митну вартість товару про що прийняті довідки про визначення митної вартості та рішення про митну оцінку. І вже після здійсненого коригування митна вартість вказувалась позивачем в вантажних митних деклараціях та деклараціях митної вартості.

Враховуючи викладене, колегія суддів підтримує висновки судів першої та апеляційної інстанції, про те, що відповідач не мав правових підстав для прийняття податкових повідомлень про нарахування податкових зобовязань у звязку з виявленням обставин, що мали вплив на митну вартість художніх фільмів, записаних на оптичні диски формату DVD з посиланням на акт камеральної перевірки та на пп. «в»пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону № 2181-III.

Колегія суддів не може погодитися з доводами митниці, що сплата роялті на користь Фокс була умовою поставки на територію України оптичних дисків формату DVD та підтримує висновок судів попередніх інстанцій щодо цього з огляду на наступне.

В матеріалах справи відсутні докази, які дають змогу стверджувати, що Сінрам ГМБХ (Німеччина) та Фокс є повязаними особами в розумінні ст. 267 Митного кодексу України або, що роялті прямо або опосередковано сплачувалося на користь продавця оптичних дисків формату DVD.

Згідно тлумачної примітки до параграфу 1(с) статті 8 Угоди про застосування статті VII Генерального угоди з тарифів і торгівлі 1994 року, платежі, здійснені покупцем за право розподілу або перепродажу імпортних товарів, не повинні додаватися до ціни, фактично сплаченої або яка підлягає сплаті за імпортні товари, якщо такі платежі не є умовою продажу на експорт імпортних товарів до країни ввезення.

Колегія суддів вважає вірним висновок судів першої та апеляційної інстанції про те, що зі змісту угоди про дистрибуцію вбачається, що ліцензійна плата сплачувалася за право роздрібної дистрибуції, тобто за право продажу дилерам художніх фільмів, записаних на оптичні диски формату DVD, і, як наслідок, сплата роялті була умовою подальшого збуту (розподілу) дилерам оптичних дисків формату DVD, а не умовою їх поставки в Україну.

Пункт 3 ч. 2 ст. 267 Митного кодексу України передбачає, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються подальші витрати, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, зокрема, роялті та ліцензійні платежі, які стосуються оцінюваних товарів та які покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів, якщо такі платежі не включаються до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті. Тобто, умовою включення роялті та ліцензійних платежів до митної вартості товару є виконання двох умов такі платежі стосуються оцінюваних товарів та такі платежі покупець повинен сплачувати прямо чи опосередковано як умову продажу оцінюваних товарів.

Перехід права на об'єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ. Оскільки сплата роялті на користь Фокс не була умовою поставки на територію України оптичних дисків формату DVD та не змінювала оцінювану вартість таких товарів, позивач правомірно не включав роялті до митної вартості.

Пунктом 1.30. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено поняття «роялті»як платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео - або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення. Підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»закріплено, що виплати роялті не є обєктом оподаткування податком на додану вартість.

Згідно із ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд вважає, що при вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанції повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін і вірно застосовані до них норми матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Ухвалила:

Касаційну скаргу Бориспільської митниці Держаної митної служби залишити без задоволення.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 03грудня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строки та порядку встановленими ст. ст. 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.