Рішення № 126253755, 01.04.2025, Вітовський районний суд Миколаївської області (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд Миколаївської області)

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД

Миколаївської області

Справа №477/2312/17

Провадження №2/477/231/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2025 року Жовтневий районний суд Миколаївської області

у складі: головуючого у справі судді Глубоченка С.М.,

за участі секретаря судового засідання Резуник Т.В.,

представника позивача Дорош І.І.,

представника відповідача Куценка Ю.О.,

представника третьої особи ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_1

про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИВ:

08 листопада 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», звернулося до суду з позовом, в якому просить в рахунок погашення заборгованості за Договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» за початковою ціною встановленою на рівні не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки проведеної суб`єктом оціночної діяльності.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11 червня 2008 року між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 укладено Договір про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574. Відповідно до умов Договору банк зобов`язувався надати позичальникові грошові кошти у розмірі 160 тис доларів США, а позичальник зобов`язувався у порядку та на умовах, визначених договором, повертати кошти, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені графіком погашення кредиту.

З метою забезпечення виконання зобов`язань за договором укладеним між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 , 11 червня 2008 року між кредитором АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір, за умовами якого, останній передав банку в іпотеку земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0,15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , та згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №900814, виданого 04 вересня 2007 року, належала йому на праві власності.

Оскільки ОСОБА_4 своїх зобов`язань за договором щодо своєчасного повернення кредитних коштів, сплати процентів та комісій не виконав, станом на 22 вересня 2017 року має заборгованість за кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 149 786, 11 доларів США та заборгованості за відсотками у розмірі 201 698, 28 доларів США.

У свою чергу, як зазначив представник позивача у позовній заяві, отримавши 19 вересня 2017 року витяг з Державного реєстру речових прав, щодо об`єкту нерухомого майна, яке виступає предметом договору іпотеки, а саме відносно земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0,15 га, було виявлено, що заборона відчуження нерухомого майна, яка застережена договором іпотеки від 11 червня 2008 року відсутня, а безпосередньо сама земельна ділянка, належна ОСОБА_1 перейшла у власність ОСОБА_3 .

Оскільки положення статті 23 Закону України «Про іпотеку» передбачають продовження існування іпотечного зобов`язання в разі переходу права власності на предмет іпотеки до іншої особи, тому вважає, що ОСОБА_3 , до якої перейшло право власності на іпотечне майно має нести зобов`язання за іпотечним договором стосовно набутого нею у власність майна.

Враховуючи відмову ОСОБА_4 сплатити заборгованість у добровільному порядку, ПАТ «Укрсоцбанк», вимушено звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 28 листопада 2017 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

11 січня 2018 року представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Куценком Ю.О. подано відзив на позовну заяву ПАТ «Укрсоцбанк», у якому просив у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування своїх заперечень, щодо позовних вимог, посилався на те, що під час набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку, нотаріусом було перевірено наявність заборон у відповідному реєстрі та, встановивши відсутність будь-якого обмеження щодо відчуження земельної ділянки, яка є об`єктом договору іпотеки, прийнято рішення про посвідчення угоди купівлі-продажу. При цьому вказує на ту обставину, що договір купівлі продажу ОСОБА_3 було укладено із ОСОБА_5 , який до цього набув у власність спірну земельну ділянку, тому відповідач не могла знати про існування обтяження набутого у власність нею нерухомого майна.

Додатково у поданому відзиві представник відповідача також вказував і на сплив строків позовної давності, через що просив у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у своїх додаткових поясненнях по суті справи, що надійшли до суду 09 лютого 2018 року наполягав на обґрунтованості заявлених позовних вимог, посилаючись на положення статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Представник третьої особи ОСОБА_1 адвокат Скотников О.М. 22 березня 2018 року подав до суду заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності до правовідносин що виникли між сторонами.

Ухвалою суду від 22 березня 2018 року призначено судову технічну (оціночну) експертизу, провадження у справі зупинено.

19 липня 2018 року на адресу суду надійшла вказана цивільна справа та висновок судової оціночно-земельної експертизи №18-437/433 від 11 липня 2018 року.

Ухвалою суду від 15 серпня 2018 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 18 жовтня 2018 року витребувано докази.

Ухвалою суду від 20 травня 2019 року призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

18 вересня 2019 року на адресу суду надійшла вказана цивільна справа та повідомлення від 19 червня 2019 року №19-692/693 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи.

Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року до участі у справі залучено акціонерне товариство «Альфа-Банк», як правонаступника позивача акціонерного товариства «Укрсоцбанк».

Ухвалою суду від 27 січня 2020 року призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

10 березня 2020 року на адресу суду з Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання додаткових документів, необхідних для проведення судово-економічної експертизи, та щодо уточнення експертного завдання та поставлених на вирішення експертизи питань від 02 березня 2020 року.

Ухвалою суду від 01 квітня 2020 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 16 липня 2020 року витребувано докази.

Ухвалою суду від 28 вересня 2020 року призначено судово-економічну експертизу, провадження у справі зупинено.

04 грудня 2020 року на адресу суду з Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання додаткових документів, необхідних для проведення судово-економічної експертизи від 30 листопада 2020 року №20-1178 разом із матеріалами цивільної справи №477/2312/17.

Ухвалою суду від 09 грудня 2020 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 01 квітня 2021 року задоволено клопотання судового експерта та для проведення експертизи додатково надано докази, провадження у справі зупинено.

10 червня 2021 року на адресу суду з Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло повідомлення про неможливість надання висновку №20-1178 у зв`язку із несплатою рахунку за проведення експертизи.

Ухвалою суду від 14 червня 2021 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 01 листопада 2021 року підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

01 грудня 2022 року змінено назву АТ «АльфаБанк» на АТ «СЕНС БАНК», про що позивачем подано заяву з відповідними доказами.

Верховний Суд у постанові від 08 листопада 2018 року по справі №5006/7/28/2012 проаналізувавши приписи статті 52 ГПК України, статей 83, 108, 152 Цивільного кодексу України, статей 3, 5 Закону України «Про акціонерні товариства» дійшов висновку, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». У разі коли така зміна сталася у процесі вирішення спору господарським судом, про неї обов`язково зазначається в описовій частині рішення (при цьому у мотивувальній частині, за необхідності, також зазначається нове найменування учасника судового процесу - наприклад, у разі задоволення позову до нього) або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи.

Оскільки за встановлених судом обставин вбачається, що в даному випадку змінено лише назву позивача, що підтверджено витягом з державного реєстру банків від 02 грудня 2022 року, тому підстав для залучення АТ «СЕНС БАНК» як правонаступника немає.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. В подальшому направив до суду заяву у якій просив справу розглянути за його відсутності на підставі раніше поданих доказів.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Куценко Ю.О. у судових засіданнях по розгляду справи позовні вимоги не визнав, посилаючись на раніше подані заперечення, викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи ОСОБА_1 адвокат Скотников О.М. протягом розгляду справи, також заперечував проти задоволення позову, посилаючись на не доведення розміру заборгованості позивачем, а також на пропуск строків позовної давності, та просив у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_1 в судові засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, суд вважає, що позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що 11 червня 2008 року ОСОБА_4 уклав з АКБ СР «Укрсоцбанк» договір про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574, відповідно до умов якого банк зобов`язувався надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а саме в розмірі 160000 доларів США, а позичальник зобов`язувався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитними коштами, комісію та інші передбачені платежі (розділ 1 Договору).

Відповідно до пункту 1.1.1 Договору банк надав позичальнику кредит у сумі 160000 доларів США на строк до 10 червня 2018 року.

Відповідно до пункту 1.2 Договору, кредит надано позичальнику на поточні потреби.

Умовами пункту 1.3 Договору сторонами узгоджено порядок забезпечення позичальником виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту та інших супутніх платежів, зокрема, шляхом укладення з ОСОБА_6 , який діяв від свого імені та імені ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 іпотечних договорів.

Умовами договору сторони погодили розмір процентної ставки за користування кредитом, порядок її нарахування, а також порядок сплати комісій, процентів, неустойки (пункт 1.1.1, 2.4, Договору).

Відповідно до пункту 3.3 Договору позичальник прийняв на себе обов`язок повернути банку кредит у повному обсязі та порядку і строки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Пунктом 3.2.3 Договору сторонами узгоджено право банку вправі у випадках, передбачених цим пунктом вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісій та інших, належних до сплати, платежів за цим договором та додатковими договорами.

Розділом 4 Договору між сторонами узгоджено порядок та розміри відповідальності позивальника за порушення взятих на себе зобов`язань, зокрема, шляхом сплати пені, штрафу та заподіяних банку збитків.

За змістом Додатку №2 до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 вбачається, що сторони узгодили строки та порядок погашення заборгованості, а також розміри обов`язкового платежу, що мав вноситися ОСОБА_4 на виконання взятого на себе зобов`язання.

За аналізом змісту договору про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року та додатків до нього вбачається, що строк дії договору сторонами визначено до 10 червня 2018 року.

Для забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року, між АКБ СР «Укрсоцбанк» та ОСОБА_6 11 червня 2008 року укладено іпотечний договір №2440, який посвідчено цього ж дня приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М.

За змістом іпотечного договору від 11 червня 2008 року встановлено, що ОСОБА_6 діючи від імені, зокрема, ОСОБА_1 , у якості забезпечення виконання зобов`язання ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року передав в іпотеку АКБ СР «Укрсоцбанк» земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , та згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №900814 виданого 04 вересня 2007 року належала на праві власності ОСОБА_1 .

За пунктом 1.1 іпотечного договору від 11 червня 2008 року, сторони узгодили заставну вартість земельної ділянки на рівні 118210 гривень, а відповідно до пункту 1.6 договору визначили місце перебування предмету застави на строк дії договору.

Умовами пункту 3.1 іпотечного договору, сторони узгодили можливість дострокового звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання зобов`язань позичальником за договором кредиту, а також визначили умови та порядок такого звернення та подальшої реалізації предмету застави.

Згідно з пункту 4.5 іпотечного договору, сторони погодили спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до пункту 6.3 договору іпотеки термін дії договору сторони визначили до повного виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором та додатковими угодами до нього.

Відповідно до посвідчувального напису на іпотечному договорі від 11 червня 2008 року, вчиненого приватним нотаріусом Жовтневого районного нотаріального округу Миколаївської області Красновою С.М. вбачається, що цього ж дня приватним нотаріусом накладено заборону на відчуження земельних ділянок. які є об`єктом договору іпотеки, зокрема, і земельної ділянки, яка розташована по АДРЕСА_1 , та належала на праві власності ОСОБА_1 .

Відповідно до меморіального валютного ордеру №7 від 11 червня 2008 року, банком виконано своє зобов`язання в частині перерахування коштів у розмірі 150000 доларів США на рахунок позичальника із зазначенням призначення грошових коштів відповідно до договору про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року.

Таким чином, після перерахування коштів на рахунок ОСОБА_4 , банк, згідно умов пункту 1.1.1 Договору виконав взяті на себе зобов`язання за договором від 11 червня 2008 року.

У свою чергу, за змістом розрахунку заборгованості ОСОБА_4 за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року вбачається, що ОСОБА_4 в порушення взятих на себе зобов`язань не надавав своєчасно банку кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, та в порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, свої зобов`язання за вказаним договором не виконав.

Внаслідок невиконання позичальником своїх зобов`язань за договором про надання відновлювальної кредитної лінії №640/574-К574 від 11 червня 2008 року, згідно умов договору іпотеки від 11 червня 2008 року, банк набув права стягнення на предмет іпотеки.

Однак, як зазначив позивач у своєму позову, при отриманні відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022 виявлено, що вказана земельна ділянка, яка за умовами іпотечного договору від 11 червня 2008 року передана банку в іпотеку у якості забезпечення виконання ОСОБА_4 свого зобов`язання, на підставі цивільно-правової угоди відчужена на користь ОСОБА_3 .

Позивач, з метою виконання вимог, передбачених Законом України «Про іпотеку», 26 вересня 2017 року надіслав вимогу про усунення порушення на адресу позивальника ОСОБА_4 , іпотекодавця ОСОБА_1 та особи, яка набула у власність об`єкт іпотеки ОСОБА_3 .

Відповідач та треті особи не вжили заходів щодо погашення заборгованості, що зумовило АКБ СР «Укрсоцбанк» звернутися до суду за захистом свого права.

Вирішуючи питання з приводу наявності підстав для задоволення позовних вимог банку, через призму заперечень відповідача та її представника, вбачається та обставина, що банк звертаючись з позовом вважав, що оскільки ОСОБА_3 набула у власність майно, що перебувало під забороною відчуження, то за умовами статті 23 Закону України «Про іпотеку» набула також і обов`язок задовольнити вимоги кредитора за іпотечним договором. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог банку, по суті своїх доводів посилався на добросовісність набувача іпотечного майна у власність.

Другою підставою для відмови у задоволення позову, як представник відповідача так і представник третьої особи зазначали пропуск строку позовної давності, що на їх думку є підставою для відмови у задоволенні позову.

В підтвердження своїх заперечень, представником відповідача долучено до свого відзиву також ухвалу слідчого судді Корабельного районного суду міста Миколаєва від 11 квітня 2017 року №488/1316/17, за змістом якої вбачається, що в провадження слідчого відділу Корабельного ВП ГУНП в Миколаївській області перебуває кримінальне провадження №42017151020000054 за фактом надання підробленого судового рішення на підставі якого було знято обтяження із земельних ділянок, що передані в іпотеку ПАТ «Укрсоцбанк» в рахунок забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами ОСОБА_4 та ОСОБА_14 з попередньою кваліфікацією кримінального правопорушення за частиною четвертою статті 358 КК України.

Аналізуючи зміст ухвали слідчої судді, судом встановлено, що 2016 року невстановлені особи, якими за повідомленням ПАТ «Укрсоцбанк» є ОСОБА_4 та ОСОБА_14 надали до реєстраційної служби Миколаївського міського управління юстиції судові рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва №488/6789/15-ц та №488/551/15-ц від 18 травня 2015 року, якими було припинено іпотечні договори та обтяження 19 земельних ділянок, зокрема і земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022. Однак під час звернення до суду, щодо повідомлення про розгляд справ у яких було постановлено відповідні судові рішення, з`ясовано, що у провадженні Корабельного районного суду міста Миколаєва вказані справи не перебували, а ОСОБА_4 та ОСОБА_14 з відповідними позовами не зверталися.

На підставі поданих судових рішень, працівниками реєстраційної служби знято всі обмеження на земельні ділянки, які в подальшому було відчужено на користь третіх осіб.

З метою дослідження обставин набуття ОСОБА_3 права власності на спірну земельну ділянку, судом за клопотання представника відповідача ухвалою від 08 жовтня 2018 року витребувано від приватного нотаріуса Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Реукової Н.А. договори купівлі-продажу, об`єктом яких була земельна ділянка з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 .

Відповідно до наданих приватним нотаріусом Реуковою Н.А. матеріалів нотаріальної справи за фактом укладання договорів купівлі-продажу земельної ділянки, що надійшли до суду 19 листопада 2019 року встановлено таке.

25 листопада 2016 року між ОСОБА_1 , як власником земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, від імені якого діяв ОСОБА_15 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 та згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЕ №900814 виданого 04 вересня 2007 року належала на праві власності ОСОБА_1 .

Згідно пункту 5 вказаного договору представник продавця земельної ділянки засвідчував, що об`єкт договору на момент його укладення нікому іншому не продано, не подаровано, не передано в оренду, безоплатне користування, найом, іншим способом не відчужена та під заставою, забороною не перебуває.

Зазначений договір посвідчено приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Реуковою Н.А. за №700 та цього ж дня відомості про право власності набувача за договором ОСОБА_5 внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У свою чергу, ОСОБА_5 набувши право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 , 13 грудня 2016 року за договором купівлі-продажу №761 відчужив належну йому земельну ділянку ОСОБА_3 .

Пунктом 5 вказаного договору продавець земельної ділянки засвідчував, що об`єкт договору на момент його укладення нікому іншому не продано, не подаровано, не передано в оренду, безоплатне користування, найом, іншим способом не відчужена та під заставою, забороною не перебуває.

Вказаний вище договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Вітовського районного нотаріального округу Миколаївської області Реуковою Н.А. за №761.

Як вбачається з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4802830202016 та Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №75655629 від 13 грудня 2016 року, приватним нотаріусом Реуковою Н.А. під час посвідчення договору купівлі-продажу здійснено перевірку наявності обмежень, що відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, та не виявивши записів про наявність обтяження, що застережене іпотечним договором від 11 червня 2008 року вчинено нотаріальну дію з приводу посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки з подальшою реєстрацією права власності ОСОБА_3 в реєстрі речових прав.

За вказаного вбачається, що на час набуття у власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відомості про наявність обмеження, заборон щодо нерухомого майна у відповідному реєстрі були відсутні, а їх виключення з відповідно реєстру відбулося на підставі судового рішення, яке має ознаки підробки, з огляду на відсутність судового рішення у кримінальному провадженні №42017151020000054, яке б мало прєюдиційне значення.

За частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 виключення запису про обтяження, зокрема, на підставі судового рішення саме по собі не припиняє іпотеки, яка залишається чинною.

Якщо відсутні підстави для припинення іпотеки, встановлені законом, то іпотека є чинною з моменту внесення про неї первинного запису до відповідного реєстру незалежно від того, чи було скасоване судове рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження. У такому разі запис про іпотеку підлягає відновленню.

При цьому судом береться до уваги, що функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі, що зазначено у висновках Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у пункті 96 постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18), у пункті 10.29 постанови від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19). Аналогічно функцією державної реєстрації іпотеки є оголошення належності іпотеки нерухомого майна певній особі. Тобто запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису («заднім числом»), а підлягає відновленню з моменту вчинення запису про таке відновлення.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Однак за висновком Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року, що викладений у справі № 922/2416/17, зазначену норму слід застосовувати разом з пунктом 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вважаються правильними, доки не доведено протилежне (пункт 6.30 постанови від 2 липня 2019 року у справі № 48/340). Однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до загальних засад державної реєстрації прав належить гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження. Тому суд має оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна (пункт 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц).

Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (пункт 46.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (провадження № 14-436цс19)).

Тому за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень. Такі висновки сформульовані у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19) сформульовано висновки, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення; у разі скасування незаконного судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду; це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек; договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек. Близькі за змістом висновки сформульовані також у постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 6-1193цс15 та Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 643/18839/13-ц, від 23 січня 2019 року у справі № 643/12557/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 643/19761/13-ц.

У справі за позовом акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, відомості про обтяження, що застережені іпотечним договором від 11 червня 2008 року було знято на підставі підробленого судового рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва, яке не створює та не породжує жодних наслідків, тому виключення відомостей про право іпотеки АКБ СР «Укрсоцбанк» з відповідного Державного реєстру не впливає на чинність іпотеки. Нечинність судового рішення, що мало наслідком внесення до Державного реєстру іпотек запису про припинення іпотеки, не відновлює дію останньої, оскільки іпотека зберігає чинність незалежно від відсутності певний час відомостей про неї у відповідному державному реєстрі та такий запис про іпотеку не може бути відновлений з моменту вчинення первинного запису, а вчиняється державним реєстратором повторно за наявності для цього підстав, передбачених законом, зокрема договору іпотеки, а також судового рішення про визнання права іпотекодержателя.

При цьому, за відсутності в реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 за провадженням № 12-127гс19).

За таких умов право іпотеки припиняється, відомості про іпотеку поновленню не підлягають, а позов про звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає задоволенню.

Як встановлено судом, досліджуючи надані приватним нотаріусом Реуковою Н.А. матеріали нотаріальної справи за посвідченням договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 під час укладення угоди було здійснено перевірку наявності обтяжень у відповідних реєстрах та виявивши відсутність будь-якого обтяження вчинено певну нотаріальну дію.

Указане підтверджує доводи представника відповідача, що зазначені ним у відзиві, з приводу необізнаності ОСОБА_3 про існування обмеження щодо придбаної нею земельної ділянки.

За вказаного доводи позивача, що наведені ним у позовній заяві, щодо переходу до ОСОБА_3 обов`язку за укладеним 11 червня 2008 року іпотечним договором є безпідставними.

Крім того, слід звернути увагу позивача і на неналежність обраного ним способу захисту свого права.

Так, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

У разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

За вказаних умов забезпечення виконання зобов`язання іпотекою гарантує право кредитора одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна, зокрема, в позасудовому порядку переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи, судом встановлено, що виключення на підставі судового рішення відомостей про право іпотеки з Державного реєстру іпотек не може впливати на чинність іпотеки, оскільки така підстава припинення іпотеки не передбачена законом. У цьому випадку іпотека є чинною незалежно від наявності таких відомостей у Державному реєстрі іпотек.

Тому, якщо позивач вважає, що іпотека є та залишалася чинною, належним способом захисту було б звернення позивача з вимогою про визнання права іпотекодержателя стосовно іпотечного майна. Після набрання чинності рішенням суду у разі задоволення такого позову до відповідного державного реєстру має бути внесений запис про іпотекодержателя.

За вказаного, оскільки судом встановлено, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 13 грудня 2016 року, на підставі якого ОСОБА_3 набула право власності на спірне нерухоме майно, відомості щодо його обтяження іпотекою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно були відсутні. Доказів того, що купуючи спірну земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, площею 0, 15 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована по АДРЕСА_1 відповідач діяла недобросовісно матеріали справи не містять, отже, підстав для задоволення позовних вимог банку до нового власника нерухомого майна, яка не була та не могла бути обізнана про існування іпотеки та набула майно вільним від незареєстрованих прав АКБ СР «Укрсоцбанк», не має.

Позивач ні у позовній заяві, ні під час розгляду справи по суті не посилався на недобросовісність ОСОБА_3 під час набуття права власності на земельну ділянку, та відповідно доказів такого суду не надав.

Суд досліджуючи надані сторонами докази такої поведінки відповідача не встановив, тому вважає належними заперечення представника відповідача адвоката Куценка Ю.О. щодо добросовісного набуття ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4823355300:07:017:0022, так як належних та допустимих доказів на спростування презумпції добросовісної та розумної поведінки особи (частина п`ята статті 12 ЦК України), що згідно вимог статей 12, 81 ЦПК України є процесуальним обов`язком позивача, по справі не надано і суду таких обставин не доведено.

Щодо доводів представника відповідача та третьої особи, з приводу пропуску строків позовної давності, як підстави для відмови у задоволенні позову, то суд вважає необхідним роз`яснити останнім, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові та застосовується тільки до обґрунтованих позовних вимог. Якщо суд дійде висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, то повинен відмовити в задоволенні такого позову саме з цієї підстави.

Указане відповідає висновку Верховного Суду, що викладений у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц (провадження № 61-16895св18).

Оскільки суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ПАТ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», то питання щодо спливу позовної давності у цих правовідносинах судом не досліджувалося.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи, що судом встановлено фактичні обставини у справі, які вказують на відсутність підстав для задоволення позовних вимог АТ «Сенс Банк» та суд дійшов висновку про не обґрунтованість позову, тому інші доводи, міркування, пояснення та зауваження сторін до уваги не беруться.

На підставі статей 259, 263-265, 280 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову акціонерного товариства «Сенс-Банк» до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін:

позивач Акціонерне товариство «Сенс-Банк», 88000, м. Ужгород, вул. Швабська, 36, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України 23494714;

відповідач ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

третя особа ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

третя особа ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

СУДДЯ С.М. ГЛУБОЧЕНКО