Постанова № 12611438, 02.12.2010, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.12.2010 року Справа № 6/297-10(39/241-09)

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Євстигнеєва О.С.- доповідача,

суддів: Лотоцької Л.О., Бахмат Р.М.

при секретарі: Соловйовій О.І.

за участю представників, які були присутні у судовому засіданні 25.11.2010 року:

позивача: ОСОБА_1- фізична особа-підприємець, паспорт серії НОМЕР_2 від 05.11.1998 року

ОСОБА_2- предст., дов.№1-2309 від 24.10.2008 року

відповідачів: 1. ОСОБА_3.- предст., дов. від 22.01.2010 року

2. ОСОБА_3.- предст., дов.№4587 від 04.11.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного підприємства „РІВ” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2010р. у справі №6/297-10(39/241-09)

за позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

до: 1. Приватного підприємства „РІВ” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про: відшкодування майнової шкоди у сумі 14013,37 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2010 року у справі №6/297-10(39/241-09) (суддя Коваленко О.О.) були частково задоволені позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) до приватного підприємства „РІВ” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) і фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) про відшкодування шкоди у сумі 14013,37 грн. і стягнено солідарно з відповідачів на користь позивача 8472,75 грн. збитків, 102 грн. витрат по сплаті державного мита і 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову було відмовлено.

Відповідач-1 приватне підприємство „РІВ” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області), не погоджуючись з рішенням суду, подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07.10.2010 року по справі №6/297-10(39/241-09) і прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в позові. Скаржник вважає, що господарським судом неповно зясовано обставини, що мають значення для справи та порушено норми матеріального і процесуального права. Відповідач-1 зазначає, що ним в судовому засідання було надано суду лист ТОВ „Валкос Груп”, який підтверджує той факт, що дане підприємство не виконувало робіт з демонтажу аварійних металоконструкцій на земельній ділянці по АДРЕСА_2. Саму земельну ділянку було передано підрядчику ТОВ „Будівельно-виробнича компанія „Нові методи” як будівельний майданчик. Крім того, відповідачем-1 був наданий до суду акт від 19.03.2009 року, складений посадовими особами цієї компанії, який підтверджує факт того, що позивачем з їхнього дозволу самостійно було демонтовано і вивезено з будівельного майданчика належний йому торговий кіоск. Цей факт було підтверджено безпосередньо позивачем в судовому засіданні. До суду був наданий також акт від 22.09.2010 року, який був складений найманими працівниками, що працювали у власників торгових кіосків, в якому сказано, що власники кіосків самостійно демонтували профіль з кольорового металу та здали його на металобрухт, а отримані кошти розподілили між собою. Крім того, вартість кіоску суд визначив із накладних ПП „КО-АРТ” від 21.07.1997 року і №25 ПП „Моноліт” від 07.07.1997 року, а докази, що надані накладні стосуються саме спірного кіоску надані не були. На думку скаржника, позивач взагалі не довів суму, на яку йому були заподіяні збитки.

Позивач фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) у відзиву на апеляційну скаргу і представник позивача у судовому засіданні пояснив, що факт заподіяння збитків підтверджується і постановою Вищого господарського суду України по цій справі, тому повторному доказуванню не підлягає в силу ст.35 ГПК України. На думку позивача відповідач взагалі не довів відсутність своєї вини у заподіянні збитків, а відповідач-2 взагалі не приходив у судові засідання.

Відповідач-2 фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) у відзиві на апеляційну скаргу і представник відповідача-2 у судовому засіданні пояснив, що підтримує доводи апеляційної скарги і зазначив, що позивачем не надано до господарського суду жодного доказу, який би підтверджував факт вчинення відповідачами неправомірних дій по відношенню до його майна. А відповідачі, навпаки, надали суду докази, які звільняють їх від відповідальності.

У судовому засіданні була оголошена перерва до 15.00 02 грудня 2010 року.

Вислухавши представників сторін, переглянувши матеріали справи, Дніпропетровський апеляційний господарський суд встановив, що в період із квітня 2001 року по грудень 2005 року позивач орендував земельну ділянку площею 5,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2, яка була надана йому для розміщення торгівельного кіоску у складі зупиночного комплексу. Після закінчення терміну оренди, позивач продовжував фактичне користування земельною ділянкою на підставі тимчасової угоди про сплату за фактичне користування земельною ділянкою від 13.04.2006.

22.09.2006 між позивачем та відповідачами, а також іншими власниками кіосків по АДРЕСА_2, був укладений договір про дольову участь власників торгівельних обєктів, предметом якого була дольова участь в спільній діяльності в цілях організації та будівництва торгівельного комплексу, розташованого в. АДРЕСА_2, та отримання у власність торгівельних обєктів, розташованих в зазначеному торгівельному комплексі.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області у справі №31/301-09, договір про дольову участь власників торгівельних обєктів від 22.09.2006 визнано недійсним.

В звязку із визнанням судом недійсним договору про дольову участь власників торгівельних обєктів від 22.09.2006, позивач просить суд повернути грошові кошти, передані на розробку робочої документації на будівництво в рамках зазначеного вище договору, шляхом зобовязання відповідачів солідарно по 1/2 частині відшкодувати шкоду завдану неправомірними діями відповідачів у розмірі 15210,35 грн. (з урахуванням 49% інфляції).

Постановою Вищого господарського суду України від 24.06.2010 року по цій справі позовні вимоги в цій частині позову були задоволені, а справу в частині позовних вимог щодо відшкодування збитків в розмірі 14013,37 грн. передано на новий розгляд.

В постанові, зокрема, зазначено, що „наявність кіоску позивача на час передачі земельної ділянки відповідачам в оренду, підтверджується, зокрема, листами самих відповідачів про необхідність демонтажу кіоску. Звільнення від відповідальності особи за правопорушення, вчинене на території земельної ділянки, яка перебуває у користуванні такої особи, що спричинило нанесення майнової шкоди іншій особі, можливе за наявності правових підстав покладення відповідальності на особу, яка вчинила таке правопорушення. Отже, обовязок доказування звільнення від відповідальності за демонтаж кіоску позивача лежить на відповідачах”.

Відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала . Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК необхідно довести такі факти:

а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії.

б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов'язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду - див. коментар до ст. 22 ЦК України).

в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди (Ухвала Верховного Суду України (судова колегія з цивільних справ) від 21.12.2005 р.).

Отже, шкода, по-перше, повинна бути заподіяна безпосередньо відповідачами внаслідок навмисної протиправної поведінки останніх.

Позивач просив стягнути шкоду саме за демонтаж кіоску, про що також зазначено і в постанові ВГСУ.

Як вбачається із матеріалів справи відповідач долучив до справи акт від 19.03.2009 року, складений прорабом, бригадиром та різноробочим ТОВ „Будівельно-виробнича компанія „Нові методи” стосовно того, що 19.03.2009 року біля 15.00 з території будівельного майданчика торгового комплексу по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 був здійснений демонтаж і вивіз окремо розташованого металевого кіоску. У якості права на кіоск ОСОБА_1 був предявлений технічний паспорт. Ця обставина не була спростована як в місцевому, так і в апеляційному господарському суді при розгляді даної справи.

Таким чином, особою, що безпосередньо демонтувала кіоск є позивач по справі. Щодо дій відповідачів, то договір по спільну діяльність визнаний недійсним с тих підстав, що він не відповідає вимогам закону. Зазначений договір підписувався всіма його сторонами, у тому числі і позивачем. Постановою ВГСУ по цій справі частково задоволені вимоги позивача, тобто суд привів у відповідність майнові інтереси сторін після визнання угоди недійсною.

Зазначені обставини унеможливлюють стягнення збитків у вигляді вартості кіоску з відповідачів у справі, оскільки вони безпосередньо не демонтували кіоск (не заподіяли шкоду), а наслідки визнання недійсним договору про спільну діяльність вже застосовані судом.

За таких обставин Дніпропетровський апеляційний господарський суд погоджується із доводами апеляційної скарги відповідача-1 і вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню, а у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 103-105 ГПК України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу приватного підприємства „РІВ” (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) задовольнити.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 07 жовтня 2010 року у справі №6/297-10(39/241-09) скасувати.

Прийняти нове рішення.

У позові відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь приватного підприємства „РІВ” (50000 Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, пр. Карла Маркса, 1, код ЄДРПОУ 30442487) 51 грн. державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку.

Зобовязати господарський суд Дніпропетровської області видати наказ відповідно до вимог ст.ст.116, 117 ГПК України.

Головуючий О.С. Євстигнеєв

Судді: Л.О.Лотоцька

Р.М. Бахмат