Рішення № 12610156, 22.11.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2010 р. Справа № 8/163-10

Господарський суд Київської області в складі судді Скутельника П.Ф., при секретарі Балик О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД”, ідентифікаційний код: 32710955, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101,

до відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Здоров’я», ідентифікаційний код: 00849936, місцезнаходження: 07561, Київська обл., Баришівський р-н, с. Поділля, вул. Леніна, 56,

про стягнення заборгованості в сумі 7725882,85 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мелимука Р.І., який діє на підставі довіреності від 01.01.2010 року за № 1;

від відповідача: директор ТОВ «Агрофірма «Здоров’я»Костенко Р.Л., яка діє на підставі статуту товариства, -

Обставини справи:

04.11.2010 року до господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” (далі за текстом: Позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Здоров’я»(далі за текстом: Відповідач) про стягнення заборгованості за договором позики у сумі 7725882,85 грн.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що Відповідач не виконав своїх зобов’язань за договором позики, внаслідок чого у нього перед Позивачем виникла заборгованість в сумі 7725882,85 грн., яка включає в себе основний борг у сумі 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.), пеню у сумі 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривні 78 коп.), три проценти річних у сумі 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.), недоотриману вигоду за Договором у сумі 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.). Дану заборгованість за Договором позики Позивач просить суд стягнути з Відповідача на його користь.

Ухвалою господарського суду Київської області від 04.11.2010 року порушено провадження у справі №8/163-10 та призначено розгляд останньої на 22.11.2010 року.

22.11.2010 року в судове засідання з’явилися Позивач та Відповідач. Позивач та Відповідач виконали вимоги ухвали суду від 04.11.2010 року шляхом надання документів, які у них витребовувались. Позивач позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Відповідач позов визнав повністю та просив суд задовольнити вимоги Позивача. У зв’язку з цим, спір розглядався за наявними у справі матеріалами, після дослідження яких та врахування раніше наданих пояснень представників сторін, суд видалився до нарадчої кімнати для прийняття рішення у справі, оголошення якого призначено на 22.11.2010 року.

Згідно з роз’ясненнями президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.07.1997 року за №02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Враховуючи надані сторонами пояснення та матеріали справи, які є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов за наявними у справі матеріалами, згідно з вимогами ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників Позивача та Відповідача, дослідивши подані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

згідно з ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Цивільним кодексом України у ч. 2 ст. 202 закріплено, що правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. 2 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Господарський кодекс України у ст. 173 передбачає, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до п. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Пунктом 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Також, Цивільний кодекс України у ч. 2 п. 3 ст. 6 передбачає, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Крім того, Цивільний кодекс України в п. 6 ст. 4 передбачає, що цивільні відносини регулюються однаково на всій території України.

Цивільний кодекс України в п.п. 1, 2 ст. 640 закріплює, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Цей же Кодекс в п. 1 ст. 641 передбачає, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідно до п. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності із п.п. 4, 6, 7 ст. 180 Господарського кодексу України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Згідно з вимогами ст. 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Цей же Кодекс у ст. 1048 передбачає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

13.08.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Здоров’я»з дотриманням вимог ст. 179 Господарського кодексу України та ст.ст. 202, 1046, 1048 Цивільного кодексу України укладено Договір позики, згідно з умовами п.п. 1.1., 3.1. якого, Позивач надав Відповідачу безпроцентну позику, а Відповідач зобов’язався повернути позику на умовах, передбачених цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору, розмір позики становив 1550000,0 грн. (один мільйон п’ятсот п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.), що становило на момент надання останньої 224856,02 євро (двісті двадцять чотири тисячі вісімсот п’ятдесят шість євро 02 центи) за курсом Національного банку України 689,3300 грн. за 100 євро станом на 13.08.2007 року або 306930,69 доларів США (триста шість тисяч дев’ятсот тридцять доларів США 69 центів) за курсом Національного банку України 505,0000 грн. за 100 доларів США станом на 13.08.2007 року.

Сума позики в повному обсязі згідно з платіжними дорученнями від 13.08.2007 року за № 434, від 28.08.2007 року за № 458, від 30.08.2007 року за № 177, від 20.09.2007 року за № 465, від 02.11.2007 року за № 579, від 18.01.2008 року за № 14, від 18.01.2008 року за № 1, від 18.01.2008 року за № 2 перерахована Позивачем на розрахунковий рахунок Відповідача.

Згідно з п. 4.1. Договору, термін позики закінчився 30.09.2009 року.

Пунктом 5.1. Договору встановлено, що після закінчення терміну, визначеного в п. 4.1. цього Договору, Позичальник зобов'язується протягом 1 календарного дня повернути Позикодавцеві суму позики (на вибір Позикодавця) еквівалентну:

- або 217707,93 євро (двісті сімнадцять тисяч сімсот сім євро 93 центи) за курсом Національного банку України на день повернення коштів, але не меншу, ніж 1550000 грн. (один мільйон п’ятсот п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.);

- або 306930,69 доларів США (триста шість тисяч дев’ятсот тридцять доларів США 69 центів) за курсом Національного банку України на день повернення коштів, але не меншу, ніж 1550000 грн. (один мільйон п’ятсот п’ятдесят тисяч гривень 00 коп.).

Згідно з вимогами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що Відповідач в порушення вимог ст. 1049 Цивільного кодексу України та п. 5.1. Договору на момент подання позову не повернув Позивачу суму позики.

Господарський кодекс України в ч. 2 ст. 198 передбачає, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

При цьому, судом враховується те, що згідно з вимогами п. 5.1. Договору при курсі долара США 8,01 грн. за 1,0 долар США станом на 30.09.2009 року в строк до 01.10.2009 року, тобто 30.09.2009 року Відповідач повинен був повернути на рахунок Позивача 306930,69 х 8,01 = 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.).

Згідно з вимогами ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст. 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Цивільний кодекс України у ст.ст. 610, 612 передбачає, що порушенням зобов’язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до вимог ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Цивільний кодекс України у ст.549 встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, під пенею розуміється неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із вимогами ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 10 січня 2002 року N 2921-III у ст.1 встановлює, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Цивільний кодекс України у ст. 625 передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 6.2. Договору позики від 13.08.2007 року, пеня складає 0,25% від суми заборгованості за кожен день прострочки.

За арифметичними підрахунками суду станом на 01.10.2010 року термін прострочки Відповідача складає 365 днів, у зв’язку з чим сума пені склала 2458514,83 х 0,25% х 365 = 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривень 78 коп.).

Крім того, згідно з п. 6.2. Договору позики від 13.08.2007 року за порушення строків повернення позики нараховується неустойка в розмірі трьох процентів річних від суми заборгованості, що складає 2458514,83 х 3% = 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.). Арифметичною перевіркою правильності даного розрахунку встановлено, що він є вірним та обґрунтованим.

Цивільний кодекс України в п.п. 1, 2, 3 ст. 22 передбачає, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Відповідно до вимог ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Господарський кодекс України в ст. 224 передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з вимогами ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: - вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; - додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; - неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; - матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Законом щодо окремих видів господарських зобов'язань може бути встановлено обмежену відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов'язань. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду. Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Також, за період з 30.09.2009 року по даний час Позивач не отримав вигоди у вигляді сум торгових надбавок, які могли би бути отримані при веденні господарської діяльності у випадку належного виконання Відповідачем своїх зобов’язань за Договором позики від 13.08.2007 року з врахуванням мінімальної рентабельності кожної торгової угоди у вигляді 5% при обороті коштів два рази на місяць. За підрахунками Позивача, сума неотриманої ним вигоди становить: 2458514,83 х 5% х 2 х 12 місяців = 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.). Арифметичною перевіркою правильності даного розрахунку встановлено, що він є вірним та обґрунтованим.

У ході розгляду справи встановлено, що дії Відповідача є порушенням договірних зобов’язань, тому Відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов’язання, внаслідок чого є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Таким чином, загальна сума боргу Відповідача перед Позивачем за розрахунками останнього станом на 01.10.2010 року складає 7725882,85 грн. (сім мільйонів сімсот двадцять п’ять тисяч вісімсот вісімдесят дві гривні 85 коп.), яка включає в себе основний борг у сумі 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.), пеню у сумі 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривні 78 коп.), три проценти річних у сумі 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.), недоотриману вигоду за Договором у сумі 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.). Арифметичною перевіркою правильності даного розрахунку встановлено, що він є вірним та обґрунтованим.

Беручи до уваги викладене, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами посилання Позивача на те, що Відповідач не виконав Договір позики, в зв’язку з чим вимоги Позивача про стягнення на його користь з Відповідача за цим Договором основного боргу у сумі 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.), пені у сумі 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривні 78 коп.), три проценти річних у сумі 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.), недоотриманої вигоди у сумі 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.) підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Господарський процесуальний кодекс України у ст. 36 встановлює, що письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що копії документів, які знаходяться в матеріалах справи, у вигляді Договору позики від 13.08.2007 року, платіжних доручень від 13.08.2007 року за № 434, від 28.08.2007 року за № 458, від 30.08.2007 року за № 177, від 20.09.2007 року за № 465, від 02.11.2007 року за № 579, від 18.01.2008 року за № 14, від 18.01.2008 року за № 1, від 18.01.2008 року за № 2, можуть вважатися письмовим доказом обґрунтованості вимоги Позивача про стягнення з Відповідача заборгованості Договором позики внаслідок його неналежного виконання.

У судовому засіданні, надані Позивачем докази, спростовані не були та Відповідачем не заперечувались.

На момент судового засідання Відповідачем не подано жодних документів, які підтверджують сплату ним заборгованості, або будь-яких інших належних та допустимих доказів виконання Договору позики перед Позивачем.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи те, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог Позивача, Відповідач протилежного належними та допустимими доказами не довів, тому позов визнається таким, що підлягає задоволенню в повному обсязі щодо стягнення з Відповідача на користь Позивача основної заборгованості за Договором позики у сумі 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.), пені у сумі 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривні 78 коп.), три проценти річних у сумі 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.), недоотриманої вигоди у сумі 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.).

Також, Позивач просить стягнути з Відповідача господарські витрати у вигляді державного мита у сумі 25500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.).

Згідно з ч. 2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.          

Відповідно до ч. 5 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову, господарські витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вивченням матеріалів справи встановлено, що Позивач довів здійснення ним фактично судових витрат у вигляді державного мита у сумі 25500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот гривень 00 коп.) та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.), у зв’язку з чим, зазначені суми господарських витрат являються обґрунтованими та відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню на користь Позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позов товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД” до товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Здоров’я» про стягнення заборгованості за договором позики в сумі 7725882,85 грн. - задовольнити повністю.

2.          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Здоров’я», ідентифікаційний код: 00849936, місцезнаходження: 07561, Київська обл., Баришівський р-н, с. Поділля, вул. Леніна, 56, на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Мегаполіс ЛТД”, ідентифікаційний код: 32710955, місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Степана Сагайдака, 101, основний борг за Договором позики 13.08.2007 року в сумі 2458514,83 грн. (два мільйони чотириста п’ятдесят вісім тисяч п’ятсот чотирнадцять гривень 83 коп.), пеню у сумі 2243394,78 грн. (два мільйони двісті сорок три тисячі триста дев’яносто чотири гривні 78 коп.), три проценти річних у сумі 73755,44 грн. (сімдесят три тисячі сімсот п’ятдесят п’ять гривень 44 коп.), недоотриману вигоду у сумі 2950217,80 грн. (два мільйони дев’ятсот п’ятдесят тисяч двісті сімнадцять гривень 80 коп.), державне мито у сумі 25500,00 грн. (двадцять п’ять тисяч п’ятсот гривень 00 коп.) та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя                                                                                           П.Ф. Скутельник

Повний текст рішення підписано 26.11.2010 року