Постанова № 12606524, 24.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.11.2010                                                                                           № 37/312

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Корсака В.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача: представник – Кваскова І.І.–– за довіреністю,

від відповідача: представник – Архипов А.Б., М’ячик Л.Ю – за довіреностями,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "СІТІ Ойл Груп"

на рішення Господарського суду м.Києва від 18.08.2010

у справі № 37/312 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Шеврон Україна"

до                                                   ТОВ "СІТІ Ойл Груп"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 219552,85 грн.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю „ШЕВРОН УКРАЇНА” звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „СІТІ Ойл Груп” про стягнення 201163,48 грн. основного боргу, 11637,17 грн. пені, 5049,20 грн. інфляційних нарахувань та 1703,00 грн. трьох процентів річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначив, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе зобов’язання, а саме несвоєчасно та не в повному обсязі здійснив оплату товару за Дистриб’юторським договором №Д-007-02/2009 від 16.02.2009 року, укладеного між позивачем та відповідачем.

Відповідачем не надано відзиву на позов.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати, посилаючись на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним з’ясуванням обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт зазначив, що місцевим господарським судом невірно встановлено суму заборгованості відповідача, яка відповідно до акту звірки взаємних розрахунків станом на день ухвалення рішення становить 191000,00 грн.

Також апелянт не погоджується з оскаржуваним рішенням суду в частині стягнення з відповідача 5049,20 грн. інфляційних втрат, 1703,00 грн. 3% річних, 11637,17 грн. пені та 2195,53 грн. витрат по сплаті державного мита.

У відзиві позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року – без змін.

У додаткових поясненнях від 24.11.2010 року позивач визнав вимоги апеляційної скарги щодо розміру основної заборгованості відповідача, що становить 191000 грн., у зв’язку з чим, просив рішення місцевого господарського суду змінити в частині стягнення основного боргу, в іншій частині – залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву та додаткових пояснень, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судовою колегією встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю “ШЕВРОН ЛУБРІКАНТС УКРАЇНА”, яке змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю “ШЕВРОН УКРАЇНА”, (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “СІТІ Ойл Груп” (дистриб’ютор) був укладений Дистриб’юторський договір № Д-007-02/2009 від 16.02.09 р. (надалі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов’язується здійснювати поставку мастильних матеріалів, технічних рідин, інших продуктів нафтопереробки торгівельної марки “Тексако” (продукція), надавати дистриб’ютору на умовах, визначених цим договором, допомогу в бізнесі та рекламуванні продукції, а дистриб’ютор зобов’язується оплачувати вартість продукції та реалізовувати її кінцевим споживачам, дотримуватися умов продажу, встановлених цим договором.

Дистриб’ютор здійснює реалізацію продукції через власну мережу збуту або мережу збуту партнерів, з якими укладені відповідні угоди і лише в межах визначеної території. Цей договір не позбавляє можливості постачальника самостійно здійснювати реалізацію продукції на всій території України та за її межами.

Дистриб’ютор зобов’язується придбавати будь-яку продукцію торговельної марки “Тексако” для її подальшої реалізації на території України виключно у постачальника.

За умовами п. 2.13. Договору продукція передається дистриб’ютору на складі постачальника, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Буча, вул. Кірова, 14, вантажні роботи проводяться силами і за рахунок постачальника. Вивезення продукції зі складу проводиться силами і за рахунок дистриб’ютора.

Відповідно до п. 2.14. зазначеного Договору, представник/експедитор дистриб’ютора повинен мати довіреність, яка має бути належним чином оформлена відповідно до “Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей”, затвердженою наказом Міністерства фінансів України № 99 від 16.05.1996 р. зі змінами та доповненнями, не мати незаповнених граф, виправлень або помарок, містити кількість або вартість одержуваної продукції, містити підписи керівника, головного бухгалтера та підпис особи, на ім’я якої вона виписана. Недотримання вимог, встановлених цим пунктом або відсутність документа, що засвідчує особу представника/експедитора дистриб’ютора є підставою для відмови у відвантаженні продукції.

Сторони погодили та в п. 2.16. Договору встановили, що приймання продукції оформлюється видатковою накладною постачальника на кожну партію продукції, поставленої дистриб’ютору видає рахунки, накладні та інші документи відповідно до діючих в Україні стандартів бухгалтерського обліку. За домовленістю сторін рахунки та накладні можуть надсилатися дистриб’ютору засобами електронного зв’язку з наступним направленням оригіналів документів поштою.

Право власності на продукцію та ризик її випадкового знищення або випадкової загибелі переходять від постачальника до дистриб’ютора з моменту підписання сторонами оформленої належним чином видаткової накладної та/або акту прийому-передачі на складі постачальника (п. 2.17. Договору).

На виконання вищезазначених умов договору ТОВ “ШЕВРОН УКРАЇНА” поставило ТОВ “СІТІ Ойл Груп” продукцію на суму 356384,28 грн., що підтверджується накладною № ВВВ-00823 від 29.12.2009 р. Відповідачем поставлена продукція була прийнята, про що свідчать підписи його уповноваженої особи на накладній № ВВВ-00823 від 29.12.09 р., та видана ТОВ “СІТІ Ойл Груп” довіреність на отримання матеріальних цінностей ЯНЮ № 458494 від 29.12.09 р.

Згідно з п. 2. додатку до Договору постачальник надає дистриб’ютору розстрочення платежу на оплату продукції на 30 (тридцять) календарних днів з моменту підписання сторонами, оформленої належним чином, видаткової накладної та/або акту прийому-передачі на складі постачальника. З 31 (тридцять першого) календарного дня від дати поставки продукції заборгованість вважається простроченою.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані договірні зобов’язання щодо поставки продукції, однак, ТОВ “СІТІ Ойл Груп” зобов’язання щодо оплати за отриману продукцію виконано частково в сумі 155220,80, у зв’язку з чим, у відповідача станом на 11.05.2010 р. виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 201163,48 грн.

ТОВ “ШЕВРОН УКРАЇНА” направило ТОВ “СІТІ Ойл Груп” претензію вих. № 333 від 26.04.10 р., в якій пропонувало протягом 5 (п’яти) календарних днів від дати отримання цієї претензії підписати акт звірки взаєморозрахунків між сторонами та сплатити борг. Проте, дана претензія була залишена відповідачем без відповіді та відповідного реагування.

За таких обставин, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ “СІТІ Ойл Груп” 201163,48 грн. основного боргу, 11637,17 грн. пені, 5049,20 грн. інфляційних нарахувань та 1703,00 грн. трьох процентів річних, у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Дистриб’юторським договором № Д-007-02/2009 від 16.02.09 р.

Дослідивши матеріали справи, всі обставини справи у їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з огляду на наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

За приписами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов’язання виконав належним чином, зауважень щодо поставки продукції від відповідача не надходило, однак, відповідач за отриману продукцію розрахунок здійснив не в повному обсязі.

Статтею 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

На підставі ст. 101 ГПК України судова колегія бере до уваги акт звірки взаємних розрахунків від 18.08.2010 р., наданий відповідачем до суду апеляційної інстанції, відповідно до якого заборгованість ТОВ „Сіті ОЙЛ ГРУП” за період з 01.01.2010 р. по 18.08.2010 р. становить 191000,00 грн., що підтверджується позивачем у додаткових поясненнях від 24.11.2010 року.

Таким чином, враховуючи те, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов’язання за Договором щодо оплати продукції, і частково спростував розмір основної заборгованості за Договором, яка повідомлена позивачем, судова колегія дійшла висновку, що позовна вимога щодо стягнення основного боргу підлягає задоволенню частково у розмірі 191 000,00 грн.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача 11637,17 грн. пені, 5049,20 грн. інфляційних нарахувань та 1703,00 грн. трьох процентів річних, судова колегія їх вважає обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню у повному обсязі згідно з розрахунком позивача, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання в сумі 191000,00 грн., тому на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню відповідно 5049,20 грн. інфляційних нарахувань та 1703,00 грн. трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання за період з 28.01.2010 р. до 11.05.2010 р.

Також ТОВ “ШЕВРОН УКРАЇНА” просить суд стягнути з відповідача 11637,17 грн. пені за порушення договірного зобов’язання щодо оплати отриманої продукції за Договором.

В силу статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 8.5. Договору № Д-007-02/2009 від 16.02.09 р., у випадку порушення строків виконання грошових зобов’язань за даним договором, дистриб’ютор сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Згідно з Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Таким чином, з відповідача за порушення грошового зобов’язання за договором № Д-007-02/2009 від 16.02.09 р. підлягає стягненню пеня у розмірі 11637,17 грн.

За таких обставин, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу підлягають задоволенню частково у розмірі 191000,00 грн., в іншій частині – у повному розмірі, а саме: 5049,20 грн. інфляційних нарахувань, 1703,00 грн. трьох процентів річних, 11637,17 грн. пені.

Доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи.

Стосовно доводів апелянта про те, що його не було належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, судова колегія вважає зазначені доводи безпідставними, з огляду на наступне.

Учасники спору вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (абз. З п. 3.6 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.97 р. № 02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України").

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва у справі № 37/312 були направлені відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 12, оф.313), що підтверджується відповідними відмітками на ухвалах.

Водночас до повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом саме згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи (інформаційні листи Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” (пункт 4), від 14.08.2007 N 01-8/675 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року” (пункт 15), від 18.03.2008 N 01-8/164 „Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” (пункт 23), від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” (пункт 19).

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 37/312 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у справі №37/312 слід змінити в частині стягнення суми основного боргу та стягнути основний борг у розмірі 191000, 00 грн., в іншій частині рішення залишити без змін.

Судом першої інстанції правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „СІТІ Ойл Груп” на рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року задовольнити частково.

2.          Рішення Господарського суду м. Києва від 18.08.2010 року у справі №37/312 - змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

„Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „СІТІ Ойл Груп” (юридична адреса: 04010, м. Київ, вул.Іллінська, 12, оф.313; поштова адреса: 02002, м. Київ, вул. М.Раскової, 11, оф.907; код ЄДРПОУ 34716634) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „ШЕВРОН УКРАЇНА” (01004, м. Київ, вул. Червоноармійська, 9/2; код ЄДРПОУ 33152534) 191 000 (сто дев’яносто одну тисячу) грн. основного боргу, 5 049 (п’ять тисяч сорок дев’ять) грн. 20 коп. інфляційних нарахувань, 1 703 (одна тисяча сімсот три) грн. 00 коп. трьох процентів річних, 11 637 (одинадцять тисяч шістсот тридцять сім) грн. 17 коп. пені, 2085 (дві тисячі вісімдесят п’ять) грн. 80 коп. витрат по сплаті державного мита та 225 (двісті двадцять п’ять) грн. 10 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

В іншій частині рішення залишити без змін.

3. Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

4. Матеріали справи №37/312 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

29.11.10 (відправлено)