Рішення № 12604195, 30.09.2010, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

30 вересня 2010 р.           Справа 7/160-10

за позовом: Відкритого акціонерного товариства ВТБ Банк в особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк пл. Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018

до: Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта" вул. Котовського, 1, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412

про стягнення 615812,28 грн. заборгованості за кредитним договором Головуючий суддя

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

позивача: Верещак В.М., начальник юридичного відділу відділення "Вінницька регіональна

дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", довіреність № 463/11.5.2 від 30.07.2010 року, паспорт серія АА

150246, виданий 21.02.1996 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

ВАТ ВТБ Банк особі Відділення "Вінницька регіональна дирекція" ВАТ ВТБ Банк звернулось 23.07.2010 року до суду з позовом про стягнення з ПСП "Еліта" стягнення заборгованості за кредитним договором № 197 від 24.03.2006 року 615812,28 грн., з яких : 375000,00 грн. борг по кредиту, 46134,17 грн. несплачених відсотків за користування кредитом, 2594,00 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 14.01.2010 р. по 14.07.2010 року; 41685,48 грн. інфляційні втрати за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року, що виникли в результаті порушення строків повернення кредиту, 2402,87 грн. інфляційні втрати за період з 02.06.2009 року по 14.07.2009 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 147020,54 грн. тридцять процентів річних за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року нараховані за порушення строку повернення кредиту, 975,22 грн. 3 % річних за період з 02.06.2008 року по 14.07.2010 року нараховані за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

Ухвалою від 26.07.2010 року за даним позовом порушено провадження у справі № 7/160-10 та призначено до розгляду на 16.09.2010 року.

Одночасно до позовної заяви позивач додав заяву про вжиття заходів до забезпечення позову та просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, та на будь-яке рухоме та нерухоме майно відповідача.

Ухвалою від 26.07.2010 року заяву про забезпечення позову відхилено в зв'язку з її необґрунтованістю.

16.09.2010 року відповідач в судове засідання не з'явився та не виконав вимог ухвали суду щодо надання доказів. При цьому суд констатує, що про час та місце судового засідання відповідач був повідомлений належним чином оскільки ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 29.07.2010 року, що вбачається з поштового повідомлення № 20145409 (а.с.73, т.1).

В зв'язку з неявкою відповідача, неподанням сторонами витребуваних в повному обсязі документів розгляд справи було відкладено до 30.09.2010 року.

Відповідач в судове засідання призначене на 30.09.2010 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою суду не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив.

Слід зауважити, що ухвалу від 16.09.2010 року відповідачу надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення за адресою вказаною в позовній заяві - вул.Котовського, 1, с.Війтівка Бершадського району Вінницької області, 24412.

В довідці Головного управління статистики у Вінницькій області від 17.09.2010 року № 13/4/2039 зазначено адресу відповідача, яка ідентична тій, що вказана в позовній заяві і по якій останньому надсилались ухвали.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено на виконавчий орган юридичної особи.

При цьому суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали про відкладення розгляду справи від 16.09.2010 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуальних документів сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

Оскільки відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, беручи до уваги приписи ч.ч. 1, 3 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 ГПК України. При цьому суд зауважує, що відповідач, з огляду викладені обставини мав достатньо часу для подання обґрунтованих заперечень та доказів в підтвердження таких заперечень в разі незгоди із заявленими позовними вимогами.

Справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами оскільки від позивача не надійшло клопотання про здійснення технічної фіксації.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

24.03.2006 року між Акціонерним комерційним банком "Мрія" (правонаступником якого є Відкрите акціонерне товариство ВТБ Банк) (Банк) та Приватним сільськогосподарським підприємством "Еліта" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 197, предметом якого відповідно до п.1 є надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредит) на суму 450000,00 грн. строком користування до 24.03.2009 року з платою за користування кредитом - 18 відсотків річних.

В п.2.2 Договору передбачено, що грошові кошти перераховуються Банком з позичкового рахунку на банківський (поточний) рахунок позичальника після підписання з Банком договору щодо забезпечення виконання зобов'язань Позичальника за кредитним договором та на підставі письмової заяви Позичальника про перерахування грошових коштів у 5 (п'яти) денний строк з дня отримання Банком заяви.

Банк зобов'язаний надати Позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на строк, що встановлені в п.1.1 кредитного договору та в порядку і на умовах, встановлених Кредитним договором (п.3.1 Договору).

Позичальник зобов'язаний повернути банку отриманий кредит та сплатити проценти за користування кредитом в повному обсязі, в строк та у порядку, встановлених кредитним договором (п.п.4.1, 4.2 Договору).

В п.7.2 Договору передбачено, що проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно з 20 числа по останній робочий день поточного місяця, виходячи із календарної кількості днів і суми отриманих коштів.

Згідно п.8.1 Договору перерахування Банку процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно в строк з 20 числа по останній робочий день поточного місяця за винятком останнього місяця, коли сума нарахованих процентів сплачується разом з основною сумою кредиту.

Сторонами було підписано додаток № 1 до Договору № 197 від 24.03.2006 року (Графік погашення кредиту) в якому сторони погодили сплату кредиту Позичальником щомісячними платежами в сумі 12500,00 грн. з квітня 2006 року по березень 2008 року.

20.11.2008 року між сторонами було підписано додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 197 від 24.03.2006 року якою внесено зміни до кредитного договору, а саме передбачено продовжити строк користування кредитом до 24.03.2009 року з платою користування кредитом 22 % річних.

Позивач виконав свої зобов'язання за договором кредиту та видав відповідачу кредит у розмірі 450000,00 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 54 від 24.03.2006 року, банківською випискою тощо .

Проте відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за договором кредиту зобов'язання, неналежним чином проводив кредитні платежі (сплатив лише 75000,00 грн. кредиту), що за посиланням позивача призвело до утворення станом на 30.09.2010 року заборгованості за кредитом у розмірі 375000,00 грн., 46134,17 грн. несплачених відсотків за користування кредитом, 2594,00 грн. пені за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 14.01.2010 р. по 14.07.2010 року, 41685,48 грн. інфляційних втрат за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року, що виникли в результаті порушення строків повернення кредиту, 2402,87 грн. інфляційних втрат за період з 02.06.2009 року по 14.07.2009 року, що виникли в результаті порушення строків сплати відсотків за користування кредитом, 147020,54 грн. 30 % річних за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року нарахованих за порушення строку повернення кредиту, 975,22 грн. 3 % річних за період з 02.06.2008 року по 14.07.2010 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

На підтвердження проведених відповідачем розрахунків та існування суми боргу у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано меморіальні ордери, виписки по позичковому рахунку Позичальника, розрахунки суми заборгованості, довідки щодо руху коштів по взаєморозрахунку суми заборгованості від 15.09.2010 року № 326/700-04-2 за період з 24.03.2009 року по 15.09.2010 року, від 30.09.2010 року 3 386/700-04-2 тощо.

Слід вказати, що 20.05.2009 року відповідачу заявлялась претензія (№ 575/700-08-2) про погашення заборгованості за кредитним договором від 24.03.2006 року № 197.

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Виходячи із встановлених обставин спору суд дійшов висновку, що між сторонами укладено кредитний договір правовідносини по якому врегульовано в главі 71 ЦК України "Позика. Кредит. Банківський вклад".

Зокрема в ст. 1054 ЦК України вказано, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище приписів законодавства позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за кредитом в розмірі 375000,00 грн., процентів за користування ним в сумі 46134,17 грн. (станом на 14.07.2010 року) підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в сумі 2594,00 грн. за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 14.01.2010 року по 14.07.2010 року та 30 % річних в сумі 147020,54 грн. за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року за порушення строку повернення кредиту, інфляційних втрат в сумі 2402,87 грн. за період з 02.06.2009 року по 14.07.2009 року за несвоєчасно сплачені відсотки, інфляційних втрат в сумі 41685,48 грн. за період з 25.03.2009 року по 14.07.2009 року за порушення строку повернення кредиту, 3 % річних в сумі 975,22 грн. за період з 02.06.2008 року по 14.07.2010 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В п.9.1 кредитного договору сторони встановили, що у разі несвоєчасного повернення кредиту Позичальник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 30 (тридцять) процентів річних від простроченої суми.

Пунктом 9.2 кредитного договору передбачено, що у разі несвоєчасної (неналежної) сплати процентів за користування кредитом, Позичальник сплачує Банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення виконання.

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, 30 % річних за прострочення сплати кредиту, інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки та порушення строку повернення кредиту, 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Перевіркою розрахунку 30 % річних судом не виявлено помилок в зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині пдлягають задоволенню в повному обсязі.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних втрат нарахованих за порушення строку сплати кредиту судом виявлено помилки, які полягають в наступному.

Як вбачається із розрахунку позивач обраховував за період з 25.03.2009 року по 14.07.2010 року включно.

При цьому позивачем взято для обрахунку інфляційних втрат місяці лише з позитивним значенням індексу інфляції, в той час місяці в яких індекс інфляції становив значення менше за 100 % (дефляція) позивачем не включено до розрахунку. Окрім того, позивачем проведено нарахування інфляційних втрат не за повний місяць, а лише за 7 днів (березень 2009 року).

Однак вказана методика не відповідає рекомендаціям по обрахунку інфляційних втрат вказаним в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" виходячи з яких для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.

Аналогічний підхід рекомендується застосовувати і у випадках коригування розміру боргу під час проведення нарахування, що вбачається із наведеного у вказаному листі прикладу розрахунку.

Крім того, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) –це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Таким чином, виходячи із приписів які містяться в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 року № 62-97р та наказі Держкомстату від 27.07.2007 року, № 265, правильним буде обраховувати інфляційні втрати шляхом множення індексів інфляції за місяці, які складають період заборгованості для визначення середнього значення індексу інфляції для кожної із сум заборгованості окремо.

Тобто, в даному випадку слід інфляційні втрати на суму заборгованості яка повинна сплачуватись у визначений строк розраховувати визначивши середнє значення індексу інфляції за період з початку виникнення заборгованості до того періоду коли така заборгованість фактично погашається із врахуванням часткових проплат.

Провівши перерахунок інфляційних втрат за період вказаний позивачем (25.03.2009 року-14.07.2010 року ) із врахуванням виявлених помилок судом в результаті отримано 36000,00 грн. інфляційних втрат.

З огляду на те, що позивачем заявлено до стягнення 41685,48 грн. (тобто більше ніж отримано судом при перерахунку) суд відмовляє в стягненні 5685,48 грн. інфляційних втрат як заявлених позивачем безпідставно.

Відносно позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки, 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом суд дійшов наступних висновків.

До позовної заяви позивачем було долучено, з поміж іншого, розрахунок пені за прострочення сплати процентів, інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки, 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом.

Як вбачається із наданих розрахунків, в останніх були відсутні відомості по сумі боргу, яка бралась для розрахунку, не вказано період утворення заборгованості тощо.

Ухвалою від 26.07.2010 року від позивача вимагалось надати обґрунтований розрахунок суми позовних вимог відповідно до чинного законодавства.

Ухвалою від 16.09.2010 року розгляд справи було відкладено до 30.09.2010 року, а в судовому засіданні 30.09.2010 року оголошувалась перерва до 08.10.2010 року.

Однак, незважаючи на значний проміжок перебування в провадженні суду справи позивачем не було надано суду обґрунтованого розрахунку суми позовних вимог, який відповідав би чинному законодавству.

Наданий позивачем розрахунок інфляційних згідно супровідного листа від 30.09.2010 року не дає можливості суду достовірно встановити правильність визначення позивачем взяту для обрахунку інфляційних втрат суму по відсоткам.

Окрім того, із вказаного розрахунку вбачається, що позивачем допущено помилки, які аналогічні тим, що вказувались вище: нарахування інфляційних втрат лише за місяці в яких позитивне значення індексу інфляції; нарахування інфляційних втрат не за повний місяць, а й за декілька днів в місяці тощо.

Слід зауважити, що надані позивачем документи, в тому рахунку виписки по рахункам та довідки, не дають можливості суду встановити розмір прострочених відсотків за періоди вказані позивачем.

Також суд зауважує, що неможливість встановлення періоду утворення заборгованості прострочених відсотків не дає суду об'єктивно перевірити розрахунок пені із врахуванням приписів ч.6 ст.232 ГК України.

Враховуючи те, що позивач не виконав вимогу ухвали суду щодо надання обґрунтованого розрахунку, що перешкоджає розгляду позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки, 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом по суті, суд вважає, що позов в цій частині підлягає залишенню без розгляду відповідно до п.5 ч.1 ст.81 ГПК України виходячи з наступних міркувань.

У роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України" вказано, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності таких умов:

- додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі;

- витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору;

- позивач не подав витребувані документи без поважних причин чи не направив свого представника в засідання господарського суду.

У відповідності зі ст.115 ГПК України виконання рішень, ухвал, постанов суду на всій території України є обов'язковим.

Слід вказати, що відповідно до ст.43 ГПК України судочинство в господарських судах України здійснюється на засадах змагальності, а сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до частини другої статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Стаття 33 України зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За вказаних обставин суд вбачає, що позивач без поважних причин не подав обґрунтованого розрахунку пені відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки поважними визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов’язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам суду відповідач не подав до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу, відсотків за користування кредитом, інфляційних втрат за порушення строків сплати кредиту, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку часткове задоволення позову з врахуванням часткової відмови в стягненні інфляційних втрат за прострочення сплати кредиту та залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати процентів, інфляційних втрат за несвоєчасно сплачені відсотки, 3 % річних за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом з мотивів наведених вище.

Також судом встановлено, що ВАТ ВТБ Банк змінило найменування на ПАТ "ВТБ Банк", що вбачається із статуту в редакції із реєстрацією змін 29.07.2010 року. Згідно п.1 статуту публічне акціонерне товариство "ВТБ Банк" є правонаступником прав та обов'язків АКБ "Мрія" перейменованого у ВАТ ВТБ Банк.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 та абз.7 п.8 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує, що згідно з п.9 Роз’яснень президії ВАСУ від 23.08.1994 року № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями) при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

30.09.2010 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 2, 5 ст. 49, п.5 ч.1 ст.80, ст.ст. 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Еліта", вул. Котовського,1, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область 24412 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 31968683 ) на користь Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі "Вінницька регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк", пл.Гагаріна, 2, м. Вінниця, 21018 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 14359319) - 375000 грн. 00 коп. основного боргу, 46134 грн. 17 коп. - процентів за користування кредитом, 36000 грн. 00 коп. інфляційних витрат що виникли в результаті порушення строків сплати кредиту, 147020 грн. 54 коп. - тридцяти процентів річних за порушення строків повернення кредиту, 6041 грн. 55 коп. - відшкодування витрат пов’язаних зі сплатою державного мита та 231 грн. 53 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

4. В стягненні інфляційних втрат в сумі 5685 грн. 48 коп. за порушення строку повернення кредиту відмовити.

5. Позов в частині стягнення пені в сумі 2594 грн. 00 коп. за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом за період з 14.01.2010 року по 14.07.2010 року, інфляційних втрат в сумі 2402 грн. 87 коп. за період з 02.06.2009 року по 14.07.2009 року за несвоєчасно сплачені відсотки, 3 % річних в сумі 975 грн. 22 коп. за період з 02.06.2008 року по 14.07.2010 року нарахованих за порушення строків сплати відсотків за користування кредитом залишити без розгляду.

6. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.           

Суддя

          Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК

України 08 листопада 2010 р.

віддрук. 2 прим.:

1 - до справи.

2 -відповідачу вул. Котовського, 1, с. Війтівка, Бершадський район, Вінницька область, 24412.