Рішення № 12604184, 22.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

22.11.2010Справа №2-32/4973-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (98303, АР Крим, м. Керч, вул.. Голини, 2-в ідентифікаційний код 19195199)

До відповідача Комунального підприємства «Аршинцево» (98313, АР Крим, м. Керч, вул.. Перемоги, 16 ідентифікаційний код 36431250)

Про стягнення 47712, 19 грн.

За участю представників:

Від позивача – Гогуа О.К., довіреність № 48/13-13-20 від 07.07.2010р. у справі.

Від відповідача – Зеврієв Е.Е., довіреність б/н від 01.01.2010р. у справі.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Кримське республіканське підприємство «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Комунального підприємства «Аршинцево» про стягнення 47712, 19 грн. за договором № 221 від 16.06.2009р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації.

Ухвалою господарського суду від 13.10.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 26.10.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 26.10.2010р., від 04.11.2010р., від 11.11.2010р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору № 221 від 16.06.2009р. на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) до комунальної каналізації в частині повної та своєчасної оплати за надані послуги, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 47712, 19 грн., що стало причиною для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Відповідач у судове засідання з’явився , проте відзиву на позов не надав. Лише усно пояснив, що позовні вимоги частково визнає, в частині стягнення 23238, 29 грн. За рахунком № 1010 від 29.06.2010р. відповідач заборгованість не визнає, мотивуючи заперечення тим, що гуртожиток, розташований за адресою вул.. Теніста, 4 є житловим фондом та помилково був включений в договір.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористалися своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, приймаючи до уваги неодноразове відкладення розгляду справи, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів, та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а також ту обставину, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

16.06.2009 року між Кримським республіканським підприємством «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі» (Водоканал)(позивач) та Комунальним підприємством «Аршинцево» (Абонент)(відповідач) укладено|ув'язнений| договір № 221 на водопостачання з комунального водопроводу та відведення стоків (водовідведення) в комунальну каналізацію (а.с. 8-12).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором надання послуг.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 1.1 Договору Водоканал бере на себе зобов’язання надання Абонентові послуг з централізованого забезпечення холодною водою та приймання стічних вод в комунальну систему каналізації, а Абонент зобов’язується своєчасно здійснювати оплату за вказані послуги на умовах, що обумовлені дійсним Договором.

Згідно з пунктом 3.1 Договору розрахунки за воду та прийняті стічні води здійснюються згідно затвердженим базовим тарифам за 1 м куб. відпущеної води та за 1 м. куб. відведених стоків з врахуванням НДС.

Пунктом 3.7 Договору сторони встановили, що представник Абонента зобов’язаний отримати рахунки за комунальні послуги з водозабезпечення та водовідведення у Водоканалі до 20 числа кожного місяця. Рахунок підлягає оплаті протягом 3-х банківських днів

Строк дії Договору встановлений пунктом 10.1 Договору, та вважається щорічно продовженим, якщо жодна зі сторін не заявить про розірвання Договору не менше ніж за два місяця до закінчення строку його дії.

Позивач обов’язки за договором виконував у повному обсязі, що підтверджується підписаним обома сторонами актами по абоненту та рахунками (а.с. 23-44, 70-71).

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення кредиторської заборгованості перед позивачем за надані послуги, у розмірі 47712, 19грн. за період з вересня 2009р. по липень 2010р., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Судом встановлено, що відповідач всупереч вимогам Договору та вимогам чинного законодавства зобов’язання за договором по оплаті за отримані послуги за водокористування і водовідведення по виставленим позивачем рахункам не виконав належним чином у повному обсязі та своєчасно, у зв’язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 47712, 19 грн., яка встановлена судом, належним чином підтверджена, а тому вона підлягає стягненню з відповідача.

Іншого, всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України суду не доведено.

Посилання відповідача на те, що гуртожиток, розташований за адресою вул.. Теніста, 4 є житловим фондом та помилково був включений в договір не можуть бути прийняті судом, оскільки вказаний об’єкт зазначений у додатку № 1 до договору, а відповідачем не надано доказів тог, що договір № 221 від 16.06.2009р. оспорювався сторонами.

Крім того. Суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Доданим до позовної заяви платіжним дорученням № 1764 від 04.08.2010р. позивач оплатив 236, 00 грн. на розрахунковий рахунок 31218259700002.

Пунктом 31 статті 57 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що до позовної заяви додаються документи, які, зокрема, підтверджують сплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У зв’язку із тим, що з 21 червня 2010 р. відкритий рахунок з обліку надходжень від оплати витрат з ІТЗ у судах: р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь, господарський суд зобов’язав позивача здійснити оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу на відповідний розрахунковий рахунок, оскільки будь-яких інших доказів надходження грошових коштів за цільовим призначенням в матеріалах справи не містилось.

Проте до теперішнього часу позивач не надав суду доказів того. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу були ним оплачені.

За таких обставин, суд вважає за доцільне стягнути вказані витрати з позивача в доход державного бюджету.

Витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Комунального підприємства «Аршинцево» (98300АР Крим, м. Керч, вул.. Перемоги, 16 ідентифікаційний код 36431250) на користь Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі 98303, АР Крим, м. Керч, вул.. Голини, 2-в ідентифікаційний код 19195199) 47712, 19 грн. заборгованості, 477, 12 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Стягнути з Кримського республіканського підприємства «Виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства м. Керчі 98303, АР Крим, м. Керч, вул.. Голини, 2-в ідентифікаційний код 19195199) в доход державного бюджету (р/р 31214264700002; отримувач: Державний бюджет м. Сімферополь; код платежу: 22050003; ЄДРПОУ - 34740405; банк одержувача: ГУ ДКУ в АР Крим, м. Сімферополь) 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.          Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представників у судовому засіданні 22.11.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 22.11.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.