Рішення № 126039792, 17.03.2025, Березанський районний суд Миколаївської області

17.03.2025 Справа №469/1436/16-ц

2/469/4/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2025 року с-ще Березанка

Березанський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді Гапоненко Н.О.

за участю секретаря судового засідання Потриваєвої М.А.

учасники справи та їхні представники:

прокурор Мішустін М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації до Коблівської сільської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог Державне спеціалізоване господарське підприємство "ЛІСИ УКРАЇНИ" та Публічне акціонерне товариство "ПРОКРЕДИТ БАНК", про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки, -

в с т а н о в и в:

Заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури№1 21 листопада 2016 року звернувся до суду із вказаним позовом, у якому зазначав, що пунктами 2,4 рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,93 га, із них 0,81 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства та 0,12 га (пасовища) для ведення садівництва в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області.

На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 29 грудня 2012 року видано державний акт серії ЯК № 789566 на право власності на земельну ділянку площею 0,81 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0313.

Пунктом 2 рішення Коблівської сільсьської ради №14 від 19 лютого 2014 року цільове призначення цієї земельної ділянки змінено на комерційне призначення для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

У подальшому Березанським РУЮ у Миколаївській області 12 березня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, про що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис № 4946381.

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу №1910 від 14 квітня 2014 року спірну земельну ділянку ОСОБА_1 відчужила на користь ОСОБА_2 , після чого 14 квітня 2014 року за ним зареєстровано право власності на земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Прокурор зазначає, що на час прийняття оскаржуваного рішення спірна земельна ділянка була розташована на землях Держлісфонду, що знаходилися у постійному користуванні ДП Очаківське ЛМГ квартал 38, виділ 9, 11 урочища Коблеве Березанського лісництва; ДП "Очаківське ЛМГ" не відмовлялось від права постійного користування цією земельною ділянкою, розпорядження належного власника земель - Березанської РДА - щодо вилучення спірної земельної ділянки з користування ДП "Очаківське ЛМГ" не приймались, будь-які погодження щодо вилучення, зміни цільового призначення земельної ділянки Миколаївським обласним управлінням лісового та мисливського господарства не надавались; оскаржувані рішення Коблівської сільської ради прийняті під час дії заборони на відчуження земель, встановленої розпорядженнями Кабінету Міністрів України № 318-р від 11 лютого 2010 року та № 610-р від 10 квітня 2008 року та без проведення державної експертизи землевпорядної документації.

Крім того, спірна земельна дiлянка розташована у прибережнiй захиснiй смузi Чорного моря на відстані до урізу води Чорного моря від південної межі 663-668 метрів, від північної 733-738 метрів, у якій заборонено будiвництво iнших об`єктiв, крім визначених законом, та може перебувати виключно у державній та комунальній власності і надаватися лише у користування для спеціально визначених цілей; ведення особистого селянського господарства та будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних, у межах прибережної захисної зони заборонено нормами Водного та Земельного кодексів України; будівельними нормами і правилами та містобудівною документацією у зоні рекреації, де розміщена спірна земельна ділянка, заборонено будівництво об`єктів, крім баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників пам`яток культури та не передбачено ведення особистого селянського господарства; землевпорядна документація не погоджена з органом містобудування та архітектури.

Прокурор вважав, що у зв"язку з порушеннями норм водного, земельного та містобудівного законодавства на підставі ст.ст.16, 21 ЦК України, ст.152 ЗК України, ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підлягають визнанню незаконними та скасуванню пункти 2, 4 рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року в частині затвердження проекту і надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 , пункт 2 рішення Коблівської сільської ради № 14 від 19 лютого 2014 року в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення належної ОСОБА_1 земельної ділянки; підлягає визнанню недійсним і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 на підставі незаконного рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року.

На думку прокурора, укладений договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у звязку з незаконністю набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку є недійсним як такий, що суперечить вимогам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства, а набуте на підставі договору майно - витребуванню від добросовісного набувача ОСОБА_2 на користь власника - держави в особі Березанської районної державної адміністрації, з володіння якої майно вибуло без її волі.

Прокурор зазначав, що відведення спірної земельної ділянки в приватну власність призвело до її обтяження на підставі договору іпотеки №2073 від 18 квітня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством ПРОКРЕДИТ БАНК.

Ухвалою суду від 16 грудня 2016 року відкрито провадження у вказаній справі у порядку, визначеному ЦПК України (2004 року).

Ухвалою судді Березанського районного суду Миколаївської області від 16 грудня 2016 року частково задоволено заяву прокурора про забезпечення позову, заборонено у будь-який спосіб відчуження земельної ділянки площею 0,1 га із кадастровим номером 4820982200:12:043:0313, розташовану в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області, здійснення здійснення реєстрації речових прав на неї.

Ухвалою від 06 березня 2018 року продовжено розгляд справи у порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання.

16 жовтня 2019 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року клопотання прокурора про залучення до участі у справі правонаступника позивача задоволено, залучено Миколаївську районну державну адміністрацію до участі у справі як правонаступника позивача Березанської районної державної адміністрації Миколаївської області.

25 квітня 2024 року судом залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство ЛІСИ УКРАЇНИ до участі у справі як правонаступника третьої особи Державного підприємства Очаківське лісомисливське господарство.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник позивача Миколаївської РДА у судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила розглянути справи за наявними у справі матеріалами, позов підтримала у повному обсязі.

Представник відповідачаКоблівської сільськоїради,відповідач ОСОБА_1 ,відповідач ОСОБА_2 та йогопредставник адвокатСудаков В.В.,представник третьоїособи безсамостійних вимог Державного спеціалізованогогосподарського підприємства"ЛісиУкраїни"та представниктретьої особибез самостійнихвимог Публічного акціонерного товариства "ПРОКРЕДИТ БАНК" у судове засідання декілька разів не з"явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином; відповідачі відзив на позов не наддали.

Оскільки учасники справи повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином та декілька разів не з"явились у судове засідання, і їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, суд на підставі ст.223, 280 ЦПК України постановив розглянути справу без їх участі на підставі наявних у справі доказів (у заочному порядку).

Встановлені судом обставини з посиланням на докази, що їх підтверджують

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області № 24 від 14 грудня 2012 року надано дозвіл на розробку землеустрою щодо відведення земельних ділянок, у тому числі ОСОБА_1 - площею до 2.00 га для ведення особистого селянського господарства у с.Коблеве.

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №10 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 0,9300 га, із них: 0,8100 га (пасовища) для ведення особистого селянського господарства та 0,1200 га (пасовища) для ведення садівництва в с. Коблеве (т.1, а.с.17).

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на ім"я ОСОБА_1 29 грудня 2012 року видано державний акт серії ЯК № 789566 на право власності на земельну ділянку площею 0.81 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0313 в с.Коблеве Березанського району Миколаївської області (а.с.19).

Рішенням Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №14 від 19 лютого 2014 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки затверджено проект із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, що перебуває у власності ОСОБА_1 , площею 0,8100 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування (т.1, а.с.18).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Іллічовою Н.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 5346932 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1910 від 14.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; до Реєстру внесено інформацію про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 5417359 від 18 квітня 2014 року про заборону на нерухоме майно на підставі договору іпотеки №2073 від 18 квітня 2014 року, де іпотекодавцем по основному зобов`язанню номер FW501.384 є ОСОБА_2 , іпотекодержатель ПАТ ПРОКРЕДИТ БАНК (т.1, а.с.19-20).

На час прийняття оскаржуваних рішень спірна земельна ділянка знаходилась на території лісового фонду виділ 11, квартал 38 та виділ 4 квадрат 39 Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ та відносилась до земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ, частково входила в межі земель державного лісового фонду квартал 38, виділ 11 про що свідчить повідомлення ВО «Укрдержліспроект» від 05.09.2016 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною меж кварталів 38, 39 (т.1, а.с.21-22).

Відповідно до повідомлень ДП Очаківське ЛМГ, Миколаївського обласного Управління лісового та мисливського господарства спірна земельна ділянка за матеріалами лісовпорядкування 2003 року входила до земель державного лісового фонду підприємства і розташована в урочищі Коблеве Березанського району Миколаївської області; лісовпорядкуванням 2013 року земельна ділянка була виключена зі складу Держлісфонду підприємства та на день звернення з позовом до суду в складі держлісфонду не числиться; рішення про вилучення земельної ділянки до ДП не надходили; заяви про відмову від права постійного користування спільною земельною ділянкою до органу влади, який мав право розпоряджатися земельною ділянкою державної власності Держлісфонду, з боку ДП не подавались, згода на вилучення не надавалась; базовим лісовпорядкуванням 2013 року спірна земельна ділянка була виключена зі складу Держлоісфонду і станом на 01.01.2014 року в складі земель Держлісфонду не рахується, рішення про вилучення спірної земельної ділянки до ДП не надходили (т.1, а.с.23, 24).

З повідомлення Миколаївського обласного Управління лісового та мисливського господарства вбачається, що будь-які погодження щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, розташованих в межах Коблівської сільської ради, та надання її у власність ОСОБА_1 не надавались; проекти землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та зміну її цільового призначення на розгляд та погодження до управління не надходили і відповідно висновки про погодження управлінням не надавались (т.1, а.с.25).

За даними Національної кадастрової системи відстань від урізу води Чорного моря до південної межі спірної земельної ділянки приблизно складає 663-668 метрів, до північної межі приблизно складає 733-738 метрів, що підтверджується інформаційною довідкою відділу Держгеокадастру у Березанському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (т.1, а.с.26).

З повідомлення державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру від 21.09.2016 року вбачається, що проекти землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки до Держгеокадастру для проведення державної експертизи не надходили (т.1, а.с.28).

Згідно з інформацією Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Миколаївській області, в базах даних документів дозвільного та декларативного характеру, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, які зареєстровані управлінням, відсутні записи щодо об`єктів будівництва, розташованих в с. Коблеве Березанського району Миколаївської області, замовником яких є ОСОБА_1 (т.1, а.с.29).

Згідно з повідомленням Управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 09.09.2016 року, станом на 26 грудня 2012 року чинною містобудівною документацією, яка регулює забудову території, на якій розташована спірна земельна ділянка, був проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою державного комітету УРСР у справах будівництва від 23.10.1985 року № 112. Зазначеним проектом передбачено розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів труда та відпочинку, пляжів, пам`яток археології, заказників, пам`яток культури Спірна земельна ділянка розташована в зоні рекреації та на момент відведення її цільове призначення (землі сільськогосподарського призначення) та після його зміни (землі громадської) забудови, не відповідалі чинній в той час містобудівній документації (т.1, а.с.30-31).

З інформації Коблівської сільської ради від 09 вересня 2016 року вбачається, що на спірній земельній ділянці будівельні матеріали, будівлі чи споруди, а також об`єкти незавершеного будівництва відсутні (т.1, а.с.32).

Березанській РДА та її структурним підрозділам не було відомо про прийняття Коблівською сільською радою спірних рішень про надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,93 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0313 у с. Коблеве Березанського району Миколаївської області; у продовж 2012-2013 років Березанською РДА не приймалися розпорядження про затвердження проектів землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки (т.1, а.с.33).

Норми права, які застосував суд

Щодо дотримання водного законодавства

За положеннями ст.60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту.

Землі, зайняті прибережними захисними смугами, віднесено до земель водного фонду (ст. 58 ЗК України).

За змістом ст.59 ЗК України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для цілей, визначених цим Кодексом.

Як передбачено ч.4 ст.59 ЗК України, земельні ділянки прибережних захисних смуг можуть передаватися громадянам та юридичним особам на умовах оренди для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність та для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачено.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил).

Відповідно до п.11 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року № 486, водоохоронна зона морів, морських заток і лиманів, як правило, збігається з прибережною захисною смугою і визначається шириною не менш як 2 кілометри від урізу води. На землях міст і селищ міського типу розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови (п.10).

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене ст.88 ВК України, а тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність останньої, оскільки її розміри встановлені законом (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Населений пункт село Коблеве не відноситься до категорії міст і селищ міського типу, а тому положення п.10 Порядку щодо встановлення прибережної захисної смуги відповідно до існуючих умов забудови не поширюються на спірну земельну ділянку.

Так як окремий проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги на час прийняття спірного рішення був відсутній, тому межі прибережної захисної смуги визначаються відповідно до меж, встановлених законом.

З урахуванням зазначених нормативних розмірів та даних Національної кадастрової системи є підстави вважати, що спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Чорного моря.

Прибережна захисна смуга уздовж морів, морських заток і лиманів входить у зону санітарної охорони моря і може використовуватися лише для будівництва санаторіїв та інших лікувально-оздоровчих закладів, з обов`язковим централізованим водопостачанням і каналізацією (частина перша статті 90 ВК України; абзац четвертий пункту 2 додатку 13 до Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів). У межах таких смуг уздовж морів, морських заток і лиманів забороняється діяльність, яка може призвести до завдання шкоди підземним та відкритим джерелам водопостачання, водозабірним і водоочисним спорудам, водоводам, об`єктам оздоровчого призначення, навколо яких вони створені (частина друга статті 113 ЗК України).

Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування можуть передавати, зокрема, громадянам із земель водного фонду на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України; близький за змістом припис закріплює частина третя статті 85 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Передача земельних ділянок прибережних захисних смуг у приватну власність і для потреб, не зазначених у ч.4 ст.59 ЗК України, законодавством України не передбачена.

Отже, відповідачем Коблівською сільською радою Березанського району Миколаївської області усупереч зазначеним вимогам законодавства надано відповідачу ОСОБА_1 у приватну власність для ведення особистого селянського господарства та ведення садівництва в межах території населеного пункту с. Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області.

Щодо належності земельної ділянки до земель державного лісового фонду

З повідомлення ВО Укрдержліспроект від 05 вересня 2016 року з фрагментами публічної кадастрової карти України з нанесеною частиною меж кварталів та повідомлення ДП Очаківське ЛМГ вбачається, що спірна земельна ділянка знаходилась на території лісового фонду виділ 11, квартал 38 та виділ 4 квадрат 39 Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ та відносилась до земель державного лісового фонду Березанського лісництва ДП Очаківське ЛМГ; за матеріалами лісовпорядкування 2003 року спірна земельна ділянка входила до земель державного лісового фонду підприємства і розташована в урочищі Коблеве Березанського району Миколаївської області; лісовпорядкуванням 2013 року земельна ділянка була виключена зі складу Держлісфонду підприємства та на день звернення з позовом до суду в складі держлісфонда не чилиться; рішення про вилучення земельної ділянки до ДП не надходили; заяви про відмову від права постійного користування спільною земельною ділянкою до органу влади, який мав право розпоряджатися земельною ділянкою державної власності Держлісфонду з боку ДП не подавались, згода на вилучення не надавалась; базовим лісовпорядкуванням 2013 року спірна земельна ділянка була виключена зі складу Держлісфонду і станом на 01.01.2014 року в складі земель Держлісфонду не рахується, рішення про вилучення спірної земель ної ділянки до ДП не надходили (т.1, а.с.21-24).

Будь-які погодження щодо вилучення спірної земельної ділянки із земель лісогосподарського призначення, розташованих в межах Коблівської сільської ради, та надання її у власність ОСОБА_1 не надавались; проекти землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та зміну її цільового призначення на розгляд та погодження до управління не надходили і відповідно висновки про погодження Миколаївським обласним Управлінням лісового та мисливського господарства не надавались (т.1, а.с.25)

На підставі ч.1 ст.55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 4820982200:12:043:0313, яка перебувала у постійному користуванні ДП "Очаківське ЛМГ", правонаступником якого є ДП "ЛІСИ УКРАЇНИ", належала до земель лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст.84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Згідно з п."ґ" частини 4 зазначеної статті, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Частинами 2, 3 ст.56 ЗК України установлено, що громадянам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.122 ЗК України (у редакції, що діяла на момент прийняття оскаржуваного рішення), сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб; районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті, індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України (в редакції, що була чинною на момент прийняття рішення від 26 грудня 2012 року), надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частина шоста ст.118 ЗК передбачала, що громадяни, зацікавлені у одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, мають додати до відповідного клопотання погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

На підставі ст.149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом; вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч.5 ст.149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності (крім випадків, визначених частиною дев`ятою цієї статті), які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: сільськогосподарського використання; ведення водного господарства; будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі, інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції тощо) з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті.

Сільські, селищні, міські ради вилучають земельні ділянки комунальної власності відповідних територіальних громад, які перебувають у постійному користуванні, для всіх потреб, крім особливо цінних земель, які вилучаються (викупляються) ними з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу (ч.3 ст.149 ЗК України).

Згідно з абз.2 підп.а п.4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, у державній власності залишаються розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук.

Оскільки спірна земельна ділянка перебувала у користуванні державного підприємства, вона залишилась у державній власності, а не перейшла у комунальну власність при розмежуванні земель державної та комунальної власності.

Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка на момент прийняття рішення Коблівської сільської ради Березанського району № 10 від 26 грудня 2012 року перебувала у державній власності та знаходилась у межах с.Коблеве, на підставі ч.3 ст.122 ЗК України повноваження щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою належали Березанській районній державній адміністрації, а тому Коблівською сільською радою надано земельну ділянку у приватну власність відповідача ОСОБА_1 поза волею належного власника та без вилучення у постійного землекористувача і його погодження

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року №610-р Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками з метою недопущення фактів порушення інтересів держави і суспільства під час відчуження та зміни цільового призначення земельних лісових ділянок (далі - ділянки) Міністерству екології та природних ресурсів, Міністерству аграрної політики та продовольства, Міністерству оборони, Державному агентству лісових ресурсів та Державному агентству земельних ресурсів до законодавчого врегулювання питань запобігання зловживанням у цій сфері заборонено приймати рішення про надання згоди на вилучення ділянок, їх передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення, крім випадків, коли за умови обґрунтування неможливості реалізації альтернативних варіантів вирішення питання ділянки вилучаються і передаються у постійне користування та/або в оренду для будівництва, реконструкції та капітального ремонту залізничних ліній та автомобільних доріг загального користування; для розміщення кладовищ та за рішенням Кабінету Міністрів України - для: будівництва та обслуговування об`єктів енергетичної інфраструктури (газо-, нафтопроводів, газових та нафтових терміналів, газових та нафтових свердловин, ліній електропередачі, електростанцій, електропідстанцій, розподільних пунктів, ядерних установок); видобування корисних копалин відповідно до спеціальних дозволів на користування надрами; облаштування державного кордону та будівництва пунктів пропуску через нього; забезпечення відбудови та функціонування монастирів на місцях їх історичного заснування; будівництва, реконструкції та капітального ремонту об`єктів, визначених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу; розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції; створення та забезпечення функціонування об`єктів природно-заповідного фонду і виробничо-соціальних об`єктів, необхідних для ведення лісового господарства; розміщення інших об`єктів, вилучення і надання ділянок для яких здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України.

Пунктом 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2010 р. N 318-р "Деякі питання збереження об`єктів державної власності" зобов"язано Державний комітет із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб`єктами управління об`єктами державної власності, у тому числі Національними та галузевими академіями наук, не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 10.04.2008 року № 610, яким зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних ділянок лісового призначення, та розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 року № 318, яким заборонено погодження вилучення земельних ділянок із постійного користування державних підприємств, на час прийняття оскаржуваних рішень були чинними та не визнавались недійсними з підстав їх невідповідності законодавству України; обставини, які свідчать про невідповідність зазначених актів Кабінету Міністрів України, представником відповідача не зазначено.

Таким чином, вилучення земель лісогосподарського призначення з користування державного лісогосподарського підприємства з передачею їх у власність громадян заборонено.

Щодо необхідності отримання погоджень

Частиною 8 ст.118 ЗК України встановлено обов"язковість погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

На підставі ч. 3 ст.20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта, подається також на погодження до органу містобудування та архітектури.

Згідно з ч.3 ст.186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки:

природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, земельної ділянки, розташованої на території чи в межах об`єкта природно-заповідного фонду або в межах прибережної захисної смуги, підлягає також погодженню з природоохоронним органом;

історико-культурного призначення, земельної ділянки, розташованої на території історичних ареалів населених місць, земельної ділянки, на якій розміщені об`єкти культурної спадщини, підлягає також погодженню з органом охорони культурної спадщини;

лісогосподарського призначення підлягає також погодженню з органом лісового господарства;

водного фонду підлягає також погодженню з органом водного господарства.

Отже, відведення спірної земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення та розміщена у межах прибережної захисної смуги, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та садівництва потребувало погодження природоохоронного органу, органів лісового та водного господарства; проект зміни цільового призначення зазначеної земельної ділянки на будівництво та обслуговування об"єктів інфраструктури та закладів громадського харчування, крім зазначеного, потребував також погодження органу містобудування та архітектури.

Як вбачається з наданих суду доказів, Миколаївське обласне управління лісового та мисливського господарства не отримувало на розгляд проектів землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки та зміни її цільового призначення.

На звернення ОСОБА_1 21 лютого 2014 року Управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації надано позитивний висновок щодо зміни цільового призначення (а.с.31), тобто на дату прийняття оскаржуваного рішення від 19 лютого 2014 року погодження органу містобудування та архітектури було відсутнє.

Разом з тим, посилання прокурора на необхідність отримання погодження органу містобудування та архітектури під час відведення земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та садівництва не відповідають положенням ч.2 ст.186-1 ЗК України.

Щодо державної експертизи землевпорядної документації

На підставі абз. 7 ч.1 ст.9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" обов`язковій державній експертизі підлягають проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ч.ч.4, 5 ст.35 вказаного Закону позитивні висновки державної експертизи щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи є підставою для прийняття відповідного рішення органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування, відкриття фінансування робіт з реалізації заходів, передбачених відповідною документацією. Реалізація заходів, передбачених документацією із землеустрою та документацією з оцінки земель, види яких визначені законом, а також матеріалами і документацією державного земельного кадастру щодо об`єктів обов`язкової державної експертизи, без позитивних висновків державної експертизи забороняється.

Оскільки проект землевпорядної документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для проведення державної експертизи не надходив (а.с.28), при наданні земельної ділянки у власність ОСОБА_1 були відсутні підстави для прийняття такого рішення.

Щодо дотримання вимог містобудівної документації, будівельних норм і правил

Невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, є підставою для відмови у дозволі на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч.7 ст.118 ЗК України).

Відповідно до ст.17 Закону України Про основи містобудування основою для вирішення питань про вилучення (викуп), передачу (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Абзацом 2 ст.48 Закону України Про охорону земель передбачено, що розміщення і будівництво об`єктів житлово-комунального, промислового, транспортного, іншого призначення здійснюються відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Містобудівною документацією, що діяла на момент прийняття рішення Коблівської сільської ради № 10 від 26 грудня 2012 року, є Проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затверджений постановою Державного комітету Української РСР у справах будівництва від 23.10.1985 року №112, відповідно до якого в зоні рекреації, у якій розташована спірна земельна ділянка, планувалось розміщення баз відпочинку, пансіонатів та будинків відпочинку, кемпінгів, піонертаборів, таборів праці та відпочинку, пляжів, пам`яток археології та заказників пам`яток культури.

Отже, ведення особистого селянського господарства на спірній земельній ділянці з послідуючою зміною цільового призначення земельної ділянки на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування суперечить земельному і водному законодавству, містобудівній документації та діючим будівельним нормам, державним стандартам і правилам, а тому рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №10 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в частині затвердження проекту із землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області області №14 від 19 лютого 2014 року Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки в частині зміни цільового призначення спірної земельної ділянки з ведення особистого селянського господарства на будівництво і обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, не є з законними.

Щодо визнання незаконними та скасування рішень сільської ради

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ч.10 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180).

Рішення Коблівської сільської ради від №10 від 26 грудня 2012 року Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок, яким ОСОБА_1 надано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, є виконаним шляхом видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 789566 від 29 грудня 2012 року та вичерпало свою дію, а тому вимога про визнання зазначеного рішення недійсним не є ефективним способом захисту прав держави, зважаючи на мету позову - захист права власності держави на земельну ділянку, що незаконно вибула з її володіння.

Разом з тим, оскаржуваним рішенням № 14 від 19 лютого 2014 року Коблівська сільська рада змінила цільове призначення земельної ділянки, що, враховуючи викладені прокурором підстави позову, є порушенням інтересів держави щодо використання земельних ділянок державного лісового фонду за цільовим призначенням, а тому у цій частині оскаржуване рішення не вичерпало своєї дії шляхом виконання, є чинним та породжує відповідні правові наслідки.

Отже, оскільки порушення інтересів держави також полягає і у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасуванняп.1 рішення Коблівської сільської ради № 14 від 19 лютого 2014 року (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною, у зв"язку з чим підлягає задоволенню.

Щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку

Відповідно до частини першої статті 126 ЗК України, у редакції, чинній на час видання державного акта, право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Державний акт на право власності на земельну ділянку та державний акт на право постійного користування земельною ділянкою видається на підставі рішення Кабінету Міністрів України, обласної, районної, Київської і Севастопольської міських, міської, селищної, сільської ради, ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, районної Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій (п.1.4 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах від 04 травня 1999 року №43, у редакції, чинній на час видання державного акта).

Отже, підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення.

Враховуючи вказане, суд вважає, що для вирішення питання про захист права власності держави на земельну ділянку та для повернення цієї ділянки власнику визнання недійсним державного акта не є необхідним і ефективним способом захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20).

Щодо належного способу захисту інтересів держави

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що на земельну ділянку площею 0,81 га кадастровий номер 4820982200:12:043:0313 на ім`я ОСОБА_1 29 грудня 2012 року Коблівською сільською радою видано державний акт на право власності на землю ЯК № 789566 та 12 березня 2014 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку, про що вчинено запис про право власності № 4946381 (т.1, а.с.19-20).

З вказаноїінформації такожвбачається,що напідставі договору купівлі-продажу № 1910, від 14.04.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Одеської області Іллічовою Н.А. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вчинено запис за № 5346932 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 ..

Разом з тим, як встановлено судом, набуття як ОСОБА_1 , так і ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку є неможливим в силу закону.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа,так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22 червня 2021 року у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29 червня 2021 року у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31 серпня 2021 року у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 8 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17(пункт 56)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 4/1415/19).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 90), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Серед способів захисту майнових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння у порядку статей 387-388ЦК України (віндикаційний позов) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном згідно зі статтею 391ЦК України (негаторний позов). Позовом про витребування майна, зокрема віндикаційним позовом, є вимога власника, який не є володільцем належного йому на праві власності (на правах володіння, користування та розпорядження) індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа останнім, про витребування (повернення) цього майна з чужого незаконного володіння. Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна (відновив володіння майном), до будь-якої особи про усунення перешкод (шляхом повернення майна, виселення, демонтажу самочинного будівництва тощо), які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Пунктом 3 ч.1 ст.388 ЦК України передбачено, що коли майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 сформувала висновки (пункти 90-91), що витребування земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевого набувача треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння»). Подібний висновок є також у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 84).

До того ж для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, державних актів, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, і заволодіння нею відбулось всупереч вимогам закону, а тому з огляду на встановлені фактичні обставини справи та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин, належним способом захисту порушеного права є саме витребування спірної земельної ділянки від кінцевого власника, за яким вона зареєстрована на праві власності.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника.

Відповідно до ст.141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачені судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 56155,52 грн., а саме: з відповідача Коблівської сільської ради 689,00 грн. ( за одну вимогу немайнового характеру), з відповідача ОСОБА_4 689,00 грн. ( за одну вимогу немайнового характеру), з відповідача ОСОБА_2 54777,52 грн. (54088,52 грн. за вимогу майнового характеру (з ціною позову 3605901,30 грн.), 689,00 грн. за подачу заяви про забезпечення позову).

Напідставі викладеного,керуючись ст.ст. 12,13,258,259,263-265,280-282ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати пункт 2 рішення Коблівської сільської ради від 19 лютого 2014 року № 14 в частині затвердження проекту із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки площею 0.8100 га (забудовані землі, під проїздами та площадками) у межах населеного пункту села Коблеве Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, що перебуває у власності громадянки України ОСОБА_1 , на будівництво і обслуговування об"єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування.

Витребувати від ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у власність держави в особі Миколаївської районної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 04056500, юридична адреса: 54036, вул.Одеське шосе, 18-А, м.Миколаїв) земельну ділянку площею 0.81 га з кадастровим номером 4820982200:12:043:0313, розташовану в с.Коблеве Миколаївського (колишнього Березанського) району Миколаївської області.

У задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з Коблівської сільської ради (ЄДРПОУ 04375748) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі по 689 грн. з кожного.

Стягнути зі ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Миколаївської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 02910048) сплачений судовий збір у сумі 54777,52 грн.

Позивач та треті особи мають право оскаржити заочне рішення у загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення .

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України, шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: