Рішення № 125944758, 18.03.2025, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.03.2025м. ДніпроСправа № 904/4849/24

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Стойчан В.В.

та представників:

від прокуратури: Мовчан Д.О.;

від позивача: Ольховська А.М.;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Криворізької східної окружної прокуратури (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області) в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

до Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича (м. Кривий Ріг Дніпропетровської області)

про зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Керівник Криворізької східної окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (далі - позивач) з позовною заявою, в якій просить суд зобов`язати Фізичну особу - підприємця Павліченка Сергія Васильовича (далі - відповідач) привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0024 га з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, що знаходиться по вул. Лісового в Довгинцівському районі м.Кривого Рогу, шляхом демонтажу торговельного павільйону за власний рахунок, та повернути її територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради за актом приймання - передачі.

Позовні вимоги обґрунтовані неповерненням відповідачем земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут на підставі договору, позивачу за актом приймання-передачі (повернення) після припинення дії договору особистого сервітуту, у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, що є істотним порушенням прав власника земельної ділянки - Криворізької міської територіальної громади в особі Криворізької міської ради. Внаслідок вказаних обставин Криворізька міська рада позбавлена можливості реалізації повноважень власника землі щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі передачі її в оренду тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету, тому частина земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, площею 0,0024 га, щодо якої встановлений особистий сервітут за договором № 12022043 від 09.08.2022, підлягає поверненню відповідачем у розпорядження позивача за актом приймання-передачі (повернення) у придатному для використання стані. Також, у позовній заяві прокурором вказано про підстави звернення із вказаним позовом до суду, а саме: Криворізькою східною окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу Криворізької міської ради запит № 60-4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування. На вказаний запит Криворізькою міською радою листом № 12/18/6370 від 23.09.2024 повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста безпідставно використовується під розміщення тимчасової споруди, що свідчить про обізнаність Криворізької міської ради про невиконання відповідачем зобов`язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки. Проте, станом на день подання даного позову самостійних заходів до повернення земельної ділянки, в тому числі, в судовому порядку Криворізькою міською радою не вжито.

Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтями 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.11.2024 позовну заяву було залишено без руху та прокурору надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання про витребування доказів (вх. суду № 53324/24 від 18.11.2024), в якому прокурор просить суд витребувати у Криворізької міської ради якісно виготовлену та засвідчену копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022, укладеного між Криворізькою міською радою та ФОП Павліченко С.В. В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на таке:

- до позовної заяви додано скановану копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022, яку отримано (завантажено) шляхом безпосереднього доступу до реєстраційної справи № 716631312110 в Державному реєстрі речових прав, про що зазначено в позовній заяві. Вказаний договір є доказом, що підтверджує обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги;

- у пункті 14 вказаного договору передбачено, що договір укладено в двох примірниках, що мають однакову юридичну силу, один з яких знаходиться в "Розпорядника", тобто Криворізької міської ради, другий у "Сервітуарія", тобто ФОП Павліченко С.В. Враховуючи наявність примірників оригіналу договору лише у позивача та відповідача, в окружної прокуратури відсутня об`єктивна можливість якісно виготовити копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 та надати її до суду в якості доказу;

- прокурор зазначає, що в порядку частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" окружною прокуратурою до Криворізької міської ради направлявся запит №60-4803вих-24 від 03.09.2024 про надання копій документів щодо тимчасової споруди (торговельного павільйону), встановленої на земельній ділянці з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста Кривого Рогу. На вказаний запит Криворізькою міською радою листом № 12/18/6370 від 23.09.2024 відмовлено у наданні будь-яких копій документів через відсутність підстав для виконання вказаних вимог прокурора, у зв`язку з їх невідповідністю, як на думку позивача, положенням статті 23 Закону України "Про прокуратуру". При цьому стаття 23 Закону України "Про прокуратуру" не містить повноважень прокуратури отримувати оригінали запитуваних документів. У зв`язку з викладеним, з метою повного та всебічного дослідження обставин справи, наявна необхідність у витребуванні у Криворізької міської ради якісно виготовленої та засвідченої копії договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022.

Від прокуратури за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. суду № 53327/24 від 18.11.2024, в якій прокурор просить суд задовольнити клопотання про витребування доказів, вважати недоліки позовної заяви усунутими та прийняти позовну заяву до розгляду. У вказаній заяві прокурор зазначає про те, що примірник оригіналу договору наявність лише у позивача та відповідача, в окружної прокуратури відсутня об`єктивна можливість якісно виготовити копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 та надати її до суду.

Розглянувши клопотання прокурора про витребування доказів, суд вважав за можливе його задовольнити з таких підстав.

За положеннями частин 1-3 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до приписів статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Так, прокурор зазначає, що він вже звертався до позивача із запитом про отримання якісної копії спірного договору, однак отримав відмову.

Враховуючи викладене, з метою всебічного і повного з`ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об`єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважав за доцільне задовольнити подане прокурором клопотання та витребувати від позивача та відповідача якісно виготовлену копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 25.11.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2024. Крім того, вказаною ухвалою суду задоволено клопотання Криворізької східної окружної прокуратури про витребування доказів та витребувано в Криворізької міської ради (позивача) та Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича (відповідача) якісно виготовлену копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022.

Від позивача надійшло клопотання (вх. суду № 57254/24 від 10.12.2024), в якому він просить суд провести підготовче засідання 10.12.2024 без участі представника позивача у зв`язку з його зайнятістю в інших судових засіданнях. Також, позивач просить суд долучити до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 25.11.2024, засвідчену копію договору особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 з додатками.

У підготовче засідання 10.12.2024 з`явився прокурор та відповідач, представник позивача у вказане засідання не з`явився, при цьому судом враховано наявність його клопотання про проведення підготовчого засідання без участі представника позивача, яке було задоволено судом.

У вказаному засіданні судом було відзначено, що матеріали справи не містять відзиву на позовну заяву.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 10.12.2024 підготовче засідання було відкладено на 17.12.2024.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №57769/24 від 13.12.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.12.2024 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли письмові пояснення (вх. суду № 58092/24 від 16.12.2024), в яких він просить суд під час ухвалення рішення у справі врахувати наступне:

- прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України) (постанови Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17 та від 30.01.2019 у справі № 47/66-08). У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебувала справа №904/4615/23 за позовом Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича до Криворізької міської ради про визнання недійсним рішення Криворізької міської ради від 24.03.2023 № 1837 "Про відмову фізичній особі - підприємцю Павліченку С.В. в поновленні обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту) та зобов`язання Криворізької міської раду ухвалити рішення, яким з ФОП Павліченко Сергієм Васильовичем поновити договір особистого сервітуту за № 12022043 від 09.08.2022. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 по справі №904/4615/23 у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Вищезазначене рішення суду залишено без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024 по справі № 904/4615/23;

- щодо обраного прокурором способу захисту прав та інтересів держави в особі Криворізької міської ради слід також зазначити, що у зв`язку з тим, що мета позову спрямована на усунення перешкод Криворізькій міській територіальній громаді у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом її повернення відповідачем, зобов`язання привести земельну ділянку у придатний до використання стан, шляхом знесення розміщених на ній споруди, підлягає розгляду за правилами негаторного позову. Предметом негаторного позову є вимога власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися та розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою для звернення з негаторним позовом є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише у разі доведення самого факту порушення. Тому встановлення саме зазначених обставин належить до предмета доказування у справах за такими позовами. Подібний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 909/392/19. Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 910/1310/19 викладено правовий висновок про те, що умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має бути чітко та конкретно визначено дії, які повинен здійснити відповідач для усунення порушень права власника (володільця). Близькі за змістом висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду від 30.07.2019 у справі № 926/3881/17, від 07.04.2021 у справі №308/13730/15, від 29.10.2021 у справі № 916/1769/20.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №582140/24 від 17.12.2024), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача - Сові Ю.В. прийняти участь у судовому засіданні 17.12.2024 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшла заява (вх. суду № 58200/24 від 17.12.2024), в якій він просить суд відкласти підготовче засідання з метою надання часу для укладення договору з адвокатом щодо представництва інтересів відповідача у суді.

У підготовче засідання 17.12.2024 з`явився прокурор та представник позивача, відповідач у вказане засідання не з`явився, при цьому судом врахована наявність заяви відповідача про відкладення розгляду справи, яка була задоволено судом.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 17.12.2024 підготовче засідання було відкладено на 14.01.2025.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №1704/25 від 13.01.2025), в якій він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку з зайнятістю представників позивача в інших судових засіданнях.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшла заява (вх. суду № 1484/25 від 13.01.2025), в якій він просить суд відкласти розгляд справи у зв`язку зі зміною представника, який буде представляти інтереси відповідача в суді, та необхідністю його ознайомлення з матеріалами справи.

У підготовче засідання 14.01.2025 з`явився прокурор, представники позивача та відповідача у вказане засідання не з`явились, при цьому судом врахована наявність заяв позивача та відповідача про відкладення розгляду справи, які були задоволені судом.

Судом також було відзначено, що у відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Враховуючи, що встановлений Господарським процесуальним кодексом шістдесятиденний строк проведення підготовчого провадження закінчувався 24.01.2025, з метою надання можливості сторонам скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, а також для належної підготовки справи для розгляду по суті, суд вважав за необхідне продовжити строк проведення підготовчого провадження на 30 днів.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 14.01.2025 строк проведення підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, а саме: по 23.02.2025 включно, підготовче засідання було відкладено на 13.02.2025.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №5432/24 від 06.02.2025), в якій він просить суд надати можливість представнику позивача прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Від відповідача засобами електронного зв`язку надійшла заява (вх. суду № 6392/25 від 12.02.2025), в якій він просить суд відкласти підготовче засідання з метою надання часу для мирного врегулювання спору.

За відомостями Відділу інформаційно-технічного забезпечення суду у Господарському суді Дніпропетровської області була наявна технічна можливість для проведення наступного судового засідання в режимі відеоконференції.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2025 заяву позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів було задоволено судом.

У підготовче засідання 13.02.2025 з`явився прокурор та представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, подавши клопотання про відкладення підготовчого засідання.

У вказаному засіданні розглянуто клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, за результатом розгляду якого судом було відмовлено в його задоволенні, з огляду на таке:

- судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце даного судового засідання; вказане також вбачається з поданого відповідачем клопотання;

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку суд визнає причину неявки представника відповідача неповажною, оскільки дата даного судового засідання була відома останньому завчасно (згідно з довідкою про доставку електронного листа (а.с. 196), відповідно до якої ухвала суду про відкладення підготовчого засідання від 14.01.2025 була доставлено до електронної скриньки відповідача - 15.01.2025);

- відповідачем не підтверджена неможливість бути присутнім у судовому засіданні 13.02.2025 жодним доказом;

- у випадку неможливості прибуття до приміщення суду, відповідач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із клопотанням про участь у судовому засіданні 13.02.2025 в режимі відеоконференції, але таким правом не скористався та з таким клопотанням до суду не звертався;

- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Також, у вказаному засіданні прокурор та представник позивача зазначили, що ними повідомлені суду всі обставини справи, які їм відомі; надані всі докази, на які вони посилаються; матеріали справи не містять нерозглянутих заяв чи клопотань, у зв`язку з чим прокурор та представник позивача підтвердили доцільність закриття підготовчого провадження.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом. Вказане клопотання було задоволено судом.

Відповідно до частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

У підготовчому засіданні 13.02.2025 судом, відповідно до вимог статті 182 Господарського процесуального кодексу України, були здійснені всі дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У той же час, у відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

При цьому розумним, зокрема вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004).

Судом також було відзначено, що з практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положення "розумний строк" вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ. Критеріями оцінки розумності строку є, зокрема складність справи та поведінка заявників.

Так, у справі "Хосце проти Нідерландів" 1998 суд вирішив, що тривалість у 8,5 років є розумною у контексті статті 6 Конвенції, у зв`язку зі складністю справи, а у справі "Чірікоста і Віола проти Італії", 15-річний строк розгляду визнано Європейським судом з прав людини виправданим, у зв`язку з поведінкою заявників.

Враховуючи вищевикладені обставини, а також приймаючи до уваги необхідність належного повідомлення відповідача про день, час та місце судового засідання (у даному випадку повідомлення здійснюється шляхом направлення ухвали суду засобами поштового зв`язку), господарський суд вважав за необхідне закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в межах розумного строку, проти чого не заперечували прокурор та представник позивача.

Враховуючи вказане, ухвалою суду від 13.02.2025 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у судовому засіданні в межах розумного строку на 04.03.2025.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №9160/25 від 04.03.2025), в якій він просить суд провести судове засідання 04.03.2025 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за участю представника позивача - Ольховської А.М.

У судове засідання 04.03.2025 з`явилися прокурор та представник позивача; представник відповідача у вказане засідання не з`явився, причини нез`явлення суду не повідомив, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.220-231).

У вказаному засіданні прокурором було викладено зміст позовних вимог, які він просив суд задовольнити у повному обсязі.

Представником позивача у судовому засіданні викладені пояснення з приводу позовним вимог прокурора, подані у письмовому вигляді у підготовчому провадженні.

Також, у вказаному засіданні представник позивача заявив усне клопотання про надання йому можливості прийняти участь у наступному судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яке було задоволено судом.

З метою наданні відповідачу можливості прийняти участь у розгляді справи по суті та викласти власну правову позицію щодо позовних вимог прокурора, ухвалою суду від 04.03.2025 у судовому засіданні було оголошено перерву до 18.03.2025.

Від відповідача надійшла заява (вх. суду № 11327/25 від 17.03.2025), в якій він просить суд відкласти розгляд справи, з метою надання часу для укладення між сторонами мирової угоди; також просить суд провести судове засідання без участі представника відповідача.

У судове засідання 18.03.2025 з`явився прокурор та представник позивача, представник відповідача у вказане засідання не з`явився, про день, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином (а.с.249-255).

В даному випадку підстави для відкладення розгляду справи чи оголошення перерви у судовому засіданні, визначені статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, відсутні, оскільки:

- судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про день, час та місце даного судового засідання; вказане також вбачається з поданого відповідачем клопотання;

- відповідно до частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки;

- у даному випадку неявка відповідача є повторною (у попереднє судове засідання 04.03.2025 відповідач також не з`явився);

- відповідачем не підтверджена неможливість бути присутнім у судовому засіданні 18.03.2025 жодним доказом;

- також у судовому засіданні 18.03.2025 представник позивача пояснив, що у нього відсутні відомості щодо будь-яких перемовин з відповідачем стосовно мирного врегулювання спору, відповідач не звертався до позивача з пропозицією укласти мирову угоду у даній справі;

- окремо судом відзначено, що з аналогічним клопотанням та посиланням на мирне врегулювання спору відповідач звертався ще 12.02.2025 (а.с.210), однак протягом місяця суду так і не було підтверджено ні відповідачем ні позивачем дійсність вказаних намірів та вчинення будь-яких дій щодо мирного врегулювання спору у даній справі, крім того факт будь-яких перемовин між відповідачем та позивачем у судовому засіданні 18.03.2025 представником позивача підтверджено не було;

- у випадку неможливості прибуття до приміщення суду, відповідач не був позбавлений права та можливості звернутися до суду із клопотанням про участь у судовому засіданні 118.03.2025 в режимі відеоконференції, але таким правом не скористався та з таким клопотанням до суду не звертався;

- кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи викладене у своїй сукупності, суд вважав за необхідне відмовити у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

У судовому засіданні 18.03.2025 проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у цій справі є обставини, пов`язані з наявністю правових підстав для зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди.

Щодо наявності підстав для представництва інтересів держави в суді прокурором суд зазначає таке.

Статтею 1311 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно із статтями 4, 53 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження процесуальної дії (відповідні функції). Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Аналіз положень статті 53 Господарського процесуального кодексу України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Невжиття органом державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави на спірні земельні ділянки, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Окремо слід вказати, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 08.02.2019 (справа № 915/20/18) дійшов однозначного висновку про можливість представництва органами прокуратури в суді органів місцевого самоврядування, а отже і інших органів державної влади.

При цьому відповідно до пункту 5.6 постанови від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18 Верховним Судом встановлено, що прокурор не повинен встановлювати причини невиконання уповноваженими державою органами відповідних функцій у спірних відносинах.

Пунктами 4, 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99 визначено, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, а отже прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах і може здійснювати представництво в порядку, передбаченому процесуальним законом.

"Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Відповідно до статті 14 Конституції України, статті 1 Земельного кодексу України, статті 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесено зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель:

а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук);

б) оборони;

в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення;

г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;

ґ) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності;

д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності;

е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Згідно зі статтями 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Принципами земельного законодавства є: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; забезпечення раціонального використання та охорони земель; пріоритет вимог екологічної безпеки.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає. Про це зазначив Верховний Суд у постанові від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19.

Конституція України визначає, що місцеве самоврядування в Україні здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (стаття 140 Конституції України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" місцеве самоврядування територіальної громади є однією з гарантій держави.

Згідно із частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до статті 142 Конституції України, статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів.

До повноважень сільських рад у галузі земельних відносин, відповідно до статей 12, 83, 122 Земельного кодексу України, статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", належить розпорядження землями комунальної власності в межах, визначених Земельним кодексом України.

Як було зазначено вище, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин" № 1423-IX від 28.04.2021 внесені зміни до Земельного кодексу України та відповідно до абзацу 1 пункту 24 Розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміст якого визначає, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, статей 2, 172, 327, 374 Цивільного кодексу України, право власності на землі комунальної власності належать територіальним громадам, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з положеннями статей 7, 142 Конституції України, статей 60, 62 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України, Криворізька міська рада є розпорядником комунального майна, у тому числі земельних ділянок, на території Криворізької міської об`єднаної територіальної громади, тобто саме тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції та вживати своєчасні та ефективні заходи щодо захисту та відновлення її інтересів.

З огляду на викладене, Криворізька міська рада є органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, оскільки спірна земельна ділянка знаходиться на території Криворізької міської об`єднаної територіальної громади Криворізького району Дніпропетровської області, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 зареєстровано 03.09.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Криворізького міського управління юстиції Басалай А.А. за територіальною громадою м.Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (індексний номер рішення 24136874 від 03.09.2015).

Прокурор зауважує, що необхідність захисту інтересів держави в даній справі полягає в необхідності захисту інтересів територіальної громади, яка відповідно до статті 13 Конституції України є власником землі та інших природних ресурсів.

Таким чином, при наявності загрози інтересам держави та не здійсненні їх захисту органом місцевого самоврядування, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, найефективнішим правовим способом захисту, поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право, буде саме представництво органами прокуратури інтересів держави в особі Криворізької міської ради.

У статтях 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України).

За правилами статей 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином положення статті 1, частини 1 статті 83, частини 1 статі 84, статті 122 Земельного кодексу України, статей 1, 2, 6, 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об`єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

У сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Прокурор зазначає, що в даному випадку порушення інтересів держави полягає в неналежному виконанні ФОП Павліченком С.В. зобов`язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки за актом приймання - передачі (повернення) у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, що позбавляє позивача можливості реалізації повноважень власника землі щодо передачі її в оренду, встановлення сервітуту тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету, що, в свою чергу, є порушенням економічних інтересів держави, тому виникає необхідність їх захисту.

За таких обставин, заходи щодо повернення земельної ділянки, зокрема і у даному випадку, є невідкладними.

Прокурор зауважує, що подана ним позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки неповернення земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням землями державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес.

В якості доводів щодо бездіяльності уповноваженого органу та додержання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор вказує на те, що Криворізька міська рада була обізнана про факт тривалого (з 09.02.2023) неповернення земельної ділянки ФОП Павліченком С.В. після припинення права особистого сервітуту, оскільки приймала рішення № 1837 від 24.03.2023, яким відмовлено ФОП Павліченку С.В. в поновлені сервітуту, крім того, приймала участь під час розгляду судом справи № 904/4615/23 у якості відповідача, проте нею не вживаються належні заходи цивільно-правового характеру щодо зобов`язання ФОП Павліченка С.В. повернути вказану земельну ділянку за актом приймання-передачі у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, в тому числі, й у судовому порядку.

Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту інтересів держави, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

Так, Криворізькою східною окружною прокуратурою в порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" направлено на адресу Криворізької міської ради запит № 60- 4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів держави та вжиття заходів реагування. На вказаний запит Криворізькою міською радою листом № 12/18/6370 від 23.09.2024 повідомлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста безпідставно використовується під розміщення тимчасової споруди, що свідчить про обізнаність Криворізької міської ради про невиконання ФОП Павліченком С.В. зобов`язань за договором особистого сервітуту після припинення його дії щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки. Проте, станом на день подання даної позовної заяви самостійних заходів до повернення земельної ділянки, в тому числі, в судовому порядку Криворізькою міською радою не вжито.

У постанові Верховного Суду від 10.08.2021 у справі № 923/833/20 суд дійшов висновку, що попереднє листування свідчить про те, що воно мало характер інформування відповідного органу про вже раніше виявлені прокурором порушення, а відповідний орган протягом розумного строку на таку інформацію не відреагував або відреагував повідомленням про те, що він обізнаний (у тому числі до моменту отримання інформації від прокурора) про таке порушення, але не здійснював та/ або не здійснює та/або не буде здійснювати захист порушених інтересів, то, у такому випадку, наявні підстави для представництва, передбачені абзацом першим частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

В даному разі дотримання розумного строку після повідомлення про звернення до суду не є обов`язковим, оскільки дозволяє зробити висновок про свідоме нездійснення або здійснення неналежним чином захисту інтересів держави таким органом (пункт 8.10), адже інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави. Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно (наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі № 908/2153/20).

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного королівства" суд проголосив, що засіб захисту повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами судового розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на правову допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно ("Корольов проти Російської Федерації" у справі № 5447/03 від 01.04.2010, "Менчинська проти Російської Федерації" у справі №42454/02 від 15.01.2009).

Про вказане також наголошено Європейським судом з прав людини у справі "Бацанін проти Росії": підтримка прокурором однієї із сторін процесу в певних обставинах може бути виправданою. Більше того, участю прокурора в судовому процесі з метою захисту інтересів держави, у відповідності до вимог матеріального та процесуального законодавства, не порушується принцип рівності процесуальних можливостей сторін у судочинстві, який вимагає справедливого балансу між сторонами по справі.

При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт незвернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Отже, суд приходить до висновку, що Криворізька міська рада з 2023 року мала можливість звернутися до суду з позовом до ФОП Павліченка С.В. щодо повернення Криворізькій міській раді земельної ділянки після закінчення строку дії договору особистого сервітуту, також мала можливість звернутись до суду із зустрічним позовом під час розгляду судом справи № 904/4615/23 та після надходження запиту окружної прокуратури № 60-4803вих-24 від 03.09.2024 щодо виявлених порушень інтересів територіальної громади, від імені та в інтересах якої діє Криворізька міська рада, проте, опрацюванням інформації на офіційному сайті Судової влади прокурором встановлено, що міською радою дієвих заходів до відновлення інтересів територіальної громади вжито не було, відповідний позов не заявлено.

Таким чином звернення керівника Криворізької східної окружної прокуратури до суду з позовом, у даному випадку, є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави, враховуючи, що уповноважений орган самостійно не звернувся до суду з позовною заявою.

При цьому згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Отже, керівником Криворізької східної окружної прокуратури належним чином обґрунтовано наявність підстав для представництва інтересів держави органами прокуратури у порядку статті 131-1 Конституції України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, на підставі рішення Криворізької міської ради № 1255 від 23.02.2022 "Про поновлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту)" між Криворізькою міською радою (далі - розпорядник, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Павліченком Сергієм Васильовичем (далі - сервітуарій, відповідач) укладено договір особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 (далі - договір, а.с.97-102).

Відповідно до пунктів 1.1., 1.2., 5.1. договору межі зони дії особистого сервітуту щодо частини земельної ділянки житлової та громадської забудови - за цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07). Сервітуарій розміщує в цих межах тимчасову споруду - торгівельний павільйон. Частина земельної ділянки, щодо якої встановлюється особистий сервітут, розташована по вул. Лісового в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

Об`єктом користування відповідно до пунктів 2.1., 2.3 договору є земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на дату укладання договору відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку від 20.07.2022 № 97-4- 0.110.4-9730/301-22 становить 116 659 грн. 92 коп.

У пунктах 3.1., 3.2. договору сторони погодили, що договір укладено строком на 6 місяців (тобто до 09.02.2023). Дата закінчення договору обчислюється від дати його укладання. Договір поновлюється на умовах, передбачених статтею 33 Закону України "Про оренду землі". Після закінчення строку договору сервітуарій, який належно виконував обов`язки, відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі сервітуарій повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово розпорядника про наміри продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі укладеного розпорядником відповідного рішення. Порушення сервітуарієм термінів звернення веде до втрати переважного права щодо поновлення договору.

Відповідно до пункту 6 договору частина земельної ділянки, щодо якої встановлений особистий сервітут, вважається переданою сервітуарію з моменту державної реєстрації права сервітуту.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Виконавчого комітету Криворізької міської ради Рощиною М.О. 10.08.2022 за ФОП Павліченком С.В. зареєстровано право особистого сервітуту за вказаним договором (рішення про державну реєстрацію від 12.08.2022, індексний номер рішення 64479880, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 716631312110).

В подальшому, рішенням Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 відмовлено ФОП Павліченку Сергію Васильовичу в наданні згоди на подальше користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста Кривого Рогу, на яку поширюється право сервітуту згідно з договором № 12022043 від 09.08.2022, під тимчасовою спорудою (торговельного павільйону) для здійснення підприємницької діяльності (а.с.23).

Підставою відмови в наданні згоди на подальше користування земельною ділянкою стали: невиконання вимоги підпункту 3.1.4 рішення міської ради від 23.02.2022 № 1255 "Про поновлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту)" та пункту 8.4.5 договору особистого сервітуту: протягом строку дії договірних відносин тимчасова споруда не була приведена до встановленого архітектурного типу (рішення виконкому міської ради від 15.04.2021 № 243 "Про затвердження комплексних схем розміщення тимчасових об`єктів для здійснення підприємницької діяльності на територіях адміністративних районів м. Кривого Рогу"); втрачено переважне право на поновлення договору сервітуту на новий строк у зв`язку з порушенням терміну звернення (вимоги статті 33 Закону України "Про оренду землі" та пунктів 3.1, 3.2 договору особистого сервітуту). Звернення надійшло 30.01.2023 після закінчення терміну дії договору - 09.02.2023 (а.с.24).

Згідно з підпунктом 2.2 рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 ФОП Павліченка Сергія Васильовича зобов`язано привести земельну ділянку в стан, не гірший за той, у якому вона була одержана в користування (сервітут), придатний для подальшого використання, та в місячний термін після закінчення терміну дії договору особистого сервітуту повернути міській раді за актами приймання-передачі (повернення). Аналогічні обов`язки сервітуарія визначено у пунктах 7.1., 7.3., 8.4.15. договору особистого сервітуту №12022043 від 09.08.2022, укладеного між Криворізькою міською радою та ФОП Павліченко С.В.

Так, відповідно до пункту 7.1. договору після припинення дії договору сервітуарій повертає розпоряднику частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у стані, не гіршому від того, у якому він одержав її у користування.

Сервітуарій зобов`язаний привести частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у придатний для подальшого користування стан. Це включає благоустрій частини земельної ділянки після її звільнення шляхом демонтажу тимчасової споруди (пункт 7.3. договору).

Згідно з пунктом 8.4.15. договору після закінчення терміну користування, припинення чи розірвання договору сервітуарій зобов`язаний привести частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого користування стан та повернути її розпоряднику з оформленням акту приймання-передачі (повернення).

Так, дію договору особистого сервітуту припинено 09.02.2023 (пункти 3.1., 11.2.1. договору).

В подальшому, ФОП Павліченко С.В. звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради про визнання недійсним рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 "Про відмову ФОП Павліченку С.В. в поновленні обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітутом)", зобов`язання Криворізьку міську раду ухвалити рішення, яким з ФОП Павліченком С.В. поновити договір особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі №904/4615/23, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.04.2024, ФОП Павліченку В.С. в задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі.

Частиною 4 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, законність рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 "Про відмову ФОП Павліченку С.В. в поновленні обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітутом)" встановлена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4615/23, яке набрало законної сили 17.04.2024, та не потребує доказуванню при розгляді цієї справи.

Разом з цим, згідно з інформацією виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради (лист № 8/26-419 від 27.08.2024) та Криворізької міської ради (лист № 12/18/6370 від 23.09.2024), встановлено, що фактично пункт 2 рішення Криворізької міської ради №1837 від 24.03.2023 та пункти 7.1., 7.3., 8.4.15. договору, якими передбачено обов`язок сервітуарія стосовно приведення частини земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого використання стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, та повернення її розпоряднику (Криворізькій міській раді) за актом приймання - передачі (повернення) в місячний термін після закінчення терміну дії договору, не виконано, на теперішній час тимчасова споруда по вул. Лісового розташована на земельній ділянці площею 0,0024 га (кадастровий номер 1211000000:03:633:0147).

Таким чином, дія договору особистого сервітуту припинилася 09.02.2023, водночас, до теперішнього часу об`єкт договору - частина земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, не повернута Криворізькій міській раді у придатному для використання стані за актом приймання-передачі (повернення), тимчасова споруда - торгівельний павільйон, ФОП Павліченком С.В. не демонтовано.

Неповернення ФОП Павліченком С.В. Криворізькій міській раді земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, за актом приймання-передачі (повернення) після припинення дії договору особистого сервітуту, у придатному для використання стані шляхом демонтажу тимчасової споруди, є істотним порушенням прав власника земельної ділянки - Криворізької міської територіальної громади в особі Криворізької міської ради, оскільки Криворізька міська рада позбавлена можливості реалізації повноважень власника землі щодо розпорядження вказаною земельною ділянкою, в тому числі передачі її в оренду тощо іншим особам та надходження відповідних коштів за користування землею до місцевого бюджету.

Таким чином, частина земельної ділянки з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га, щодо якої встановлений особистий сервітут за договором № 12022043 від 09.08.2022, підлягає поверненню ФОП Павліченком С.В. у розпорядження Криворізької міської ради за актом приймання-передачі (повернення) у придатному для використання стані.

Щодо підстав для повернення земельної ділянки слід зазначити також таке.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб`єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, незалежно від місця їх розташування (частини 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом статей 123, 124 Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, а також передача таких земельних ділянок в оренду здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Речовими правами на чуже майно є право користування (сервітут) (пункт 2 частини 1 статті 395 Цивільного кодексу України).

Право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом (частина 1 статті 401 Цивільного кодексу України).

Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (частина 2 статті 401 Цивільного кодексу України).

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 402 Цивільного кодексу України).

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно (частина 2 статті 402 Цивільного кодексу України).

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном (частина 1 статті 403 Цивільного кодексу України).

Сервітут може бути встановлений на певний строк або без визначення строку (частина 2 статті 403 Цивільного кодексу України).

Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу (частина 2 статті 98 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Як було встановлено вище, на підставі рішення Криворізької міської ради № 1255 від 23.02.2022 "Про поновлення обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітуту) " між Криворізькою міською радою (розпорядник) та Фізичною особою - підприємцем Павліченком Сергієм Васильовичем (сервітуарій) укладено договір особистого сервітуту № 12022043 від 09.08.2022 (далі - договір).

При цьому у подальшому, рішенням Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 відмовлено ФОП Павліченку Сергію Васильовичу в наданні згоди на подальше користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 площею 0,0024 га по вул. Лісового в Довгинцівському районі міста Кривого Рогу, на яку поширюється право сервітуту згідно договору № 12022043 від 09.08.2022, під тимчасовою спорудою (торговельного павільйону) для здійснення підприємницької діяльності.

Як було зазначено вище, законність рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 "Про відмову ФОП Павліченку С.В. в поновленні обмеженого платного або безоплатного користування чужою земельною ділянкою (сервітутом)" встановлена рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.11.2023 у справі № 904/4615/23, яке набрало законної сили 17.04.2024, та не потребує доказуванню при розгляді даної справи.

Разом з цим, згідно з інформацією виконавчого комітету Довгинцівської районної в місті ради (лист № 8/26-419 від 27.08.2024) та Криворізької міської ради (лист №12/18/6370 від 23.08.2024), встановлено, що фактично пункт 2 рішення Криворізької міської ради №1837 від 24.03.2023 та пункти 7.1., 7.3., 8.4.15. договору, якими передбачено обов`язок сервітуарія приведення частини земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого використання стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, та повернення її розпоряднику за актом приймання-передачі (повернення) в місячний термін після закінчення терміну дії договору особистого сервітуту, не виконано та на теперішній час тимчасова споруда по вул. Лісового розташована на сформованій земельній ділянці площею 0,0024 га (кадастровий номер 1211000000:03:633:0147).

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 (далі - Порядок № 244), підставою для розміщення тимчасових споруд є паспорт прив`язки тимчасових споруд.

Довгинцівською районною в місті радою листами № 8/26-419 від 27.08.2024 та №8/26- 463 від 09.10.2024 повідомлено, що тимчасова споруда - торгівельний павільйон по вул.Лісового розташований на сформованій земельній ділянці площею 0,0024 га з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, що також підтверджується Актом обстеження вказаної земельної ділянки від 20.09.2024, крім того, ФОП Павліченком С.М. було розроблено "Паспорт прив`язки тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності".

Водночас, наданий Довгинцівською районною в місті радою Паспорт прив`язки (виготовлений 01.02.2013 - пункт 1.5 паспорту) не відповідає приписам Порядку № 244 та формі Паспорту прив`язки ТС (додаток № 1 до Порядку № 244), а саме: відсутня дата його видачі, відсутній реєстраційний номер паспорту, не зазначено орган видачі, не вказаний строк дії паспорту.

Отже, на даний час тимчасова споруда розміщена ФОП Павліченком С.В. без дотримання вимог чинного законодавства. Дія договору особистого сервітуту припинилася 09.02.2023, водночас, до теперішнього часу об`єкт договору - частина земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, не повернута Криворізькій міській раді у придатному для використання стані за актом приймання-передачі (повернення), тимчасова споруда - торгівельний павільйон ФОП Павліченком С.В. не демонтована.

Суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (частина 1 статті 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Строк виконання зобов`язання сервітуарієм - ФОП Павліченком С.В. щодо повернення частини земельної ділянки та його спосіб передбачено пунктами 7.1., 7.3., 8.4.15. договору, а також пунктом 2 рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023, відповідно до яких сервітуарій зобов`язаний привести частину земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут, у належний для подальшого використання стан шляхом демонтажу тимчасової споруди, та повернути її розпоряднику за актом приймання - передачі (повернення) в місячний термін після закінчення терміну дії договору особистого сервітуту.

Як убачається зі змісту договору, сторони узгодили усі істотні умови, у тому числі умови повернення земельної ділянки у разі припинення або розірвання договору особистого сервітуту.

Водночас, в порушення вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526, частини 1 статті 530, частини 1 статті 599, статті 629 Цивільного кодексу України, пункту 2 рішення Криворізької міської ради № 1837 від 24.03.2023 та пунктів 7.1., 7.3., 8.4.15. договору ФОП Павліченко С.В. не виконав зобов`язання щодо повернення Криворізькій міській раді частини земельної ділянки, щодо якої встановлено особистий сервітут за договором, належним чином та у визначені строки.

З огляду на викладене, у зв`язку з припиненням дії договору особистого сервітуту у сервітуарія виник обов`язок повернути земельну ділянку, а у зв`язку із тривалим невиконанням сервітуарієм цього обов`язку, відповідно, наявні підстави для повернення сервітуарієм земельної ділянки розпоряднику за актом приймання-передачі у спосіб, визначений договором, в примусовому порядку (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 в справі № 903/129/18).

Таким чином, земельна ділянка з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147 підлягає поверненню ФОП Павліченком С.В. у розпорядження Криворізької міської ради за актом приймання-передачі у придатному для використання стані.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", судовий збір, який підлягав сплаті прокурором, становив 2 422 грн. 40 коп.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь прокуратури підлягають 2 422 грн. 40 коп. витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Керівника Криворізької східної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Криворізької міської ради до Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича про зобов`язання повернути земельну ділянку шляхом демонтажу тимчасової споруди - задовольнити у повному обсязі.

Зобов`язати Фізичну особу - підприємця Павліченка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) привести у придатний для використання стан земельну ділянку житлової та громадської забудови площею 0,0024 га з кадастровим номером 1211000000:03:633:0147, що знаходиться по вул. Лісового в Довгинцівському районі м.Кривого Рогу, шляхом демонтажу торговельного павільйону за власний рахунок, та повернути її територіальній громаді міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради (площа Молодіжна, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101; ідентифікаційний код 33874388) за актом приймання - передачі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Павліченка Сергія Васильовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Дніпропетровської обласної прокуратури (проспект Дмитра Яворницького, будинок 38, м. Дніпро, 49044, МФО 820172, р/р UA228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ, код класифікації видатків бюджету - 2800; ідентифікаційний код 02909938) - 2 422 грн. 40 коп. - витрат по сплаті судового збору.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складене та підписане 18.03.2025.

Суддя Ю.В. Фещенко