Ухвала суду № 12582947, 17.08.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2010 року № 8065/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду, у складі:

головуючого судді Любашевського В.П.

суддів Ліщинського А.М.

Ніколіна В.В.

При секретарі судового засідання Гром В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні м. Львова справу

за апеляційними скаргами Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва на постанову господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2009 року по справіза позовомПриватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Велмор» до відповідача 1 Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, відповідача 2 Державної податкової адміністрації у м. Києві та відповідача - 3 Державної податкової адміністрації України про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2008 року позивач - Приватне підприємство «Виробничо - торгівельна компанія Велмор» звернувся у господарський суд Чернівецької області із позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової адміністрації України про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень - рішень № 0011672308/0 від 29.12.2007 р., № 0011672308/1 від 08.02.2008 р., № 0002572308/2 від 14.04.2008 р. та № 0002572308/3 від 07.07.2008 р. щодо визначення суми податкового зобов'язання за платежем податок на додану вартість, а також скасування рішень № 3830/10/25011 від 04.02.2008 р., прийнятого відповідачем - 1, № 1428/10/25-114 від 09.04.2008 р., прийнятого відповідачем - 2, та № 6040/6/25-0115 від 18.06.2008 р., прийнятого відповідачем - 3 за результатами розгляду скарг, як таких, що суперечать Конституції України та чинному законодавству.

Постановою господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2009 року вимоги адміністративного позову задоволено частково. Визнано нечинними та скасовано повністю податкові повідомлення - рішення № 0011672308/1 від 08.02.2008 р., № 0002572308/2 від 14.04.2008 р., № 0002572308/3 від 07.07.2008 р. щодо визначення Приватному підприємству «Виробничо - торгівельна компанія «Велмор» суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем податок на додану вартість. Визнано нечинними та скасовано повністю: рішення № 3830/10/25011 від 04.02.2008 р., прийняте ДПІ у Печерському районі м. Києва за результатами розгляду скарги Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Велмор» від 10.01.2008 р.; рішення № 1428/10/25-114 від 09.04.2008 р., прийняте ДПА у м. Києві за результатами розгляду скарги Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Велмор» від 11.02.2008 р.; рішення № 6040/6/25-0115 від 18.06.2008 р., прийняте ДПА України за результатами розгляду скарги Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Велмор» від 16.04.2008 р. В частині визнання нечинним та скасування податкового повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 29.12.2007 р. № 0011672308/0 відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податковий кредит позивача виник на підставі накладних, виписаних зареєстрованим у встановленому порядку юридичною особою та платником податку на додану вартість - Приватним підприємством «Офір», державна реєстрація якого на день поставки позивачеві товару припинена не була.

Факт неподання ПП «Офір» звітності до податкових органів у квітні та травні 2007 року не може бути підставою для визнання недійсними податкових накладних, виписаних ним у встановленому порядку згідно з укладеним 29.09.2006 р. з позивачем договором № 45 та відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Посилання відповідачів на постанову Святошинського районного суду м. Києва від 01.06.2007 р. про визнання недійсними установчих документів ПП «Офір» з моменту його реєстрації судом першої інстанції визнано безпідставними, оскільки на час здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Офір», установчі документи останнього, його свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість не були визнані недійсними; вказане вище судове рішення (постанова) законної сили не набрало; визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність усіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими операціями податкових накладних; отримання бюджетного відшкодування платником податків законодавцем не ставиться у залежність від податкового обліку (стану) інших осіб та фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.

Разом з тим, ураховуючи, що за результатом розгляду первинної скарги позивача рішенням ДПІ у Печерському районі м. Києва від 04.02.2008 р. № 3830/10/10/25-011 податкове повідомлення-рішення від 29.12.2007 р. № 0011672308/0 було змінено, згідно з пунктом 6.5 статті 6 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» воно вважається відкликаним, тому суд першої інстанції дійшов до висновку, що в частині скасування зазначеного зміненого, а відтак і відкликаного, тобто неіснуючого податкового повідомлення рішення належить відмовити.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, відповідачі Державна податкова адміністрація у м. Києві та Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва оскаржили її в апеляційному порядку. У апеляційних скаргах просять постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Державна податкова адміністрація у м. Києві обґрунтовує доводи поданої апеляційної скарги тим, що формування платником податку податкового кредиту законодавцем поряд із наявністю податкової накладної ставиться в залежність від відображення в податковій звітності та сплати контрагентам відповідної суми ПДВ по господарським операціям, оскільки саме за сукупністю цих фактів Законом встановлено виникнення у платника права на відшкодування сум ПДВ з бюджету або його сплати в бюджет. Також посилається на порушення податкового законодавства контрагентами позивача, зокрема зазначає, що перевіркою встановлено, найбільш значним постачальником товару для позивача в перевіряємий період був ПП «Офір» - договір від 29.09.06 р. № 45 та додаткової угоди до нього.

Проте, зазначає скаржник, згідно інформаційної довідки ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 30.10.07 р. № 6704/7/15-433 та облікових карток з податку станом на 31.12.2007 р. ПП «Офір» за квітень та травень 2007 р. звітувало до ДПІ з нульовими показниками.

До того ж як встановлено в акті перевірки від 21.08.2007 р. № 502/23-8/13689256 та зазначено в постанові від 19.02.2008 р. про порушення кримінальної справи № 56-1835 за фактом умисного ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та замаху на заволодіння бюджетними коштами в особливо великих розмірах службовими особами ПП «ВТК «Велмор» за ознаками злочину передбаченого ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 15, ч. 5 ст. 191 КК України вартість товару була оплачена, а товар не отримано, внаслідок чого у Позивача числиться дебіторська заборгованість у розмірі 48 892,30 тис. грн. Тобто, такі операції укладенні ПП «ВТК «Велмор» носять безтоварний характер та укладені з підприємствами, які мають ознаки фіктивності та подають звітність до ДПІ про відсутність ведення фінансово-господарської діяльності.

У поданій скарзі Державна податкова інспекція у Печерському районі м. Києва посилається на те, що ПП «Офір» отримувало лише податкові накладні на каучук синтетичний, а поставка товару позивачу фактично не відбувалась.

Крім того на думку скаржника судом першої інстанції не надано об'єктивну оцінку того, що постановою Святошинського районного суду м. Києва від 1 червня 2007 року по справ № 22-а-5189/07 визнані недійсними установчі документи ПП «Офір» та свідоцтво платника ПДВ ПП «Офір» з моменту державної реєстрації змін до установчих документі 22 червня 2006 року, що, в свою чергу, є порушенням ч. 1 ст. 16 КАС України, згідно якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні.

Зясувавши обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а постанова суду без змін, з наступних підстав:

При апеляційному розгляді справи встановлено, що в грудні 2007 року фахівцями ДПІ у Печерському районі м. Києва була проведена невиїзна документальна перевірка Приватного підприємства «Виробничо-торгівельна компанія «Велмор» з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за травень 2007 року, про що був складений Акт № 768/23-8/13689256 від 20.12.2007 р., яким визначено, що суми ПДВ, які віднесено позивачем до складу податкового кредиту за квітень та травень 2007 року підлягають зменшенню відповідно на 733 936 грн. та 741 278 грн., а по податковим деклараціям за вказані місяці 2007 року підлягають донарахуванню суми ПДВ в розмірі 788 362 грн. та 719 727 грн. відповідно.

На підставі Акту відповідачами у даній справі прийняті оскаржувані позивачем податкові-повідомлення рішення. За результатами розгляду первинної скарги позивача від 10.01.2008 р. відповідачем-1 прийнято рішення про часткове її задоволення: скасовано рішення № 0011672308/0 від 29.12.2007 р. в частині визначеного податкового зобов'язання з ПДВ у розмірі 54426 грн. та застосованої штрафної санкції у сумі 27213 грн. В іншій частині зазначене податкове повідомлення - рішення залишене без змін.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі вказаного Акту перевірки, оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення відповідачами були прийняті у зв'язку з тим, що: на виконання умов укладеного 29.12.2006 р. позивачем з суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 договору № 03/12, в квітні 2007 року позивач здійснив останньому попередню оплату за товар, який фактично не отримано, тому він не мав права включати суми ПДВ, зазначені в отриманих податкових накладних, до податкового кредиту. Приватне підприємство «Офір» за квітень та травень 2007 року не подавало звітності до органів державної податкової служби, у зв'язку з чим позивач не мав права включати в квітні 2007 року суму ПДВ по податкових накладних, виписаних цим підприємством на підставі укладеного з позивачем договору поставки каучуку від 29.09.2006 р. Управлінням служби безпеки України порушено кримінальну справу № 1227 за фактом заволодіння посадовими особами ПП «Офір» чужим майном в особливо великих розмірах шляхом зловживання своїм службовим становищем, за ознаками злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Святошинський районний суд м. Києва визнав недійсними установчі документи ПП «Офір» з моменту їх реєстрації з 22.06.2006 р., а також свідоцтво № 36392856 про реєстрацію платника податку на додану вартість з моменту його державної реєстрації з 22.06.2006, проте це рішення не набрало законної сили. Надаючи оцінку фактичним підставам для прийняття податкових повідомлень рішень, які є предметом оскарження у справі судова колегія бере до уваги, що відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). Помилковим є доводи апелянтів про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на визнання судом недійсними установчих документів контрагента позивача, який видав податкові накладні, та фактичну несплату податку до бюджету іншими його контрагентами.

Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призвели до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляло правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Апелянти не спростували доводи позивача та висновки суду першої інстанції про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець - ПП «Офір» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мало свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Так, статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим, за змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 КАС суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що предмет доказування у справі що розглядається становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

Так, обгрунтовуючи доводи апеляційних скарг та відповідачі зазначають що позивач товар у конрагентів не придбавав а господарські операції були фіктивними та відбувалися на підставі удаваних угод. Проте колегія суддів вважає зазначені посилання скаржників необгрунтованими, оскільки згідно з частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Тому, суд апеляційної інстанції вважає що посилання апелянтів на безтоварність операцій що були обєктом оподаткування та на підставі яких сформовано податковий кредит є безпідставним оскільки податковий кредит позивача виник на підставі накладних, виписаних зареєстрованим у встановленому порядку на момент їх виписки юридичною особою та платником податку на додану вартість - Приватним підприємством «Офір», державна реєстрація якого на день поставки позивачеві товару припинена не була. При цьому, посилання апелянтів на безтоварний характер укладених позивачем угод спростовується і наданими суду апеляційної інстанціями документами (т. 2 м.с.), які підтверджують факти відвантаження та поставки товарів Приватному підприємству «Виробничо-торгівельною компанією «Велмор» його контрагентами. Вказані документи при проведенні перевірки контролюючими органами до уваги не бралися, що й призвело до прийняття незаконних податкових повідомлень рішень, що свідчить про наявність підстав для їх скасування, а тому рішення суду першої інстанції, яке оскаржується у справі є законним та обґрунтованим.

Враховуючи вказане, судом першої інстанції, при винесені оскаржуваної постанови вірно дано правову оцінку обставинам у справі та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 200 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду першої інстанції без змін.

Зважаючи на викладене, та керуючись ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги Державної податкової адміністрації у м. Києві та Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду Чернівецької області від 10 лютого 2009 року по справі№ 6/282 без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В. П. Любашевський

Судді А.М. Ліщинський

В.В. Ніколін

Повний текст ухвали

виготовлено та підписано

19.08.2010 р.