Ухвала суду № 12529400, 21.10.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" жовтня 2010 р.                               м. Київ                                        К-18042/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І., Степашка О.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області

на постанову господарського суду Луганської області від 12 квітня 2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2007 року

у справі №12/11н-ад

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Лисичанська сода»(надалі –ВАТ «Лисичанська сода»)

до Державної податкової інспекції у Попаснянському районі Луганської області (надалі –ДПІ у Попаснянському районі Луганської області)

третя особа Державна податкова адміністрація в Луганській області (надалі –ДПА в Луганській області)

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

У січні 2007 року позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, в якому поставлено питання, про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.12.2006 року: №0001191500/3, №0001201500/3, №0001211500/3, №0001221500/3, №0001231500/3, №0001241500/3, №0001251500/3, №0001261500/3, №0001271500/3, №0001281500/3, №0001291500/3, №0001301500/3, №0001311500/3, №0001321500/3, №0001331500/3, №0001341500/3, №0001361500/3, №0001371500/3, №0001381500/3, №0001391500/3, №0003331500/3, №0003341500/3, №0003351500/3, №0003361500/3, №0003371500/3, №0003381500/3, №0003391500/3.

Позовні вимоги мотивовано тим, що акт перевірки складено без дотримання вимог чинного законодавства; враховуючи порушення господарським судом Луганської області справ про банкрутство, податкові повідомлення-рішення ДПІ у Попаснянському районі містять вимоги конкурсного кредитора, які не будучи заявлені в межах другої справи про банкрутство, вважаються погашеними; крім того, ДПА в Луганській області були неправомірно збільшені штрафні санкції внаслідок врахування до погашення заборгованості по платі за надра та земельному податку за 2002 рік та 2003 рік сум сплаченого позивачем податку за 2004 та 2005 роки; позивач також зазначає, що оскільки строки сплати земельного податку встановлюються спеціальним Законом України «Про плату за землю»то і відповідальність за їх порушення має встановлюватися спеціальним законом, а не Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими».

Постановою господарського суду Луганської області від 12 квітня 2007 року позовні вимоги задоволено. Скасовані податкові повідомлення-рішення рішень від 15.12.2006 року №0001191500/3, №0001201500/3, №0001211500/3, №0001221500/3, №0001231500/3, №0001241500/3, №0001251500/3, №0001261500/3, №0001271500/3, №0001281500/3, №0001291500/3, №0001301500/3, №0001311500/3, №0001321500/3, №0001331500/3, №0001341500/3, №0001361500/3, №0001371500/3, №0001381500/3, №0001391500/3, №0003331500/3, №0003341500/3, №0003351500/3, №0003361500/3, №0003371500/3, №0003381500/3, №0003391500/3.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ДПА у Луганській області безпідставно не враховано, що погашення заборгованості за 2002-2003 рік у період мораторію суперечить встановленому ст.1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»щодо заборони боржникові виконувати зобов’язання щодо сплати податків і зборів, термін яких настав до дня введення мораторію. Також, судом зазначено, що оскільки строки сплати податку на землю встановлювались спеціальними законами, то відсутні підстави для застосування фінансових санкцій, за порушення строків сплати податків, передбачених саме Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими». Щодо плати за користування надрами, суд першої інстанції зазначив, що строки уплати плати за надра встановлені взагалі не спеціальним законом з питань оподаткування, а Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету України по геології і використанню надр, Міністерства праці та соціальної політики України від 30 грудня 1997 року № 207/472/51/157, застосування податковим органом передбачених п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»фінансових санкцій за несвоєчасну сплату плати за надра є взагалі безпідставним.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2007 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення від 15.12.2006 року №0001191500/3, №0001201500/3, №0001211500/3, №0001221500/3, №0001231500/3, №0001241500/3, №0001251500/3, №0001261500/3, №0001271500/3, №0001281500/3, №0001291500/3, №0001301500/3, №0001311500/3, №0001321500/3, №0001331500/3, №0001341500/3, №0001361500/3, №0001371500/3, №0001381500/3, №0003331500/3, №0003341500/3, №0003351500/3, №0003361500/3, №0003371500/3, №0003381500/3, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто судовий збір у розмірі 3,40грн.

Скасовуючи частково рішення першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковим органом при прийнятті спірних повідомлень-рішень не було враховано, що дія ч.1 ст.17 Закону України «Про плату на землю», якою визначено порядок та строки сплати земельного податку, була зупинена на 2003-2005 року (крім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції), тому у період, що перевірявся, не були встановлені строки проведення платежів. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки строки сплати податку на землю встановлюються спеціальним Законом, то у відповідача відсутні правові підстави розповсюджувати дію Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків на дані правовідносини. Щодо плати користування надрами, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що сплата (стягнення) штрафних санкцій, передбачених ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»прирівнюється до сплати (стягнення) податку та оскарження їх сум відповідно до п.17.3. зазначеної статті. Відповідно до п.п.15.1.1 ст.15 вищезазначеного закону, податковий орган має право самостійно визначити суму податкових зобов’язань платника податків у випадках визначених законом не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації. Отже, відповідно до зазначених правових норм, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що станом на 15 грудня 2006 року сплинув встановлений законом строк –1095 днів для застосування штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов’язань за 1 квартал 2003 року та 2 квартал 2003 року.

Не погоджуючись із прийнятими судовими рішеннями, ДПА в Луганській області звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання про скасування рішень судів попередніх інстанцій та ухвалення нового рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Однак, слід зазначити, що відповідно до касаційної скарги, рішення суду першої інстанції оскаржується відповідачем в частині, що залишена без змін рішенням суду апеляційної інстанції, а рішення суду апеляційної інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Контролюючим органом була проведена перевірка ВАТ «Лисичанська сода»щодо своєчасності сплати земельного податку та плати за користування надрами по узгодженим податковим зобов’язанням, про що складено акт №159/15/00204889 від 16.06.2006 року.

В ході проведення перевірки, на думку податкового органу, було встановлення порушення позивачем ст.17 Закону України «Про плату за землю», п.5.3.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме, позивачем несвоєчасно були сплачені узгоджені суми податкових зобов’язань по земельному податку та платі за користування надрами.

За результатами проведеної перевірки податковим органом було прийнято ряд податкових повідомлень-рішень, які були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду скарг, ДПІ у Попаснянському районі Луганської області були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 15.12.2006 року: №0001191500/3, №0001201500/3, №0001211500/3, №0001221500/3, №0001231500/3, №0001241500/3, №0001251500/3, №0001261500/3, №0001271500/3, №0001281500/3, №0001291500/3, №0001301500/3, №0001311500/3, №0001321500/3, №0001331500/3, №0001341500/3, №0001361500/3, №0003331500/3, №0003341500/3, №0003351500/3, №0003361500/3, №0003371500/3, №0003381500/3, якими щодо позивача застосовані штрафні санкції за порушення термінів граничної сплати земельного податку, та №0003391500/3, №0001391500/3, №0001381500/3, №0001371500/3, якими щодо позивача застосовані штрафні санкції за порушення граничних строків сплати плати за надра.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про плату за землю», податкове зобов’язання по земельному податку, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом зо календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. Слід зазначити, що дія ч.1 вищезазначеної статті було зупинено на 2003-2005 роки, окрім громадян та виробників сільськогосподарської і рибної продукції, отже, у перевіряємо му періоді не було встановлено строків проведення платежів.

Також слід зазначити, що оскільки строки сплати податку на землю встановлюються спеціальнім законом, то у податкового органу відсутні правові підстави розповсюджувати дію Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами в частині застосування фінансових санкцій за порушення строків на дані правовідносини.

Крім того, відповідальність за прострочення встановлених строків сплати податку передбачена у вигляді пені, згідно до ст.25 Закону України «Про плату за землю», тобто застосування інших санкцій щодо платника податків законом не передбачено.

Щодо плати користування надрами, слід зазначити, що механізм справляння цих платежів визначений Порядком справляння плати за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 1997 року №1014 та Інструкцією про порядок обчислення і справляння платежів за користування надрами для видобування корисних копалин, затвердженою наказом Мінекобезпеки, ДПА, Держкомгеології, Мінпраці України 30.12.97 року №207/472/51/157 та зареєстрованою в Мін'юсті України 16.01.98 року №20/2460. Відповідно до п.6.1 вищезазначеної Інструкції, базовий податковий (звітний) період для плати за користування надрами для видобування корисних копалин дорівнює календарному квартал.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що є спеціальним законом з оподаткування, визначено граничні терміни сплати виходячи із звітного квартального періоду.

Відповідно до матеріалів справи, сплата податкового зобов’язання за: 1 квартал 2003 року була здійснена позивачем у червні-липні 2003 року (строк сплати –20.05.2003 року); 2 квартал 2003 року була здійснена у серпні 2003 року (строк сплати –20.08.2003 року) (а.с.40 т.2).

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що станом на 15 грудня 2006 року сплинув встановлений закон строк для застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, суд апеляційної інстанції, виконавши всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами процесуального права, постановив обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновок суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпним, відповідає дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації в Луганській області –залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Луганської області від 12 квітня 2007 року, в частині, що залишена без змін рішенням суду апеляційної інстанції, та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 серпня 2007 року, в частині оскарження, –залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Верховного Суду України з підстав та в порядку передбаченому ст.ст.236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.