Ухвала суду № 12529051, 11.10.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2-19/7192-2006А/5002

11.10.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄланської О.Е.,

суддів Санакоєвої М.А. , Дадінської Т.В. секретар судового засіданняПлисенко Ф.Ю.

за участю сторін:

представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Центртехсервіс"у судове засідання не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив;

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим - ОСОБА_2, довіреність № 7776/9/10-0 від 22.10.08 року;

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 08.12.09 року у справі № 2-19/7192-2006А

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центртехсервіс" (АДРЕСА_1 Крим, 98600)

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим, 98600)

про визнання частково протиправним рішення.

ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.2009 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Центртехсервіс" - задоволені. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Ялта №0004722301/0 від 26.09.2005 року в частині нарахування податкового зобов'язання по ПДВ в сумі 17133,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 8566,00 грн.

Не погодившись з постановою суду, Державна податкова інспекція у м. Ялта надала на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.2009 року та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Центртехсервіс" - відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що постанова суду першої інстанції була прийнята з порушенням норм матеріального права. На думку відповідача, суд першої інстанції не вірно встановив всі обставини справи, а оскаржуване податкове повідомлення рішення прийняте на підставі закону та в межах повноважень відповідача, у зв'язку з чим є обгрунтованим та скасуванню не підлягає.

У судове засідання 11.10.2010 року представник позивача не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 вересня 2005 року Державною податковою інспекцією у м. Ялті (далі - ДПІ у м. Ялті) проведено планову комплексну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ТОВ «Центртехсервіс»(ЄДРПОУ 23433049) за період з 01.01.2003 року по 31.03.2005 рік за результатами якої складено акт № 185/23-1/23433049 (а.с.17-40).

Перевіркою встановлено порушення п.1 ст.7 Декрету Кабінету міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»(№ 13-92 від 26.12.1992 року із змінами та доповненнями), внаслідок чого занижена сума податкового зобовязання з податку з доходів фізичних осіб за 1 квартал 2003 року 180,00 грн.; п.п.4.5 ст.4, п.п.7.2.3, п.п.7.2.4. п.7.2, п.п.7.4.5. п.7.4 ст.7, п.9.6 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»(від 03.04.1997 року № 168/97 із змінами та доповненнями) в частині заниження податку на додану вартість на суму 22350 грн., у тому числі у січні 2003 року на 8000,00 грн.; у лютому 2003 року на 9133 грн., у грудні 2003 року на 50 грн.; у грудні 2004 року на 3500 грн., у січня 2005 року на 1667 грн.

На підставі вказаного акту ДПІ у м. Ялті прийнято податкове повідомлення-рішення № 0004722301/0 від 26.09.2005 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 22350,00 грн. та штрафні санкції у розмірі 11175,00 грн.(а.с.12).

12.12.2002 року між позивачем та ТОВ «Дан»був укладений договір купівлі-продажу, відповідно до якого ТОВ «Дан»- продавець прийняв на себе зобовязання поставляти товар на користь позивача (а.с.33).

На підставі вказаного договору постачальник постачав товар позивачу, що підтверджує податкові накладні № 68 від 08.01.2003 року; № 83 від 31.01.2003 року; № 105 від 03.02.2003 року (а.с.14-16).

Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 27.02.2003 року по справі №2-1390/03 визнано недійсними установчі документи ТОВ «Дан»з моменту передачі прав власності на підприємство з 11.10.2002 року; визнано недійсним свідоцтво платника ПДВ видано ТОВ «Дан»з дати видачі 07.11.2002 року (а.с.45).

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Таким чином необхідною умовою для визнання договору недійсним відповідно до вказаної статті є невідповідність господарського зобов'язання вимогам закону, вчинення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладена учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків за даною угодою. При цьому під наявністю умислу щодо настання відповідних наслідків за даною угодою слід розуміти, що сторони чи одна із сторін усвідомлювала чи повинна була усвідомлювати протиправність угоди, що укладається, суперечність її інтересам держави і суспільства і прагнула або свідомо допускала настання протиправних наслідків.

На час здійснення оскаржуваної угоди ТОВ «Дан»було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, мало свідоцтво платника податку на додану вартість, а визнання у судовому порядку недійсними з моменту реєстрації установчих документів підприємства, його свідоцтва платника податку на додану вартість не є підставою для визнання вчинених ним з іншими субєктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини.

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно із ч.1 ст.203, ч.2 ст.215 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435-IV із змінами та доповненнями) є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому ст.10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(від 04.12.1990 року № 509 із змінами та доповненнями) можуть на підставі п.11 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за право чинами, укладених з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом з тим, за змістом ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) застосування цих санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною.

Санкції, встановлені ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями), не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обовязкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.Для застосування санкцій, передбачених ч.1 ст.208 Господарського кодексу України (від 16.01.2003 року № 436-IV із змінами та доповненнями) необхідним є наявність умислу на укладання угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків.

За наведених обставин, із змісту спірного договору не вбачається наявності у контрагентів, або хоча б у одного з них, мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а саме - умов щодо порушення законодавчо встановленого порядку сплати податку на додану вартість, в зв'язку з чим господарський суд дійшов висновку про відсутність у сторін спірних договорів умислу на укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Більше того, наявні в матеріалах справи докази виконання спірних договорів щодо поставки продукції та її оплати, спростовують твердження позивача про наявність умислу у сторін на приховування доходів від оподаткування.

Відповідно до частини 3 ст.92 Цивільного кодексу України (від 16.01.2003 року № 435 із змінами та доповненнями) орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і є також загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема, відповідно до Першої директиви Ради Європейських Співтовариств від 9 березня 1968 року (68/151/ЄЕС).

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до п.п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до акту № 1 Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва від 20.03.2003 року було анульовано реєстрацію ВАТ «Дан»платника податку на додану вартість на підставі рішення Оболонського районного суду м. Києва по справі №2-1390/03.

Таким чином, анулювання свідоцтва про реєстрацію ВАТ «Дан»як платника податку на додану вартість фактично відбулося 20.03.2003 року. З цього моменту інформація була оприлюднена на відповідному сайті ДПІ в Інтернеті.

Тобто починаючи з 20.03.2003 року позивач повинен був дізнатися про зміни в оподаткуванні своїх операцій у відносинах з ВАТ «Дан». Угода була виконана та кошти перераховані до 20.03.2003 року.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись статтями 195, 196, ч. 1 п. 1 ст. 198, ч. 1 ст. 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Мокрушин В.І.) від 08.12.09 року у справі № 2-19/7192-2006А, залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 08.12.09 у справі № 2-19/7192-2006А, залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 18 жовтня 2010 р.

Головуючий суддяпідписО.Е.Єланська

Судді підпис М.А.Санакоєва підпис Т.В. Дадінська З оригіналом згідно

Суддя О.Е.Єланська