Ухвала суду № 12528686, 14.10.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2010 р.Справа № 2-а-11379/09/1570 Категорія: 2.11.1Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К.С. Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого Шеметенко Л.П.

судді Жука С.І.

судді Запорожана Д.В.

при секретарі Жуковській О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська Транспортна Компанія»до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

В вересні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Європейська Транспортна Компанія»звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси №0003242310/0 від 14.04.2009 року, №0003242310/1 від 30.06.2009 р., №0003242310/2 від 25.08.2009 р. в частині 23298,14 грн., в тому числі податку на прибуток за основним платежем на суму 15532,09 грн. та штрафні санкції на 7766,05 грн.

В подальшому позивачем були уточнені позовні вимоги про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 14.04.2009 року №0003262310/0, від 30.06.2009 року №0003262310/1, від 25.08.2009 року №0003262310/2 з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі донарахованого податку на додану вартість на суму 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.), від 14.04.2009 року №0003242310/0, від 30.06.2009 року №0003242310/1, від 25.08.2009 року №0003242310/2 з податку на прибуток підприємств в частині суми 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.) та зобов'язання поновити податковий кредит з податку на додану вартість в розмірі 1125344,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідачем при проведенні перевірки було припущене самостійне трактування та прямі порушення норм законодавства, яке регулює оподаткування діяльності морських агентів, що надають послуги нерезидентам з оформленням документів дисбурсментських рахунків, порядок оформлення яких регулюються нормами міжнародного права, та самостійно визначив характер господарських операцій позивача з надання агентських послуг, оподаткування винагороди експедиторів, які надають послуги нерезидентам з експедирування транзитних вантажів, незастосування положення про конфлікт інтересів з питань включення позивачем до валових витрат сум податку на додану вартість, що включений до складу вартості легкових автомобілів, які в подальшому використовувались в господарській діяльності, позбавлення позивача податкового кредиту сплаченого ним грошовими коштами при ввезенні на територію Україну обладнання, яке належало нерезиденту, який був підтверджений актами перевірок відповідача в попередніх періодах.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на обґрунтування викладені у позовній заяві, уточненнях та додаткових обґрунтуваннях.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на безпідставність віднесення вказаних сум до складу валових витрат підприємства у зазначених податкових періодах та порушення позивачем порядку формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська Транспортна Компанія»задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси від 14.04.2009 року №0003262310/0, від 30.06.2009 року №0003262310/1, від 25.08.2009 року №0003262310/2 з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі податок 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.), від 14.04.2009 року №0003242310/0, від 30.06.2009 року №0003242310/1, від 25.08.2009 року №0003242310/2 з податку на прибуток підприємств в частині суми 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.).

Зобов'язано Державну податкову інспекцію у Приморському районі м. Одеси поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ»суму безпідставно зменшеного податкового кредиту з податку на додану вартість (рядок 26) в розмірі 1125344,00 грн.

Державна податкова інспекція у Приморському районі м. Одеси, не погоджуючись з прийнятим по справі судовим рішенням, подала апеляційну скаргу, в якій апелянт, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні адміністративного позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Європейська транспортна компанія»повністю.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Державною податковою інспекцією у Приморському районі м. Одеси була проведена планова виїзна документальна перевірка діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України за період з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року.

Результати виїзної документальної перевірки оформлені актом від 31.03.2009 року №5590/23-1/33657945, на підставі якого відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення 14.04.2009 року №0003262310/0 (т.1 а.с.132) з податку на додану вартість на суму 873782,00 грн. (в тому числі податок 582521,00 грн. та штрафні санкції 291261,00 грн.). За результатами адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.06.2009 року №0003262310/1 (т.1 а.с.133) та від 25.08.2009 року №0003262310/2 (т.1а.с.134), якими сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість не змінювалась.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем було прийняте податкове повідомлення-рішення 14.04.2009 року №0003242310/0 (т.1 а.с.129) з податку на прибуток підприємств на суму 211836,00 грн. (в тому числі податок 140924,00 грн. та штрафні санкції 70462,00 грн.). За результатами адміністративного оскарження цього податкового повідомлення-рішення відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 30.06.2009 року №0003242310/1 (т.1 а.с.130) та від 25.08.2009 року №0003242310/2 (т.1 а.с.131), якими сума податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств не змінювалась.

В частині визначення зобов'язання з податку на прибуток підприємства позивач оскаржує винесені податкові повідомлення-рішення з цього податку лише частково в сумі 143856,75 грн. (в тому числі податок на прибуток 95904,50 грн. та штрафні санкції 47952,25 грн.).

Згідно вказаного акту перевіркою встановлено порушення позивачем п.п.4.1.1 п.4.1 ст.4, п.п.5.2.10, п.5.2, п.п.5.3.2. п.5.3, п.п.5.3.3 п.5.3, п.5.9 ст.5, п.п.7.9.1, п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7, п. 18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 22.05.1997 року № 283/97-ВР. п.3.1 ст.3, п.4.1 ст.4, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 22.05.1997 року №168/97-ВР, а саме: заниження податку на прибуток на суму 140924,00 грн., заниження податку на додану вартість на суму 582521,00 грн., завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, рядок 26 Декларації за вересень 2008 року на суму 1121261,00 грн.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані позивачем податкові-повідомлення рішення №0003242310/0 від 14.04.2009 р.; №0003242310/1 від 30.06.2009 р.; №003242310/2 від 25.08.2009 р., №0003262310/0 від 14.04.2009 р., №0003262310/1 від 30.06.2009 р., №0003262310/2 від 25.08.2009 р., прийняті відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства та підлягають скасуванню, оскільки підставою для винесення оскаржуваних актів було невірне застосування відповідачем норм матеріального права та на підставі положень ч.3 ст.162 КАС України зобовязав відповідача поновити права позивача на податковий кредит з податку на додану вартість (рядок 26) в розмірі 1125344,00 грн.

Судом встановлено, що позивач виступав покупцем, згідно додаткової угоди №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року (а.с.176-178 т.1). укладеного між нерезидентом, що має офшорний статус - ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgin Islands) - продавець, на придбання самохідного перевантажувача «SENNEBOGEN»835М типу С270, оформив ввезення вказаного обладнання в режимі імпорту з оформленням відповідної ВМД №500050030/8/009279 від 08.08.2008 року (а.с.180-181 т.1) та на підставі вказаної вантажної митної декларації оприбуткував вказане обладнання. Оскільки додаткова угода №2 від 01.08.2008 року до договору №345 від 17.11.2005 року за своєю природою є документом про передання права власності на вказане в ній обладнання, а вищезазначена вантажно-митна декларація оформлена в режимі ІМПОРТ 40, на підставі якої позивач оприбуткував вказане обладнання у себе, підтверджує переоформлення обладнання та його випуск у вільний обіг.

Відповідно до п.п.11.3.1. п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємства»датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, … або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Пунктом 18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», передбачено, що у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких резидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (послуг) включаються до їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг).

Колегія суддів підтримує правову позицію суду першої інстанції, який прийшов до висновку, виходячи з положень п.п.11.3.1 п.11.3 ст.11, п.п.7.9.1, п.п.7.9.2 п.7.9 ст.7 та п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що позивачем правомірно включено з дотриманням вимог п.18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до валових витрат тільки 938230,00 грн. - 85 відсотків вартості (1103800 грн. -100% вартості товару придбаного у нерезидента, що має офшорний статус) вищезазначеного товару, оскільки таке включення до складу валового доходу та до валових витрат вартості придбання товару у нерезидента, що має офшорний статус прямо передбачене зазначеними нормами закону «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.п.7.4.2 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Одночасно при формуванні валових витрат застосовується інша норма п.5.3.3 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», за якою встановлено, що не включаються до складу валових витрат витрати на сплату податку на додану вартість, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання без врахування вимог п.7.4.3 Закону України «Про податок на додану вартість» та суперечить наведеному в п.п.7.4.2 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Підпунктом 4.4.1 п.4.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»передбачено, що у випадку коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, в результаті чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем у перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року для використання в своїй господарській діяльності на підставі господарських договорів (а.с.71-72,76,80-81,83-84 т.1) придбані легкові автомобілі, які були включені позивачем до складу його основних фондів. Податок на додану вартість сплачений ним у складі вартості придбаних легкових автомобілів, який він згідно з вимогами п.п.7.4.2 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»включав до складу валових витрат. Відповідачем при проведенні перевірки було застосовано п.п.5.3.3 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оприбуткування податку підприємств», у зв'язку з чим із валових витрат позивача було виключено податок на додану вартість в розмірі 62128,00 грн., сплачений в складі вартості легкових автомобілів придбаних для використання у власній господарській діяльності та включених до основних фондів в наступних періодах: І кварталі 2008 року 8963,33 грн.; І півріччі 2008 року - 17823,33 грн.; за три квартали 2008 року - 35341,67 грн.

Виходячи з наведених положень вказаних Законів, суд першої інстанції зазначив, що за правилами п.п.4.4.1 п.4.1 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»відповідач, здійснюючи перевірку формування позивачем валових витрат по операціях, пов'язаних з придбанням легкових автомобілів мав застосовувати положення п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а не визначати суму податкового зобов'язання з податку на прибуток.

Суд прийшов до висновку, що віднесення позивачем 62128,33 грн. ПДВ, сплаченого у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства, було здійснено відповідно вимог п.п.7.4.2 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому правових та фактичних підстав зменшувати позивачеві валові витрати у розмірі 62128,33 грн. у відповідача не було.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає доводи апелянта про те, що віднесення до складу валових витрат регулюється Законом № 334 («Про оподаткування прибутку підприємств»), а до нього не внесено відповідних змін, отже сума податку на додану вартість, сплачена платником податку при придбані легкового автомобіля, який буде включено до складу основних фондів, не включається до складу ні податкового кредиту ні до складу валових витрат - не ґрунтовними та такими, що не відповідають наведеним вище положенням зазначених Законів.

Суд першої інстанції також дослідив обставини справи та підтвердив правильність визначених відповідачем порушень п.п.5.2.10 п.5.2, п.п.5.3.2 п.5.3 ст.5 та п.п.8.7.1. п.8.7 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до завищення позивачем валових витрат на 180078,00 грн., яке було допущене шляхом включення до валових витрат в повному обсязі вартості товарно-матеріальних цінностей, що використовувались для проведення ремонту (поліпшення) основних фондів позивача, що призвело до правомірного донарахування ним податку на прибуток підприємств в сумі 45019,50 грн. та штрафних санкцій в розмірі 50%, що складає 22509,75 грн.

В перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року позивач надавав нерезидентам послуги з морського агентування.

Відповідно до п.п.7.9.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню ... кошти або майно, залучені платником, податку у зв'язку з: залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.»; пп.7.9.2 - з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валових витрат кошти або майно, надані платником податку у зв'язку з: ...наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Виходячи з матеріалів справи та зазначених в ст.117 Кодексу торговельного мореплавства України прав та обов'язків морського агента, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, з яким погоджується і колегія суддів, що за своєю суттю вказана діяльність (послуги з агентування морських суден) є операціями комісії, оскільки всі отримані від нерезидента грошові кошти, за виключенням комісійної винагороди агента, є компенсацією понесених агентом витрат, здійснених за рахунок власних коштів, або мають цільове призначення - для забезпечення виконання договірних відносин нерезидентом, якого представляє морський агент. Зважаючи на положення пп.7.9.1, п.п.7.9.2. п.7.9 ст.7 - Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно не включались грошові кошти отримані ним як платником податку від нерезидента, ні до валового доходу, ні до валових витрат такого платника податку, окрім сум комісійної винагороди.

Крім того, за замовленням нерезидента - судновласника, позивачем як морським агентом було замовлено організацію послуг, які були необхідні судну у юридичних осіб - зареєстрованих платниками податків - ПП «Послуги та консалтинг»код ЄДРПОУ 34598708 (а.с. 189 т.2), ТОВ «Автекс-ЕН»код ЄДРПОУ 34674825 (а.с.222 т.3), ТОВ «Техносервіс+»код ЄДРПОУ 31893608 (а.с.50-52 т.4), ПП «Техно-Експресс»код ЄДРПОУ 34320088 (а.с.72 т.4), ТОВ «Стройбізнесгрупп», код ЄДРПОУ 35050867 (а.с.83 т.4), ПП «Дінго Експресс» код ЄДРПОУ 35504102 (а.с. 127 т.3), ПП «ТТК ТРОЛЛ»код ЄДРПОУ 35117774 (а.с.23 т.4). Згідно замовлень нерезидента вказаним юридичним особам позивач від імені нерезидента замовляв проведення, організацію (проведення) замовлених нерезидентом послуг з ремонту.

Позивачем проводилась оплата замовлених послуг, що підтверджується наданими до суду платіжними дорученнями на проведення оплати на користь вказаних юридичних осіб, тобто замовлені послуги були належним чином оплачені позивачем, згідно виставлених рахунків.

Судом встановлено, що вказані юридичні особи відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість»надавали податкові накладні, виписані на адресу позивача. Факти отримання вказаних послуг підтверджуються актами виконаних робіт. Вказані послуги позивач правомірно включив до складу наданих агентських послуг в дисбурсментський рахунок, який виставляв судновласнику-нерезиденту.

Колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції зроблені на підставі дослідження копій дисбурсментських рахунків, наданих до суду позивачем та залучених до матеріалів справи про те, що дисбурсментський рахунок за своєю природою та згідно існуючої міжнародної практики є уніфікованим документом, який виступає єдиною підставою для компенсації понесених агентом витрат та сплати агенту комісійної винагороди. Розмір комісійної винагороди встановлено у вигляді фіксованих ставок згідно Наказу Міністерства транспорту України №214 від 27.06.1996 року «Про затвердження зборів та плат за послуги, що надаються суднам у Морських торгівельних портах України».

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що остаточні розрахунки по фінальному дисбурсменту з виплатою винагороди агенту проводяться судновласником - нерезидентом після завершення агентом надання послуг з обслуговування його судна. Факт проведення оплати дисбурсментського рахунку підтверджує прийняття судновласником наданих агентом послуг з обслуговування судна в порту.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги заперечення представника відповідача з посиланням на Інструкцію про порядок митного контролю за агентською (шипчандлерською) діяльністю в морських та річкових портах України, що відкриті для заходу суден закордонного плавання затвердженою Наказом Державної митної служби України №491 від 25.10.1996 року, оскільки, згідно Наказу Державної митної служби України від 08.10.1998 року №632 вищезазначена Інструкція втратила силу, а позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог, одночасно з копіями дисбурсментських рахунків, якими він оформляв передання наданих нерезиденту послуг з агентування суден, суду було надано копії підтвердження замовлень відповідних послуг з боку нерезидента, копії банківських виписок, що підтверджують компенсацію замовлених та оплачених позивачем послуг з обслуговування суден, тобто посилання представника відповідача на відсутність первинних документів, що підтверджують факт проведення нерезидентом оплати замовлених послуг також правомірно не було взято до уваги, оскільки в акті перевірки та в запереченнях є численні посилання, що при проведенні перевірки оригінали дисбурсментських рахунків та замовлень нерезидента на надання позивачем послуг з технічного обслуговування надавались посадовим особам відповідача та були ними досліджені, правильність їх заповнення ні під час перевірки, ні під час судового розгляду під сумнів не ставилась, а порядок своєчасності отримання та використання позивачем валютних коштів було окремим питанням перевірки.

Відповідно до положень п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»в редакції, чинній в перевіреному періоді, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При проведенні перевірки позивачем було надано оригінали належним чином оформлених податкових накладних на замовлені та оплачені ним послуги. Ця обставина не заперечувалась представником відповідача та була встановлена в судових засіданнях під час розгляду справи судом першої інстанції.

Зважаючи на те, що надані по справі податкові накладні оформлені з повним дотриманням правил щодо їх складання відповідно до вимог п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», відображені в реєстрі отриманих та виданих податкових накладних за перевірений період, арифметичну правильність показників податкових декларацій за перевірений період, доведення позивачем належними доказами, в тому числі прийнятими та оплаченими нерезидентом дисбурсментськими рахунками, в яких було включено отримані послуги з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, та включення суми отриманого податкового кредиту, до суми своїх податкових зобов'язань перед нерезидентом з відповідним оформленням податкових накладних, суд вважав неправомірним зменшення податкового кредиту на 96686,00 грн. по операціях, пов'язаних з наданням та організацією агентських послуг для нерезидента.

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду та обґрунтованим вважає висновок суду першої інстанції, що посилання на неможливість проведення зустрічних перевірок юридичних осіб, з якими позивач мав господарські відносини та замовляв і оплачував послуги та те, що більшість з зазначених юридичних осіб на дату проведення перевірки позивача знято з обліку як платники податків, а їх державна реєстрація скасована у зв'язку з банкрутством, не може бути підставою для збільшення позивачеві валового доходу, та донарахування податкових зобов'язань, оскільки на дату здійснення господарських операцій вказані юридичні особи були належним чином зареєстровані як платники податків та мали право оформляти і видавати податкові накладні. Доводи апелянта в зазначеній частині є необґрунтованими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем надавався комплекс транспортно-експедиційних послуг з перевезення транзитних вантажів нерезидента через митну територію України згідно договорами на експедирування вантажів з нерезидентами, копії яких надано до суду та залучено до матеріалів справи.

Згідно вказаних договорів з нерезидентами за експедирування транзитних вантажів позивач отримав в перевіреному періоді з 01.04.2007 року по 30.09.2008 року винагороду експедитора в сумі 1438538,05 грн. та як учасник транзиту використав пільгу передбачену ст.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість»з урахуванням умов абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд першої інстанції вважав неправомірним та безпідставним з боку відповідача, позбавлення позивача, який надавав послуги нерезидентам з експедирування транзитних вантажів статусу учасника транзиту, пільг передбачених п.5.15 та абзацом 3 пп.6.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість» в редакції чинній на дату здійснення операцій, що передбачають звільнення від оподаткування податком на додану вартість послуг з перевезення транзитних вантажів та послуг пов'язаних з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом та протиправним донарахування відповідачем податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 287708,00 грн. нараховану на винагороду експедитора.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до п.5.15 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо послуги транспортного експедирування є транзитними послугами, пов'язані з перевезенням (переміщенням) вантажів транзитом через територію і порти України, то ці послуги звільняються від оподаткування.

Згідно абзацу третього підпункту 6.2.4 пункту 6.2 статті 6 Закону України «Про податок на додану вартість»операції з поставки послуг платником податку, пов'язані з перевезенням (переміщенням) пасажирів і вантажів транзитом через територію України, оподатковуються у порядку, передбаченому пунктом 5.15 цього Закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. При цьому учасники транзиту - вантажовласники та СПД (перевізники, порти, станції, експедитори, морські агенти, декларанти та інші), які у встановленому порядку надають (виконують) транзитні послуги (роботи).

Згідно ст. 3 Закону України «Про транзит вантажів»свобода транзиту вантажів забезпечується шляхом відсутності будь-якої дискримінації стосовно учасників транзиту при оподаткуванні операцій, пов'язаних з транзитом вантажів.

Відповідно до ст.4 вищевказаного Закону України, якою визначено маршрути та способи транзиту вантажів, зазначено, що транзит вантажів може здійснюватися у прямому або змішаному (комбінованому) сполученні. У прямому сполученні транзит вантажів передбачає їх транспортування одним видом транспорту без перевантаження на інший. У змішаному сполученні транзит вантажів може бути пов'язаний з їх перевантаженням з одного виду транспорту на інший, переробкою, сортуванням, пакуванням, обмірюванням, накопиченням, формуванням або подрібненням партій транзитного вантажу, тимчасовим зберіганням тощо. Такі операції здійснюються в зонах митного контролю виключно за вибором вантажовласника (уповноваженої ним особи).

Одночасно вказаний Закон не містить обмежень щодо здійснення таких операцій при транзиті вантажів у прямому сполучені.

Виходячи з наведених положень Закону України «Про транзит вантажів», колегія суддів приходить до висновку, що послуги пов'язані з перевезенням пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України (зокрема, навантаження, розвантаження, перевантаження, зберігання транзитних вантажів тощо) є складовою транзиту.

Колегія суддів, з огляду на зазначені правові норми, наведені та встановлені вище судом обставини справи, вважає необґрунтованими доводи апелянта про те, що оскільки послуги, які надавались позивачем з організації транспортного обслуговування транзитних вантажів, не належать до послуг із перевезення таких вантажів і надавались позивачем на митній території України, то операції з поставки таких послуг оподатковуються за ставкою ПДВ, яка становить 20 % від бази оподаткування.

Положеннями п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

П.п. 3.1.3 ст.3 Закону «Про податок на додану вартість»в редакції, що була чинною на дату здійснення операції та проведення перевірки передбачає у відносинах з нерезидентом наступне: з метою оподаткування до експорту товарів також прирівнюється: вивезення товарів (супутніх послуг) за межі митного кордону України за договорами фінансового лізингу (оренди) (у тому числі у разі повернення об'єкта фінансового лізингу лізингодавцю-нерезиденту або іншій особі за дорученням такого лізингодавця), застави та іншими договорами, які не передбачають передання права власності на такі товари (майно) або передбачають їх обмін на корпоративні права чи цінні папери, у тому числі якщо таке вивезення пов'язане із припиненням дії зазначених договорів.

Позивачем згідно Договору №345 від 17.11.2005 року (а.с.135-137 т.1) та додатків до нього з №1 до №9 (а.с.150-163 т.1), додаткової угоди №1 від 01.12.2005р. (а.с.138-149 т.1) укладених з нерезидентом компанією ATLANTA INDUSTRIES LIMITED (British Virgins Islands) було взято на себе зобов'язання по ввезенню цілісних майнових комплексів для пошуку осіб із числа резидентів, які заінтересовані в отриманні на умовах оренди вказаних майнових комплексів, в тому числі здавання їх в оренду з укладенням відповідних договорів та використання їх у власній господарській діяльності.

Згідно перелічених Додатків в період з 02.02.2006 року по 21.12.2006 року на митну територію України було завезено 8 одиниць обладнання, з яких 3 одиниці було ввезено на митну територію України в режимі «переміщення вантажу на безоплатній основі для некомерційних операцій» та при цьому сплачені відповідні митні платежі та податок на додану вартість в сумі 1222365,83 грн., які було внесено до податкового кредиту позивача. Правильність формування податкового кредиту в розмірі 122366,00 грн., сплаченого митним органам в 2006 році, при ввезенні в оренду, на митну територію України, обладнання, що належало нерезиденту INDUSTIES LTD»(BVI) та відображення податкового кредиту в рядку 26 Декларації з податку на додану вартість, під час проведення перевірки під сумнів не ставилось, перевірене працівниками відповідача в минулих періодах (Акт №5896/23-10/33657945 від 05.07.2007 року) та не є предметом спору. Ця обставина не заперечується представником та згідно положень ч.3 ст. 72 КАС України вважається встановленою.

Судом досліджено, що позивачем, при поверненні із оренди обладнання, що належало нерезиденту на праві приватної власності, з вивезенням його за межі митної території України та оформленням відповідних вантажно-митних декларацій в режимі Експорт-10 ВМД №500010000/7/003427 від 27.06.2007 (а.с.163 т.1); ВМД№500010000/8/000974 від 29.02.2008 (а.с.165-166 т.1); ВМД№500010000/8/000970 від 29.02.2008 (а.с.168-169 т.1); ВМД№500010000/8/001740 від 09.08.2008 (а.с.171-172 т.1); ВМД№500010000/8/011701 від 23.09.2008р. (а.с.174-175 т.1) було правомірно застосовано п.п.3.1.1. Закону «Про податок на додану вартість» та вартість обладнання яке поверталось із оренди нерезиденту включено до бази оподаткування податком на додану вартість, за ставкою «нуль»відсотків, що застосовується при експорті товарів, як це передбачено п.п.3.1.1., п.3.1.2. та п.4.1, п.6.2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Суд першої інстанції правильно та обґрунтовано не прийняв до уваги доводи представника відповідача про те, що для застосування п.3.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість»позивач повинен надати докази того, що вказане обладнання було здано в оренду на території України, з огляду на те, що застосування п.3.1.1. не передбачає додаткових умов окрім вимоги власника повернути майно, яке йому належить та було завезено на митну територію України для здавання в оренду. Твердження представника відповідача про необхідність зменшення податкового кредиту через відсутність у позивача можливості використовувати вивезене обладнання, у власній господарській діяльності судом правомірно не було прийнято через те, що позивач не починав використовувати обладнання в операціях, які не є об'єктом оподаткування, а повернув майно, що належить нерезиденту на праві власності, а вказана операція - це повернення обладнання нерезиденту по договору оренди, що не передбачає його купівлю-продаж (оренда, лізинг) і не передбачають переходу права власності на такий товар, вказуючи при цьому, що позивачем правомірно не проводилось корегування податкового кредиту в сумі 1222366,00 грн., при здійсненні поверненням ним із оренди майна, що належало нерезиденту.

Виходячи з встановлених обставин та наведених правових норм, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем правомірно не проводилось коригування податкового кредиту в сумі 1222366,00 грн. при здійснені повернення ним із оренди майна, що належало нерезиденту.

Посилання в апеляційній скарзі ДПІ у Приморському районі м. Одеси на ті обставини, що вивезення зазначеного обладнання підтверджує той факт, що воно не буде використовуватись в господарській діяльності позивача, а факт його використання у час, коли це обладнання знаходилось у володінні позивача не доведено та не спростовує зазначених висновків суду першої інстанції.

Одночасно судом першої інстанції зазначено на правомірності встановлених під час перевірки порушень положень п.п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем при формуванні податкової декларації з податку на додану вартість за серпень 2007 р., внаслідок чого позивачем було безпідставно збільшено податковий кредит на суму 97022,00 грн., який підлягає зменшенню за рахунок зменшення залишку податкового кредиту в рядку 26 Декларації з податку на додану вартість в розмірі 12223600,00 грн. на суму завищеної суми податкового кредиту в розмірі 97022,00 грн.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх такими, що відповідають обставинам справи, наданими сторонами доказами по справі та зазначеним правовим нормам.

Крім цього, доводи апеляційної скарги ніяким чином не спростовують наведених вище судом першої інстанції висновків, ніяким чином не обґрунтовують вимоги викладені в апеляційній скарзі та порушення судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а сама скарга фактично повторює заперечення на адміністративний позов.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, а наведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська Транспортна Компанія» до Державної податкової інспекції у Приморському районі м. Одеси про визнання частково протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та зобовязання вчинити певні дії - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст судового рішення складений 19.10.2010 року.

Головуючий, суддя:Л.П. Шеметенко

Суддя:С.І. Жук

Суддя:Д.В.Запорожан