Постанова № 12527015, 23.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2010                                                                                           № 37/344

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Іваненко І.П., дов. № ДО7/2010/06/25-2 від 25.06.2010 року

від відповідача -Ситнікова Г.А., дов. № 1660/31 від 16.11.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.09.2010

у справі № 37/344 ( .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Управління освіти Солом"янської районної у м.Києві державної адміністрації

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 5055629,57 грн.

В судовому засіданні 23.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 року у справі № 37/344 позов Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі-позивач) до Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації (далі-відповідач) про стягнення 5055629,57 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 689 395, 09 грн. основного боргу, 160 786, 81 грн. інфляційної складової боргу, 60 949, 88 грн. 3% річних, 25 284, 70 грн. витрат по сплаті державного мита та 234 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження в частині стягнення 4101811,83 грн. основного боргу припинено. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 року в частині відмови у стягненні 42 685, 96 грн. інфляційних та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при прийнятті рішення в частині відмови у стягненні з відповідача нарахованої позивачем суми інфляційної складової боргу порушено норми матеріального та процесуального права. Як зазначає апелянт, вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про вимогу сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Таким чином, апелянт вважає дії місцевого господарського суду щодо самостійного перерахунку інфляційної складової боргу за показниками, які у травні та червні 2010 року були менше одиниці (99,7 %та 99,4%), та відповідно, відмову у зв’язку з таким перерахунком у стягненні 42 685, 96 грн. інфляційних за цей період, такими, що порушують норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2010 року вказану апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 23.11.2010 року.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду № 01-23/3/1 від 23.11.2010 року справу № 37/344 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя: Іваненко Я.Л., судді: Євдокимов О.В., Скрипка І.М.

В судове засідання 23.11.2010 року з’явились представники позивача та відповідача. В судовому засіданні 23.11.2010 року представник відповідача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити оскаржуване рішення без змін, а представник позивача підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а рішення господарського суду зміні з наступних підстав:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації 4791206, 92 грн. основного боргу, 203472, 77 грн. інфляційної складової боргу та 60949, 88 грн. трьох відсотків річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 310282 від 02.02.2004 року на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачем було укладено договір № 310282 від 02.02.2004 року про постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до умов якого енергопостачальна організація постачає теплову енергію у вигляді гарячої пари на потреби: опалення та вентиляцію –в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору.

Договір № 310282 від 02.02.2004 року на постачання теплової енергії у гарячій воді є договором енергопостачання.

У відповідності до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі-енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з пунктами 2.3.1, 2.3.2 договору № 310282 від 02.02.2004 року відповідач зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Відповідно до пункту 4 додатку № 1 до вищевказаного договору, дата зняття абонентом показників приладів обліку – по 25 число поточного місяця; надання звіту в РВТ № 7 – не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Згідно з п 5.1. договору № 310282 від 02.02.2004 року визначення кількості спожитої енергії проводиться по приладах обліку .

В додатку 4 до договору № 310282 від 02.02.2004 року визначено порядок розрахунків за теплову енергію.

Пунктом 2 зазначеного додатку передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового(один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Відповідно до п.3 додатку № 4 до договору, відповідач оплачує вартість використаної теплової енергії не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому у випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявлену кількість, ця кількість перевищення самостійно оплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця.

Як встановлено судом першої інстанції, позивач належним чином виконував зобов’язання за договором № 310282 від 02.02.2004 року, тоді як відповідач свої зобов’язання за зазначеним договором належним чином не виконав, внаслідок чого за період з 01.06.2009 року до 01.06.2010 року заборгованість останнього за використану теплову енергію становила 4791206,92 грн., що підтверджується довідкою про розрахунок основного боргу, табуляграмами споживання і відомостями обліку, та не заперечувалось відповідачем в суді першої інстанції.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

До прийняття місцевим господарським судом рішення по даній справі відповідачем було частково погашено заборгованість перед позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідкою про надходження коштів за спожиту від АК “Київенерго” теплову енергію від Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації та платіжними дорученнями, з яких вбачається факт погашення відповідачем основного боргу у розмірі 4101811,83 грн.

Відповідно до пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, про припинення провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 4101811,83 грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, факт наявності у останнього перед позивачем заборгованості за договором № 310282 від 02.02.2004 року в розмірі 689395,09 грн., в зв’язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

При дослідженні наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань судом першої інстанції було встановлено, що позивач при даному розрахунку не врахував того, що індекс інфляції у квітні та травні 2010 становив відповідно 99,7 % та 99,4 %, у зв’язку з чим місцевим господарським судом було виконано власний розрахунок інфляційних нарахувань, у відповідності до якого було зменшено інфляційні нарахування на 42 685, 96 грн. та стягнуто з Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації 160786,81 грн. інфляційних нарахувань.

Проте, колегія суддів з такими доводами суду першої інстанції не погоджується з огляду на наступне.

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Вимога щодо сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбулось, а тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 203 472, 77 грн. інфляційної складової боргу ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошових зобов’язань за Договором № 310282 від 02.02.2004 року, з останнього, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних в сумі 60949,88 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі, а саме, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 689395,09 грн. основного боргу, 203 472, 77 грн. інфляційної складової боргу та 3% річних в розмірі 60949,88 грн.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню.

Отже, оскільки суд першої інстанції, встановлюючи фактичні обставини справи, дійшов вірного висновку щодо прав та обов’язків сторін у спірних правовідносинах, і лише не вірно визначив розмір інфляційної складової боргу, що підлягає стягненню, рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 42 685, 96 грн. інфляційних нарахувань слід змінити, стягнувши всю суму інфляційної складової боргу та задовольнивши позовні вимоги повністю.

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2010 року у справі № 37/344 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” до Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

“Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 12, ідентифікаційний код 26064150) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”(вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 26187763) 689 395 (шістсот вісімдесят дев’ять тисяч триста дев’яносто п’ять) грн. 09 коп. основного боргу, 203 472 (двісті три тисячі чотириста сімдесят дві) грн. 77 коп. інфляційної складової боргу, 60 949 (шістдесят тисяч дев’ятсот сорок дев’ять) грн. 88 коп. трьох відсотків річних, 25 500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 70 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять чотири) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Провадження в частині стягнення 4101811,83 грн. основного боргу припинити.”.

3. Стягнути з Управління освіти Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації (03087, м. Київ, вул. Пітерська, 12, ідентифікаційний код 26064150) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (пл. Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код 00131305) в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”(вул. Мельникова, 31, м. Київ, 04050, ідентифікаційний код 26187763) 426, 86 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4.Видачу наказу із зазначенням реквізитів сторін доручити господарському суду міста Києва.

5.Матеріали справи № 37/344 повернути до Господарського суду міста Києва.

Дата підписання постанови: 29.11.2010 року.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

26.11.10 (відправлено)