Постанова № 12527014, 16.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.11.2010                                                                                           № 37/345

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Іваненко Я.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -Іваненко І.П. – довіреність № ДО7/2010/06/25-2 від 25.06.2010 року

від відповідача - Белінський І.О. – довіреність № 1279 від 21.05.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 27.09.2010

у справі № 37/345 ( .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації

про                                                   стягнення 2083930,76 грн.

В судовому засіданні 16.11.2010 року відповідно до ст. ст. 85, 99 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” звернулась до Господарського суду м. Києва з позовом до Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації про стягнення 2083930, 76 грн. (у тому числі 1979941, 58 грн. основного боргу, 79739, 57 грн. інфляційних втрат та 24249, 61 грн. 3% річних).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач в порушення строків, встановлених Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010070 від 01.02.2004 року, неналежним чином здійснював розрахунки за поставлену йому теплову енергію в період з 01.05.2009 року по 01.06.2010 року.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнав заборгованість по Договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010070 від 01.02.2004 року та просив суд надати йому 10 робочих днів для повної оплати за договором та проведення звірки взаєморозрахунків за теплову енергію із складанням відповідного акту, який буде надано суду.

          Під час розгляду справи у суді першої інстанції представником відповідача було подано платіжні доручення, акт звірки взаєморозрахунків та позивачем довідку про надходження коштів за спожиту від АЕК „Київенерго” теплову енергію Управлінням освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, на підтвердження факту погашення відповідачем основного боргу за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №3010070 від 01.02.2004 року в повному обсязі.

          Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 позов задоволено частково.

          Стягнуто з Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” 61947, 80 грн. інфляційної складової боргу, 24249, 61 грн. 3% річних, 20661, 39 грн. витрат по сплаті державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1979941, 58 грн. основного боргу припинено. В решті позовних вимог відмовлено.

          Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 в частині відмови інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю, відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по оплаті державного мита за подачу апеляційної скарги.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального справа в частині відмови інфляційної складової боргу у розмірі 15739, 57 грн., оскільки при розгляді справи судом порушено загальні принципи судочинства, закріплені ст. 47 (порядок прийняття судом рішень) та ч. 3 ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, а саме в мотивувальній частині рішення не зазначено законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення про відмову в частині позовних вимог.

Апелянт звертає увагу на те, що вимагати сплату суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про вимогу сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 29.10.2010 року апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 16.11.2010 року.

Згідно з розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2010 року змінено склад колегії суддів.

В судовому засіданні 16.11.2010 року представником відповідача було подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив залишити рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у відзиві.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 16.11.2010 року підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 в частині відмови інфляційної складової боргу та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в цій частині повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 16.11.2010 року заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 залишити без змін.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення підлягає частковому скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2004 року між позивачем - Акціонерною енергопостачальною компанією „Київенерго” (Енергопостачальна організація) та відповідачем - Управлінням освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (Абонент) було укладено Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010070 (далі-Договір).

Відповідно до п. 2.2.1 Договору Енергопостачальна організація (позивач) зобов’язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання –протягом року; в кількості та обсягах згідно з Додатком № 1 до цього Договору.

Відповідач (Абонент) відповідно до пунктів 2.3.1, 2.3.2 Договору зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії. Виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку № 4 до Договору.

Договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 3010070 від 01.02.2004 року є договором енергопостачання.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з п. 5.1 Договору облік споживання Абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Відповідно до п. 5.3 Договору Абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає Енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у Додатку № 1 до даного Договору.

Згідно із п. 4 Додатку № 1 до Договору дата зняття абонентом показників приладів обліку – по 25 число поточного місяця, надання звіту в МВРТ № 4 – не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Додатками № 3 та № 4 до Договору визначено тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 2 Додатку № 4 до Договору Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період та акт звірки на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. 3 та пп. 3.1. Додатку № 4 до Договору сплату за вказаними в п. 2 цього додатку документами, Абонент (відповідач) виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому, в разі, якщо Абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому пред’являється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно Додатку № 1 до Договору). У випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується Абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця. У випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками.

Позивач в обґрунтування позовних вимог надав суду належним чином завірені копії облікових карток відповідача за період з травня 2009 року до травня 2010 року; протоколи (відомості) реєстрації середньодобових параметрів та підсумкових значень тепло споживання за періоди з 28.04.2010 року до 28.05.2010року, з 30.03.2010 року до 27.04.2010 року, з 26.02.2010 року до 29.03.2010 року, з 29.01.2010 року до 25.02.2010 року, з 01.01.2010 року до 28.01.2010 року, з 29.04.2009 року до 28.05. 2009 року та корінці нарядів на відключення та підключення теплопостачання за період з жовтня 2009 року до квітня 2010 року. Загальна сума спожитої відповідачем теплової енергії за період з 01.05.2009 року до 01.06.2010 року становила 1979941,58 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не за перечується відповідачем, позивач зобов’язання за Договором № 3010070 від 01.02.2004 року виконав належним чином, зауважень щодо відпуску теплової енергії від відповідача не надходило, тоді як відповідач свої зобов’язання щодо оплати за спожиту теплову енергію не виконав, у зв’язку з чим станом на 01.06.2010 року у нього виникла заборгованість у розмірі 1979941, 58 грн.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник позивача надав суду довідку про надходження коштів за спожиту від АЕК „Київенерго” теплоенергію Управлінням освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації, з якої вбачається, що відповідач погасив заборгованість за Договором на постачання теплової енергії у гарячій воді №3010070 від 01.02.2004 року в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що оскільки сплата суми основного боргу була здійснена відповідачем після звернення позивача з даним позовом до суду, то провадження в цій частині підлягає припиненню у зв’язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Таким чином, провадження у справі в частині позовних вимог щодо стягнення 1979941,58 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію підлягає припиненню в зв’язку з відсутністю предмету спору.

Що стосується заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача 79739, 57 грн. інфляційної складової боргу та 24249, 61 грн. 3% річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Договором № 3010070 від 01.02.2004 року в частині своєчасної оплати спожитої теплової енергії, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

          Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          Таким чином, ч.1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

          Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

          Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи індекс інфляції та відсотків річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції в сумі 79739, 57 грн. за період з 01.05.2009 року по 01.06.2010 року та 3 % річних з простроченої суми у сумі 24249, 61 грн. за цей же період.

Задовольняючи частково вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат, місцевий господарський суд виходив з того, що при нарахуванні інфляційних втрат позивачем помилково не було враховано, що у липні 2009 року, серпні 2009 року, квітні 2010 року та травні 2010 року інфляційні нарахування мали від’ємне значення на рівні 99,9 %, 99,8 %, 99,7 % та 99,4 % відповідно. З урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу інфляційні втрати позивача, на думку суду першої інстанції, становлять 61947, 80 гривень.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитись з висновками місцевого господарського суду, вважає їх помилковими виходячи з наступного.

Стаття 625 Цивільного кодексу України закріплює за кредитором право вимагати з боржника стягнення інфляційних втрат, як збільшення суми основного боргу у зв’язку з девальвацією грошової одиниці України.

Вимога щодо сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитись. Якщо кредитор приймає рішення про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, то він самостійно визначає періоди, за які він бажає здійснити розрахунок. Жодним нормативно-правовим актом не передбачено зобов’язання кредитора розраховувати інфляційну складову боргу з урахуванням інфляційних показників, які менше одиниці.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат на суму заборгованості взагалі не враховувались періоди, в які інфляційні нарахування мали від’ємне значення, здешевлення продукції не відбулось, а тому судом було помилково здійснено перерахунок інфляційних втрат з урахуванням від’ємного значення інфляційного збільшення суми боргу.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, дійшла висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 79739, 57 грн. інфляційної складової боргу ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам закону, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошових зобов’язань за Договором №3010070 від 01.02.2004 року станом на 01.06.2010 року, тому з нього, на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 3% річних в сумі 24249,61 грн.

Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 скасуванню частково, з прийняттям нового рішення про задоволення позову частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України у зв’язку з частковим задоволенням позову та апеляційної скарги в повному обсязі з відповідача на користь позивача підлягає стягненню державне мито у розмірі 20839, 31грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236, 00 грн., сплачені при подачі позову до суду та 88, 98 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 27.09.2010 року у справі № 37/345 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

          „1. Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (03146, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 6-А, код ЄДРПОУ 2608766, р/р 35414001001462 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, або з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 260070130718 у АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 79 739 (сімдесят дев’ять тисяч сімсот тридцять дев’ять) грн. 57 коп. інфляційної складової боргу, 24 249 (двадцять чотири тисячі двісті сорок дев’ять) грн. 61 коп. 3 % річних, 20 839 (двадцять тисяч вісімсот тридцять дев’ять) грн. 31 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          3. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1979941, 58 грн. основного боргу припинити”.

4. Стягнути з Управління освіти Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації (03146, м. Київ, вул. Якуба Коласа, 6-А, код ЄДРПОУ 2608766, р/р 35414001001462 у ГУ ДКУ у м. Києві, МФО 820019, або з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, площа І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305, р/р 260070130718 у АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 88 (вісімдесят вісім) грн. 98 коп. державного мита за подачу апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду м. Києва видати накази.

6. Матеріали справи № 37/345 повернути до Господарського суду м. Києва.

7. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді