Рішення № 12526177, 19.10.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2010 р. Справа № 10/205-10

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого судді                                                                      Привалова А.І.

при секретарі                                                                                 Казміренко Л.В.

розглянувши справу № 10/205-10

за позовом           державного закладу «Білоцерківська міська санітарно -                                                  епідеміологічна станція», м. Біла Церква;

до           виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської                                         області, м. Біла Церква;

про                               визнання незаконним та скасування розпорядження

Представники сторін:

від позивача: Логан І.І., доручення від 28.12.2009 р. № 01/04-01-2346;

від відповідача: Настенко М.В., довіреність від 15.10.2010р. № 1-7-4059.          

обставини справи:

До Господарського суду Київської області звернувся з позовом державний заклад «Білоцерківська міська санітарно-епідеміологічна станція»(надалі –позивач) до виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області (надалі –відповідач) про визнання незаконним та скасування розпорядження від 04.08.2010р. № 105 Р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюване розпорядження прийняте з порушенням Конституції України, вимог чинного законодавства, порушує законні права та інтереси позивача і держави, оскільки з прийняттям вказаного розпорядження майно, що знаходиться у державній власності та в оперативному управлінні позивача, передається фактично у приватну власність.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.09.2010р. порушено провадження у справі № 10/205-10 та призначено її розгляд на 19.10.2010р.

Присутній у судовому засіданні 19.10.2010р. представник позивача позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві.

Присутнім представником відповідача надано заперечення проти позову, в якому відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що оспорюване розпорядження відповідає вимогам чинного законодавства та просить припинити провадження у справі, оскільки данні вимоги повинні розглядатись в порядку адміністративного судочинства.

Суд, розглянувши клопотання відповідача про припинення провадження у справі, в зв’язку з непідвідомчістю спору господарським судам, що зазначено у запереченні проти позову, відмовив в його задоволенні, оскільки предмет спору у даній справі, пов’язаний із реалізацією права позивача на користування нежитловими приміщеннями, тобто спірні відносини мають цивільно-правовий характер, даний спір не є публічно-правовим, на який поширюється компетенція адміністративних судів, а підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до розпорядження Білоцерківського міськвиконкому № 1-3-2008 від 11.04.1996р. з балансу Білоцерківського госпрозрахункового відділу профдезінфекції на баланс Білоцерківської міської дезінфекційної станції було передано: гараж площею 120 кв.м. та склад ядохімікатів площею 36 кв.м.

На виконання вказаного розпорядження Білоцерківського міськвиконкому № 1-3-2008 від 11.04.1996р. відбулися передача - приймання зазначених споруд, про що складено Акт від 18.04.1996р.

Згідно з наказом № 155 від 05.09.2003р. Головного державного санітарного лікаря Київської області за погодженням з Міністерством охорони здоров'я України державний заклад «Білоцерківська міська санітарно-епідеміологічна станція»є правонаступником Білоцерківської міської дезінфекційної станції.

На виконання вказаного наказу № 155 від 05.09.2003р. відбулися передача - приймання майна від правопопередника до правонаступника, про що складено Акт від 05.01.2004р., у відповідності до якого спірні приміщення були передані з балансу Білоцерківської міської дезінфекційної станції на баланс позивача - ДЗ «Білоцерківська міська санітарно-епідеміологічна станція».

04.08.2010р. виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради Київської області з посиланням на ст. 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»було прийнято розпорядження № 105 Р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження від 11.04.1996р. № 1-3-208 «Про передачу споруд».

Підставою для прийняття оспорюваного розпорядження № 105 Р від 04.08.2010р. став лист товариства з обмеженою відповідальністю «Профілактична дезінфекція»від 22 липня 2010 року та подання управління комунальної власності Білоцерківської міської ради від 02.08.2010 року.

Проте, як встановлено постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2010р. по справі № 20/174-09, на момент укладення 30 квітня 1996 року Фондом комунального майна та Товариством покупців членів трудового колективу госпрозрахункового відділу профдезинфекції при Білоцерківській міськдезстанції, правонаступником якого є ТОВ «Профілактична дезінфекція», Договору № 7 купівлі-продажу ЦМК госпрозрахункового відділу профдезинфекції спірні приміщення до складу цілісного майнового комплексу не входили і об'єктом купівлі-продажу не були, оскільки 18 квітня 1996 року були передані госпрозрахунковим відділом профдезинфекції Білоцерківській міській дезінфекційній станції.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції України чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

У відповідності з приписами ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до п. 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України № 02-5/35 від 26.01.2000р. «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»з наступними змінами, підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України», рішення і висновки Конституційного Суду України рівною мірою є обов'язковими до виконання.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 за № 7-рп/2009 встановлено, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3 Конституції України). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (ст. 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин»між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Як вбачається з матеріалів справи, розпорядженням Білоцерківського міськвиконкому № 1-3-2008 від 11.04.1996р. позивачу в управління були передані гараж площею 120 кв.м. та склад ядохімікатів площею 36 кв.м. Дане розпорядження було фактично виконано, про що свідчить Акт від 18 квітня 1996 року про передачу споруд госпрозрахунковим відділенням профілактичної дезинфекції міській дезінфекційній станції. Факт передачі спірних споруд та перебування їх на даний час в оперативному правлінні позивача також встановлено постановою Вищого господарського суду України від 01.07.2010р. по справі № 20/174-09.

Отже, визнання розпорядження Білоцерківського міськвиконкому № 1-3-2008 від 11.04.1996р. таким, що втратило чинність є порушенням конституційних принципів, зокрема, тих, що рішення органів місцевого самоврядування повинні прийматися у відповідності Конституції України та законам України.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з приписами статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Виходячи з вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відповідають вимогам чинного законодавства, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В :

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати розпорядження виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 105 Р «Про визнання таким, що втратило чинність розпорядження від 11.04.1996р. № 1-3-208 «Про передачу спорд».

3. Стягнути з виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області (09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Я.Мудрого, 15; код ЄДРПОУ 26376300) на користь державного закладу «Білоцерківська міська санітарно-епідеміологічна станція»(09100, Київська область, м. Біла Церква, вул. Павліченко, 9; код ЄДРПОУ 01994540) 85 (вісімдесят п’ять) грн. –витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. –витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяА.І. Привалов Дата складення та підписання рішення в повному обсязі –18.11.2010 р.