Постанова № 12520417, 25.11.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2010 р. № 27/110-10

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого,

Бакуліної С.В.,

Глос О.І.,

розглянувши касаційну скаргуФізичної особи підприємця ОСОБА_1

на постановувід 28.09.2010

Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі господарського суду Дніпропетровської області № 27/110-10

за позовомПрокурора м. Кривого Рогу в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

прозміну умов договору оренди землі,

за участю представників:

прокуратури -

позивача

відповідача - Рудак О.В.;

не зЧявилися;

не зЧявилися;

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 у справі №27/110-10 (суддя Татарчук В.О.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 (колегія суддів у складі головуючого судді Бахмат Р.М., суддів Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.), позов задоволено, змінено п. 4.1 договору оренди земельної ділянки №1250 від 09.10.2006 і викладено його в наступній редакції: "Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, на рахунок управління Держказначейства у м. Кривому Розі №33214815700024 у банку ГУДКУ у Дніпропетровської області МФО 805012, код ЄДРПОУ 24230992, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця".

В касаційній скарзі Фізична особа підприємець ОСОБА_1 просить скасувати зазначені постанову та рішення попередніх судових інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 203 Цивільного кодексу України, ст. ст. 21, 60, п. п. 1, 2, 4 ст. 63 ГПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Представники сторін своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористались.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні заперечення прокурора Генеральної прокуратури України на касаційну скаргу, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в рішенні та постанові господарських судів попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем - Дніпропетровською міською радою (орендодавцем) та відповідачем - Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (орендарем) укладено договір оренди земельної ділянки від 09.10.2006, зареєстрований 30.10.2006 за № 040610801250, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне володіння і користування земельну ділянку площею 1216кв.м, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, Тернівський район, вул. Маршака, 15а, для розміщення магазину (п. 1.1 договору); земельна ділянка передається на десять років (п. 3.1 договору); річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі у розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки Криворізького міського управління земельних ресурсів на рахунок відділення держказначейства у Тернівському районі №33216815600025 у банку УДК у Дніпропетровській області МФО 805012, код ЄДРПОУ 24244864, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця (п. 4.1 договору); розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є сталим і змінюється у звязку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства (п. 4.3 договору); розмір та сума орендної плати переглядається за станом на кожне перше число кварталу в межах терміну дії договору оренди у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки), зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1кв.м земель міста, здійснення індексації грошової оцінки земель, змін цін, тарифів у т.ч. внаслідок інфляції, погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами, в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором (п. 4.4 договору); зміна умов договору здійснюється у письмовій формі, за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку (п.10.1 договору).

Позивач вимагає змінити п. 4.1 договору, виклавши його в такій редакції: "Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного управлінням Держкомзему у м. Кривому Розі Дніпропетровської області, на рахунок управління Держказначейства у м. Кривому Розі № 33214815700024 у банку ГУДКУ у Дніпропетровської області МФО 805012, код ЄДРПОУ 24230992, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця".

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що умови спірного договору оренди землі в частині визначення розміру орендної плати перестали відповідати вимогам статті 21 Закону України "Про оренду землі", до редакції якої Законом України від 03.06.2008 №309-VI внесені зміни, отже, з метою приведення його у відповідність з законодавством Криворізькою міською радою 24.09.2008 прийнято рішення № 2741 "Про надання згоди на внесення змін до діючих договорів оренди земельних ділянок", втім, відповідач відмовився підписати додаткову угоду про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 09.10.2006, в звязку з чим і на підставі ст. 651 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України "Про оренду землі" спір про внесення змін до договору оренди землі підлягає вирішенню в судовому порядку.

Разом з тим, колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, тобто, такими, що здійснені в порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, з огляду на таке.

Згідно Закону України від 03.06.2008 № 309-УІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесені зміни до частин четвертої та пятої статті 21 Закону України "Про оренду землі", а зазначені норми викладені у такій редакції:

"Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю";

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може перевищувати 12 відсотків їх нормативної грошової оцінки. При цьому у разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший розмір орендної плати, ніж зазначений у цій частині".

Водночас, відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, за винятком коли вони помякшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 13 цього ж закону передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобовязаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобовязаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Таким чином, правовідносини щодо оренди землі полягають у оплатному користуванні земельною ділянкою на умовах, передбачених договором. Такі правовідносини, а, отже, і зобовязання щодо оплатної передачі та зобовязання щодо користування і сплати орендної плати виникають між орендодавцем і орендарем одночасно в момент укладання договору оренди.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку остаточні правовідносини оренди виникли між позивачем і відповідачем у 2006 році, тому на них не можливо поширити дію нового законодавства щодо зміни існуючих договірних правовідносин, з огляду на наведені приписи Конституції України, відтак, положення нового законодавства щодо внесення змін до частин четвертої та пятої статті 21 Закону України "Про оренду землі", можуть і повинні бути застосовані до орендних відносин, які виникають після набрання ними чинності, тобто, до договорів (і, відповідно, розмірів орендної плати), які укладаються після набрання ними чинності.

Щодо договорів, укладених до внесення у законодавство відповідних змін, то така зміна можлива лише на умовах та з підстав, передбачених договором, або якщо законом прямо встановлена відповідна умова, при настанні якої орендна плата підлягає перегляду.

У спірних правовідносинах, укладений між позивачем і відповідачем договір оренди земельної ділянки містить пункт 4.4, згідно якого розмір та сума орендної плати переглядається за станом на кожне перше число кварталу в межах терміну дії договору оренди у разі, зокрема, зміни (збільшення або зменшення за рішенням міської ради) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1кв.м земель міста, отже, даним пунктом передбачені підстави перегляду розміру орендної плати, а не її автоматичної односторонньої зміни за рішенням міськради, на користь чого свідчать також приписи п. 10.1 договору та норм ст. 651 ЦК України, ст. 30 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких зміна умов договору можлива лише за взаємною згодою сторін, а у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розглядається у судовому порядку.

При цьому, не приймається до уваги колегії суддів посилання судів попередніх інстанцій на обовязковість виконання відповідачем рішення Криворізької міської ради від 24.09.2008 № 2741 "Про надання згоди на внесення змін до діючих договорів оренди земельних ділянок", оскільки це рішення відсутнє в матеріалах справи і його змісту судами не надано будь-якої правової оцінки.

Крім того, матеріали справи свідчать, що Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 було підписано запропоновану міськрадою додаткову угоду від 09.07.2010 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 30.10.2006 №040610801250 з протоколом розбіжностей, а саме про внесення змін до п. 4.1 договору в частині розміру річної орендної плати в редакції, запропонованій Криворізькою міською радою, отже, до прийняття судом першої інстанції рішення спір у справі фактично було вирішено, однак, зазначена обставина не прийнята судами попередніх інстанцій до уваги з посиланням на недотримання відповідачем порядку зміни договору, встановленого ч. ч. 2 4 ст. 188 Господарського кодексу України.

Втім, колегія суддів зазначає, що норма ст. 188 ГК України передбачає лише процедуру зміни та розірвання договору, проте, матеріальні підстави для зміни або розірвання договору передбачені положеннями укладеного сторонами договору оренди земельної ділянки, нормами статей 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 30 Закону України "Про оренду землі".

Отже, відхиляючи доводи відповідача про вирішення предмету спору під час розгляду справи в суді першої інстанції з огляду лише на недотримання процедури внесення змін до спірного договору, суди попередніх інстанцій фактично ототожнили норму статті 188 ГК України із досудовим врегулюванням господарських спорів в розумінні суті розділу ІІ ГПК України, що суперечить ч. 2 ст. 124 Конституції України (з врахуванням офіційного тлумачення рішенням Конституційного суду України від 09.07.2002 № 15-рп/2002).

Не встановлення судами попередніх інстанцій зазначених обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, і ненадання їм належної правової оцінки, є порушенням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.09.2010 та рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.07.2010 у справі № 27/110-10 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя К.В. Грейц

Судді С.В. Бакуліна

О.І. Глос