Ухвала суду № 12494516, 09.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2010 р. м. Київк-13078/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Костенка М.І.,

Маринчак Н.Є.,

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.

розглянувши касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві та Державної податкової адміністрації України

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 17.11.2005 року

по справі № 25/345

за позовом Дочірньої компанії “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України”

до: Державної податкової адміністрації України

та Державної податкової інспекції у м. Полтаві

про визнання недійсними рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірня компанія “Укргазвидобування” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0000142302/3 від 05.09.2005р., № 0000462302/0 від 05.09.2005р. про визначення податкового зобовзяання з податку на додану вартість в розмірі 6025982,48 грн. та рішення Державної податкової адміністрації України № 8235/6/25-0515 від 26.08.2005р. в частині залишення без змін податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві від 18.04.2005р. № 0000142302/0 та в частині застосування до філії ДК “Укргазвидобування” НАК “Нафтогаз України” газопромислового управління “Полтавагазвидобування” штрафних санкцій по донарахованих сумах рентної плати за нафту.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.11.2005 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року позовні вимоги задоволено повністю; визнано недійсними спірні рішення з огляду на безпідставність їх прийняття.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідачі звернулись до Вищого адміністративного суду України із касаційними скаргами, в яких просили рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційних скарг посилаються на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржники вважають, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було порушено пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (далі - Закон № 168/97-ВР), п. 5, п. 6 Постанови КМУ від 22.03.2001р. № 256 “Про затвердження порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, товарний природний газ і газовий конденсат”.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної перевірки фінансово-господарської діяльності філії ДК “Укргазвидобування” газопромислового управління “Полтавагазвидобування” за період з 01.01.2004р. по 31.12.2004р. складено акт № 168/26-2/00153100 від 14.04.2005р., в якому зазначено про встановлення факту реалізації філією газового конденсату в період березень-грудень 2004р. в кількості 369914,3 тон. Операції з продажу газу, нафти та газового конденсату філією відображені в бухгалтерському обліку і також включені до бази оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість, однак філією не нараховано та не сплачено рентну плату до бюджету.

На підставі результатів вказаної перевірки та результатів адміністративного оскарження, 05.09.2005р. відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення № 0000142302/3 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6025982,48 грн. як основного платежу та № 0000462302/0 про визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 6025982,48 грн. як штрафних (фінансових) санкцій.

Рішенням Державної податкової адміністрації України № 8235/6/25-0515 від 26.08.2005р. повідомлення-рішення № 0000142302/0 від 18.04.2005р. залишене без змін та застосовані до ГПУ “Полтавагазвидобування” штрафні санкції на підставі пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (далі Закон №2181-III).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно п. 2 Наказу № 153 від 31.03.2004р. ДК “Укргазвидобування” взяло на себе зобовязання здійснювати нарахування та сплату рентної плати з обсягів реалізованого газового конденсату, а оскільки ГПУ “Полтавагазвидобування” не є платником рентної плати за газовий конденсат, тому визначення йому податкового зобовязання з ПДВ, як наслідок збільшення бази оподаткування операцій реалізації газового конденсату у податкових періодах з березня по вересень 2004 року та листопад, грудень 2004 року на суму рентної плати за газовий конденсат та застосування штрафної санкції є протиправним.

Реалізація газового конденсату здійснювалась від ГПУ “Полтавагазвидобування” до ДК “Укргазвидобування”, тобто в межах однієї юридичної особи, тому суди дійшли висновку, що в даному випадку не було переходу права власності, оскільки таке право на видобуту філією сировину належить ДК “Укргазвидобування”; платником рентної плати у випадку використання підприємством видобутої сировини (реалізації чи передачі на переробку нафти, газу та газового конденсату іншим підприємствам) є ДК “Укргазвидобування”, як юридична особа.

Також судами вказано, що з моменту введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (з 24.12.2003р. по 06.04.2005р.) боржник не може виконувати як грошових зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), що виникли до введення мораторію, так і заходів, спрямованих на забезпечення їх виконання. На думку суду апеляційної інстанції, божник повинен виконувати зобовязання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що зазначені висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що зроблені на підставі повно та всебічно досліджених фактичних обставин справи при належному застосуванні норм чинного законодавства до спірних правовідносин.

Відповідно до статті 3 Закону України “Про Державний бюджет України на 2004 рік” підприємства, які здійснюють видобуток природного газу та газового конденсату (крім видобутку природного газу із морських родовищ, який реалізується за регульованими цінами) і нафти, вносять до Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, рентну плату за газовий конденсат у розмірі 104,04 гривні за одну тонну.

Згідно пункту 5 Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, товарний природний газ і газовий конденсат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001р. № 256 платниками рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (крім видобутку природного газу з морських родовищ, який реалізується за регульованими цінами) є підприємства, які здійснюють видобуток нафти, природного газу та газового конденсату. За рішенням підприємства зазначену рентну плату можуть вносити безпосередньо його філіали та інші відокремлені підрозділи, які мають поточні рахунки в установах банку.

Постановою КМ України № 1718 від 23.12.2004р. “Деякі питання застосування Порядку обчислення та внесення до Державного бюджету України рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат” розяснено, що відповідно до ст. 3 Закону України “Про державний бюджет України на 2004 рік” та пунктів 2, 5 Порядку платниками рентної плати за нафту, природний газ і газовий конденсат (крім видобутку природного газу з морських родовищ, який реалізується за регульованими цілями) є усі, без винятку, підприємства, які здійснюють видобуток нафти, природного газу та газового конденсату, незалежно від подальшого використання видобутої ними сировини (у тому числі її відпуску чи переробки).

В процесі розгляду даної справи, судами не було вжито достатніх заходів по встановленню фактичного розміру рентної плати, що входила до складу податкового зобовязання з податку на додану вартість та не зясовано хто саме був платником рентної плати в період, що перевірявся: юридична особа ДК “Укргазвидобування” чи її філія ГПУ “Полтавагазвидобування”, а також не досліджено чи включена рентна плата в базу оподаткування належній особі.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 1 Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобовязань та зобовязань щодо сплати податків і зборів (обовязкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення статті 12 Закону, яка встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів), стосуються вимог, зобовязань, які охоплюються поняттям мораторію. Таким чином, ці положення слід застосовувати з урахуванням визначення мораторію, наведеного у статті 1 Закону.

Системний аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Порушення провадження у справі про банкрутство не означає завершення підприємницької діяльності боржника. Він має право укладати договори і вчиняти інші правочини, у звязку із чим у нього виникають права та обовязки, виконання яких забезпечується на загальних підставах.

З огляду на наведене можна дійти висновку про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. Що стосується зобовязань поточних кредиторів, то за цими зобовязаннями згідно із загальними правилами нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобовязань і зобовязань щодо сплати податків та зборів (обовязкових платежів).

Невиконання таких зобовязань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення в разі невиконання зазначених зобовязань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на їх виконання і штрафних санкцій ґрунтуються на законі.

Таким чином, суди обох інстанцій не дослідили всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Державної податкової інспекції у м. Полтаві та Державної податкової адміністрації України задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2006 року та постанову Господарського суду міста Києва від 17.11.2005 року по справі № 25/345 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.

Судді (підпис)Карась О.В.

(підпис)Костенко М.І.

(підпис)Маринчак Н.Є.

(підпис)Рибченко А.О. Ухвала складена у повному обсязі 12.11.2010р.