Ухвала суду № 12494510, 09.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2010 р. м. КиївК-14239/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Костенка М.І.,

Маринчак Н.Є.,

Рибченка А.О.

при секретарі судового засідання: Навасардян М.Г.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року

та постанову Господарського суду міста Києва від 17.01.2007 року

по справі № 11/637-А

за позовом Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1”

до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство у формі товариства з обмеженою відповідальністю “РІФ-1” звернулось до Господарського суду міста Києва, з урахуванням уточнень позовних вимог, з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 13.11.2006р. №0010682308/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 1318599 грн. та застосування штрафних санкцій в розмірі 374091 грн.

Постановою Господарського суду міста Києва від 17.01.2007 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року позовні вимоги задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано спірне податкове повідомлення-рішення з огляду на безпідставність його прийняття.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій ДПІ у Оболонському районі м. Києва звернулась до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого та апеляційного господарських судів скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального права та прийняття судових рішень без належного врахування всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на ту обставину, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору було невірно застосовано положення п. 1 ст. 3 Закону України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами позапланової виїзної перевірки позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за лютий-липень 2006 року станом на 30.10.2006р., відповідачем складено акт від 08.11.2006р. № 925/23-14339624, в якому зафіксовано неправомірне віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені до Державного бюджету з частини давальницької сировини, з якої вироблено вивезену з України готову продукцію, і яка залишилась у розпорядженні підприємства для використання у власній господарській діяльності; при цьому суми податку на додану вартість були віднесені до складу податкового кредиту без підтвердження митними деклараціями.

На підставі результатів перевірки, 13.11.2006р. відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення №0010682308/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на суму 1327405 грн., в т.ч. за лютий 2006р. 301737 грн., за березень 2006р. 446443 грн., за квітень 2006р. 508407 грн., за травень 2006р. 39802 грн., за червень 2006р. 31376 грн. та застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 374091 грн., у звязку з тим, що заявлена до відшкодування сума ПДВ на момент перевірки була відшкодована йому в розмірі 748180 грн.

Судами зазначено, що основним напрямком діяльності позивача є виробництво та продаж взуття широкого асортименту. Відповідно до умов контрактів позивач виробляє готову продукцію, в тому числі і з використанням давальницької сировини нерезидента та інших матеріалів, робіт (послуг), придбаних у інших субєктів підприємницької діяльності на території України та відправляє нерезиденту у вигляді готової продукції протягом 90 днів.

Протягом перевіряємих періодів позивачем імпортовано товари, сплату податкового зобовязання за які було відстрочено шляхом оформлення податкових векселів та згідно листів до податкової інспекції частину векселів погашено за рахунок бюджетного відшкодування та переведено до “0” категорії.

Позивач до рядка 12.2 декларації з ПДВ за кожний період (місяць) включав переведені до “0” категорії податкові векселі, як погашені.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач правомірно відніс до податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачені з вартості невивезеної сировини, на підставі податкових векселів, погашених в частині податку з сировини, що залишилась у користуванні позивача.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що вказаний висновок судів не можна вважати таким, що зроблений на підставі повно та всебічно досліджених, встановлених фактичних обставин справи.

Так, в процесі розгляду даної справи судами не було досліджено фактичну оплату векселів за лютий-червень 2006 року; не встановлено чи дійсно мало місце бюджетне відшкодування по векселях за вказані періоди; залишено поза увагою встановлення факту реальності сплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманої від контрагентів давальницької сировини та інших матеріалів, робіт (послуг) та не надано належної правової оцінки первинним бухгалтерським документам позивача у межах спірних правовідносин.

Таким чином, суди обох інстанцій не дослідили всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалені ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до ч. 2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала та постанова у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно зясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, обєктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 160, 210 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва задовольнити частково.

Ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2007 року та постанову Господарського суду міста Києва від 17.01.2007 року по справі № 11/637-А скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили відповідно до вимог ч. 6 ст. 254 КАС України та оскарженню не підлягає.

Головуючий (підпис)Голубєва Г.К.

Судді (підпис)Карась О.В.

(підпис)Костенко М.І.

(підпис)Маринчак Н.Є.

(підпис)Рибченко А.О. Ухвала складена у повному обсязі 11.11.2010р.