Ухвала суду № 12494437, 09.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" листопада 2010 р. м. КиївК-8681/09

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоГолубєвої Г.К.

СуддівКарася О.В.

Костенка М.І.

Маринчак Н.Є.

Рибченка А.О.

при секретарі судових засідань: Навасардян М.Г.

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2009 року

та постанову Господарського суду Волинської області від 04.12.2007 року

по справі № 05/53-92А (22а-4245/08)

за позовом Державної податкової адміністрації у Волинській області

до: 1) Колективного підприємства “Гомін”

2) Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_5

про визнання угод недійсними, -

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2007 року Державною податковою адміністрацією у Волинській області подано позов про визнання недійсними угод купівлі-продажу, укладених в усній формі між відповідачами на суму 236600 грн. та застосування наслідків визнання господарського зобовязання недійсним, передбачених ст. 208 ГК України: стягнення з Колективного підприємства “Гомін” в дохід держави 236600 грн. вартості отриманих товарно-матеріальних цінностей; стягнення з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_5 в дохід держави 236600 грн., отриманих від КП “Гомін”.

Постановою Господарського суду Волинської області від 04.12.2007 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2009 року по даній справі в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що рішення суду про визнання недійсними статуту та свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість відповідача-2 не звільняє позивача від доведення наявності умислу на укладення угоди, суперечної інтересам держави і суспільства; факт припинення підприємницької діяльності не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру; самі по собі угоди про продаж товару, вказаного в накладних та податкових накладних, не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства; товар не виключений законом з цивільного обігу.

Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 207, 208 ГК України, ст. ст. 69, 86, 163 КАС України.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної виїзної планової документальної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання КП “Гомін” вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2003р. по 31.03.2006р., позивачем складено акт №01545/180/2301/20136204 від 01.09.2006р.

В акті перевірки зазначено, що відповідно до усних угод, укладених між відповідачами, КП “Гомін” отримало в період з березня по грудень 2005р. товарно-матеріальні цінності на загальну суму 236600 грн. Усні угоди оформлені накладними та податковими накладними. Розрахунки проведені шляхом перерахування коштів за отриману продукцію на розрахунковий рахунок підприємства.

Постановою Господарського суду Волинської області від 26.09.2006р. у справі № 6/82-11 визнано недійсними установчі документи ПП ОСОБА_5, а саме: свідоцтво про державну реєстрацію ФО-П, серія НОМЕР_1, виданого 31.01.2005р.; свідоцтво платника податку на додану вартість з моменту їх державної реєстрації і припинено його підприємницьку діяльність.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на вказану постанову Господарського суду Волинської області та постанову про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_6, який діяв від імені СПД ОСОБА_5, про ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах та підроблення документів за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 358 КК України, і вважає, що з даних постанов вбачається наявність умислу другого відповідача на ухилення від оподаткування при укладенні та виконанні спірних угод.

Як правильно зазначено судами, необхідною умовою для визнання угоди недійсною внаслідок її укладення з метою завідомо суперечливою інтересам держави і суспільства є зясування, у чому конкретно полягала така мета та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

При цьому, наявність умислу відповідача-2 при укладенні угод не може бути підтверджена лише рішенням зазначеного господарського суду про визнання його установчих документів, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість недійсними, оскільки предметом дослідження в такій справі є відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, а не наявність умислу при укладенні угоди при здійсненні ним підприємницької діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Згідно п. 9.8. ст. 9 Закону України “Про податок на додану вартість” реєстрація діє до дати її анулювання.

Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про не доведення позивачем укладення між відповідачами угод з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства є вірним.

Посилання позивача на ухилення відповідача-2 від сплати податків в період, в якому були укладені та виконані спірні угоди може свідчити, як правильно вказано судами обох інстанцій, про мету ухилитись від оподаткування доходів, а не про укладення договору з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Крім того, безпідставність позову в частині визнання недійсними угод обумовлює також безпідставність позову в похідній від неї іншій частині позову щодо застосування до відповідачів адміністративно-господарських санкцій.

Разом з тим судами не враховано, що вимоги про визнання недійсними угод, які завідомо суперечать інтересам держави і суспільства відповідно до ч. 2 ст. 215, ст. 228 ЦК України, не можуть бути предметом позову.

Згідно ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним як такого, що вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, передбачені ч. 1 ст. 208 цього Кодексу. Цю норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, нікчемним. Як зазначено у ч. 2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається, а тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобовязання) недійсним судовому розгляду не підлягають.

Органи державної податкової служби в такому випадку можуть на підставі п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність. Висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ст. 157 КАС України, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд закриває провадження у ній.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 228, 230, 231, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової адміністрації у Волинській області задовольнити частково.

Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.02.2009 року та постанову Господарського суду Волинської області від 04.12.2007 року по справі № 05/53-92А (22а-4245/08) в частині відмови в задоволенні вимог про визнання угод недійсними скасувати із закриттям провадження у справі, а в решті залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 2442 КАС України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.

Судді підписКарась О.В.

підписКостенко М.І.

підписМаринчак Н.Є.

підписРибченко А.О. Ухвала складена у повному обсязі 12.11.2010р.