Рішення № 124942590, 05.02.2025, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року ЛуцькСправа № 140/6745/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ) про стягнення коштів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 21.02.2019 №8-РС ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом 5 пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ), а наказом від 27.02.2019 № 42 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Проте, під час проходження служби відповідач не виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, а здійснив її виплату лише 28.12.2021 та 10.05.2024, на виконання рішень Волинського окружного адміністративного суду від 17.08.2020 у справі №140/8459/20 та від 08.12.2023 у справі №140/2354/22 відповідно.

Позивач вказує, що відповідачем було допущено затримку розрахунку при звільненні з військової служби, що є порушенням статті 116 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) та відповідно до статті 117 КЗпП України це є підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.

Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 165199,22 грн.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.28).

В поданому до суду відзиві на позовну заяву від 12.07.2024 (а.с.31-33) відповідач позов не визнав та просить відмовити у його задоволенні з огляду на те, що при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.

30.10.2024 суд постановив ухвалу про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції №440/6856/22 за позовом ОСОБА_1 до Полтавської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с.36-37).

Ухвалою суду від 21.01.2025 поновлено провадження у справі (а.с.42).

Ухвалою суду від 21.01.2025 витребувано у відповідача ВЧ НОМЕР_1 довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню (грудень 2018 року січень 2019 року), із зазначенням розміру, складових та середньоденного заробітку, а в разі якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню, ОСОБА_1 не отримував грошового забезпечення довідку про розмір грошового забезпечення за попередні два місяці (а. с. 43).

Відповідач ВЧ НОМЕР_1 звернулася до суду із клопотанням від 24.01.2025 про заміну неналежного відповідача, у якому повідомила, що не може надати довідку на виконання ухвали суду від 21.01.2025, оскільки не здійснювала нарахування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , розпорядником зазначеної інформації є Військова частина НОМЕР_2 (далі ВЧ НОМЕР_2 ) (а. с. 47).

Ухвалою суду від 24.01.2025 витребувано у відповідача у ВЧ НОМЕР_2 такі документи: довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці, що передували звільненню згідно із наказами командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.02.2019 №8-РС, (по стройовій частині) від 27.02.2019 №42 (грудень 2018 року січень 2019 року), із зазначенням його розміру, складових та середньоденного заробітку, а в разі якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передували звільненню, ОСОБА_1 не отримував грошового забезпечення довідку про розмір грошового забезпечення за попередні два місяці; копії платіжних документів про виплату ОСОБА_1 : 1) грошового забезпечення при звільненні у липні 2019 року; 2) коштів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі №140/6834/21; 3) коштів на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі №140/2354/22. У випадку не проведення зазначених виплат ВЧ НОМЕР_2 надати письмові пояснення щодо підстав здійснення цих виплат іншою Військовою частиною; розрахункові документи на підтвердження відомостей, відображених у довідці ВЧ НОМЕР_2 від 23.01.2025 №1127/486/100/29пс, стосовно перебування ОСОБА_1 у період з 31.07.2008 по 27.02.2019 на фінансовому забезпеченні у ВЧ НОМЕР_2 (а.с.50).

27.01.2025 на адресу суду від представника позивача Світлицької З.О. надійшло заперечення на клопотання відповідача від 24.01.2025 про заміну належного відповідача (а.с.54-55).

На виконання ухвали суду від 24.01.2025 про витребування доказів, 29.01.2025 ВЧ НОМЕР_2 подала довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2018 року січень 2019 року та роздавальну відомість (а. с. 61-64).

Ухвалою суду від 05.02.2024 відмовлено у задоволенні клопотання про заміну неналежного відповідача (а.с.66).

Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.

Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 . Наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 27.02.2019 №42 (по стройовій частині) прапорщика ОСОБА_1 , техніка інформаційно-телекомунікаційного вузла ВЧ НОМЕР_3 , звільненого наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.02.2019 № 8-РС у запас відповідно пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону №2232-ХІІ за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту), з 27.02.2019 виключено із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення (а. с. 11 зворот).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі №140/6834/21 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, з урахуванням виплачених сум, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вказане рішення суду в апеляційному порядку оскаржено не було.

28.12.2021 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 4435,66грн, на виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі №140/6834/21, вказані фактичні обставини встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 у справі №140/2354/22 (а.с.12-14).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 08.12.2023 (залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2024) у справі №140/2354/22 за позовом ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії позов задоволено повністю, визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно), із застосуванням базового місяця січень 2016 року, та зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 (включно), з врахуванням пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2023 № 1078, із застосуванням базового місяця січень 2008 року (а. с. 12-14).

10.05.2024 на картковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 77935,19грн, нараховані на виконання вказаного рішення суду, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.05.2024 № 1202 (а. с. 16), випискою по картці (а. с. 16 зворот).

Листом від 10.06.2024 №1194/25/455/пс ВЧ НОМЕР_1 повідомила представника позивача про те, що не може самостійно приймати рішення стосовно виплати/невиплати середнього заробітку за весь період затримки розрахунку (а.с.20).

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першоюцієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо розміру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача з військової служби. При цьому, виплату позивачу індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби проведено не було, між сторонами виник спір про розмір належних позивачу сум при звільненні, внаслідок чого спір було вирішено на користь позивача (рішення Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі №140/6834/21, від 08.12.2023 у справі № 140/2354/22). З дня звільнення позивача з військової служби 27.02.2019, ВЧ НОМЕР_1 здійснила належні донарахування та виплату індексації грошового забезпечення на виконання судових рішень в загальній сумі 82370,85грн, а остаточний розрахунок проведено лише 10.05.2024.

При вирішенні спору суд, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 120/2617/20-а, які полягають у такому.

Положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що оскільки при звільненні з військової служби 27.02.2019 (день виключення зі списків особового складу частини) позивачу не виплачена індексація грошового забезпечення, а остаточний розрахунок проведений лише 10.05.2024, то це є порушенням статті 116 КЗпП України та відповідно до статті 117 цього Кодексу - підставою для виплати середнього заробітку за весь час затримки.

19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), яким внесені зміни до КЗпП України, частину першу та другу статті 117 викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

Аналіз вищенаведених правових положень дає змогу дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом № 2352-IX - 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України, у попередній редакції Закону №3248-ІV, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 117 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 правове регулювання таких правовідносин здійснювалося відповідно до положень статті 117 КЗпП Українив редакції Закону №3248-ІV, тоді як після 19.07.2022 підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ.

При вирішенні спору належить враховувати норми статті 117 КЗпП Україниу редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22.

З матеріалів справи вбачається, що остаточний розрахунок з позивачем мав бути проведений 27.02.2019, натомість належні до виплати за рішеннями суду суми в розмірі 4435,66грн були виплачені 28.12.2021, в розмірі 77935,19 грн 10.05.2024.

Таким чином, суд у цій справі дійшов висновку, що період затримки розрахунку при звільненні необхідно розділити: з 28.02.2019 (перший день затримки) по 18.07.2022, що становить 1237 днів; з 19.07.2022 по 09.05.2024, що становить 661 день.

З наданої ВЧ НОМЕР_2 довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 за грудень 2018 року січень 2019 року (а.с.63) вбачається, що нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 з грудня 2018 року по січень 2019 року (за два останні повні місяці перед звільненням) становить 27251,65 грн: 13625,83 грн за грудень 2018 року (посадовий оклад 3260,00 грн, оклад за військове звання 950,00 грн, надбавка за вислугу років 1894,50 грн, НВОВЗ 3967,93, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці 489,00 грн, премія 3064,40 грн) та 13625,83 грн за січень 2019 року (посадовий оклад 3260,00 грн, оклад за військове звання 950,00 грн, надбавка за вислугу років 1894,50 грн, НВОВЗ 3967,93, надбавка за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці 489,00 грн, премія 3064,40грн).

Виходячи з цього, середньоденна заробітна плата становить 439,54 грн (27251,65 грн / 62 - кількість календарних днів у грудні 2018 року січні 2019 року = 439,54 грн).

Суд не погоджується із наведеним у позовній заяві розрахунком середньоденної заробітної плати на рівні 462,51грн, оскільки для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно враховувати грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці роботи (тобто, грудень 2018 року січень 2019 року), що передують звільненню (27.02.2019), а не січень лютий 2019 року, як помилково зазначено у позовній заяві.

Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 складає 543710,98грн (439,54 грн х 1237 днів), що значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення (82370,85 грн), право на отримання якої встановлено рішеннями Волинського окружного адміністративного суду від 22.09.2021 у справі № 140/6834/21, від 08.12.2023 у справі № 140/2354/22.

Істотність частки індексації грошового забезпечення із середнім грошовим забезпеченням за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 становить: 82370,85 грн (розмір несвоєчасно виплаченої індексації грошового забезпечення) / 543710,98грн (розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 по 18.07.2022) = 0,15.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за період з 28.02.2019 по 18.07.2022 з урахуванням істотності частки 0,15, становить: 439,54грн (середньоденне грошове забезпечення) х 0,15 х 1237 (кількість днів затримки) = 81556,65грн.

В свою чергу, за період з 19.07.2022 по 09.05.2024, з урахуванням законодавчого обмеження компенсації 6-місячним строком (з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить 184 дні), та правових висновків Верховного Суду в подібних правовідносинах, належна сума за час затримки розрахунку позивачу становить 80875,36 грн (439,54 грн х 184 дні).

Відтак, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, який належить до виплати позивачеві, складає 162432,01 грн (81556,65 грн + 80875,36 грн).

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, керуючись повноваженнями, наданими частиною другою статті 245 КАС України, позовні вимоги необхідно задовольнити частково у спосіб прийняття судом рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 162432,01 грн та про відмову у задоволенні решти позовних вимог (про стягнення середнього грошового забезпечення в сумі 2767,21грн).

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивач за подання цього позову сплатив судовий збір в сумі 1321,60грн згідно із квитанціями від 27.06.2024 (а.с.7-8), що становить 1 відсоток ціни позову, із застосуванням коефіцієнту 0,8.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог (судом задоволено вимоги на суму 162432,01 грн із заявлених до стягнення 165199,22грн, що становить 98,32 %), тому за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 1299,13грн.

При вирішенні питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу суд враховує такі положення КАС України та правові висновки Верховного Суду.

Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно із частинами третьою - п`ятою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Як передбачено частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Отже, аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. Принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Разом з цим при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 28.04.2021, від 08.02.2022 у справах №640/3098/20 та №160/6762/21 відповідно, від 18.08.2022 у справі №540/2307/21.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.

У постанові Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15 міститься правова позиція щодо застосування частини третьої статті 134 КАС України, відповідно до якої чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов`язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів, що відповідачем не здійснено.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу застосувала відповідний підхід надавши оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона мала заперечення. Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 КАС України за наявності клопотання іншої сторони. Зазначений підхід до вирішення питання зменшення витрат на правничу допомогу знайшов своє відображення в постановах Верховного Суду від 02.10.2019 (справа №815/1479/18), від 15.07.2020 (справа №640/10548/19), від 21.01.2021 (справа №280/2635/20), від 03.08.2022 (справа №280/4264/21).

Разом з тим, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, ціну позову, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо - є неспівмірним (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.08.2022 у справі №520/6658/21).

Як вбачається із наявних у справі письмових доказів, а саме договору про надання правової допомоги від 28.05.2024 (а.с.21-23), додатку до договору від 28.05.2024 (а. с. 23 зворот - 24), довідки-квитанції від 27.06.2024 (а. с. 24 зворот), розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 27.06.2024 (а. с. 25), ордеру про надання правової допомоги серії АС №1100263 (а.с. 25 зворот), адвокат Світлицька З.О. надала позивачу правову допомогу в сумі 4000,00грн.

Відповідно до розрахунку обсягу наданих правничих послуг від 27.06.2024 (а. с. 25), адвокатом надано такі послуги: надання юридичної консультації про порядок стягнення з ВЧ НОМЕР_1 невиплачених належних сум компенсації за час затримки розрахунку при звільненні з попереднім вивченням документів та законодавства у справі 1 год, складання та направлення заяви в порядку досудового врегулювання спору до ВЧ НОМЕР_1 від 28.05.2021 1 год, складання адміністративного позову та подання позову до Волинського окружного адміністративного суду 5 год.

Суд, враховуючи складність справи (справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін) та значення справи для сторін, час, який об`єктивно був витрачений адвокатом на надання послуг, та їх обсяг, виходячи із принципів співмірності витрат, обґрунтованості та пропорційності їх розміру, зважаючи на часткове задоволення позову, дійшов висновку про те, що на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути 2000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

З урахуванням наведеного, на користь позивача підлягають до стягнення судові витрати в загальному розмірі 3299,13грн (з них: судовий збір в сумі 1299,13грн, витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн).

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 162432 гривні 01 копійка (сто шістдесят дві тисячі чотириста тридцять дві гривні одна копійка).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) судові витрати в загальному розмірі 3299 гривень 13копійок (три тисячі двісті дев`яносто дев`ять гривень тринадцять копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.М. Валюх