Ухвала суду № 12490975, 01.11.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" листопада 2010 р. м. КиївК-14419/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоСтепашка О.І.

СуддівБившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

Пилипчук Н.Г.

Шипуліної Т.М.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007

та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2007

у справі №14/350-4690

за позовомТоргово-роздрібного обєднання Бережанського РайСТ

доБережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області

проскасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Торгово-роздрібне обєднання Бережанського РайСТ (далі по тексту позивач, Бережанський РайСТ) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі по тексту відповідач, Бережанська МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20.10.2006 №0000272301/2/3495, №0000282301/2/3495.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2007, позов задоволено.

В касаційній скарзі Бережанська МДПІ, просить скасувати постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 і закрити провадження у справ, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Представники сторін в судове засідання не зявились, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

В звязку з цим, касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на слідуюче.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного і іншого законодавства за період з 01.07.2004 по 30.09.2005.

За результатами перевірки був складений акт перевірки від 21.07.2005 №145/23-134/21142431, в якому зазначено порушення позивачем: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, 7.3.1 пункту 7.3, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7, пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»; підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі висновків акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 20.10.2006:

-№0000272301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 1440,00 грн., в тому числі 960,00 грн. за основним платежем та 480,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а саме невключення до складу скоригованих валових доходів у 4-му кварталі 2004 року сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податків у звітному періоді, що залишається неповернутою на кінець такого звітного періоду в розмірі 3840,00 грн., а відтак і заниження податку на прибуток в розмірі 960,00 грн.

-№0000282301/2/3495, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 14170,5 грн., в тому числі 9447,00 грн. за основним платежем та 4723,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а саме заниження у березні 2005 року податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 9447,00 грн. за операцією із безоплатної передачі Бережанському РайСТ будівлі торгового центру «Східний», вартістю 47235,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, висновки в акті перевірки не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до підпункту 1.22.2 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»поворотна фінансова допомога - це сума коштів, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до договорів, які не передбачають нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштам, а згідно пункту 1.28 вказаної статті інвестиція це господарська операція, яка передбачає придбання основних фондів нематеріальних активів, корпоративних прав та цінних паперів в обмін на кошти або майно.

Із Статуту позивача вбачається, що останній створений рішенням правління Бережанського РайСТ, як самостійний структурний підрозділ районного споживчого товариства, тобто є підприємством споживчої кооперації, а тому діє на підставі Законів України «Про кооперацію», «Про споживчу кооперацію»та Положення «Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про споживчу кооперацію» споживча кооперація в Україні - це добровільне об'єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального стану, а згідно Закону України «Про кооперацію»одним із джерел формування майна кооперативу являється пайовий фонд що формується із пайових внесків його членів.

Пунктом 1.3 Положення «Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України»визначено, що пайовий капітал є сукупністю обов'язкових та додаткових (добровільний грошовий чи інший майновий поворотний внесок члена (асоційованого члена) кооперативу понад пай у пайовому фонді кооперативу, - Закон України «Про кооперацію»пайових внесків членів споживчого товариства. Розмір пайового капіталу не є постійною величиною, не зазначається в Статуті споживчого товариства і змінюється відповідно до сплати чи повернення членами споживчих товариств пайових внесків.

В даному Положенні зазначено, що всі члени товариства вносять додаткові пайові внески на поповнення власних обігових коштів безпосередньо в касу товариства.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до зазначених норм членами товариства вносились в касу позивача додаткові пайові внески у розмірах, що зазначені у прихідних касових документах.

Відповідно до норм Закону України «Про кооперацію», Положення «Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України»члени споживчого товариства мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності між членами споживчого товариства відповідно до їх пайового внеску.

До складу валового доходу не включаються суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій чи реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи, відповідно до підпункту 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що внесені додаткові пайові внески не повинні включатись до складу валового доходу, а тому відповідачем безпідставно ототожнено поняття поворотної фінансової допомоги із пайовим внеском членів споживчого товариства..

Окрім того, з матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що постановою правління Бережанського РайСТ від 30.12.2004 №95 вирішено передати будівлю торгового центру «Східний»вартістю 47235,00 грн., районному споживчому товариству на баланс, а тому, зважаючи на те, що згідно із пунктом 3.1 статті 3, пунктом 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість»операції з безоплатної передачі товарів є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, відповідачем зроблено висновок, що позивач за вказаною операцією зобов'язаний нарахувати суми податку на додану вартість та сплатити їх до бюджету у встановленому порядку та розмірах.

Проте, такий висновок відповідача також не відповідає встановленим обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»об'єктом оподаткування є, зокрема, операції платників податку з поставки товарів (робіт, послуг) на митній території України, а згідно пункту 1.4 статті 1 вказаного закону поставка товарів - це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її поставки, а також операції з безоплатної поставки товарів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач був власником 78/100 частини нежитлової будівлі-магазину, який знаходиться у м. Бережани по вул. Л.Українки 15 „а" загальною площею 348, 6 кв.м. Право власності приміщення позивачем набуте на підставі договору купівлі-продажу від 12.11.1997. В наступному згідно договору купівлі-продажу від 25.06.2005 позивачем, а не Бережанським РайСТ відчужено дане нежитлове приміщення фізичній особі за ціною 181750,00 грн. При цьому у пункті 8 вказаного договору зазначено, що, продавець (Торгово-роздрібне об'єднання Бережанського РайСТ), гарантує, що вказані 78/100 частин нежитлової будівлі на момент укладення правочину нікому іншому не продані, не подаровані, іншим способом не відчужені, прав у третіх осіб щодо них не має, у статутний фонд інших юридичних осіб вони не внесені.

Відповідно до пункту 3 наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку»від 31.03.1999 №87 баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, звітом про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал, визначення складу і вартості майна. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства, а відтак і не може являтись правовстановлюючою підставою виникнення права власності або інших прав на майно.

Отже, висновок Бережанської МДПІ про те, що на підставі постанови правління Бережанського РайСТ від 30.12.2004 №95 позивачем безоплатно передано іншому суб'єкту господарювання право власності на нежитлову будівлю, є необґрунтованим та не вірним.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином зясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування постанови Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області залишити без задоволення.

Постанову Господарського суду Тернопільської області від 02.02.2007 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через пять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Л.І. Бившева (підпис)Л.В. Ланченко (підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)Т.М. Шипуліна З оригіналом згідно Відповідальний секретарІ.Ю. Гончарук