Ухвала суду № 12490684, 20.09.2010, Севастопольський апеляційний адміністративний суд

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-3679/09/10/0170

20.09.10 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіОмельченка В. А.,

суддів Іщенко Г.М. , Лядової Т.Р. секретар судового засіданняАнтонова Н.В.

за участю сторін:

представник позивача - Закритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Хімпромсоюз"- Северенко Денис Леонідович, довіреність № б/н від 04.01.10

представник відповідача - Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим- не зявився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Кудряшова А.М. ) від 30.11.09 року по справі № 2а-3679/09/10/0170

за позовом Закритого акціонерного товариства "Автотранспортне підприємство "Хімпромсоюз" (вул. Будьоного, 32, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

доДержавної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим (вул. М.Залки, 1/9, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95053)

про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.11.2009р. по справі № 2а-3679/09/10/0170 позовні вимоги Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз»до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень задоволені в повному обсязі. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим № 0001512301/0 від 11.02.2009р. та № 0001492301/0 від 11.02.2009р., прийняті стосовно Закритого акціонерного товариства «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз». Крім того, постановлено стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір у розмірі 03,40грн.

Постанова суду мотивована тим, що викладені в акті перевірки висновки відповідача про порушення позивачем вимог п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», а також ст.ст. 2, 5 Закону України «Про плату за землю», покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень, не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та суперечать чинному податковому законодавству України.

Так, перевіривши правомірність та законність податкового повідомлення-рішення № 0001492301/0 від 11.02.2009р. про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відсотки, нараховані по кредитному договору, не є товарами, результатами робіт (послуг), отже і положення п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»на них не поширюється. Таким чином, на думку суду, висновок акту перевірки про порушення позивачем вказаної норми Закону в частині неправомірного завищення позивачем у податковому обліку валових витрат на суму відсотків по кредитному договору нерезиденту, що має офшорний статус, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Щодо Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг», то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що зазначеним законом регулюється порядок надання послуг саме спеціалізованими юридичними особами, що внесені до відповідного реєстру та виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Однак під час розгляду справи представником відповідача не було надано суду доказів того, що Компанія-нерезидент, що надала позивачу кредити в сумі 600000 та 1000000 доларів США, внесена до реєстру фінансових установ відповідно до вимог вказаного Закону та основним видом її діяльності є надання саме фінансових послуг, як і не надано будь-яких доказів стосовно наявності у Компанії-нерезидента обовязку до здійснення дій по включенню до вказаного реєстру для надання кредитів та укладення відповідних договорів з їх надання з резидентом України, зокрема, позивачем.

Крім того, перевіривши правомірність та законність податкового повідомлення-рішення № 0001512301/0 від 11.02.2009р. про донарахування орендної плати за землю та застосування штрафних санкцій, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що виходячи з положень ст. 13 та ст. 19 Закону України «Про плату за землю»розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору. Такі договори оренди, де були визначені розміри орендної плати за користування земельною ділянкою з урахуванням індексації орендної плати, між позивачем та Сімферопольською міською радою були укладені. За висновком суду першої інстанції, інших умов збільшення розміру орендної плати, крім внесення змін до договору, законами України не передбачено, в тому числі і за рішенням податкового органу. За висновком суду першої інстанції, з аналізу законів України, що встановлюють правила та порядок користування земельними ділянками, випливає, що орендна плата за користування земельними ділянками має договірне походження, а отже встановлення розміру орендної плати за користування земельними ділянками в порядку та у спосіб, встановлений нормативними актами України, є функціями тільки органів місцевого самоврядування та не можуть здійснюватися іншим способом ніж внесення змін до договору оренди земельної ділянки. Однак, як було встановлено судом, зміни до вказаних договорів щодо збільшення розміру орендної плати за землю не вносились, додаткові угоди на підставі рішення Сімферопольської міської ради не укладались та не реєструвались у відповідному порядку, що свідчить про необґрунтованість висновків ДПІ в м. Сімферополі АР Крим про порушення позивачем норм Закону України «Про плату за землю»в частині заниження розміру орендної плати за земельну ділянку в загальній сумі 383722,54 грн.

Не погодившись з даною постановою суду, ДПІ в м. Сімферополі АР Крим звернулась до Севастопольського апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду АР Крим по даній справі та в адміністративному позові Закритому акціонерному товариству «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз»відмовити.

Апеляційну скаргу відповідач мотивує неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зокрема, зазначив, що проведеною виїзною документальною перевіркою ЗАТ «АТП «Хімпромсоюз»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006р. по 30.09.2008р. було встановлено, що позивач до складу валових витрат включив відсотки за користування кредитними засобами по кредитним договорам, укладеним з нерезидентами, що мають офшорний статус. На думку ДПІ, відповідно до абз. 4, 6 п. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги і державне регулювання ринків фінансових послуг»операції з надання фінансових кредитів і залучення засобів включаються до поняття послуг. В свою чергу, у п. 1.10 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»наведено поняття «відсотки», яке визначено як дохід, який сплачує (нараховує) позичальник на користь кредитора у вигляді плати за використання привернутих на певний термін засобів. У звязку з цим, ДПІ в м. Сімферополі вважає неправомірним включення позивачем до складу валових витрат в повному обсязі відсотків за користування кредитними засобами по кредитним договорам, укладеним з нерезидентами, що мають офшорний статус, адже відповідно до п. 18.3 ст. 18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг). Вказане порушення, за висновком апелянта, призвело до завищення валових витрат на загальну суму 55185,00 грн.

Щодо донарахування податкових зобовязань по орендній платі за землю, то апелянт зазначив, що відповідно до наданих позивачем податкових декларацій орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності ЗАТ «АТП «Хімпромсоюз»самостійно нараховане та сплачене податкове зобовязання по орендній платі за землю за липень-грудень 2006р. в сумі 94653,54 грн., за 2007р. в сумі 191250,10 грн. за січень-вересень 2008р. в сумі 158126,07 грн., а всього 444029,71 грн.

Рішенням 21-ї сесії Сімферопольської міської ради V скликання № 264 від 24.05.2007р. «Про орендну плату за землю в м. Сімферополі»з 01 червня 2007р. встановлені нові коефіцієнти до ставок орендної плати для розрахунку розмірів орендної плати за землю в м. Сімферополі, однак відповідно до наданих декларацій по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності ЗАТ «АТП «Хімпромсоюз»не застосовані нові коефіцієнти до ставок орендної плати за землю відповідно до Рішення Сімферопольської міської ради V скликання № 264 від 24.05.2007р., чим порушені ст.ст. 14, 17, 19 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ, зі змінами і доповненнями, що стало підставою для донарахування податкових зобовязань по орендній платі за земельні ділянки державної і комунальної власності в сумі 383722,54 грн. і застосування штрафної санкції в сумі 191861,27грн.

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2010 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АР Крим .

Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2010 року справа призначена до апеляційного розгляду на 20.09.2010 року.

В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував та просив залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання, призначене на 20.09.2010 року, не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, до початку засідання надав клопотання про розгляд справи у його відсутності.

Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що відповідач викликався в судове засідання, але в суд не зявився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представника відповідача.

При розгляді справи в порядку ст. 195 КАС України судова колегія встановила наступне.

Закрите акціонерне товариство «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз»зареєстровано Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 16 квітня 2003 року, дані внесені до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (номер запису про державну реєстрацію 18821200000001010).

Позивач є платником податків та зборів, взятий на облік в ДПІ у м. Сімферополі, є також платником податку на додану вартість.

22.12.2008р.-19.01.2009р. ДПІ в м. Сімферополі АР Крим проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки №760/23-7/32401930 від 02.02.2009р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.18.3 ст.18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994 року №364/94-ВР (зі змінами та доповненнями (надалі Закон про прибуток)), що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 55185грн.00коп., у тому числі: за 2006 рік на 7720грн.00коп. за 2007 рік на 29209грн.00коп., за 3 квартали 2008 року на 18256грн.00коп.; ст.2, 5 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992 року №2535-ХІІ (зі змінами та доповненнями) та рішення Сімферопольської міської ради АР Крим №264 від 24.05.2007 року «Про орендну плату за землю в м. Сімферополі», що призвело до заниження податкових зобовязань по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності на суму 383722грн.54коп., в тому числі податку на додану вартість у загальній сумі 2358659грн.00коп.: за червень-грудень 2007 року на суму 165275грн.53коп., за січень-вересень 2008 року на суму 218447грн.01коп.

Висновки вказаного акту перевірки були покладені в основу податкових повідомлень-рішень: №0001492301/0 від 11 лютого 2009 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по податку на прибуток в сумі 55185грн.00коп., застосовані штрафні санкції в сумі 27592грн.50коп. на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, всього на суму 82777грн.50коп.; №0001512301/0 від 11 лютого 2009 року, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 383722грн.54коп., застосовані штрафні санкції в сумі 191861грн.27коп. на підставі пп.17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону №2181, всього на суму 575583грн.81коп.

Судова колегія вважає, що апеляційна скарга ДПІ в м. Сімферополі АР Крим є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Ч. 2 ст. 17 КАС України визначена юрисдикція адміністративних судів щодо розгляду адміністративних спорів, до якої віднесені: спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Враховуючи субєктний склад та зміст виниклих між сторонами правовідносин, судова колегія вважає, що спір за цією справою підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та способом, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Так, перевіряючи правомірність та законність податкового повідомлення-рішення №0001492301/0 від 11.02.2009 року про донарахування податку на прибуток та застосування штрафних санкцій, судова колегія встановила наступне.

Як зазначено в акті перевірки, підставою для висновку про заниження позивачем податку на прибуток стало завищення ВАТ «Автотранспортне підприємство «Хімпромсоюз»валових витрат на суму 20674266грн.00коп. через включення до їх складу відсотків за користування кредитними засобами по кредитним договорам, укладеним з нерезидентами, що мають офшорний статус.

Так, перевіркою було встановлено, що позивач уклав кредитні договори з нерезидентом, що має офшорний статус Business Company Amola Trade LTD (надалі Компанія) з місцезнаходженням Британські Віргінські Острови, відповідно до яких: згідно з договором №3К-2006 від 17.04.2006 року зазначена Компанія надає позивачу кредит на суму 600000 доларів США на строк до 25.05.2010 року, визначивши процентну ставку в розмірі 10% річних; згідно з договором №4К-2006 від 05.06.2006 року, відповідно до якого Компанія надає позивачу кредит у сумі 1000000 доларів США на строк до 26.02.2011 року, визначивши процентну ставку в розмірі 10% річних.

Позивач використовує зазначені грошові кошти для розвитку основних фондів, поповнення оборотних коштів, інвестування в автомобільну техніку. Відповідачем в акті перевірки зазначено, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України «Про перелік офшорних зон»№77-р від 24.02.2003 року Британські Віргінські Острови є офшорною зоною.

На підставі викладеного, відповідачем зроблено висновок про те, що позивачем укладені договори, які передбачають здійснення оплати за фінансові послуги на користь нерезидента, розташованого в офшорній зоні, та до складу валових витрат включені витрати на оплату вартості таких фінансових послуг у сумі, що становить 100% від вартості цих послуг, що на думку позивача, є порушенням вимог п.18.3 ст.18 Закону про прибуток.

Судова колегія вказані висновки ДПІ вважає необґрунтованими, з наступних підстаів.

Відповідно до вимог п.18.3 ст.18 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»у разі укладення договорів, які передбачають здійснення оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів, витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг) включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від вартості цих товарів (робіт, послуг). Правило, визначене цим пунктом, починає застосовуватися з календарного кварталу, наступного за кварталом, на який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого Кабінетом Міністрів України. Для цілей цього пункту під терміном "нерезиденти, що мають офшорний статус" розуміються нерезиденти, розташовані на території офшорних зон, за винятком нерезидентів, розташованих на території офшорних зон, які надали платнику податку виписку із правоустановчих документів, легалізовану відповідною консульською установою України, що свідчить про звичайний (неофшорний) статус такого нерезидента. При існуванні договорів, визначених абзацом першим цього пункту, платник податку має послатися на наявність зазначеної виписки у поясненні до податкової декларації.

Кабінетом Міністрів України 24 лютого 2003 р. було прийнято Розпорядження №77-р «Про перелік офшорних зон», яким оприлюднено перелік офшорних зон згідно з додатком, до якого увійшли Британські Віргінські Острови.

В матеріалах справи наявні кредитні договори позивача з нерезидентом - International Business Company Amola Trade LTD (місцезнаходження Британські Віргінські Острови):

- №3К-2006 від 17.04.2006 року, яким передбачено надання позивачу кредиту в сумі 600000 доларів США в строк до 25.05.2010 року з процентною ставкою у розмірі 10% річних. Згідно з п.3.1 договору погашення відсотків за користування кредитом проводиться відповідно до додатку до Кредитного договору. Відповідно до додатку договору - графіку надходження і погашення кредиту та сплати відсотків від 17.04.2006 року з листопада 2007 року по травень 2008 року позивач повинен сплатити Компанії 60164,39 доларів США - відсотків за користування кредитом. Перший платіж з повернення основної суми кредиту позивач повинен перерахувати у травні 2009 року;

- №4К-2006 від 05.06.2006 року, яким передбачено надання позивачу кредиту в сумі 1000000 доларів США в строк до 26.02.2011 року з процентною ставкою у розмірі 10% річних. Згідно з п.3.1 договору погашення відсотків за користування кредитом проводиться відповідно до додатку до Кредитного договору. Відповідно до додатку договору - графіку надходження і погашення кредиту та сплати відсотків від 05.06.2006 року з грудня 2007 року по червень 2008 року позивач повинен сплатити Компанії 100273,98 доларів США - відсотків за користування кредитом. Перший платіж з повернення основної суми кредиту позивач повинен перерахувати у червні 2010 року.

Як свідчать матеріали справи, у перевіреному періоді позивачем на користь нерезидента Компанія виплачувались грошові кошти проценти за користування кредитами, які були нараховані відповідно до вказаних кредитних договорів, що підтверджується Звітами позивача про виплачені доходи, утримання та внесення до бюджету податку на доходи нерезидентів за 2006-2008 роки, платіжні доручення, що підтверджують перерахування відсотків, та виписки банку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (пункт 1.6 статті 1); продаж результатів робіт (послуг) - будь-які операції цивільно-правового характеру з надання результатів робіт (послуг), з надання права на користування або на розпоряджання товарами, у тому числі нематеріальними активами та іншими ніж товари, об'єктами власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання результатів робіт (послуг). Продаж результатів робіт (послуг) включає, зокрема, надання права на користування товарами у межах договорів лізингу (оренди), продаж, передачу права на підставі авторських або ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, патентів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності (пункт 1.31 статті 1 Закону).

Згідно з пунктом 1.10 статті 1 Закону про прибуток проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна. До процентів включаються, зокрема, платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит.

Проаналізувавши вищенаведені положення закону, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що оскільки відсотки, нараховані по кредитному договору, не є товарами, результатами робіт (послуг), то і положення п. 18.3 статті 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" на них не поширюється.

Таким чином, висновок акта перевірки про порушення позивачем вимог п. 18.3 ст. 18 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в частині неправомірного завищення позивачем у податковому обліку валових витрат на суму відсотків по кредитному договору нерезиденту, що має офшорний статус, є безпідставним та таким, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Судова колегія також не погоджується з доводами апелянта про неправильне застосування судом першої інстанції вимог ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»від 12.07.2001 року №2664-III, відповідно до якої до складу фінансових послуг включаються, зокрема, операції по наданню фінансових кредитів та залучення коштів.

При цьому судова колегія виходить з того, що згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: - учасники ринків фінансових послуг - юридичні особи та фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які відповідно до закону мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг на території України, та споживачі таких послуг (пункт 7 ч.1 ст.1); - фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг (пункт 1 ч.1 ст.1).

Згідно з частиною 1 статті 7 даного Закону особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до відповідного державного реєстру фінансових установ.

Таким чином, зазначеним Законом регулюється порядок надання послуг саме спеціалізованими юридичними особами, що внесені до відповідного реєстру та виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

В той же час, по даній справі відповідачем недоведено, що Компанія-нерезидент, що надала позивачу кредити в сумі 600000 та 1000000 доларів США, внесена до реєстру фінансових установ відповідно до вимог вказаного Закону та основним видом її діяльності є надання саме фінансових послуг, як і не надано доказів наявності у Компанії-нерезидента обовязку до здійснення дій по включенню до вказаного реєстру для надання кредитів та укладення відповідних договорів з їх надання з резидентом України, зокрема, позивачем.

Згідно частини 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість донарахування податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 55185грн.00коп. та застосування відповідних штрафних санкцій.

Перевіряючи правомірність та законність податкового повідомлення-рішення №0001512301/0 від 11.02.2009 року про донарахування орендної плати за землю та застосування штрафних санкцій, судова колегія встановила, що відповідно до акту перевірки, підставою для висновку про заниження позивачем орендної плати за землю стало незастосування ЗАТ «АТП «Хімпромсоюз»нових коефіцієнтів до ставок орендної плати за землю відповідно до Рішення Сімферопольської міської ради V скликання № 264 від 24.05.2007р., чим порушені ст.ст. 14, 17, 19 Закону України «Про плату за землю»від 03.07.1992р. № 2535-ХІІ, зі змінами і доповненнями.

Так, відповідачем було встановлено, що позивачем на час проведення перевірки було укладено з Сімферопольською міською радою АР Крим три договори оренди земельних ділянок: №1-1740 від 22.11.2005 року про оренду земельної ділянки площею 4,1610 га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 14355грн.45коп. щомісяця); №2-513 від 13.05.2005 року про оренду земельної ділянки площею 0,8га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 886грн.67коп. щомісяця); від 22.11.2006 року про оренду земель ділянки площею 0,4611га (відповідно до п.4.1 договору орендна плата складає 787грн.71коп. щомісяця; згідно з додатковою угодою №1 від 19.06.2008 року до зазначеного договору орендна плата складає 1975грн.05коп. щомісяця).

Вказані договори та додаткова угода зареєстровані у встановленому діючим законодавством порядку.

Відповідно до рішення Сімферопольської міської ради від 24.05.2007 року №264 «Про орендну плату за землю по м. Сімферополю»з 01.06.2007 року встановлені коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати за землю по м. Сімферополю. Дане рішення було опубліковане в офіційному засобі масової інформації газети “Южная столица” від 15-21.06.07р. №24 (805).

Однак, позивачем під час розрахунку суми орендної плати та подачі декларацій нові коефіцієнти відповідно до зазначеного рішення не застосовувались, у звязку з чим відповідач дійшов висновку про порушення позивачем вимог ст. 2, 5 Закону України «Про плату за землю»та рішення Сімферопольської міської ради №264 від 24.05.2007 року «Про орендну плату за землю по м. Сімферополю», внаслідок чого йому донараховано податкове зобовязання по орендній платі за землю в загальній сумі 383722грн.54коп., в тому числі: за червень-грудень 2007 року 165275грн.53коп., за січень-вересень 2008 року 218447грн.01коп.

Як свідчать матеріали справи, на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 25-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №378 від 18.02.2005р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №2-513 від 13.05.2005 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,8га для будівництва адміністративно-господарського комплексу, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.33.

Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори АРК, України Леоновою О.В. 13.05.2005р. та зареєстрований в реєстрі за №2-513.

Відповідно до п.2.2 договору №2-513 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 529280грн.00коп., а відповідно до розділу 4 договору №2-513 орендна плата складає 31929грн.00коп. за 3 роки та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 886грн.67коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня стягується відповідно до вимог діючого законодавства.

Згідно з п. 4.3, п. 4.4 договору №2-513 розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою.

Крім того, як свідчать матеріали справи, на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 32-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №462 від 15.09.2005р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки №1-1740 від 22.11.2005 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 4,1610га для реконструкції існуючих побудов виробничої бази та будівництва обєктів виробничо-складського та адміністративно-торгівельного призначення, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.32.

Даний договір посвідчений державним нотаріусом Першої Сімферопольської нотаріальної контори АРК, України Ісаєвою Л.Г. 23.11.2005р. та зареєстрований в реєстрі за №1-1740.

Відповідно до п.2.2 договору №1-1740 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 8602868грн.00коп., а відповідно до розділу 4 договору №1-1740 орендна плата складає 4306635грн.00коп. до 15.09.2030 року та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 14355грн.45коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня стягується відповідно до вимог діючого законодавства.

Згідно з п.4.3, п.4.4 договору №1-1740 розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою.

З матеріалів справи також слідує, що на підставі Законів України “Про оренду землі”, “Про місцеве самоврядування в Україні” та на виконання рішення 38-ої сесії Сімферопольської міської ради ІV скликання №535 від 23.02.2006р. між позивачем та Сімферопольською міською радою був укладений договір оренди земельної ділянки від 22.12.2006 р., відповідно до якого Сімферопольська міська рада надає позивачу у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,4611га для обслуговування виробничої бази, що розташована за адресою: м. Сімферополь, вул. Будьонного, буд.32.

Даний договір зареєстрований в реєстрі за №1219.

Відповідно до п.2.2 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 473683грн.42коп., а відповідно до розділу 4 договору орендна плата складає 236313грн.00коп. за 25 років та перераховується щомісячно до 15 числа місяця за звітним місяцем в сумі 787грн.71коп. на місяць; індексація розмірів орендної плати проводиться, пеня нараховується відповідно до вимог ст.16 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

П.4.3 даного договору також обумовлено, що розмір орендної плати може бути переглянутий за згодою сторін, всі зміні, що вносяться до договору повинні бути оформлені додатковою угодою.

Так, додатковою угодою №1 від 19.06.2008 року розмір орендної плати змінено: орендна плата встановлена в сумі 23700грн.54коп. в рік та вноситься щомісячно до 30 числа місяця, що слідує за розрахунковим в сумі 1975грн.05коп.

Перевіркою встановлено, що позивач в період з 01.07.2006 р. по 30.09.2008 р. надавав податкові розрахунки по орендній платі за землю до ДПІ у м. Сімферополі АРК і сплачував орендну плату за землю до місцевого бюджету Київського району м. Сімферополя, за місцем розташування земельних ділянок, що підтверджується виписками банку та не заперечується сторонами по суті.

Відповідно до листа управління економіки та регіональної політики Сімферопольської міської ради №02-01/23-к від 16.01.2009 р. (відповідь на запит ДПІ у м. Сімферополі від 15.01.2009 р. №174/23-9) орендна плата за земельні ділянки, розташовані в м. Сімферополі по вул. Будьонного з врахуванням індексації та підвищуючого коефіцієнту складає: за земельну ділянку по вул. Будьонного, буд. 32 за 2008 рік 38142грн.50коп. в місяць, за земельну ділянку по вул. Будьонного, буд. 33 за 2008 рік 2346грн.70коп. в місяць.

Висновки контролюючого органу про заниження орендної плати за землю в сумі 383722грн.54коп. стосуються періоду користування земельними ділянками за період червень-грудень 2007 року в сумі 165275грн.53коп., січень-вересень 2008 року в сумі 218447грн.01коп., які ґрунтуються на тому, що Рішенням 21-ої сесії Сімферопольської міської ради V скликання №264 від 24.05.2007 року “Про орендну плату за землю по м. Сімферополю»з 01.06.2007 року встановлені нові коефіцієнти до ставок земельного податку для розрахунку розмірів орендної плати по м. Сімферополю, проте позивачем нараховувались податкові зобовязання з орендної плати за землю по старих ставках, встановлених вищенаведеними договорами.

Судова колегія вважає такі доводи відповідача безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про оренду землі” від 06.10.1998 року №161-XIV оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 статті 2 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом (ч.2 ст.4 Закону України “Про оренду землі”).

Статтею 13 Закону України “Про оренду землі” встановлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною 2 статті 21 Закону України “Про оренду землі” розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю").

Відповідно до ст. 30 Закону України “Про оренду землі” зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Закон України “Про плату за землю” визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.

Відповідно до положень абзацу 5 ч.1 ст.1 Закону України “Про плату за землю” оренда - засноване на договорі строкове платне володіння, користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст.13 Закону України “Про плату за землю” підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Статтею 19 Закону України “Про плату за землю” встановлено, що розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що розмір орендної плати за землю встановлюється сторонами відповідно до умов договору.

Як свідчать матеріали справи, позивач та Сімферопольська міська рада уклали вищенаведені договори оренди землі, де визначено розміри орендної плати за користування земельною ділянкою з урахуванням індексації орендної плати, однак зміни до договорів оренди земельної ділянки щодо збільшення розміру орендної плати за землю не вносились, додаткові угоди на підставі рішення Сімферопольської міської ради не укладались та не реєструвались у відповідному порядку.

ДПІ у м. Сімферополі АР Крим та Сімферопольською міською радою АР Крим під час розгляду справи також не надано доказів звернення до суду про визнання вказаних договорів недійсними або про спонукання позивача до укладення нових договорів з зміненою сумою орендної плати за землю.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає висновки відповідача про заниження позивачем розміру орендної плати за земельну ділянку в загальній сумі 383722грн.54коп. необґрунтованими, а донарахування податкового зобовязання по орендній платі за земельні ділянки державної та комунальної власності на загальну суму 383722грн.54коп. та застосування відповідних штрафних санкцій - безпідставним.

Ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, належних доказів того, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені законно та обґрунтовано, ДПІ в м. Сімферополі АР Крим не надано.

Як свідчать матеріали справи, позивач просив визнати нечинними спірні податкові повідомлення-рішення.

Однак враховуючи, що відповідно до п.1 ч.2 ст.162 КАС у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, та приймаючи до уваги те, що відповідно до ч.2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги та відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України вийшов за межі позовних вимог, визнавши спірні податкові повідомлення-рішення протиправними та скасувавши їх.

В силу ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин справи, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а отже, підстави для його скасування та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтею 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 30.11.2009р. по справі № 2а-3679/09/10/0170 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною пятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 27 вересня 2010 р.

Головуючий суддяпідписВ.А.Омельченко

Судді підпис Г.М. Іщенко підпис Т.Р.Лядова З оригіналом згідно

Головуючий суддя В.А.Омельченко