Постанова № 12489741, 17.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.11.2010                                                                                           № 10/1498

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Чорний С. Г. – представник за довіреністю № 345 від 123.03.2008 року

від відповідача - не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Квартирно – експлуатаційного відділу м. Черкаси

на рішення Господарського суду Черкаської області від 23.09.2010

у справі № 10/1498 ( .....)

за позовом                               Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго»

до                                                   Квартирно – експлуатаційного відділу м. Черкаси

про                                                   стягнення 885 070,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 785279,85 грн. за поставлену за договором № 9 на відпуск теплової енергії для потреб опалення від 01.12.2008 року, але неоплачену теплову енергію, пені в сумі 48862,31 грн., збитків від інфляції в сумі 38703,83 грн. та 3 % річних в сумі 12224,11 грн.

Під час розгляду справи позивач звернувся до суду з клопотанням про зміну позовних вимог, яким зменшив заявлену до стягнення суму основного боргу до 648328,15 грн. з посилання на часткове погашення відповідачем спірної заборгованості. Решту вимог позивач не змінив.

Рішенням господарського суду Черкаської області від 23.09.2010року у справі № 10/1498 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення основний борг в сумі 648328,15 грн., 3 % річних в сумі 12224,11 грн., збитки від інфляції в сумі 38703,83 грн. пеню в сумі 4888,23 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 8850,70 грн. та 236 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, провадження у справі в частині стягнення 136951,70 грн. припинено, в решті позову відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем виконання зобов’язання по оплаті наданих за умовами спірного договору послуг по постачанню теплової енергії для потреб опалення.

Зменшуючи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України заявлену до стягнення суму пені до 4886,23 грн., що становить 10 % від заявленої до стягнення суми, суд першої інстанції виходив з того, що можливості відповідача по здійсненню розрахунків у значній мірі обумовлені особливостями його бюджетного фінансування, а також з того, що негативні для позивача майнові наслідки неналежного виконання відповідачем договору у значні мірі компенсуються стягненням збитків від інфляції та 3 % річних.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 23.09.2010 у справі № 10/1498 в частині стягнення 3 % річних та збитків від інфляції як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесення спірного рішення не прийнято до уваги той факт, що спірні правовідносини за своєю правовою природою є господарськими, і, відповідно, регулюються положеннями Господарського кодексу України, який, в свою чергу, не передбачає такого виду відповідальності як збитки від інфляції та 3 % річних, а отже, їх стягнення не є законним.

Ухвалою від 26.10.2010 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Калатай Н. Ф., судді Ропій Л.М., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Квартирно – експлуатаційного відділу м. Черкаси прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/3 від 16.11.2010 року справу № 10/1498 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О. Ф.

15.11.2010 року до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про залучення доказів, в якому відповідач підтримав заявлену ним апеляційну скаргу в повному обсязі та просив розглядати справи без присутності представника відповідача.

У клопотанні відповідач також повідомив про часткове погашення ним заявленої до стягнення суми основного боргу.

Під час розгляду справи представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

01.12.2008 року позивач (постачальник), відповідач (платник) та Військова частина А – 3024 (споживач) уклали договір на відпуск теплової енергії для потреб опалення № 9 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач відпускає Військовій частині А – 3024 теплову енергію на опалення приміщень військової частини А 3024, розташованої в м. Умані по вул. Леніна, 55, приведеною опалювальною площею – 16234,14 метрів квадратних, а відповідач своєчасно та в повному обсязі проводить розрахунки за спожиту теплову енергію.

За правилами до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини першої статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання, до яких відноситься спірний Договір, підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі –енергію) споживачеві (абоненту), який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Розділом 4 Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою № 1 від 10.07.2009 року, сторонами погоджені тарифи на опалення та порядок їх зміни.

На виконання умов Договору в період з січня 2009 року по травень 2010 року позивачем надавались послуги по постачанню теплової енергії на загальну суму 1707812,83 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи рахунками – фактурами. Відповідачем не заперечується а ні обсяг, а ні вартість поставленої енергії.

Відповідно до п. 5.1 Договору розрахунки за теплову енергію, яка споживається Військовою частиною А – 3024, проводиться виключно у грошовій формі відповідно до встановлених тарифів.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що порядок розрахунків встановлюється шляхом попереднього вручення рахунку відповідачу. Розрахунки за спожиту енергію проводяться до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки енергії.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач свій обов’язок по оплаті поставленої за умовами Договору теплової енергії виконував несвоєчасно та не в повному обсязі, внаслідок чого на дату звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість за спірний період склала 785279,85 грн.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач частину заборгованості в сумі 136951,70 грн. позивачу сплатив, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписки з банківського рахунку позивача (а.с.48) та платіжного доручення № 165 від 09.09.2010 року (а.с. 247). При цьому, частина коштів, перехованих вказаним платіжним дорученням, в сумі 136951,70 грн. позивачем зарахована саме в рахунок погашення спірної заборгованості.

Враховуючи вказану часткову оплату, позивач в судовому засіданні 21.09.2010 року звернувся до суду першої інстанції з відповідною заявою про зміну позовних вимог (а.с. 47), в якій просив стягнути з відповідача 648328,15 грн. основного боргу, решту заявлених позовних вимог позивач залишив без змін.

Суд першої інстанції в оспореному рішенні провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 136951,70 грн. припинив на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України, проте колегія суддів з зазначеною правовою позицією суду першої інстанції погодитися не може з огляду на наступне.

Заявою про зміну позовних вимог позивач відмовився від вимог про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 136951,70 грн., тому суд першої інстанції не мав взагалі розглядати зазначені вимоги.

Враховуючи відсутність вимог про стягнення основного боргу в сумі 136951,70 грн., суд першої інстанції помилково надав оцінку факту їх сплати і припинив провадження у справі в цій частині.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 ГПК України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 №01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати предмет позову, в тому числі і розглядати ті позовні вимоги, які позивачем заявлені не були.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі щодо позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 136951,70 грн. підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.ст. 526, 525 Цивільного кодексу України Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Виходячи з обставин справи, суд першої інстанції правомірно, у відповідності до наявних в матеріалах справи документальних доказів задовольнив вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 648328,15 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач пені слід зазначити наступне.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

Відповідно до п. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6.2 Договору, в разі не оплати або несвоєчасної оплати за спожиту теплову енергію у строки, зазначені у п. 5.2 Договору, відповідач сплачує на користь позивача, крім суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних за весь час прострочення, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

Вимоги позивача стягнути з відповідача пеню в сумі 48862,31 грн. суд першої інстанції визнав обґрунтованими і законними, проте при винесенні спірного рішення, скориставшись правом, наданим йому п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, зменшив розмір заявленої до стягнення пені до 4886,23 грн. (10 % від заявленої позивачем суми), з чим колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами частини 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 ГПК України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань», вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач є неприбутковою організацією, яка фінансується за рахунок бюджетних коштів, і невиконання ним обв’язку по оплаті спірної заборгованості зумовлено відсутністю бюджетного фінансування, з огляду на що колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо зменшення пені до суми 48862,31 грн., а отже, рішення суду в цій частині залишається без змін.

Крім того, колегія суддів враховує той факт, що під час розгляду апеляційної скарги позивач не заперечив проти зменшення судом першої інстанції розміру пені.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та збитків від інфляції, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на обставини справи, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача збитки від інфляції в сумі 38703,83грн. та 3 % річних в сумі 12224,11 грн. за розрахунком, наданим позивачем, а відтак, рішення суду в цій частині залишаться без змін.

Посилання відповідача на те, що судом першої інстанції при винесення спірного рішення не прийнято до уваги той факт, що спірні правовідносини за своєю правовою природою є господарськими, і, відповідно, регулюються положеннями Господарського кодексу України, який в свою чергу не передбачає такого виду відповідальності як збитки від інфляції та 3 % річних, а отже, їх стягнення не є законним, до уваги колегією суддів не приймаються як помилкові, оскільки нарахування збитків від інфляції та 3 % річних не суперечить приписам Господарського кодексу України.

Посилання відповідача на часткове погашення ним основного боргу, на доказ чого ним до апеляційної скарги додано копії платіжних доручень № 165 від 09.09.2010 року та № 227 від 01.10.2010 року, до уваги також не можуть бути прийняті, оскільки, платіжне доручення № 165 від 09.09.2010 року враховано при винесенні спірного рішення, а часткова сплата заборгованості за платіжним дорученням № 227 від 01.10.2010 року відбулась після винесення судом рішення по даній справі, тому значення для справи не має.

Частиною першою статті 104 ГПК України, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено скасування (зміни) рішення у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після його прийняття.

Враховуючи викладене вище, судові витрати по сплаті державного мита та інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача в повному обсязі .

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, рішення господарського суду Київської області від 23.09.2010 року у справі № 10/1498 в частині припинення провадження у справі щодо вимог про стягнення основного боргу в сумі 136951,70 грн. прийнято з порушенням норм процесуального права, тому підлягає зміні - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 648328,15 грн., 3 % річних в сумі 12224,11 грн., інфляційні втрати в сумі 38703,83 грн., пеня в сумі 4888,23 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 8850,70 грн. та витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., в задоволенні решти позовних вимог відмовляється.

З огляду на досліджені обставини справи, а також враховуючи, що в апеляційній скарзі відповідач просить оспорене рішення скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення з нього 3 % річних та збитків від інфляції та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаних позовних вимог відмовити, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Квартирно – експлуатаційного відділу м. Черкаси задоволенню не підлягає, витрати відповідача на державне мито за подачу апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Квартирно – експлуатаційного відділу м. Черкаси на рішення господарського суду Черкаської області від 23.09.2010 року у справі № 10/1498 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Черкаської області від 23.09.2010 року у справі № 10/1498 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Черкаської області від 23.09.2010 року у справі № 10/1498 в наступній редакції:

          „ 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу м. Черкаси (18023, м. Черкаси, вул. Ільїна, б. 220, ідентифікаційний код 07609715) на користь Уманського комунального підприємства „Уманьтеплокомуненерго” (20300, м. Умань, вул. Тищенка, 12а, ідентифікаційний код 02082675) 648 328 (шістсот сорок вісім тисяч триста двадцять вісім) грн. 15 коп. основного боргу, 12224 (дванадцять тисяч двісті двадцять чотири) грн. 11 коп. 3 % річних, 38703 (тридцять вісім тисяч сімсот три) грн. 83 коп. інфляційних втрат, 4888 (чотири тисячі вісімсот вісімдесят вісім) грн. 23 коп. пені, витрати по сплаті державного мита в сумі 8850 (вісім тисяч вісімсот п’ятдесят) грн. 70 коп. та витрати на інформаційно–технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 (двісті тридцять шість) грн.

           3. В решті позову відмовити.”

4. Повернути до господарського суду Черкаської області матеріали справи № 10/1498.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

29.11.10 (відправлено)