Рішення № 12488974, 23.11.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.10                                                                                           Справа№ 26/112 (10)

За позовом: Приватного підприємства «ТрастТер», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім», м. Львів

про: визнання протиправним одностороннє припинення договору фінансового лізингу

Суддя Деркач Ю.Б.

при секретарі Боровець Я.

Представники:

від позивача Яворський В.І. –представник (довіреність б/н від 28.10.2010 р.)

від відповідача не з’явився

Представнику позивача роз’яснено його права та обов’язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. На вимогу позивача запис судового засідання здійснювався за допомогою програмно-апаратного комплексу «Оберіг». В судовому засіданні 23.11.2010 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено та підписано 29.11.2010 р.

Суть спору: Приватне підприємство «ТрастТер», м. Львів звернулося до господарського суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім», м. Львів про визнання протиправним одностороннє припинення договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р. та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 14.10.2010 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 26.10.2010 р.

26.10.2010 р. відповідачем через канцелярію суду подано відзив № 666 від 25.10.2010 р. на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Зокрема, відповідач вказує на той факт, що договори фінансового лізингу № 394/0308 та № 396/0308 з 01 липня 2009 р. припинені, оскільки майно, що було предметом лізингу, а саме залізничні напіввагони, повернені за згодою сторін у зв’язку з наявними боргами за лізинговими платежами та неможливістю позивача сплатити борги. Відповідач зазначив, що з цього приводу є рішення господарського суду Львівської області про стягнення з позивача за цими договорами боргів з лізингових платежів та правомірність повернення залізничних напіввагонів, які набрали законної сили та залишені Вищим господарським судом України без змін.

Ухвалою суду від 26.10.2010 р. розгляд справи відкладався до 09.11.2010 р. Ухвалою суду від 09.11.2010 р. клопотання позивача про вжиття заходів до забезпечення позову відхилено та розгляд справи відкладався до 23.11.2010 р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, подав заяву № ю-1210 від 23.11.2010 р., в якій виклав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити з підстав наведених у позовній заяві та заяві № ю-1210 від 23.11.2010 р.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення рекомендованого поштового відправлення № 7901405282901.

Відповідно до ст. 75 ГПК України суд вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин і вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об’єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне:

11.03.2008 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Лізинговий дім” (лізингодавець) та Приватним підприємством “ТрастТер” (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу (оренди) № 396/0308.

У зв’язку з достроковим припиненням договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р. позивач передав, а відповідач прийняв напіввагони 4-х вісні моделі 12-9745 ТУ У 35.2 –01124454-032-2004 в кількості 3-х штук за №№ 56263122, 56263130, 56263148 шляхом підписання 01.07.2009р. акту прийому-передачі майна.

Позивач стверджує, що у відповідача було відсутнє право на вилучення предмету лізингу у позивача і відповідно, право на одностороннє припинення договірних зобов’язань. В обґрунтування своїх вимог посилається на положення п.п. 10.1., 9.1., 10.2., 14.1. договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р., ст. 629 ЦК України, яких на думку позивача було недотримано при передачі предмету договору лізингу відповідно до акту прийому-передачі від 01.07.2009 р. Зазначає, що у відповідача не було доказів несплати лізингових платежів лізингоодержувачем, не надсилалось позивачеві повідомлень про усунення недоліків і порушень в користуванні майном та про вилучення зазначеного вище майна.

Відтак, з наведених вище підстав позивач просить суд одностороннє припинення ТзОВ «Компанія «Лізинговий дім»договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р. з ПП «ТрастТер»визнати протиправним.

При прийнятті рішення суд виходить із наступного:

Позивачем до матеріалів справи долучено рішення господарського суду Львівської області у справі № 22/241 від 17.12.2009 р. за позовом ПП “ТрастТер” до ТзОВ “Компанія Лізинговий дім” про визнання дій відповідача незаконними. Як вбачається з рішення господарського суду Львівської області від 17.12.2009 р. у справі № 22/241, вилучення відповідачем напіввагонів відбулося на підставі п.10.1. договору та внаслідок порушення позивачем п. 4.1. договору, в якому передбачено періодичне та своєчасне внесення лізингових платежів. Також, зі згаданого рішення вбачається, що позивач за власним розсудом та добровільно здійснив повернення майна відповідачу, про що, сторони підписали акт прийому-передачі від 01.07.2009 р. Дана обставина не заперечувалась позивачем під час розгляду справи № 22/241, не заперечується і в даному судовому процесі.

Вищевказане рішення залишено без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.03.2010 р. та постановою Вищого господарського суду України від 29.10.2010 р.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Слід зазначити, що предмет даного спору опосередковано пов'язаний з виконанням господарського договору, зокрема договору фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р. проте, суд вважає, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх прав.

Згідно ст. 8 Конституції України кожному гарантовано право на звернення до суду для захисту його конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення містить і ст. 20 ГК України.

Зазначений перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Як вказано у ст.16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Проте, згадана норма законодавства не передбачає вибраного позивачем способу захисту своїх прав та інтересів. Договором фінансового лізингу № 396/0308 від 11.03.2008 р. також не встановлено такого способу захисту.

Господарський суд виносить рішення в межах позовних вимог та на основі встановлення всіх обставин справи, що доведені належними доказами.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів порушення відповідачем будь-яким чином прав та охоронюваних законом інтересів позивача.

Відповідно до ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши представлені докази в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, безпідставними, відтак задоволенню не підлягають.

Закон покладає на позивача обов’язок доказування законності підстав своїх вимог, причому тільки належними та допустимими доказами, які можуть підтвердити правову природу вимоги.

Судові витрати згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на позивача.

З огляду на викладене, керуючись Конституцією України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та ст.ст. 4, 43, 12, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85, 115 ГПК України, господарський суд –

В И Р І Ш И В:

1.          У задоволенні позову відмовити.

2.          Судові витрати покласти на позивача.

Суддя