Рішення № 12488232, 18.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Республіки Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

18.11.2010Справа №2-32/4629-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

До відповідача Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6, ідентифікаційний код 00131400) в особі Євпаторійського району електричних мереж ВАТ «Крименерго» (97428, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Лесі Українки, 4).

Про стягнення 4398, 72 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_2

Від відповідача Котовська Н.Д., довіреність № 004-Д від 05.01.2010р. у справі.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Євпаторійського району електричних мереж ВАТ «Крименерго», в якій просить стягнути з відповідача 2398, 72 грн., у тому числі 962, 72 грн. переплати електроенергії, 536, 00 грн. витрат за повторне підключення, 900, 00 грн. за зіпсований товар, та крім того 2000, 00 грн. моральної шкоди.

Пунктом 1 частини 1 статті 65 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що з метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя вирішує питання про залучення до участі у справі іншого відповідача та про виключення чи заміну неналежного відповідача.

Оскільки Євпаторійський район електричних мереж ВАТ «Крименерго» є відокремленим підрозділом ВАТ «Крименерго», ухвалою господарського суду від 23.09.2010 року порушено провадження у справі, у якості відповідача по справі залучено Відкрите акціонерне товариство “Крименерго” в особі Євпаторійського району електричних мереж ВАТ «Крименерго» та розгляд справи призначено на 05.10.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

У судових засіданнях 05.10.2010р. та 26.10.2010р. оголошувались перерви в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

З підстав, викладених в ухвалах Господарського суду АР Крим від 14.10.2010р. та від 08.11.2010р. розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 26.01.2010р. робітниками Євпаторійського РЕМ ВАТ «Крименерго» наданий припис на встановлення ОСП встановленої потужності. 11.05.2010р. позивач отримав рахунок за без обліково спожиту електроенергію в сумі 962, 72 грн., що вважає необґрунтованим. Вказаний рахунок позивачем був оплачений вчасно, проте позивач був відключений від електроенергії, внаслідок чого позивачу довелось сплатити за повторне підключення, що призвело до зіпсування товару на суму 900, 00 грн. Вважає, що діями відповідача йому була спричинення моральна шкода, ку позивач оцінив в 2000, 00 грн.

Представник відповідача надав клопотання про припинення провадження у справі у звязку із тим, що відповідачем зазначений Євпаторійський район електричних мереж ВАТ «Крименерго», а отже спір не підлягає розгляду в господарському суді.

Проте, відповідач не звернув увагу на те, що , як вже було зазначено вище, відповідачем по справі є Відкрите акціонерне товариство “Крименерго” в особі Євпаторійського району електричних мереж ВАТ «Крименерго», а отже субєктний склад сторін відповідає вимогам чинного законодавства.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечував, з підстав, викладених у відзиві на позов, у звязку із тим, що ВАТ «Крименерго» має повноваження давати приписи щодо приведення облікових приладів та схем підключення у відповідність до вимог ПКЕЕ та нормативно-технічних документів.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

26.01.2010р. робітниками Євпаторійського РЕМ ВАТ «Крименерго» позивачеві було видано Акт-вимогу, відповідно до якого з 26.01.2010р. розрахунок здійснюється по середньомісячному споживанню, більше 1 місяця за встановленою потужністю (а.с. 56).

Відповідно до пункту 3 вказаного акту всі дії, викладені в акті, приписується виконати в строк до 06.02.2010р.

Вказаний акт підписаний споживачем.

Відповідно до підпункту 6 пункту 5 частини 7 ПКЕЕ постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі: невиконання обґрунтованих вимог електропередавальної організації (постачальника електричної енергії) щодо приведення розрахункового обліку в технічний стан відповідно до вимог нормативних документів.

Відповідно до пункту 6.39 ПКЕЕ у разі неможливості отримання постачальником електричної енергії даних про спожиту електричну енергію в зазначений термін (за винятком порушення роботи розрахункового обліку) визначення обсягу спожитої електричної енергії за поточний розрахунковий період здійснюється за середньодобовим обсягом споживання за попередній розрахунковий період з подальшим перерахунком у разі надання даних протягом наступного розрахункового періоду.

На підставі акту вимоги відповідачем було нараховане 962, 72 грн. за період без облікового споживання електричної енергії.

Позивачем вказана сума була оплачена, відповідно до квитанції № ПН4517 від 14.05.2010р. ( а.с. 21).

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

16.04.2010р. позивач виконав вимоги акту, про що свідчить акт наряд ( а.с. 23).

Позивач заперечує проти того, що у вказаному акті міститься його підпис. В судовому засіданні усно пояснював, що виконання акту-вимоги було здійснено ним набагато раніше.

З цього приводу, суд вважає за необхідне зазначити наступне:

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Пунктом 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, суд не може прийняти усні пояснення, у якості доказів того, що позивач виконав умови акту-вимоги набагато раніше, ніж дата акту-наряду ( 16.04.2010р.), оскільки будь-яких доказів, підтверджуючих пояснення позивача в матеріали справи останнім не надано.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що якщо не брати до уваги акт-наряд від 16.04.2010р. у якості доказу виконання позивачем акту-вимоги, то тоді взагалі відсутні підстави вважати, що акт-вимога виконаний, а отже у відповідача були відсутні підстави для припинення нарахування за без облікове споживання електричної енергії, отже в такому випадку, сума, заявлена ВАТ «Крименерго» до оплати могла бути набагато більшою, ніж та, яку сплатив споживач.

Також, стосовно вимоги позивача про повернення вказаної суми, суд вважає за необхідне зазначити, що позовна заява - процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду.

Елементи позову - його структурні складові, які сукупно визначають його зміст. Вирізняють два елементи позову:

а) предмет позову;

б) підстави позову.

Підстави позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову входять лише юридичні факти, тобто ті, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення. Розрізняють фактичні та юридичні (правові) підстави позову.

Нормативно обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на статтю 358 Кримінального кодексу України. ( Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, а також збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів).

Проте доказів встановлення факту того, що зазначений документ був підроблений, позивачем не надано.

Звертаючись до суду із позовом, позивач не визначив правову природу суми 962, 72грн., зазначивши чи це заборгованість, чи збитки, чи необґрунтовано отримані грошові кошти. Не надав пояснень того, які саме норми матеріального права можуть обґрунтувати стягнення вказаної суми.

Вищий Господарський суд України на питання чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення позовних вимог? Відповів в пункті 14 Інформаційного листа від 11.04.2005 р. N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році» : відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Крім того, приписами статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Таким чином, суд не вправі самостійно змінити або визначити підставу позову.

За таких обставин, у суду відсутні правові та нормативно обґрунтовані підстави для задоволення позову в цій частини.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 536, 00 грн. сплачені за повторне підключення.

Рахунком № 2328/058/0510А від 11.05.2010р. ВАТ «Крименерго» попередило позивача про необхідність оплатити за спожиту активну електричну енергію

Та попередило про те, що у випадку несплати дійсного рахунку в строк до 16.05.2010р. споживач буде відключений від мереж ВАТ «Крименерго». ( а.с. 22).

14.05.2010р. було здійснено відключення споживача відповідно до наряду на відключення № 183.

Пунктом 7.5.3 ПКЕЕ передбачено, що постачальник електричної енергії (електропередавальна організація або основний споживач за погодженням постачальника електричної енергії) зобов'язаний, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії (передачу або спільне використання технологічних електричних мереж), у тому числі на виконання припису представника відповідного органу виконавчої влади, у разі несплати рахунків відповідно до умов договорів, наявність яких передбачена цими Правилами.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що позивачем рахунок був оплачений 14.05.2010р., тобто до строку, встановленому в рахунку.

Наданий відповідачем бланк сповіщення про відключення споживача з 14.05.2010р. ( а.с. 62) не може бути прийнятим судом у якості належного та допустимого доказу, оскільки містить напис «від підпису відмовився», проте матеріали справи не містять будь-яких доказів того, що споживач був повідомлений про відключення саме з 14.05.2010р, тоді як доданий до матеріалів справи рахунок навпаки підтверджує, що відключення повинно було відбутися не раніше 16.05.2010р.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем безпідставно стягнуті грошові кошти в розмірі 536, 00 грн. за повторне підключення електричної енергії, оплата яких підтверджується квитанцією № ПН4669 від 14.05.2010р. ( а.с. 50).

Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до пункту 3 вищезгаданої статті Положення глави 83 застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення 536, 00 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім того. Позивач просить суд стягнути 900, 00 грн. за зіпсований товар.

У якості доказу зазначених обставин позивач надав накладну № 16 від 17.05.2010р. та Акт від 16.05.2010р. ( а.с. 16-17).

Проте, визначені документи не можуть бути прийняті судом у якості належних та допустимих доказів понесених позивачем збитків, з огляду на те, що по-перше накладна датована 17.05.2010р. на 3 дні пізніше, ніж відбулось відключення електричної енергії, а по-друге, накладна № 16 на суму 1400,00 грн. , отже суд позбавлений можливості ідентифікувати який саме товар, на яку суму був зіпсований. Матеріали справи взагалі не містять будь-як доказів того, що товар був зіпсований.

Підписаний позивачем та продавцем акт від 16.05.2010р. не є доказом в розумінні вимог діючого законодавства.

Крім того, позивачем заявлено 2000, 00 грн. компенсації за моральну шкоду.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Коментована стаття встановлює певні критерії, які суд має оцінювати при визначенні розміру моральної шкоди. До таких критеріїв відносяться:

- характер правопорушення (це може бути адміністративний проступок, злочин як середньої тяжкості, так і тяжкий, інше порушення цивільних прав, яке не є злочином або проступком. Оцінці також має підлягати об'єкт порушення, тобто на що правопорушення було спрямоване - на життя та здоров'я чи на майно самого потерпілого або близьких йому осіб тощо);

- глибина фізичних та душевних страждань, яка визначається в залежності від особистих властивостей психіки потерпілого та характеру шкоди, яка йому завдана;

- погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації (тут мова йдеться як про професійну працездатність потерпілого, так і про інші навички, які втрачаються внаслідок, наприклад, заподіяння шкоди здоров'ю);

- ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування. За загальним правилом вина є підставою для відшкодування моральної шкоди. Отже суд має брати до уваги як форму вини завдавача шкоди (умисел або необережність), так і наявність вини самого потерпілого. Випадки компенсації моральної шкоди незалежно від вини завдавача шкоди встановлюються ст. 1167 ЦК;

- інші обставини, що мають істотне значення (тривалість страждань, істотність вимушених змін у способі життя потерпілого, можливість усунення негативних наслідків, які виникла в результаті посягання на права особи тощо).

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року N 4«Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Пунктом 7 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. N 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» визначено, що відповідно до статті 54 ГПК у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинно бути викладено: зміст позовних вимог, тобто, в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов.

Проте позивачем, всупереч вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано будь-яких доказів спричинення моральної шкоди відключенням електричної енергії та в чому саме вона виразилась.

Крім того, Пунктом 10 Розяснення Вищого арбітражного суду України від 29.02.96 р. N 02-5/95 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди» встановлено, що розмір ставок державного мита із позовних заяв про відшкодування моральної шкоди має визначатись відповідно до підпункту б) пункту 2 статті 3 Декрету КМУ.

Підпунктом б) пункту 2 статті 3 Декрету КМУ «Про державне мито» передбачено, що розмір державного мита, що підлягає сплаті при поданні позовних заяв немайнового характеру, в тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство становить 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. ( 85, 00 грн.).

Позовні вимоги складаються із вимог майнового характеру та вимоги відшкодування моральної шкоди.

Тоді як, відповідно до квитанції від 13.09.2010р. ( а. с. 8) позивачем оплачено лише 102, 00 грн., тобто лише за вимогу майнового характеру.

За таких обставин, суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь державного бюджету недоплачене державне мито в розмірі 85, 00 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Крименерго” (95034, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Київська, 74/6, ідентифікаційний код 00131400) в особі Євпаторійського району електричних мереж ВАТ «Крименерго» (97428, АР Крим, м. Євпаторія, вул.. Лесі Українки, 4) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 536, 00 грн. заборгованості, 22, 78 грн. державного мита, 28, 76 грн. витрат на інформаційно- технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в доход Державного бюджету України (р/р 31115095700002, код платежу 22090200, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 85, 00 грн. державного мита.

5.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представників у судовому засіданні 18.11.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 19.11.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Автономна Республіка КримАкт