Постанова № 12487965, 09.11.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09 листопада 2010 року 11:58 № 2а-11805/10/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Попадин О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ДВС-Україна"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва

провизнання протиправними податкових повідомлень-рішень

за участю представників сторін:

від позивача: Гончарук М.П.;

від відповідача: Гаркуша К.Р.;

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 09 листопада 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

09 серпня 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю "ДВС-Україна" (далі-позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі міста Києва (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування повідомлень рішень № № 0008731520/0 від 30.03.2010 р., № 0008611520/0 від 30.03.2010 р., № 0008671520/0 від 30.03.2010 р., № 0008641520/0 від 30.03.2010 р., № 0008661520/0 від 30.03.2010 р., № 0008721520/0 від 30.03.2010 р., № 0008601520/0 від 30.03.2010 р., № 0008691520/0 від 30.03.2010 р., № 0008651520/0 від 30.03.2010 р., № 0008621520/0 від 30.03.2010 р., № 0008681520/0 від 30.03.2010 р., № 0008631520/0 від 30.03.2010 р, № 0008711520/0 від 30.03.2010 р., № 0008591520/0 від 30.03.2010 р., № 0008701520/0 від 30.03.2010 р., № 0008581520/0 від 30.03.2010 р., № 0008731520/1 від 14.06.2010 р., № 0008611520/1 від 14.06.2010 р., № 0008671520/1 від 14.06.2010 р., № 0008641520/1 від 14.06.2010 р., № 0008661520/1 від 14.06.2010 р., № 0008721520/1 від 14.06.2010 р, № 0008601520/1 від 14.06.2010 р., № 0008691520/1 від 14.06.2010 р., № 0008651520/1 від 14.06.2010 р., № 0008621520/1 від 14.06.2010 р., № 0008681520/1 від 14.06.2010 р., № 0008631520/1 від 14.06.2010 р., № 0008711520/1 від 14.06.2010 р., № 0008591520/1 від 14.06.2010 р., № 0008701520/1 від 14.06.2010 р., № 0008581520/1 від 14.06.2010 р. Позовні матеріали передані на розгляд судді 11 серпня 2010 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2010 року відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-11805/10/2670.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 серпня 2010 року закінчено провадження та призначено справу № 2а-11805/10/2670 до розгляду в судовому засіданні.

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю “ДВС-Україна” ґрунтується на тому, що позивач не погоджується з відомостями та даними, що містяться в оскаржуваних повідомленнях-рішеннях, вважає їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, а висновок відповідача про заниження позивачем податкових зобов'язань таким, що базується виключно на непідтверджених належними доказами припущеннях про відсутність господарських відносин між товариства “ДВС-Україна” та товариство з обмеженою відповідальності "БРК Соло-М".

За результатами розгляду скарг до вищестоящих податкових органів прийнято рішення (вих. № 11937/10/25-014 від 10.06.2010 р., отримане ТОВ “ДВС-Україна”14.06.2010 р. вх. № 1040), яким податкові повідомлення-рішення залишені без змін, а первинні скарги - без задоволення.

Податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем до Державної податкової адміністрації у м. Києві та до Державної податкової адміністрації України, але повторні скарги були залишені без розгляду.

18 червня 2010 року Товариством з обмеженою відповідальністю “ДВС-Україна” отримані податкові повідомлення-рішення № 0008731520/1 від 14.06.2010 р., № 0008611520/1 від 14.06.2010 р., № 0008671520/1 від 14.06.2010 р, № 0008641520/1 від 14.06.2010 р., № 0008721520/1 від 14.06.2010 р., № 0008601520/1 від 14.06.2010 р., № 0008651520/1 від 14.06.2010 р., № 0008681520/1 від 14.06.2010 р., № 0008631520/1 від 14.06.2010 р., № 0008591520/1 від 14.06.2010 р., № 0008581520/1 від 14.06.2010 р. за підписом першого заступника начальника Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Ігнатенко Г.В., які були направлені за результатами розгляду первинної скарги ТОВ “ДВС-Україна” відповідно до пунктів 4.3., 5.3. Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого наказом ДПА України від 21.06.2001 р. № 253.

Відповідач надав суду письмові заперечення та пояснення, просив суд відмовити в задоволенні позову. Заперечення відповідача обґрунтовані тим, що в результаті порушення контрагентом позивача - ТОВ „БРК Соло-М" податкових зобов'язань, з підстав господарського та цивільного законодавства (моральних засад), угоди, укладені цим контрагентом з ТОВ „ДВС -Україна" мають протиправний характер.

В С Т А Н О В И В:

23.03.2010 р. старшим державним податковим ревізором-інспектором Чуйко Дариною Сергіївною були проведені документальні невиїзні (камеральні) перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість ТОВ “ДВС-Україна”, поданих за період з березня 2008 року по червень 2009 року від 23.03.2010р. №2041-15/34184986, від 23.03.2010р. №2040-15/34184986, від 23.03.2010р. №2039-15/34184986, від 23.03.2010р. №2038-15/34184986, від 23.03.2010р. №2037-15/34184986, від 23.03.2010р. №2036-15/34184986, від 23.03.2010р. №2035- 15/34184 986, від 23.03.2010р. №2034-15/34184986, від 23.03.2010р. №2033-15/34184986, від 23.03.2010р. №2032-15/34184986, від 23.03.2010р. №2031-15/34184986, від 23.03.2010р. №2030-15/34184986, від 23.03.2010р. №2029-15/34184986, від 23.03.2010р. №2028-15/34184986, від 23.03.2010р. №2027-15/34184986, від 23.03.2010р. №2026-15/34184986 від 23.03.2010р. №2041-15/34184986, від 23.03.2010р. №2040-15/34184986, від 23.03.2010р. №2039-15/34184986, від 23.03.2010р. №2038-15/34184986, від 23.03.2010р. №2037-15/34184986, від 23.03.2010р. №2036-15/34184986, від 23.03.2010р. №2035-15/34184986, від 23.03.2010р. №2034-15/34184986, від 23.03.2010р. №2033-15/34184986, від 23.03.2010р. №2032-15/34184986, від 23.03.2010р. №2031-15/34184986, від 23.03.2010р. №2030-15/34184986, від 23.03.2010р. №2029-15/34181986, від 23.03.2010р. №2028-15/34184986, від 23.03.2010р. №2027-15/34184986, від 23.03.2010р. №2026-15/34184986 „Про результати документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість" (далі по тексту акт перевірки).

Зі змісту даних актів вбачається, що податковими органами ставились під сумнів операції в частині віднесення позивачем їх податкового кредиту, що відбувались між позивачем та його контрагентом товариством з обмеженою відповідальністю “БРК Соло-М” (код ЄДРПОУ 35372886). Проте, правильність віднесення даних операцій до складу валових витрат позивачем не ставилась під сумнів як при перевірці податковим органом, так і під час судового розгляду.

При цьому, підставою для встановлення порушень стали пояснення, відібрані Головним відділом податкової міліції Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Ничипоренка Романа Вікторовича.

Разом з тим, з наданої представником відповідача копії пояснень вбачається, що неможливо встановити дату та місце їх відібрання, а також не підтверджується той факт, що пояснення надані саме особою, яка є засновником та директором “БРК Соло-М”, адже з витягу з єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців від 12.10.2010 (наявний у матеріалах справи), вбачається, що засновник “БРК Соло-М” ОСОБА_5 проживає по АДРЕСА_1, а пояснення надано особою, яка проживає по АДРЕСА_2., при цьому доказів зміни адреси проживання засновника, відповідачем не надано.

Крім цього, на вимогу суду представником відповідача вказано, що матеріали кримінальної справи щодо вказаних обставин відсутні, як і докази скасування державної реєстрації «БРК «Соло-М»(далі-контрагент), відтак дані пояснення, враховуючи неможливість встановлення дати їх відібрання та відповідність оригіналу, не є належними та допустимими доказами нікчемності правочинів, що укладались даним контрагентом. Також відсутні результати почеркознавчої експертизи, що підтвердили б невідповідність підписів гр. ОСОБА_5 на договорах та інших документах, виданих щодо ТОВ «ДВС-Україна».

При цьому, суд звертає увагу, що даними актами перевірки та запереченнями відповідача підтверджено той факт, громадянин ОСОБА_5 є засновником та директором ТОВ “БРК Соло-М”, але разом з тим, відповідач наполягав на тому, що операції між позивачем та контрагентом насправді не відбувались, оскільки ОСОБА_5 у вищевказаних поясненнях зазначив, що ніяких договорів з ТОВ “ДВС-Україна” не підписував, до того ж ТОВ “ДВС-Україна” та його посадові особи взагалі громадянину ОСОБА_5 невідомі.

Актами перевірки встановлювалось що, за результатами даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту було встановлено відхилення між задекларованим податковим кредитом ТОВ “ДВС-Україна” (код ЄДРПОУ 34184986) по контрагенту ТОВ “БРК Соло-М”(код ЄДРПОУ 35372886) на загальну суму 1 481 661,00 грн. Доказів на підтвердження такого висновку акту відповідачем не надано.

08 квітня 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ДВС-Україна” отримало податкові повідомлення-рішення № 0008731520/0 від 30.03.2010 р., № 0008611520/0 від 30.03.2010 р., № 0008671520/0 від 30.03.2010 р., № 0008641520/0 від 30.03.2010 р., № 0008661520/0 від 30.03.2010 р., № 0008721520/0 від 30.03.2010 р., № 0008601520/0 від 30.03.2010 р., № 0008691520/0 від 30.03.2010 р., № 0008651520/0 від 30.03.2010 р., № 0008621520/0 від 30.03.2010 р., № 0008681520/0 від 30.03.2010 р., № 0008631520/0 від 30.03.2010 р, № 0008711520/0 від 30.03.2010 р., № 0008591520/0 від 30.03.2010 р., № 0008701520/0 від 30.03.2010 р., № 0008581520/0 від 30.03.2010 р., № 0008731520/1 від 14.06.2010 р., № 0008611520/1 від 14.06.2010 р., № 0008671520/1 від 14.06.2010 р., № 0008641520/1 від 14.06.2010 р., № 0008661520/1 від 14.06.2010 р., № 0008721520/1 від 14.06.2010 р, № 0008601520/1 від 14.06.2010 р., № 0008691520/1 від 14.06.2010 р., № 0008651520/1 від 14.06.2010 р., № 0008621520/1 від 14.06.2010 р., № 0008681520/1 від 14.06.2010 р., № 0008631520/1 від 14.06.2010 р., № 0008711520/1 від 14.06.2010 р., № 0008591520/1 від 14.06.2010 р., № 0008701520/1 від 14.06.2010 р., № 0008581520/1 від 14.06.2010, складені на підставі актів про результати документальних невиїзних (камеральних) перевірок податкових декларацій з податку на додану вартість.

Податкові повідомлення-рішення зобов'язували позивача сплатити до державного бюджету України суму 2222 488,00 грн. (у тому числі 1481 661,00 грн. - за основним платежем та 740 827,00 - за штрафними санкціями).

Як вбачається з податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі актів перевірок, за результатами даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту було встановлено відхилення між задекларованим податковим кредитом ТОВ “ДВС-Україна”(код ЄДРПОУ 34184986) по контрагенту ТОВ «БРК «Соло-М»(код ЄДРПОУ 35372886) на суму 1481 661,00 грн.

На підставі цих обставин, відповідач дійшов висновку про наявність порушень з боку позивача та винесено оскаржувані податкові-рішення.

Суд не погоджується з таким висновком податкового органу, вважає вимоги позивача обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Перевіркою встановлено, що основним видом діяльності позивача є здійснення операцій з торгівлі біологічно активними добавками, харчовими добавками (копія сертифікату відповідності на дієтичну добавку-комплекс «Чарівний лотос»серія 20090715 від 05 листопада 2009 року та копія висновку експертного дослідження зразків продукції ТОВ «ДВС-Україна»Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 4849/10-14 наявні у матеріалах справи).

Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що при здійсненні продажу своєї продукції, підприємство здійснює рекламні та маркетингові заходи, які відносить до господарської діяльності, пов'язаної з продажем товарів, а саме досліджувався: попит на продукцію, яку розповсюджує ТОВ «ДВС-Україна»та перспективи його розвитку; вітчизняний ринок біологічно-активних добавок; аналіз діяльності конкурентів на ринку харчових добавок; доцільність рекламної кампанії та особливості її проведення позивача; можливість ведення комерційних операцій; ринок біологічно-активних добавок України; товарознавчий аналіз товарів конкурентів тощо.

Для здійснення вищенаведених маркетингових та рекламних заходів, підприємством залучено ТОВ «БРК «Соло-М», яке надавало вказані послуги за договором про надання послуг № 00098/СМ від 16.10.2007 та на підставі додаткових угод до нього та за договором щодо надання послуг № 37 від 09.01.2009 та додаткових угод до нього.

Так, на виконання додаткової угоди № 3 до договору про надання послуг № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 28 лютого 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження «Попит на продукцію, яку розповсюджує ТОВ «ДВС-Україна»та перспективи його розвитку»березень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 31.03.2008 року, податковою накладною від 31 березня 2008 року за № 178, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Попит на продукцію, яку розповсюджує ТОВ «ДВС-Україна»та перспективи його розвитку»за березень 2008 року.

На виконання додаткової угоди № 4 до договору поставки № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 20 березня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження «Маркетингове дослідження вітчизняного ринку біологічно-активних добавок»квітень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 30.04.2008 року, податковою накладною від 30 квітня 2008 року за № 284, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетингове дослідження вітчизняного ринку біологічно-активних добавок»за квітень 2008 року.

На виконання додаткової угоди № 5 до договору № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 17 квітня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження «Маркетинговые исследования с углубленным товароведческим анализом конкурента ООО «ДВС-Украина»»травень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від акту приймання-передачі послуг від 30.05.2008 року, податковою накладною від 30 травня 2008 року за № 340, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетинговые исследования с углубленным товароведческим анализом конкурента ООО «ДВС-Украина»»за травень 2008 року.

На виконання додаткової угоди № 6 до договору поставки № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 14 травня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження по темі «Доцільність рекламної кампанії та особливості її проведення для ТОВ «ДВС-Україна»»червень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 30.06.2008 року, податковою накладною від 30 червня 2008 року за № 419, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетингове дослідження по темі «Доцільність рекламної кампанії та особливості її проведення для ТОВ «ДВС-Україна»»за червень 2008 року.

На виконання додаткової угоди № 7 до договору поставки № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 25 червня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження по темі «Можливості ведення комерційних операцій для ТОВ «ДВС-Україна»»липень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 31.07.2008 року, податковою накладною від 31 липня 2008 року за № 522, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетингове дослідження по темі «Можливості ведення комерційних операцій для ТОВ «ДВС-Україна»»за липень 2008 року.

На виконання додаткової угоди 8 до договору поставки № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 28 липня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження по темі «Маркетингове дослідження ринку біологічно-активних добавок України»серпень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 29.08.2008 року, податковою накладною від 31 серпня 2008 року за № 264, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетингове дослідження ринку біологічно-активних добавок України»за серпень 2008 року.

На виконання додаткової угоди № 9 до договору поставки № 00098/СМ від 16.10.2007 року щодо надання послуг від 29 серпня 2008 року позивачем замовлялось та оплачувалось на маркетингове дослідження по темі «Маркетинговые исследования с товароведческим анализом товара-конкурента ООО «ДВС-Украина»»вересень 2008 року. Виконання зобовязань сторін в цій частині підтверджено актом приймання-передачі послуг від 30.09.2008 року, податковою накладною від 30 вересня 2008 року за № 722, звітом щодо проведення маркетингового дослідження «Маркетинговые исследования с товароведческим анализом товара-конкурента ООО «ДВС-Украина»»за вересень 2008 року.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансові звітність в Україні» від 16.07.1999р передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Акти, якими оформлялось надання послуг, копії яких долучені до матеріалів справи, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені законом. Крім того, складені до актів надання послуг звіти про надані послуги, долучені позивачем до матеріалів справи розкривають зміст та обсяг господарської операції з придбання таких послуг, також залучені безпосередньо копії маркетингових досліджень.

Також, на підтвердження виконання зобовязань позивача щодо оплати наданих контрагентом послуг за договором № 00098/СМ від 16.10.2007 року та додатковими угодами до нього надані наступні платіжні доручення, копії яких, залучені до матеріалів справи: копія платіжного доручення № 360 від 18 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 363 від 19 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 364 від 22 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 379 від 23 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 381 від 25 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 384 від 26 червня 2009 року; копія платіжного доручення № 394 від 02 липня 2009 року; копія платіжного доручення № 395 від 03 липня 2009 року; копія платіжного доручення № 396 від 06 липня 2009 року; копія платіжного доручення № 415 від 13 липня 2009 року.

Відтак, за таких обставин та документальних доказів, суд дійшов висновку про підтвердження первинними документами обсягу наданих та оплачених послуг.

Як свідчать матеріали перевірки, всього, за перевіряємий період товариством з обмеженою відповідальністю «БРК «Соло-М»надано рекламні (маркетингові) послуги позивачеві.

Отже, перевіркою встановлено, що маркетингові, рекламні та інформаційно - консультаційні послуги фактично придбавались відповідно до укладених позивачем з контрагентом договорів та згідно з актами здачі-прийняття наданих послуг та звітами.

Розрахунки за придбані послуги проведені повністю, про що свідчать акти звірки розрахунків, складені позивачем з контрагентами та платіжні доручення, наявні у матеріалах справи, даний факт встановлений та не заперечується і податковим органом.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи договорів про надання рекламних, маркетингових, мерчендайзингових та інших послуг, які були укладені між позивачем та його контрагентом, такі послуги пов'язані з продажем та придбанням продукції позивача.

Так, пунктом 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року N 318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 р. за N 27/4248, передбачено, що витрати на збут включають і, зокрема, витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг). Метою маркетингової діяльності є формування, створення попиту на продукцію або ж створення умов для появи такого попиту.

Таким чином, результат таких послуг не має матеріального виразу та проявляється лише шляхом впливу на результати господарської діяльності замовника послуг. У цьому полягає відмінність договірних зобов'язань з надання таких послуг від зобов'язань за договором підряду, де об'єктом договору є результат діяльності виконавця, тобто матеріальний обєкт.

Щодо висновку відповідача про нікчемність правочину, судом встановлено наступне. У відповідності до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд, беручи до уваги фактичні обставини справи та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів помилковим та безпідставним.

Частина перша ст. 203 ЦКУ визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно з частиною другою ст. 215 ЦКУ недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 219, 220, 221, 224, 228 ЦКУ недійсними, зокрема, є правочини в разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину, недодержання сторонами вимоги про нотаріальне посвідчення договору, вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності в разі відсутності його схвалення батьками, усиновлювачем або опікуном, правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування в порядку ст. 71 ЦКУ, правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АР Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Проте, відповідачем не доведено, що правочини, укладені між позивачем та ТОВ «БРК «Соло-М»суперечили моральним засадам суспільства або держави. Натомість позивач надав належні докази реальності настання наслідків вказаних правочинів - підтвердив належними первинними документами отримання послуг від контрагента. Вказані обставини не заперечувались та не спростовувались відповідачем. Враховуючи реальність настання наслідків, відповідність фінансово-господарської документації, ознак нікчемності правочинів не вбачається, отже, висновок відповідача про нікчемність правочинів та порушення податкового законодавства, позивачем вчинено на підставі припущень.

Аналізуючи наведені норми, суд дійшов висновку, що відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що укладені між позивачем та його контрагентом правочини не віднесено законом до нікчемних, також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Іншого відповідачем не доведено, хоча відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України він, як суб'єкт владних повноважень, має довести суду правомірність свого рішення.

Відповідач, приймаючи оскаржувані у цій справі рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо нікчемності укладених правочинів, його позиція про те, що ці правочини укладались завідомо з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства не підкріплена належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Крім того, за надані послуги ТОВ “ДВС-Україна” розрахувалося з ТОВ “БРК Соло-М” в порядку та на умовах, передбачених договорами № 00098/СМ від 16.10.2007 р. та № 37 від 09.01.2009 р. Тобто, між ТОВ “БРК Соло-М” та ТОВ “ДВС-Україна” здійснювалися господарські операції, що підтверджується доказами, які наявні в матеріалах справи.

Платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначає Закон України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (або надалі за текстом - Закон).

Пунктом 1.7 статті 1 Закону визначено, що податковий кредитній сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно Законом. Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплаті товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з пунктом 7.2.6. Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Відповідно до підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону, податкова накладна, має містити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; є) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку. Згідно з п.п. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках.

Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Отже, дані в податкову декларацію щодо податкового кредиту та податкових зобов'язань вносяться на підставі даних, зазначених в первинних документах. Податкові накладні, на підставі яких ТОВ “ДВС-Україна” було внесено дані в податкову декларацію, складені у відповідності до чинного законодавства України і повністю відповідають вимогам, що встановлені Законом та Наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 (зі змінами та доповненнями), яким затверджена форма податкової накладної та порядок заповнення податкової накладної.

До того ж у відповідності до підпункту 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами), тобто платник податку притягується до відповідальності лише за умови відсутності податкової накладної, а самі по собі недоліки в заповненні податкових накладних не роблять накладні недійсними та не свідчать про їх неналежність та недопустимість як доказів.

Така позиція цілком відповідає позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25 жовтня 2007 року по справі № К-11653/06.

Відповідно до п.п.7.4.1.п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз.1 п. 7.4.5. цієї ж норми Закону ( у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Перевіркою встановлено та не заперечується представником відповідача в судовому засіданні , що позивачем включено до податкового кредиту фактично сплачений ним в ціні послуг податок на додану вартість в повному обсязі, на підставі податкових накладних, отриманих від постачальника послуг, який зареєстрований платником ПДВ.

За встановлених судом обставин, суд вважає правомірним включення позивачем до податкового кредиту фактично сплаченого податку на додану вартість на підставі отриманих від постачальників послуг податкових накладних, щодо яких у податкового органу не було зауважень.

Пункт 10.1. Закону передбачає, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету є платник податку, а саме особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.

У відповідності до п. 4.1. Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181- III (або надалі за текстом - Закон № 2181) платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у податковій декларації.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платника податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.7.1. пункту 7.1. статті 7 Закону сума податку, що підлягає сплаті перерахуванню до бюджету або до бюджетного відшкодування , визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Таким чином, ТОВ “БРК «Соло-М»було включено до складу податкових зобов'язань податкові зобов'язання зі сплати податку на додану вартість в сумі 1481661.00 грн. Невідображення спочатку ТОВ “БРК «Соло-М»у деклараціях з податку на додану вартість, поданих за період з березня 2008 року по червень 2009 року податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1481661,00 грн. жодним чином не вплинуло на фактичний розмір податкового зобов'язання ТОВ “БРК «Соло-М», що було задекларовано, та не призвело до будь-якого фактичного заниження податкового зобов'язання.

Тобто, видані позивачу податкові накладні зрештою були враховані контрагентом у складі податкових зобов'язань та відображені у податковій звітності з податку на додану вартість, що не спростовано відповідачем.

Варто також зазначити, що відповідно до позиції Вищого адміністративного суду України (ухвала Вищого адміністративного суду України по справі № К-8393/07) добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом.

Покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця. Законодавство України, зокрема й Закон України “Про податок на додану вартість”, не встановлює обов'язок покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару (робіт, послуг).

Відповідно до положень Закону України “Про податок на додану вартість” сума податку на додану вартість, включена до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язанням продавця товару (робіт, послуг), тому саме продавець товару (послуги) несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету.

Несплата податку продавцем товару (робіт, послуг) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця .

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання контрагентом вимог податкового законодавства зі сплати податкових зобов'язань до бюджету.

Зазначені вище розрахунки, укладені договори, реально здійснені господарські операції, а також первинні документи, які є підставою для нарахування податкового кредиту та податкових зобов'язань спростовують наведені в актах дані, щодо пояснень ОСОБА_5 про відсутність господарських відносин з ТОВ “ДВС-Україна”.

Таким чином, пояснення ОСОБА_5 не відповідають дійсним обставинам справи, а висновки Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про заниження ТОВ “ДВС-Україна” податкових зобов'язань з податку на додану вартість документально та нормативно не підтверджуються.

Пунктом 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами ”від 21.12.2000 р. № 2181- ПІ визначається, що штрафні санкції накладаються на платника податків у розмірах визначених цією статтею, за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” від 21.12.2000 р. № 2181- III у разі, коли контролюючий орган самою донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від сум недоплати заниженої суми; - податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Оскільки, порушення податкового законодавства з боку позивача відсутні, то, відповідно, підстав для застосування до позивача штрафних санкцій, визначених спірними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідача не має.

Згідно з приписами ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Суд зазначає, що позивач та контрагент належним чином оформили господарські правовідносини, на виконання вимог податкового законодавства оформили первинні документи бухгалтерської та податкової звітності.

З наданих до суду документів встановлено, що позивачем отримано замовлені контрагенту послуги в повному обсязі, відповідно до порядку, встановленого чинним законодавством. В акті перевірки відсутні посилання на докази, які підтверджують, що позивачу було відомо про порушення ТОВ «БРК «Соло-М»вимог податкового законодавства. Отже, будь-які умисні дії позивача, а також посадових осіб юридичної особи стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину відсутні.

Також суд зазначає, що відповідачем ні в акті перевірки, ні в судовому засіданні не надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочинів позивача актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За таких обставин суд не може погодитися з висновком відповідача, відносно нікчемності укладених спірних правочинів, оскільки в силу ст. 204 ЦКУ правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Щодо наявності повноважень у відповідача на визнання правочинів нікчемними актом перевірки судом встановлено наступне.

Судом витребовувались докази, які підтверджують доводи відповідача відносно того, що наведені в податкових накладних відомості не відповідають дійсності. Відповідачем на підтвердження цієї обставини надано лише вищеописані письмові пояснення.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Обовязок доведення відповідних обставин у спорах між особою та субєктом владних повноважень покладається на субєкт владних повноважень, якщо він заперечує проти позову. Відтак, судом насамперед досліджувались насамперед доводи органів державної податкової служби, що свідчать про наявність обставин, які унеможливлюють підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд також дійшов висновку, що на порушення наведених норм права та з перевищенням повноважень, передбачених ст. 10, 11 Закону України від 04.12.90 р. № 509 "Про державну податкову службу в Україні", відповідачем визначено нікчемними правочини, вчинені між позивачем та ТОВ «БРК «Соло-М».

В результаті ретельного дослідження питання формування позивачем податкового кредиту, належним чином підтвердженого податковими накладними, як це передбачено п.7.4.5. п.7.4. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, достовірного встановлення тієї обставини, послуги отримані позивачем від контрагента, необхідно зазначити, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Аналіз норм Закону України “Про податок на додану вартість” дає підстави зробити висновок, що цим Законом передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сформував податковий кредит на підставі належно оформлених податкових накладних, виданих йому продавцем - товариством з обмеженою відповідальністю «БРК «Соло-М».

Із зазначеного випливає, що суму податкового кредиту позивач сформував правомірно, оскільки податок на додану вартість входить до складу договірної суми, сплаченої продавцеві.

Помилковим є заперечення відповідача про те, що позивач не підтвердив своє право на податковий кредит з огляду на нікчемність правочинів.

Твердження ОСОБА_5 про те, що ним фінансово-господарські операції з позивачем не проводилися, спростовано вищеописаними доказами та не позбавляє правового значення виданих за цими господарськими операціями податкових накладних.

Відповідач не спростував доводи позивача про те, що на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість) продавець включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість. За таких обставин покупець не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” установлено таке. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У пункту 1.3 статті 1 Закону України “Про податок на додану вартість” платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобовязана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах “а”, “в”, “г”, “д” пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

Відповідно до норм Закону України "Про систему оподаткування" за будь-якими із сторін правочину не передбачено зобов'язання (ст. 9) та не визначено права (ст. 10) здійснення контролю показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності заявленими іншою стороною правочину.

Статтею 61 Конституції України закріплено саме індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тож притягненню до відповідальності підлягає саме правопорушник.

З урахуванням викладеного суд вважає, що виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

Враховуючи викладене, безпідставним вважається висновок відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.6 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Рішення державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відповідач правомірність винесених податкових повідомлень-рішень належним чином не довів.

Висновки перевіряючої особи, що викладені у акті перевірки, не підкріплені жодними доказами і носять характер суб'єктивних припущень.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві наведені обставини, які підтверджувались достатніми доказами та свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані відповідачем, не підтверджують обставини, на які посилається в запереченнях проти позову відповідач, та були спростовані доводами позивача.

Враховуючи встановлення факту здійснення господарської операції, наявність правосубєктності учасників господарських операцій, встановлення звязку між фактом придбання послуг та господарською діяльністю платника податку, не підтвердження належними доказами нікчемності правочинів, суд дійшов висновку про відсутність в діях позивача порушення вимог статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про неправомірність визначення податкового зобов'язання з ПДВ в сумі 1 481 661,00 грн. та , відповідно, неправомірність застосування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 740 827,00 грн., в звязку з чим податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва, оскаржувані позивачем, підлягають скасуванню, а позов -задоволенню.

Відповідно до положень ст.94 КАС України, судові витрати, здійснені позивачем у розмірі 3,40 грн. слід присудити позивачеві з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариство з обмеженою відповідальністю "ДВС -Україна" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкові-повідомлення рішення № № 0008731520/0 від 30.03.2010 р., № 0008611520/0 від 30.03.2010 р., № 0008671520/0 від 30.03.2010 р., № 0008641520/0 від 30.03.2010 р., № 0008661520/0 від 30.03.2010 р., № 0008721520/0 від 30.03.2010 р., № 0008601520/0 від 30.03.2010 р., № 0008691520/0 від 30.03.2010 р., № 0008651520/0 від 30.03.2010 р., № 0008621520/0 від 30.03.2010 р., № 0008681520/0 від 30.03.2010 р., № 0008631520/0 від 30.03.2010 р, № 0008711520/0 від 30.03.2010 р., № 0008591520/0 від 30.03.2010 р., № 0008701520/0 від 30.03.2010 р., № 0008581520/0 від 30.03.2010 р., № 0008731520/1 від 14.06.2010 р., № 0008611520/1 від 14.06.2010 р., № 0008671520/1 від 14.06.2010 р., № 0008641520/1 від 14.06.2010 р., № 0008661520/1 від 14.06.2010 р., № 0008721520/1 від 14.06.2010 р, № 0008601520/1 від 14.06.2010 р., № 0008691520/1 від 14.06.2010 р., № 0008651520/1 від 14.06.2010 р., № 0008621520/1 від 14.06.2010 р., № 0008681520/1 від 14.06.2010 р., № 0008631520/1 від 14.06.2010 р., № 0008711520/1 від 14.06.2010 р., № 0008591520/1 від 14.06.2010 р., № 0008701520/1 від 14.06.2010 р., № 0008581520/1 від 14.06.2010

3.Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДВС-Україна" за рахунок Державного бюджету України

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

повний текст складання постанови 12 листопада 2010 року