Рішення № 12461089, 18.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

18.11.2010Справа №2-32/4761-2010

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом - Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" (Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, буд. 29, кв. 28; м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, ідентифікаційний код 37029549).

До відповідача - Приватного підприємства "Даріус"( АР Крим, Сімферопольський район, с. Піонерське, вул. Нижня, буд. 8, ідентифікаційний код 36305407).

Про стягнення 2 622,91 грн.

За участю представників:

Від позивача – Смоляр М.П. – представник, дов. б/н від 11.10.2010р.

Від відповідача – не з’явився.

Представнику позивача роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" звернулось до Господарського суду АРК з позовом до відповідача – Приватного підприємства "Даріус" про стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі – 2362,76 грн., 3 % річних у розмірі 36,92 грн., пені у сумі 223,24 грн., всього 2622,91 грн.

Ухвалою Господарського суду АРК від 01.10.2010 р. позов було прийнято до розгляду та порушено провадження по справі №5002-7/4761-2010.

Розпорядженням Голови Господарського суду АРК Луцяк М.І. від 05.10.2010 р. залучено до розгляду справи №5002-7/4761-2010 замість судді ГС АРК Дворного І.І. суддю ГС АРК Барсукову А.М. Справа передана судді Барсуковій А.М., справі привласнено номер №5002-32/4761-2010.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 12.10.2010р. справа прийнята до провадження суддею ГС АР Крим Барсуковою А.М., розгляд справи призначений на 25.10.2010р.

Позивач заявою в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України уточнив позовні вимоги, та просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 36,92 грн., суму пені у розмірі 223,24 грн., інфляційні витрати в розмірі 23,34 грн., всього 283,50 грн. Крім того, просить суд прийняти відмову від стягнення основної суми боргу.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду АР Крим від 04.11.2010р., від 10.11.2010р., розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором поставки № 190-СИМ від 11.02.2010р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 2339,42 грн., право вимоги за яким виникло у позивача на підставі Договору укладеного між первісним кредитором – ТОВ «Торговий дім «Арда» та ТОВ "Арда-Трейдинг" про уступку вимоги від 02.09.2010р., що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.

Відповідач жодного разу явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду даної справи рекомендованою поштою.

Відповідно до пункту 3.6 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997р. № 02-5/289 ( зі змінами та доповненнями) особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Отже, відповідач вважається повідомленим про час та місце судового розгляду справи.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

11.02.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» (Постачальник) (первісний кредитор) та Приватним підприємством "Даріус" (Покупець) (відповідач) був укладений Договір поставки №190-СИМ (а.с. 9-11).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття, або прийняття його товаро-розпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов’язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з пунктом 2.1 Договору Постачальник зобов’язується передати у власність Покупця, а Покупець приймати та оплачувати на умовах і у порядку, визначеному цим Договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у накладних, які є невід’ємною частиною цього договору.

Пунктом 2.3 Договору встановлено, що право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту фактичної передачі товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін накладної.

Відповідно до п. 4.1 зазначеного договору ціни на товар вказуються у накладних на товар, які є невід’ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 4.2 Покупець зобов’язаний оплачувати кожну партію переданого Постачальником товару не пізніше 21 дня з дати її поставки.

Строк дії Договору закріплений пунктом 8.1 Договору та становить з моменту його підписання Сторонами та діє до 28.02.2011р.

Сторонами не представлено суду доказів розірвання договору, визнання його недійсним у судовому порядку тощо.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3839,42 грн., що підтверджується доданою до матеріалів справи видатковою накладною ( а.с. 12).

Вказаний товар був отриманий відповідачем, що підтверджується підписами Покупця у накладних та печатками у зазначених накладних.

У підтвердження обов’язків за Договором відповідачем отриманий товар був частково оплачений в розмірі 1500,00 грн.

Неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 2339,42 грн., що і стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.

02 вересня 2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Арда» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" (новий кредитор) було укладено договір про уступку вимоги.

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору первісний кредитор передає новому кредитору, а новий кредитор набуває право вимоги, належне первісному кредитору на підставі Договору поставки № 190-СИМ від 11.02.2010р. укладеного між первісним кредитором та Приватним підприємством «Даріус» (Боржник).

Згідно до пункту 2 зазначеного договору новий кредитор набуває право вимагати від Боржника належного виконання його зобов’язань за договором поставки № 190-СИМ від 11.02.2010р.

Підпунктом 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України встановлено, що Кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, сума заборгованості в розмірі 2339, 42 грн. належним чином підтверджена матеріалами справи.

Позивач заявою в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України уточнив позовні вимоги, та просить стягнути з відповідача 3 % річних у сумі 36,92 грн., суму пені у розмірі 223,24 грн., інфляційні витрати в розмірі 23,34 грн., всього 283,50 грн. Крім того, просить суд прийняти відмову від стягнення основної суми боргу.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено право позивача до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Частиною 6 статті 22 Господарського процесуального кодексу України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

Судом з матеріалів справи встановлено, що вказана заборгованість була погашена відповідачем 28.09.2010, що підтверджується платіжним дорученням № ПН181313 (а.с. 33), тобто після звернення позивача із позовом до суду про стягнення вказаної заборгованості в примусовому порядку. (24.09.2010р. згідно штампу поштового відділення на конверті).

Отже, суд не вбачає обґрунтованих правових підстав для задоволення заяви позивача в частині відмови від стягнення основної суми боргу, оскільки в такому випадку в цій частині позову провадження по справі буде припинено на підставі п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, що має наслідком перерозподіл господарських витрат, що в свою чергу порушує права позивача на відшкодування витрат за рахунок відповідача.

Пунктом 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, провадження у дійсній справі підлягає припиненню в частині стягнення 2339,42 грн. у зв’язку з відсутністю предмету спору, оскільки відповідачем вказана сума заборгованості погашена після подачі позивачем позову до господарського суду АР Крим.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 23,34 грн., 3% річних у розмірі 36,92 грн.

Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Таким чином сума інфляційних втрат в розмірі 23,34 грн., підтверджується матеріалами справи, а тому підлягає стягненню з відповідача.

Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, матеріалами справи підтверджується сума 3% річних у розмірі 36,92 грн., та визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача.

Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача неустойку у розмірі 223,24 грн.

Стягнення неустойки передбачено пунктом 6.6 Договору.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Отже, сума пені, яка підтверджується матеріалами справи, а отже підлягає стягненню з відповідача, становить 223,24 грн.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, пунктом 1-1 статті 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного підприємства "Даріус" ( АР Крим, Сімферопольський район, с. Піонерське, вул. Нижня, буд. 8, ідентифікаційний код 36305407) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арда-Трейдинг" (Дніпропетровська область, м. Синельникове, вул. Миру, буд. 29, кв. 28; м. Дніпропетровськ, вул. Собінова, 1, ідентифікаційний код 37029549) 223,24 грн. пені, 23,34 грн. інфляційних втрат, 3% річних у сумі 36,92 грн., 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині провадження у справі припинити.

4.          Наказ видати в порядку статей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

За згодою представника у судовому засіданні 18.11.2010р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 18.11.2010р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Барсукова А.М.