Рішення № 12461087, 18.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 101

РІШЕННЯ

Іменем України

18.11.2010Справа №2-7/172-2010 За позовом Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» (96533, с. Кримське, Сакський район, вул.. Леніна, 1, ідентифікаційний код 00852571)

До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» (95000, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 35, ідентифікаційний код 00450693)

Про стягнення 319373,64 грн.

Суддя І. І. Дворний

                                        представники:

Від позивача - Ємченко Л.О. – представ., дов. № 74 від 15.02.2010р.

Від відповідача – не з’явився.

Суть справи: Відкрите акціонерне товариство «Племзавод «Кримський» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» 319373,64 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на підставі укладеного між сторонами договору №11 від 01.01.2009 р. відповідачеві було поставлене молоко коров’яче незбиране, вартість якого своєчасно та в повному обсязі сплачена не була, через що заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» перед Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» складає 295820,54 грн. та до часу подачі позову до суду в добровільному порядку погашена не була, що стало підставою для висування вимоги про примусове стягнення заборгованості. Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання в сумі 23553,10 грн.

16.02.2010 р. представником Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» була подана заява про уточнення позовних вимог, в якій позивачем зазначено про часткове погашення відповідачем заборгованості, а також повідомлено про збільшення розміру пені, у зв’язку з чим просить стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» заборгованість за поставлене молоко в сумі 280820,54 грн., пеню в сумі 309716,36 грн., всього – 590536,90 грн. Вказана заява була прийнята судом до розгляду.

Ухвалою ГС АР Крим від 16.02.2010 р. провадження у справі було зупинено у зв’язку з призначенням судової економічної експертизи, на вирішення якої були поставлені наступні питання:

- В якій сумі документально підтверджується заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» перед Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» за поставлене в період з 01.01.2009 р. до 31.08.2009 р. за договором №11 від 01.01.2009 р. (з урахуванням додаткових угод) коров’яче молоко незбиране? Розмір заборгованості, у разі його наявності, визначити станом на 16.12.2009 р. та станом на 16.02.2010 р.

- Визначити, у разі наявності, розмір пені, яку повинно сплатити Відкрите акціонерне товариство «Криммолоко» Відкритому акціонерному товариству «Племзавод «Кримський»ь у зв’язку з простроченням оплати вартості поставленого в період з 01.01.2009 р. до 31.08.2009 р. товару за договором №11 від 01.01.2009 р. (з урахуванням додаткових угод).

Після надходження до суду висновку експерта ухвалою ГС АР Крим від 14.07.2010 р. провадження у справі було поновлено.

18.11.2010 до ГС АР Крим від Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно якої позивач просить суд стягнути з ВАТ «Криммолоко» 280820,43 грн. заборгованості, 75244,31 грн. пені, 3% річних у сумі 13109,63 грн. та 39929,86 грн. інфляційних втрат.

Однак, суд звертає, що в первісно поданій позовній заяві були відсутні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, у зв’язку з чим заявою №497 від 18.11.2010 р. позивачем фактично змінений предмет позову.

Частиною 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

За змістом наведеною норми подання заяви про зміну предмета позову можливо лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Початок розгляду справи по суті співпадає з початком розгляду безпосередньо позовних вимог, тобто після відкриття судового засідання, роз’яснення сторонам їхніх прав та обов’язків, з’ясування наявності відводів складу суду, розгляду інших клопотань та заяв (про відкладення розгляду справи, залучення інших осіб та участі у справі, витребування додаткових доказів тощо), а також з’ясування питання наявності у третіх осіб самостійних вимог у відповідній справі та необхідності уточнення позовних вимог.

Заяви (клопотання) про зміну предмета або підстав позову, подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору.

Саме така позиція викладена, до речі, в рішенні зборів суддів Вищого господарського суду України №4 від 04.08.2010 р.

Суд зазначає, що розгляд справи по суті був розпочатий судом у засіданні 16.02.2010 р., в якому були заслухані пояснення представника позивача, за результатом чого було винесено ухвалу про призначення судової експертизи та зупинення провадження у справі.

Таким чином, оскільки розгляд справи №2-7/172-2010 був розпочатий судом по суті, подання позивачем заяви про зміну предмета позову (у вигляді додаткового стягнення 3% річних та інфляційних втрат) є неможливим, що не позбавляє Відкрите акціонерне товариство «Племзавод «Кримський» права на подання окремого позову про стягнення цих сум в рамках самостійної справи.

Крім того, позивачем також викладена вимога про вжиття заходів до забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, належні відповідачеві. Однак, клопотання аналогічного було викладено в позовній заяві, розглянуто судом та залишено без задоволення ухвалою від 16.02.2010 р., у зв’язку з чим суд не вбачає підстав для забезпечення позову.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце слухання справи був проінформований належним чином рекомендованою кореспонденцією.

Оскільки матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

01.01.2009 р. між Відкритим акціонерним товариством «Криммолоко» (Покупець) та Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» (Продавець) був укладений догові №11 на закупівлю молока, пунктом 1.1 якого передбачено, що Продавець зобов’язується передати у власність Покупцю молоко коров’яче незбиране (далі сировина), а Покупець зобов’язується прийняти сировину та оплатити відповідно до умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 Договору оплата поставленої продукції здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 5 банківських днів з моменту поставки сировини, який підтверджується товарно-транспортними накладними.

З матеріалів справи вбачається, що впродовж дії цього договору ціна на сировину неодноразово змінювалася за погодженням сторін, про що були укладені відповідні додаткові угоди (т. І, а. с. 14-18).

Суд зазначає, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в ч. 1 ст.193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

За приписами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, Відкрите акціонерне товариство «Племзавод «Кримський» посилається на те, що відповідачем неналежним чином виконуються умови вищевказаного договору в частині здійснення повної та своєчасної оплати вартості сировини, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 295820,54 грн., яку позивач просить стягнути примусово.

Суд зазначає, що передача Відкритому акціонерному товариству «Криммолоко» молока коров’ячого незбираного підтверджується відповідними наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, але враховуючи їх велику кількість судом була призначена економічна експертиза.

За результатом проведеного дослідження експертом було зазначено, що за період з 01.01.2009 р. до 16.08.2009 р. Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» було передано Відкритому акціонерному товариству «Криммолоко» молоко в кількості 839283 кг на загальну суму 1982606,70 грн.

За цей період позивачем було отримано від Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» оплату за молоко в загальній сумі 1777000,00 грн. (1757000,00 грн. в безготівковій формі та 20000,00 грн. готівкою), однак враховуючи, що в призначеннях платежів була відсутня інформація стосовно того, на сплату якої саме поставки перераховувалися кошти, погашення заборгованості здійснювалося в хронологічному порядку виникнення боргу. З урахуванням цього, 75213,73 грн. зараховано на погашення боргу, який виник до 01.01.2009 р., а кошти в сумі 1701786,27 грн. визначені в якості сплати за сировину, поставлену в період з 01.01.2009 р. до 16.08.2009 р.

Таким чином, заборгованість Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» перед Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» за молоко, поставлене в спірний період, складає 280820,43 грн.

У суду відсутні підстави не довіряти зазначеному висновку експерта, оскільки дослідження було проведено кваліфікованим фахівцем, попередженим про кримінальну відповідальність за надання свідомо помилкового висновку по експертизі.

Відповідно до приписів статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, способом, передбаченим чинним законодавством України для доведення фактів такого роду.

Однак, відповідач не надав суду належних та допустимих доказів оплати отриманого товару (молока коров’ячого незбираного) в повному обсязі, у зв’язку з чим суд погоджується з твердженням позивача щодо порушення Відкритим акціонерним товариством «Криммолоко» умов договору №11 від 01.01.2009 р. та вважає, що порушені права Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» підлягають судовому захисту шляхом примусового стягнення з відповідача заборгованості в сумі 280820,43 грн.

При цьому, суд звертає увагу на те, що частина заборгованості в розмірі 15000,00 грн. була оплачена відповідачем ще до часу звернення до суду – двома платежами – 02.12.2009 р. та 03.12.2009 р., у той час як позов був направлений до суду 16.12.2009 р. (зданий до відділення поштового зв’язку). Даний факт не заперечується сторонами по суті та зазначається самим позивачем в заяві про уточнення вимог №73 від 15.02.2010 р. (т. І, а. с. 128). Отже, вказана сума первісно була заявлена позивачем до відшкодування безпідставно, у зв’язку з чим суд не приймає заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог та зазначає наступне.

Так, статтею 1 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, факт порушення або оспорювання права повинен існувати до часу звернення до суду, який, відповідно, надає право на таке звернення. При цьому, право позивача на зменшення розміру позовних вимог чи взагалі відмову від позову повністю або частково підлягає реалізації виключно у разі наявності такого матеріального права, тобто коли матеріали справи підтверджують обґрунтованість вимог позивача, але згодом потреба в судовому захисті з тієї чи іншої причини відпала. Звідси, необґрунтоване первісне пред’явлення позовних вимог виключає для позивача можливість в подальшому відмовитися від позову або зменшити розмір позовних вимог, позаяк у даному випадку в задоволенні вимог має бути відмовлено саме через безпідставність та необґрунтованість. Наведене правило запобігає можливості для зловживання особами наданим їм правом на судовий захист шляхом безконтрольного пред’явлення до судів чисельної кількості позовів, про необґрунтованість яких позивачі заздалегідь обізнані.

У той же час, відповідно до статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси. Як зазначається в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України» від 25.02.92 р. N 01-6/244 (з наступними змінами та доповненнями), суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову. На підставі частини шостої статті 22 ГПК у разі якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, спір підлягає вирішенню по суті згідно з вимогами чинного законодавства. Аналогічна позиція викладена в п. 3.7 Роз’яснень Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.97 р. N 02-5/289 (з наступними змінами та доповненнями). Тобто, перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов’язком суду, тобто суд зобов’язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що в п. 3 Роз’яснень «Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України» від 23.08.94 р. N 02-5/612 (з наступними змінами та доповненнями) Вищий арбітражний суд України зазначив, що господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 статті 80 ГПК зокрема у таких випадках:

- припинення існування предмета спору (наприклад, здійснене у встановленому порядку скасування оспорюваного акта), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань;

- спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

У випадках відмови позивача від позову (пункт 4 статті 80 ГПК) господарському суду слід керуватись частиною шостою статті 22 ГПК, тобто перевіряти, чи не суперечить ця відмова законодавству та чи не порушує вона інтереси інших осіб (п. 5 Роз’яснень).

Таким чином, приймаючи до уваги те, що вимога про стягнення заборгованості у загальному розмірі 15000,11 грн. (295820,54 грн. (заявлена позивачем до відшкодування сума боргу) – 280820,43 грн. (сума боргу, що підтверджується матеріалами справи) була заявлена позивачем безпідставно, в задоволенні позову в частині стягнення цієї суми має бути відмовлено через необґрунтованість, у зв’язку з чим суд не приймає заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог.

Ч. 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до ст. 549 ЦК України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених ст. 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Ст. 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В пункті 5.2 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення платежів за поставлену сировину Покупець сплачує Продавцю пеню за кожен день прострочення в розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення (але не більше подвійної ставки НБУ, що діяла в період виникнення заборгованості).

Суд зазначає, що статтею 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 231 названого Кодексу законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п. 6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законодавством або договором. Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань регулюються Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”. Статями 1, 3 цього Закону встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Вказаний висновок суду відповідає позиції Вищого господарського суду України, викладеній в п. 49 Інформаційного листа від 07.04.2008 р. N 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України».

За таких обставин, суд погоджується з висновком експерта щодо необхідності здійснення обчислення розміру пені за прострочення виконання відповідачем грошового зобов’язання, виходячи саме з подвійної облікової ставки Нацбанку України.

Крім того, вірним також є посилання експерта на частину 6 статті 232 Господарського кодексу України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений експертом розрахунок пені, суд погоджується з його правомірністю та вважає, що стягненню з відповідача підлягає пеня в сумі 75244,31 грн.

Заява позивача про зменшення заявленої раніше до відшкодування пені до розміру, визначеного експертним висновком в цій справі, не приймається судом з підстав, викладених вище. При цьому, у суду відсутні підстави не приймати раніше подану Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» заяву про збільшення розміру пені до 309716,36 грн., оскільки статтею 22 Господарського процесуального кодексу України не передбачено право суду не приймати заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Таким чином, в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 234472,05 грн. має бути відмовлено через необґрунтованість.

За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог згідно з положеннями статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, суд звертає увагу на те, що при поданні заяви №73 від 15.02.2010 р. про уточнення позовних вимог (про збільшення розміру пені) Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» Відкритим акціонерним товариством «Племзавод «Кримський» не було доплачено державне мито в сумі 150,00 грн., оскільки заявлена до відшкодування пеня була збільшена на 286163,26 грн., у зв’язку з чим мало бути доплачено державне мито в розмірі 2861,63 грн. (1% від суми), а фактично платіжним дорученням №92 від 15.02.2010 р. було сплачено держмито в сумі 2711,63 грн. Таким чином, недоплачене державне мито в розмірі 150,00 грн., підлягає стягненню з позивача в доход державного бюджету на підставі статті 46 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Криммолоко» (95000, м. Сімферополь, вул. Севастопольська, 35, ідентифікаційний код 00450693) на користь Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» (96533, с. Кримське, Сакський район, вул.. Леніна, 1, ідентифікаційний код 00852571) заборгованість в розмірі 280820,43 грн., пеню в сумі 75244,31 грн., 3560,65 грн. державного мита та 138,77 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Відмовити в позові в частині стягнення 15000,11 грн. заборгованості та пені в сумі 234472,05 грн.

4.          Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Племзавод «Кримський» (96533, с. Кримське, Сакський район, вул.. Леніна, 1, ідентифікаційний код 00852571) в доход державного бюджету України (код платежу 22090206, одержувач – держбюджет м. Сімферополя, р/р 31115095700002 у банку одержувача Управління Держказначейства в АР Крим м. Сімферополь, МФО 824026, одержувач: Держбюджет м. Сімферополя, ЗКПО 34740405) державне мито в сумі 150,00 грн.

5.          Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Дворний І.І.