Постанова № 12459304, 22.11.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2010                                                                                           № 52/232

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Зеленіна В.О.

суддів:           Дикунська С.Я.

          Буравльов С.І.

при секретарі:           Волуйко Т.В.

Представники сторін:

позивача: Міненко Ю.А., довіреність № ЦХП-18/30 від 12.01.2010;

відповідача: Никипорець І.Ф., довіреність № 1695-НЮ від 11.06.2010;

розглянувши апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2010

у справі № 52/232 (Чебикіна С.О. .....)

за позовом                               Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

до                                                   Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця"

про                                                   стягнення 49 186,83 грн.

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач" звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" про стягнення 49186,83 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 52/232 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного територіально-галузевого об’єднання “Південно-Західна залізниця” на користь Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укрзалізничпостач” 49186,83 грн. основного боргу, 491,87 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нашнет» звернулось з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 52/232 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Скарга мотивована тим, що господарським судом міста Києва порушено, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2010 прийнято до розгляду справу № 52/232. Розгляд апеляційної скарги призначений на 22.11.2010 об 11:20.

На виконання вимог ухвали суду 22.11.2010 представником позивача в судовому засіданні для долучення для матеріалів справи було надано відзив, в якому просив рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 52/232 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" - без задоволення.

Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судом першої інстанції, що згідно специфікацій № 1,2,3,4,5,6,7,8,9,10,11,12 від 29.12.2007 р. позивач протягом 2008 року поставив нафтопродукти на загальну суму 16052513,83 грн., що підтверджується актами прийому - передачі № ПЗЗ08-1 від 19.01.2008 року, № ПЗЗ08-238 від 10.12.2008р., № ПЗЗ08-194 від 06.10.2008 року, квитанціями про приймання вантажу № 32554758 та № 3255217.

Відповідно до зазначених вище специфікацій, актів прийому – передачі, квитанцій про приймання вантажу загальна вартість поставлених нафтопродуктів складає 16052513,83 грн.

Але відповідач частково сплатив за поставлені нафтопродукти в розмірі 16003327,00 грн.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить 49186,83 грн.

Отже, сторонами підтверджується, що позивач виконав взяті на себе зобов’язання по поставці нафтопродуктів, а відповідач частково сплатив за поставлений товар посилаючись на те, що позивач в не повному обсязі поставив товар.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що ним було виставлено претензії позивачу щодо нестачі поставленої продукції, але судом першої інстанції це не було взято до уваги.

Проте, дане твердження відповідача не відповідає дійсності та спростовується наступним.

Як вбачається з матеріалів справи зазначені вище претензії були відхилені позивачем у встановленому законом порядку та з обґрунтованих підстав.

Також, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги те, що поставка нафтопродуктів здійснювалась без укладання договору.

Проте, представник відповідача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не зміг пояснити чому Договір від 29.12.2007 № ЦХП-40208 не був підписаний Державним територіально-галузевим об"єднання "Південно-Західна залізниця". Хоча в матеріалах справи міститься проект договору який направлявся відповідачу, та листи позивача з проханням підписати Договір від 29.12.2007 № ЦХП-40208.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, зазначені вище дії позивача та відповідача є згодою на прийняття умов Договору від 29.12.2007 № ЦХП-40208 та фактичне його виконання.

Окрім того, зазначені вище специфікації були підписані відповідачем, що свідчить про прийняття та схвалення проекту Договору від 29.12.2007 № ЦХП-40208.

До того ж, умовами Договору від 29.12.2007 № ЦХП-40208 та підписаними специфікаціями, передбачено, що поставка продукції здійснюється на умовах FCA правил Інкотермс в редакції 2000 року.

Умовами FCA правил Інкотермс в редакції 2000 року передбачено, що датою поставки продукції вважається дата передачі товару у розпорядження перевізника, тобто дата відправлення цього товару, що підтверджується квитанціями про приймання вантажу.

Також, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві (ч 2 ст. 664 Цивільного кодексу України).

Таким чином, відповідачем не надано ні суду першої інстанції ні суду апеляційної інстанції доказів які б вказували на те, що недостача поставленого товару відбулась саме з вини позивача.

Оскільки між сторонами по справі склались господарські правовідносини, то згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Таким чином, наведене вище та докази, які містяться в матеріалах справи, спростовують доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 ГПК України сторони мають право, зокрема, подавати докази та брати участь в їх дослідженні.

Водночас ч. 1 ст. 33 ГПК України передбачено обов’язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

До того ж згідно з ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2010 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду міста Києва від 29.09.2010 у справі № 52/232 залишити без змін, а апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об"єднання "Південно-Західна залізниця" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 52/232 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      Зеленін В.О.

Судді                                                                                          Дикунська С.Я.

                                                                                          Буравльов С.І.

26.11.10 (відправлено)