Рішення № 12459053, 22.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

22 листопада 2010 року справа № 5020-4/224 За позовом           Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта”

(99016, м. Севастополь, вул. Приморська, будинок 2 Г),

до                     Державного підприємства “Севастопольський морський

торговельний порт” (99011, м. Севастополь, площа Нахімова, 5),

про стягнення 6864,92 грн.,

Суддя Погребняк О.С.

Представники:

Позивач (Закрите акціонерне товариство "Стівідорна компанія "Авліта") - Гусев В.О., представник, довіреність №21 від 28.07.2010;

Відповідач (Державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт") - Жих Т.Ю. - представник, довіреність №ДВ-42 від 11.10.2010.

Суть спору:

Закрите акціонерне товариство “Стівідорна компанія “Авліта” звернулося до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” про стягнення 6864,92 грн., з яких –1498,17 грн. –сума пені; 3971,39 грн. –сума інфляційних витрат, 1395,46 грн. –3% річних.

          Позовні вимоги обґрунтовані порушенням з боку відповідача умов договору про надання послуг промислового характеру, в результаті чого, у останнього утворилася заборгованість перед позивачем, сума якої була стягнута з відповідача на користь позивача рішенням Господарського суду міста Севастополя від 18.10.2010 у справі №5020-4/192. Враховуючи неналежне виконання умов договору, позивач просить окремо стягнути з відповідача суму інфляційних витрат та 3 % річних від суми основного боргу за період з 27.07.2009 по 10.11.2010, а також пеню за період з 10.11.2009 по 23.01.2010.

Ухвалою від 09.11.2010 позовна заява прийнята до розгляду суддею Погребняком О.С., порушено провадження у справі №5020-4/224, розгляд справи призначений на 22.11.2010.

          У судовому засіданні 22.11.2010 представник позивача виклав зміст позовних вимог, на задоволенні позову наполягав з підстав, викладених в ньому.

          Представник відповідача виклав заперечення проти позову, просив у задоволені позовних вимог відмовити в повному обсязі.          

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.01.2003 між Закритим акціонерним товариством “Стівідорна компанія “Авліта” (виконавець) та Державним підприємством “Севастопольський морський торговельний порт” (замовник) був укладений Договір №05-03 (оф) (301/4), за умовами пункту 1.1 якого виконавець зобов’язався надати послуги промислового характеру силами та засобами його Портофлоту, згідно із замовленнями Замовника, які були прийняти до виконання (надалі –Договір).

В порушення умов договору, Замовник припустив виникнення у нього заборгованості перед Виконавцем щодо оплати отриманих від виконавця послуг.

Рішенням Господарського суду міста Севастополя від 18.10.2010 у справі №5020-4/192 було стягнуто з Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” на користь Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта” суму основного боргу в розмірі 35553,17 грн.

У порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України був виданий наказ на примусове виконання означеного рішення суду.

Згідно з частиною 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи викладене, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем є встановленим та не потребує додаткового доказування.

          Судом встановлено, що предметом позовних вимог у даний справі є стягнення пені за період з 10.11.2009 по 23.01.2010, інфляційних збитків та 3% річних, нарахованих за період виникнення заборгованості до 10.11.2010.

          Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом встановлено, що заборгованість у розмірі 35553,17 грн. за договором №05-03 (оф) (301/4) від 01.01.2003 замовником своєчасно погашена не була.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 4.2 Договору №05-03 (оф) (301/4) від 01.01.2003, у випадку затримки оплати рахунку більш встановленого строку, замовник сплачує пеню виконавцю в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення, крім того замовник окрім пені, здійснює оплату рахунків із збільшенням їх на індекс інфляції, встановлений за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Згідно з частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" від 22.11.1996 №543/96-ВР (з наступними змінами і доповненнями), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивачем нарахована пеня в розмірі 1498,17 грн. за період з 10.11.2009 по 23.01.2010 (арк.с. 16).

Суд перевірив розрахунок пені, наданий позивачем, в тому числі щодо розміру облікової ставки НБУ, що брався до уваги при розрахунку, а також розміру заборгованості і періоду прострочення.

За результатами перевірки суд дійшов висновку про те, що здійснений позивачем розрахунок пені відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 1498,17 грн. підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача збитки від інфляції у сумі 3971,29 грн. та 3% річних у загальній сумі 1395,46 грн. за період з 27.07.2009 по 10.11.2010.

Згідно з частиною 2 статті 625 боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні збитки є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, а нарахування 3 % річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 ЦК України передбачена сплата боржником суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, тобто, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу.

Таким чином, враховуючи, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, а також за період примусового виконання відповідного судового рішення (враховуючи те, що кінцевою датою розрахунку суми інфляційних витрат та 3% річних є 10.11.2010 –тобто після набрання рішенням Господарського суду міста Севастополя від 18.10.2010 у справі №5020-4/192 законної сили), тому поданий в даній справі позов не підлягає задоволенню через його безпідставність.

Після винесення судом рішення, яке вступило в законну силу, у спорі, предметом якого є стягнення заборгованості за договором, припиняються цивільно-правові відносини між сторонами і виникають нові взаємостосунки, засновані на державному примусі, які регулюються виключно нормами господарського процесуального і виконавчо-процесуального законодавства.

Така ж правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2010 у справі №13/238.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, площа Нахімова, 5, ідентифікаційний код 01125548) на користь Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта” (99016, м. Севастополь, вул. Приморська, будинок 2 Г, ідентифікаційний код 30628382) суму пені в розмірі 1498,17 грн. (одна тисяча чотириста дев’яносто вісім грн., 17 коп.).

3. Стягнути з Державного підприємства “Севастопольський морський торговельний порт” (99011, м. Севастополь, площа Нахімова, 5, ідентифікаційний код 01125548) на користь Закритого акціонерного товариства “Стівідорна компанія “Авліта” (99016, м. Севастополь, вул. Приморська, будинок 2 Г, ідентифікаційний код 30628382) витрати на оплату державного мита у розмірі 22,26 грн. (двадцять дві грн. 26 коп.), витрати на інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 51,50 грн. (п’ятдесят одна грн. 50 коп.).

4. В іншій частині позову відмовити.

Накази видати після набрання рішенням законної сили

Суддя О.С. Погребняк

Рішення оформлено і підписано, в порядку

статті 84 Господарського процесуального

кодексу України 25.11.2010