Рішення № 12459052, 16.11.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

16 листопада 2010 року справа № 5020-3/156 За позовом          Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради,

ідентифікаційний код 25750044

(99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до                    Свято-Микільської общини Української Православної Церкви, ідентифікаційний код 22288007

(99016, м. Севастополь, вул. Богданова, 43)

про зобов’язання повернути майно,

Суддя Головко В.О.,

Представники учасників судового процесу:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) –Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність б/н від 11.01.2010;

відповідач (Свято-Микільська община Української Православної Церкви) –явку уповноваженого представника не забезпечив.

Обставини справи:

Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –позивач) звернувся до господарського суду м. Севастополя із позовом до Свято-Микільської общини Української Православної Церкви (далі –відповідач) про зобов’язання повернути майно, посилаючись на закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна №67-06 від 02.09.2009.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 11.10.2010 порушено провадження у справі №5020-3/156, розгляд справи призначений на 26.10.2010.

Ухвалою від 26.10.2010 суд відклав розгляд справи на 16.11.2010 у зв’язку з неявкою відповідача та невиконанням ним вимог суду.

Проте, в судове засідання 16.11.2010 відповідач явку уповноваженого представника також не забезпечив, хоча про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином (в тому числі за адресою, яка зазначена у Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців /арк. с. 21-22/) та своєчасно, про що свідчить штамп канцелярії на зворотному боці останнього аркуша ухвали суду /арк. с. 35/.

Зважаючи на те, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового зв’язку з позначкою „за закінченням терміну зберігання” /арк. с. 36-39, 40-43, 44-47/, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов’язку щодо повідомлення учасника судового процесу (відповідача) про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Такого висновку суд дійшов, зважаючи на наступне.

Відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців регулюються Законом України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”.

З метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців створюється Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (статті 16 і 17 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців”).

Як вбачається з матеріалів справи, а саме довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходженням відповідача є: 99016, м. Севастополь, вул. Богданова, 43 /арк. с. 21-22/.

На дану адресу судом рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення надсилалися відповідні процесуальні акти (ухвали). Проте, всі вони поверталися з позначкою „за закінченням терміну зберігання”.

Такі дії безперечно свідчать про виконання судом обов’язку щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін –це право, а не обов’язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез’явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до частини першої статті 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні, а тому суд вирішив розглянути справу у відсутність представника відповідача за наявними в справі матеріалами (в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Представник позивача у судовому засіданні наполягала на задоволенні позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у позові.

Відповідач відзив на позовну заяву та документи, що підтверджують заперечення проти позову, не надав.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд –

ВСТАНОВИВ:

02.09.2009 між Фондом комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець) та Свято-Микільською общиною Української Православної Церкви (Орендар) укладений договір №67-06 (далі –Договір) оренди нерухомого майна, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно –вбудовані нежилі приміщення з №ІІІ-2 по №ІІІ-8, загальною площею 61,50 м2 у підвалі житлового будинку літ. „А”, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 19, та знаходяться на балансі РЕП-17 (Об’єкт оренди), для використання зазначених приміщень під церковний магазин та офіс /арк. с. 10-13/.

Договір посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Бойком, зареєстрований в реєстрі нотаріальних дій за №2581 та Державному реєстрі правочинів за №3598955.

Відповідно до пункту 2.2 Договору, об’єкт оренди залишається на балансі РЕП-17 з вказівкою, що це майно передано в оренду і зараховано на позабалансовий рахунок Орендаря із зазначенням, що майно є орендованим, та оплачується Орендарем у сумі 4652,65 грн. з урахуванням індексу інфляції за серпень 2009 року на поточний рахунок Орендодавця щомісячно.

Вступ Орендаря в користування майном настає одночасно з підписанням акта приймання-передачі Об’єкта оренди (Додаток 2) (пункт 2.3 Договору).

За умовами пункту 2.5 Договору, повернення Орендарем орендованого майна здійснюється протягом одного тижня після закінчення Договору. Майно повинно бути повернено в стані, в якому воно було отримано, з урахуванням нормального зносу. Приймання-передача об’єкта оренди після припинення дії договору оренди здійснюється комісією, що складається з представників Орендодавця та Орендаря. Вартість майна, що повертається Орендарем Орендодавцю визначається на підставі акта оцінки, складеного за даними інвентаризації майна на момент припинення договору оренди, звіреного з актом приймання-передачі, який підписується представниками сторін. У випадку погіршення Орендарем стану орендованого майна, Орендар зобов’язаний відшкодувати вартість робіт, необхідних для проведення відновлювальних робіт. Об’єкт оренди вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі об’єкта оренди.

Договір діє з моменту його підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації, строком до 18.03.2010 (пункт 7.1 Договору).

Дія Договору оренди припиняється внаслідок:

-          закінчення строку оренди, передбаченого договором;

-          рішення господарського суду;

-          загибелі об’єкта оренди;

-          банкрутства Орендаря;

-          ліквідації Орендаря;

-          приватизації об’єкта оренди Орендарем (пункт 7.5 Договору).

Відповідно до пункту 8.3 Договору, він є новою редакцією Договору оренди нерухомого майна №67-06 від 10.04.2006.

На підставі Акта приймання-передачі майна від 02.09.2009 (Додаток 2 до Договору) Орендодавець передав, а Орендар –Свято-Микільська община Української Православної Церкви –прийняв зазначене вище майно /арк. с. 14/.

Наведене свідчить, по-перше, про те, що Договір в контексті частин другої та третьої статті 640 Цивільного кодексу України набрав чинності; по-друге, про виконання позивачем як Орендодавцем за договором свого обов’язку, передбаченого пунктом 4.1 Договору.

Спір виник у зв’язку з тим, що Орендар за закінченням строку дії Договору оренди у встановлений Договором строк та у визначеному Договором і законом порядку не повернув Об’єкт оренди Орендодавцеві.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, виходячи з наступного.

Статтями 13, 41 Конституції України унормовано, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” від 21.05.1997 №280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями) до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п’ятої статті 60 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об’єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Відповідно до пунктів 2, 9 Положення про Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради, затвердженого рішенням Севастопольської міської Ради від 12.11.2002 №339 (в редакції рішення Севастопольської міської Ради від 12.06.2007 №2070), Фонд комунального майна є виконавчим органом Севастопольської міської Ради по управлінню майном комунальної власності територіальної громади міста Севастополя, одним із завдань якого є управління у визначених Радою межах майном комунальної власності /арк. с. 28-30/.

Правові засади організаційних відносин, пов’язаних з передачею в оренду майна, яке перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання даного майна, визначені Законом України „Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями), який є спеціальним законом щодо цих відносин.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає зобов’язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод), а також безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтею 759 Цивільного кодексу України унормовано, що одна особа (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна №67-06 від 02.09.2009 /арк. с. 10-13/.

Відповідно до пункту 2 статті 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” та пункту 7.5 Договору –договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який він був укладений.

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору припинився 18.03.2010 (пункт 7.1 Договору).

Після закінчення строку дії Договору, а саме 30.03.2010, Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради надіслав на адресу Свято-Микільської общини Української Православної Церкви лист №1001, в якому повідомив останнього про припинення договірних відносин та запропонував Орендареві повернути орендоване майно, у зв’язку із закінченням строку дії договору оренди №67-06 від 02.09.2010, у встановлений Договором термін і у визначеному порядку /арк. с. 8-9/.

Проте, будь-якої відповіді не отримав.

Пункт 1 статті 27 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” покладає на Орендаря обов’язок повернути Орендодавцеві об’єкт оренди на умовах, визначених в Договорі оренди.

Із наведеною нормою узгоджується частина перша статті 785 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, в разі припинення договору найму наймач зобов’язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Як зазначено вище, Договором (пункт 2.5) встановлений строк виконання Орендарем обов’язку щодо повернення майна за закінченням строку дії Договору –протягом тижня.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Отже, відповідач повинен був повернути орендоване майно позивачеві не пізніше 25.03.2010.

Оскільки ані пункт 2.5 Договору, ані відповідна вимога Орендодавця не були виконані Орендарем, орендоване майно підлягає поверненню у судовому порядку.

За викладених обставин позовні вимоги Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд покладає на відповідача судові витрати: державне мито в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити у повному обсязі.

2.          Зобов’язати Свято-Микільську общину Української Православної Церкви (99016, м. Севастополь, вул. Богданова, 43, ідентифікаційний код 22288007, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) звільнити (повернути) нерухоме майно –вбудовані нежилі приміщення з №ІІІ-2 по №ІІІ-8, загальною площею 61,50 м2 у підвалі житлового будинку літ. „А”, які розташовані за адресою: м. Севастополь, вул. Велика Морська, 19, та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509).

3.          Стягнути зі Свято-Микільської общини Української Православної Церкви (99016, м. Севастополь, вул. Богданова, 43, ідентифікаційний код 22288007, відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509) державне мито в сумі 85,00 грн. (вісімдесят п’ять грн. 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (двісті тридцять шість грн. 00 коп.).

          Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя В.О. Головко

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

22.11.2010.

Розсилка (рекомендованим):

1.          Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради

          (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

2.          Свято-Микільська община Української Православної Церкви

          (99016, м. Севастополь, вул. Богданова, 43)