Рішення № 12458577, 18.11.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.11.10 Справа № 22/92/10

Суддя Ярешко О.В.

за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8) в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57-В)

до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75) в особі Південно-східної головної регіональної дирекції Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

ОСОБА_2 (АДРЕСА_2)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

ОСОБА_3 (69035, АДРЕСА_1)

про стягнення 4 434,78 грн.

Суддя Ярешко О.В.

За участю представників:

Від позивача: Тищенко Н.А., довіреність № 1339-09/1 від 02.09.2009р.

Від відповідача: Гуменник С.В., довіреність № 08-03-28/58-10 від 19.02.2010р.

Від третьої особи на стороні позивача: не зявився

Від третьої особи на стороні відповідача: не зявився

СУТНІСТЬ СПОРУ:

06.09.2010р. до господарського суду Запорізької області звернулось Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АХА Страхування”, м. Київ в особі Запорізької філії ПАТ “Страхова компанія “АХА Страхування”, м. Запоріжжя з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Київ в особі Південно-східної головної регіональної дирекції ВАТ “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта”, м. Запоріжжя про стягнення 3710,50 грн. страхового відшкодування, 463,91 грн. пені, 69,23 грн. 3% річних та 191,14 грн. втрат від інфляції, всього 4 434,78 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.09.2010р. порушено провадження у справі № 22/92/10, судове засідання призначено на 23.09.2010р., у сторін витребувані документи і матеріали, необхідні для розгляду справи.

Ухвалою суду від 23.09.2010р., з метою витребування доказів в порядку ст. 77 ГПК України та у звязку з неявкою відповідача, розгляд справи відкладено на 13.10.2010 р.

В судовому засіданні 13.10.2010р. на підставі ст. 77 ГПК України, оголошено перерву до 01.11.2010р.

Ухвалою від 01.11.2010р. за заявою сторін на підставі ст. 69 ГПК України продовжено строк розгляду спору на 15 днів до 21.11.2010р. та відкладено розгляд справи на 18.11.2010р.

Позивач підтримує позовні вимоги, обґрунтовує їх ст. ст. 528, 993, 1188, 1194 Цивільного кодексу України, ст. ст. 6, 22, 29, 35, 36, 37 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та ст. 27 Закону України “Про страхування” та просить позов задовольнити на підставах, зазначених у позовній заяві, в обґрунтування вимог зазначив, що 28.08.2009р. у м. Запоріжжя, по вул. Правди сталася дорожньо-транспортна пригода (ДТП) за участю автомобіля DAEWOO Matiz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та автомобіля PEUGEOT 206 A, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_3. Майнові інтереси ОСОБА_2 повязані із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом DAEWOO Matiz були застраховані на умовах договору добровільного страхування наземного транспорту № 3109-а/09ЗП, який 03.08.2009р. був укладений між ОСОБА_2 та ЗФ ЗАТ «СК «АХА Страхування»(до зміни найменування позивача на ПАТ «СК «АХА Страхування»). В результаті ДТП автомобіль DAEWOO Matiz було пошкоджено. Перелік та характер пошкоджень транспортного засобу підтверджується: довідкою про ДТП від 28.08.2009р., актом огляду транспортного засобу від 02.09.2009р. Вина ОСОБА_3 у ДТП встановлена постановою Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 28.09.2009р., відповідно до якої ОСОБА_3 було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та піддано адміністративному стягненню. Фактичні витрати на відновлювальний ремонт склали 4220,50 грн. Згідно страхового акту № 3937-а/09зп від 14.09.2009р. було прийняте рішення про визнання події страховим випадком та виплату страхового відшкодування у розмірі 4220,50 грн. Виплату страхового відшкодування було здійснено шляхом перерахування частини грошових коштів на станцію технічного обслуговування на якій здійснювався відновлювальний ремонт та частини грошових коштів готівкою ОСОБА_2 Факт виплати страхового відшкодування підтверджується платіжним дорученням № 4307 від 14.09.2009р. та видатковим касовим ордером № 1645 від 16.09.2009р. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 за шкоду, завдану життю, здоровю та майну третіх осіб при експлуатації автомобіля PEUGEOT 206 A, застрахована у ВАТ «НАСК «Оранта»згідно з полісом № ВВ/8568114, враховуючи, що постраждалій особі виплачено страхове відшкодування, а також враховуючи суму франшизи в розмірі 510 грн., позивач просить суд стягнути з відповідача 3710,50 грн. страхового відшкодування, 463,91 грн. пені, 69,23 грн. 3% річних та 191,14 грн. втрат від інфляції, всього 4434,78 грн.

Представник відповідача проти позову заперечив, та надав відзив на позовну заяву в якому зазначив, що заперечує виходячи з наступного. Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(наді Закону), при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю та майну третьої особи. Вважає, що розрахунок страхового відшкодування, яке має бути сплачено відповідачем на користь позивача, повинен бути зроблений на підставі експертної оцінки вартості відновлюваного ремонту майна третьої особи-1. Згідно із ст. 35 цього Закону для отримання страхового відшкодування особа, яка має право на відшкодування, подає відповідну заяву, в якій, зокрема, повинна обґрунтувати свою вимогу та надати докази, що підтверджують відповідно до законодавства. Відповідач наголошує, що розмір шкоди повинен бути розрахований відповідно до чинного законодавства, тобто до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України (в редакції від 24.08.09р.) (далі-Методика). Вартість відновлюваного ремонту пошкодженого транспортного засобу має право визначити особа, яка має відповідну кваліфікацію експерта. Оскільки, як стверджує відповідач, позивачем необґрунтована сума страхового відшкодування, зробити розрахунок пені за несвоєчасну страхову виплату також неможливо.

Щодо втрат від інфляції та 3% річних відповідач заперечує з наступних підстав. На підставі ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування»до позивача перейшло право вимоги, яке третя особа-1 мала до відповідача, як страховика цивільної відповідальності третьої особи-2, як власника джерела підвищеної відповідальності. У зв'язку з чим у відповідача перед третьою особою-1 відсутнє грошове зобов'язання, яке згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України є підставою для нарахування 3% річних та інфляційних витрат. Крім того, як вбачається з матеріалів справи, даний господарський спір виник з правовідносин відшкодування шкоди в порядку регресу, а не з договірних зобов'язань. Згідно з ч. 3 ст. 198 Господарського кодексу України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором. Відповідно до ст. 27 Закону України «Про страхування»та ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Приписами ч. 1 ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Згідно з п.1 ч. 3 ст. 22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом є передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Таким чином, до позивача виключно у межах фактичних витрат (розмір яких у даному спорі необґрунтований) перейшло право зворотної вимоги до особи (відповідача), відповідальної за заподіяний збиток, тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування інфляційних витрат та 3% річних, оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі (з нарахуванням інфляційних витрат та 3% річних). Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом. Тобто, індекс інфляції та 3% річних нараховуються лише за невиконання грошових зобовязань, але відповідач не брав на себе ніяких грошових зобовязань перед позивачем. Таким чином, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач надав пояснення на відзив відповідача, в якому зазначив, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування»страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Дана норма для відповідача щодо визначення розміру страхового відшкодування позивачу застосовується в силу ч.1. ст. 2 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»№ 1961-IV від 01.07.2004 року (далі - Закон № 1961), ст. 8 Цивільного кодексу України. При визначенні прямого збитку потерпілого та розміру страхового відшкодування слід виходити з наведеного вище та з положень ст. 22 Цивільного кодексу України, відповідно до якої під збитками розумілись витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Згідно з частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Позивач заявив вимоги відповідачу про відшкодування реальних збитків (поточної вартості ремонту) свого страхувальника в межах витрат на відновлювальний ремонт в сумі (4220,50 грн. за рахунками СТО) за вирахуванням франшизи (510,00 грн.) в сумі 3710,50 грн. В свою чергу, заперечення відповідача стосовно того, що розмір збитків, які виникли при пошкодженні автомобіля внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, може встановлювати лише експерт згідно із Законом України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", не можуть бути прийняті до уваги з наступних підстав. Згідно положень ст. 25 Закону України "Про страхування" здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком. Аварійні комісари -особи, які займаються визначенням причин настання страхового випадку та розміру збитків, кваліфікаційні вимоги до яких встановлюються актами чинного законодавства України. Страховик та страхувальник мають право залучити за свій рахунок аварійного комісара до розслідування обставин страхового випадку. Страховик не може відмовити страхувальнику проведенні розслідування і повинен ознайомити аварійного комісара з усіма обставинами страхового випадку, надати всі необхідні матеріальні докази та документи. Відповідно до п. п. 34.1, 34.2 ст. 34 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик терміново, але не пізніше трьох робочих днів (враховуючи день отримання письмового повідомлення про страховий випадок), зобов'язаний направити аварійного комісара або експерта на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків. Якщо у визначений строк аварійний комісар або експерт не з'явився, потерпілий має право самостійно обрати аварійного комісара або експерта для визначення розміру шкоди. У такому випадку страховик зобов'язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи. В силу п.1.8. ч.1 ст. 1 Закону № 1961 страхова оцінка розміру шкоди - визначення розміру шкоди з метою виплати страхового відшкодування, а відповідно до ст. 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом. При цьому, слід зазначити, що Закон України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" не передбачає обов'язкового проведення експертизи для визначення збитків внаслідок пошкодження майна при дорожньо-транспортних пригодах. Таким чином, спеціальне законодавство, яке регулює спірні правовідносини, передбачає, що для визначення розміру збитків при страховому випадку можуть бути залучені аварійні комісари або експерти, а також і відповідач міг самостійно страхову оцінку розміру шкоди. Проте відповідач жодних дій для встановлення дійсного розміру шкоди не здійснив. Крім того, огляд транспортного засобу страхувальника позивача проводив фахівець-автотоварознавець, що має кваліфікацію судового експерта, а тому відповідач не був позбавлений можливості звернутись до цього експерта та оцінити, як він вважає, шкоду. Право на вчинення дій по встановленню дійсного розміру шкоди надано відповідачу також ст. 25 Закону України «Про страхування»та ст. 37 Закону № 1961. Проте ухилення від вчинення таких дій свідчить як про небажання виплачувати страхове відшкодування, так і про небажання нести додаткові витрати на проведення атотоварознавчого дослідження.

В судовому засіданні 18.11.2010р. представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача суму основного боргу визнав, проти нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції грошових коштів заперечив з підстав викладених у відзиві.

Представники третіх осіб у судове засідання не зявились, письмові пояснення по суті заявлених вимог не надали.

За клопотанням представників позивача та відповідача судовий процес вівся без застосування засобів технічної фіксації.

Розгляд справи закінчено 18.11.2010р. оголошенням вступної та резолютивної частин рішення.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

ВСТАНОВИВ:

03.08.2009р. Закрите акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування»(правонаступником якого згідно п. 1.1 Статуту в редакції 2009 року зареєстрованої за № 10711050024024060 є Приватне акціонерне товариство “Страхова компанія “АХА Страхування”) позивач у справі та ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт НОМЕР_5, виданий Шевченківським РВ УМВС України в Запорізькій області 19.04.2007 р.) уклали договір добровільного страхування наземного транспорту № 3109-а/09ЗП (надалі договір).

Відповідно до ст. 16 Закону України “Про страхування” № 85/96-ВР від 07.03.1996р., договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

За умовами Договору № 3109-а/09ЗП від 03.08.2009р. ОСОБА_2 були застраховані свої майнові інтереси, повязані з володінням, користуванням та розпорядженням наземним транспортним засобом DAEWOO Matiz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 від ризиків, зокрема: викрадення, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП), збитки внаслідок інших подій.

28.08.2009р. о 18 год. 30 хв., ОСОБА_3, керуючи автомобілем PEUGEOT 206 A, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, по вул. Правди у м. Запоріжжя, рухаючись заднім ходом, не впевнилася у безпеці руху, внаслідок чого скоїла наїзд на стоячий автомобіль DAEWOO Matiz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу № НОМЕР_6, чим порушила п. 10.9 Правил дорожнього руху України. Внаслідок ДТП автомобілі пошкоджено, потерпілих немає.

Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28.09.2009р. у справі № 3-2611/2009 ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КпАП України і притягнуто до адміністративної відповідальності.

Внаслідок ДТП автомобіль марки DAEWOO Matiz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 було пошкоджено, що підтверджується довідкою відділу ДАІ про ДТП від 28.08.2009р.

В результаті пошкодження автомобіля DAEWOO Matiz йому було завдано шкоди, характер та обсяг якої підтверджується аварійним сертифікатом від 01.11.2010р., складеного аварійним комісаром Палазовим К.В. Відповідно до висновку вказаного аварійного сертифікату вартість відбудовного ремонту DAEWOO Matiz, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, складає 4417,45 грн.

Фактична вартість відновлювального ремонту автомобіля DAEWOO Matiz склала 4220,50 грн., що підтверджується рахунком-фактурою № ГЛ-000177 від 04.09.2009 р. Приватного підприємця ОСОБА_7

Страховим актом № 3937-а/09зп від 14.09.2009 р. пошкодження автомобіля НОМЕР_4 в ДТП 28.08.2009р. позивачем було визнано страховим випадком.

За заявою ОСОБА_2 на виплату страхового відшкодування від 10.09.2009 р. на користь заявника було виплачено страхове відшкодування в сумі 4220,50 грн., шляхом перерахування 2600,50 грн. на поточний рахунок ПП ОСОБА_7, що підтверджується платіжним дорученням № 4307 від 14.09.2009р. та шляхом видачі 1620,00 грн. ОСОБА_2 1620,00 грн., що підтверджується видатковим касовим ордером № 1645 від 16.09.2009р.

Оскільки встановлена франшиза в сумі 510 грн., позивач у відповідності до ст. 9 Закону України “Про страхування”, якою передбачено, що франшиза - частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування, позивач просить стягнути з відповідача суму страхового відшкодування з відрахуванням суми франшизи, тобто суму 3710,50 грн.

Статтею 990 ЦК України передбачено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Згідно із статтею 27 Закону України “Про страхування”, в редакції Закону від 04.10.2001 р. № 2745-ІП (з подальшими змінами), статтею 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно зі ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Нормами цієї ж статті Цивільного кодексу України дано визначення поняття “джерело підвищеної небезпеки”, згідно якої джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, що цю діяльність здійснює, та інших осіб.

У відповідності до ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодується винною особою.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” від 08.07.1992р. № 6 (з подальшими змінами), з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_3 за шкоду, спричинену при експлуатації автомобіля PEUGEOT 206 A, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, застрахована у відповідача на підставі полісу обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8568114 від 07.08.2009 року.

За полісом сторони встановили: тип договору - 3-й; ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) 35 500,00 грн., строк дії - один рік; визначено забезпечений транспортний засіб - автомобіль PEUGEOT 206 A тощо.

Відповідно до п. 15.3 ст. 15 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, договір третього типу передбачає страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоровю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі.

Згідно зі ст. 528 ЦК України, виконання обовязку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобовязання не випливає обовязок боржника виконати зобовязання особисто. У цьому разі кредитор зобовязаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У разі невиконання або неналежного виконання обовязку боржника іншою особою цей обовязок боржник повинен виконати сам.

Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобовязанні і застосовуються положення статей 512 -519 цього Кодексу.

У звязку із виплатою страхового відшкодування, позивач набув право регресу до особи, винної у заподіянні збитку страхувальнику.

Дорожньо-транспортна пригода, що сталася, підпадає під ознаки страхового випадку в розумінні ст. 6 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, згідно з якою, страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно - правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором”.

До позивача, який сплатив страхове відшкодування, перейшло право вимоги з відповідача сплаченого страхового відшкодування у межах фактичних витрат.

Згідно статті 22 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, “при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи”.

Відповідач, як боржник в зобовязанні з відшкодування шкоди, відшкодовує шкоду шляхом виплати страхового відшкодування особі, яка звернулась за таким відшкодуванням: потерпілий або особа, до якої перейшли права потерпілого.

Враховуючи вищезазначене, в даному випадку такою особою є позивач.

Розмір страхового відшкодування, яке має виплатити страховик за полісом обовязкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів визначається згідно ст. 29 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобовязати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно із статтею 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є зокрема, втрати, яких особа зазначила у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Позивач, до якого перейшли права потерпілого, на підставі ст. 35 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, звернувся до відповідача з заявою, на виплату страхового відшкодування (вих. № 5360-09) від 27.10.2009 року, додатками до якої надав всі документи для виплати страхового відшкодування, шляхом надсилання 10.11.2009 року рекомендованого листа з рекомендованим повідомленням, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення № 9447618, а отримано відповідачем згідно з повідомленням 12.11.2009 р.

Згідно із п. 37.1. ст. 37 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів.

За даною заявою позивач, відповідно до ст. ст. 22, 29 Закону “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та у межах встановленої полісом відповідальності та з відрахуванням франшизи в сумі 510 грн. предявив вимогу відповідачу про відшкодування 3710,50 грн. страхового відшкодування.

Згідно ст. 173 ГК України, господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформації тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ст. 193 ГК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається крім випадків, передбачених законом.

У встановлений строк відповідач виплату страхового відшкодування не здійснив.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача страхового відшкодування в розмірі 3710,50 грн. є документально підтвердженою, обґрунтованою, заснованою на законі та такою, що підлягає задоволенню.

Також позивач, за порушення відповідачем місячного строку оплати регресної вимоги, просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 463 грн. 91 коп. за період з 13.12.2009р. по 06.08.2010р., обґрунтовуючи цю вимогу п. 37.2. ст. 37 ЗУ “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, 3 % річних у сумі 69 грн. 23 коп. за період з 13.12.2009р. по 06.08.2010р., та 191,14 грн. втрат від інфляції.

Відповідно до п. 37.2. ст. 37 ЗУ “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України). Відповідно до положень ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати повязані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена також в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Згідно з ч. 3 ст. 198 ГК України відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Стаття 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 993, 1191 Цивільного кодексу України, передбачають, що страховик, який відшкодував шкоду, отримує право зворотної вимоги (регресу) до винної особи (або до страховика винної особи як в даному випадку) у розмірі виплаченого відшкодування. До страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних витрат, переходить право вимоги, яке страхувальник (інша особа) має до особи, що винна у завданні шкоди.

Наведене також випливає з приписів п.1 ч.3 ст.22 ЦК України, згідно якої збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту п.1 ч.3 ст.22, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст.993, ч.1 ст.1191 ЦК України, ч.3 ст.198 ГК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, виключно у межах фактичних витрат тобто без права на розширення вказаних меж шляхом додаткового нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних оскільки у деліктних правовідносинах чинне цивільне законодавство не передбачає відшкодування шкоди в порядку регресу у більшому розмірі.

Згідно із ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, позов задовольняється частково.

Згідно з ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати відносяться на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 27 Закону України «Про страхування», ст. ст. 22, 29, 37 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст. ст. 173, 193, 198 ГК України, ст., ст. 11, 22, 528, 611, 990, 993, 1187, 1188, 1191, 1192 ЦК України, ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Національна акціонерна страхова компанія “Оранта” (м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75, код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” в особі Запорізької філії Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “АХА Страхування” (69035, м. Запоріжжя, вул. 40 років Радянської України, 57-В, код ЄДРПОУ 26183400) 3 710 (три тисячі сімсот десять) грн. 50 коп. страхового відшкодування, 85 (вісімдесят пять) грн. 34 коп. державного мита та 197 (сто девяносто сім) грн. 46 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя О.В. Ярешко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підпису.

Рішення оформлене і підписане згідно із вимогами ст. 84 ГПК України 22.11.2010р.