Постанова № 12457041, 24.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" листопада 2010 р. Справа № 27/194-10

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Бабакова Л.М. , суддя Гончар Т. В.

при секретарі Горбачовій О.А.

за участю представників сторін:

позивача –ліквідатора арбітражного керуючого Данченко А.С., ліцензія АБ№271696 від 16.02.2006 р.

відповідача –Маркова В.В. –директора, Штець В.М., дов.№2 від 01.11.2010 р. (у справі),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернещина” (вх. №3190Х/2-5)

на рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2010 р. по справі №27/194-10

за позовом Виробничо-орендного агропромислового Товариства з обмеженою відповідальністю “Україна”, с. Чернещина Зачепилівського району Харківської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернещина”, с.Чернещина Зачепилівського району Харківської області

про визнання недійсними договорів та витребування майна -

встановила:

Позивач, ВОА ТОВ “Україна” в особі ліквідатора Данченко А.С., звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, згідно якої просив: визнати недійсними договори купівлі-продажу №А-40, А-41, А-42, укладені 13.04.2005 р. на Українській універсальній біржі між ВОА ТОВ “Україна” та ТОВ “Чернещина”; визнати за ВОА ТОВ “Україна” право власності та витребувати з незаконного володіння ТОВ “Чернещина” наступну сільськогосподарську техніку –комбайн ДОН 1500, 1991 року випуску № машини 053477, №двигуна 061457, комбайн СК 5, 1992 року випуску, № машини 13253, № двигуна 259286, трактор Т 150К, 1993 року випуску, № машини 522472, № двигуна 201051.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.09.2010 року (суддя Мамалуй О.О.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсними договори купівлі-продажу №А-40, №А-41, №А-42, укладені 13.04.2005 р. на Українській універсальній біржі між ВОА ТОВ “Україна” та ТОВ “Чернещина”. Зобов’язано ТОВ “Чернещина” повернути ВОА ТОВ “Україна” та зобов’язано ВОА ТОВ “Україна” повернути ТОВ “Чернещина” все одержане за договорами купівлі-продажу №А-40, №А-41, №А-42 від 13.04.2005 р., а за неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість грошима. Стягнути з ТОВ “Чернещина” на користь ВОА ТОВ “Україна” державне мито в розмірі 85,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, ТОВ “Чернещина”, з рішенням господарського суду не погодився та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду в повному обсязі, як незаконне і необґрунтоване, та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивачу відмовити.

Позивач, ВОА ТОВ “Україна” в особі ліквідатора Данченко А.С., надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2010 р. залишити без змін, як законне та обґрунтоване, прийняте на підставі повного з’ясування та доведеності обставин, які мають значення для справи, а також правильного застосування норм матеріального і процесуального права, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення позивача та відповідача, перевіривши рішення господарського суду щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22 грудня 2009 року по справі №Б-19/191-09 Виробничо-орендне агропромислове Товариство з обмеженою відповідальністю “Україна” було визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено Данченко А.С., ліцензія АБ№271696 від 16.02.2006 р. .

В ході проведення ліквідаційної процедури ліквідатором було встановлено, що відповідно до договорів купівлі-продажу №А-40, А-41, А-42 від 13.04.2005 р., укладених на Українській універсальній біржі (м. Полтава, вул. Шевченка, 52) ВОА ТОВ «Україна»в особі директора позивач продав , а ТОВ «Чернещина»придбало:

- комбайн ДОН 1500 згідно договору А-40 купівлі-продажу від 13.04.2005 р. за 20701,00 грн., в т.ч. ПДВ - 3450,17 грн.;

- комбайн СК 5 згідно договору А-41 купівлі-продажу від 13.04.2005 р. за 21991,00 грн., в тому числі ПДВ - 3665,17 грн.;

- трактор Т 150К згідно договору А-40 купівлі-продажу від 13.04.2005 р. за 13819,00 грн., в тому числі ПДВ - 2303,17 грн.

Відповідно до квитанцій до прибуткових касових ордерів № № 8, 9, 10 вартість техніки була оплачена відповідачем та передана за актами приймання передачі від 13 квітня 2005 року (а.с.61-64)

14.04.2005 р. зазначену сільськогосподарську техніку було поставлено на облік за ТОВ «Чернещина».

Як вбачається з обґрунтування позовної заяви, зазначені договори з боку ВОА ТОВ «Україна»були укладені Харуцею В.І. який на момент укладання договорів 13.04.2005 р. не мав на це повноважень, оскільки відповідно до протоколу № 3 зборів засновників ВОА ТОВ «Україна»від 23.03.2005 р., на підставі повідомлення Кримінально-виконавчої інспекції Зачепилівського району про позбавлення Харуцу В.І. права обіймати керівну посаду строком на 2 роки останній звільнений з посади директора ВОА ТОВ «Україна»на два роки з 30.11.2004 р. по 30.11.2006 р. Директором ВОА ТОВ «Україна»призначено Гісема Юрія Івановича з 23.03.2005 р.

А тому, на думку ліквідатора, на момент укладання договорів купівлі-продажу на Українській універсальній біржі 13.04.2005 р. керівником ВОА ТОВ «Україна»був Гісем Ю.І. і тільки він міг укладати та підписувати від імені ВОА ТОВ «Україна»будь-які договори.

Правовим обґрунтуванням заявленого позову позивач зазначив, що відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу .Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до ч.2. ст.203 Цивільного кодексу України, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1, ч.2, ч. З ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Проте дослідженням матеріалів та фактичних обставин справи, колегія суддів встановила, що укладаючи спірні договори №А-41; А-42 від 13.03.2005 року ,Харуца В.І. діяв не як директор ВОА ТОВ «Україна», а як засновник підприємства. Факт того, що Харуца В.І. є одним із засновників ВОА ТОВ «Україна»не спростовано та не заперечується позивачем.

До того ж, в ході судового розгляду встановлено, що протоколом зборів засновників ВОА ТОВ «Україна»від 30.03.2005 року було доручено провести документальне оформлення продажу спірної техніки через Українську універсальну товарну біржу м. Полтава засновнику Хоруці Валерію Івановичу. Для чого директором позивача Гасемом Ю.І. було видано відповідне доручення від 30.03.2005 року.

Відповідно до ч.1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Частиною 1 статті 238 ЦК України встановлено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Стаття 239 ЦК України передбачає правові наслідки вчинення правочину представником, зокрема правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 246 ЦК України довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

З огляду на приписи вищезазначених норм цивільного законодавства спірні договори вчинені Хоруцею В.І. в межах повноважень наданих йому директором за довіреністю.

До того ж слід зазначити, що вчинення правочинів з перевищенням повноважень передбачено статтю 241 ЦК України, в якій зазначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

З матеріалів справи вбачається, що позивач схвалив спірні правочини, про що свідчить прийняття оплати позивачем за спірними договорами (оригінали доказів долучені до матеріалів справи, оглянуті в ході судового засідання ліквідатором та не спростовані іншими доказами), а також передачею техніки за спірними договорами за актами приймання –передачі, що повністю підтверджує волевиявлення позивача .

А тому позивач не довів, що на момент вчинення спірних правочинів позивач не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.

Щодо визнання права власності за позивачем на спірну техніку, то слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном ст. 317 ЦК України.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Однією із підстав припинення права власності у відповідності до ст. 346 ЦК України є відчуження власником свого майна.

Як вбачається з матеріалів справи позивач за своєю волею, з підстав ,що не суперечать чинному законодавству відчудив спірне майно на користь відповідача, після чого останній на підставі цих правочинів набув на це майно право власності.

Отож з матеріалів справи вбачається, що підстав для визнання за позивачам права власності на спірні об’єкти сільськогосподарської техніки не вбачається.

Що ж до вимоги позивача про витребування майна із незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю «Чернещина», то слід зазначити наступне.

Як зазначалось вище та встановлено в ході судового засідання відповідач набув право власності на підставі договору, що відповідає приписам ст. 328 ЦК України.

Відповідно до статті 392 власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності.

Статтею 387 ЦК України встановлено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Стаття 388 ЦК України передбачає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, зокрема: 1. якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. 2. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. 3. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Викладені у статтях 387, 388 Цивільного кодексу України засоби захисту цивільних прав, насамперед, стосуються захисту права власності.

Зобов'язально-правові способи захисту засновані на охороні майнових інтересів сторін у цивільній угоді, а також осіб, які зазнали шкоди в результаті позадоговірного заподіяння шкоди їхньому майну.

Позови власника до правопорушника, з яким він зв'язаний зобов'язальними правовідношеннями (договірними і позадоговірними), спрямовані як на усунення перешкод у здійсненні права власності (позови про повернення речей, наданих у користування за договором; позови про повернення безпідставно отриманого майна), так і на відшкодування шкоди або збитків.

Такі позови заявляються у разі порушення права володіння, користування і розпорядження майном до особи, яка незаконно володіє цим майном.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем в процесі проведення ліквідаційної процедури були укладені договори , а тому відповідач не є тією особою, яка неправомірно заволоділа спірною сільськогосподарською технікою у розумінні статті 387 Цивільного кодексу України.

Окрім цього, слід зауважити, що реалізація власником права на витребування майна (віндикація) поставлена у залежність від того, чи знаходиться воно у особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, заволоділа ним, чи у добросовісного набувача, який придбав його на підставі відплатного чи безвідплатного договору .

Так, під час розгляду справи в апеляційній інстанції було встановлено, що комбайн СК-5 «Нива»був відчужений відповідачем фізичній особі Мелещенко Є.В..

Верховний Суд України в своєму Узагальненні судової практики про розгляд судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 24.11.2008 року зазначив, що визнання правочину недійсним пов'язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є загальною. Зокрема, відповідно до ч. 3 ст. 216 ЦК України вона застосовується, якщо законом не встановлено особливі умови застосування наслідків недійсності правочину або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст. 16 ЦК України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК України норми гл. 29 ЦК України є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК України чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом.

Враховуючи, що позивач не надав доказів, що майно зазначене в спірних договорах від 13 квітня 2005 року вибуло з володіння позивача поза його волею, а також інших допустимих доказів, які б давали право позивачеві на реалізацію права на витребування майна, що знаходиться у відповідача, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо задоволення позову, оскільки неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що у відповідності до приписів ст. 104 ГПК України є підставою для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги..

До того ж в резолютивній частині рішення господарським судом зобов’язано ТОВ “Чернещина” повернути ВОА ТОВ “Україна” та зобов’язано ВОА ТОВ “Україна” повернути ТОВ “Чернещина” все одержане за договорами купівлі-продажу №А-40, №А-41, №А-42 від 13.04.2005 р., тобто судом проведено реституцію, проте не взято до уваги та не розглянуто вимогу позивача про витребування спірної техніки з незаконного володіння відповідача. А також в резолютивній частині рішення зазначено, що за неможливості повернути одержане в натурі –відшкодувати його вартість грошима. Проте вартість майна не зазначена судом.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п.2 ст. 103,п.1,4 ч.1 ст. 104, 105 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Чернещина” задовольнити.

          Рішення господарського суду Харківської області від 09.09.2010 р. по справі №27/194-10 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з Виробничо - орендного агропромислового ТОВ "Україна" (64410, Харківська область, Зачепилівський район, с. Чернещина, код 00707685) на користь ТОВ "Чернещина" (64410, Харківська область, Зачепилівський район, с. Чернещина, код 31855007) витрати по сплаті державного мита в розмірі 51,00 грн. за подання апеляційної скарги.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Бабакова Л.М.

Суддя Гончар Т. В.

Повний текст постанови підписаний 24.11.2010 року.