Постанова № 12457040, 24.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2010 р.

Справа № 54/140-10 (н.р. 42/136-09)

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя Барбашова С.В. , суддя Такмаков Ю.В.

при секретарі Морока Ю.О.

за участю представників сторін:

позивача - Куцак І.В. (голова правління), Куцак Д.М. (дов. № 7 від 26.07.2010р.)

відповідача - не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", смт. Білий Колодязь, Вовчанського району, Харківської області (вх. № 3232 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 26.08.10 р. у справі № 54/140-10 (н.р. 42/136-09)

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач", м. Вовчанськ, Харківської області

до Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", смт. Білий Колодязь, Вовчанського району, Харківської області

про стягнення 87 408,78 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2009 року позивач, ВАТ "Вовчанський міжрайагропостач", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, ПСП "Феона", про стягнення 87408,78 грн., в т.ч. основна заборгованість по договорам № 93 від 10.10.2008р., № 95 від 11.10.2008р. у сумі 31121, 00 грн., пеня в сумі 3630,38 грн., неустойка в сумі 50000,00 грн., інфляційні втрати в сумі 2657,40 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23 вересня 2009 року по справі № 42/136-09 (суддя Мамалуй О.О.) позов задоволено та стягнуто з ПСП "Феона" на користь ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" заборгованість в розмірі 87408,78 грн., суму державного мита в розмірі 847,09 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 року рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2009 р. по справі № 42/136-09 було залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 січня 2010 року касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Феона" було задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 23 вересня 2009 року по справі № 42/136-09 скасовано, а справу передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 31 травня 2010 року справу було призначено до розгляду у судовому засіданні.

17.08.2010р. позивач в порядку ст. 22 ГПК України надав заяву про уточення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача на свою користь основну заборгованість по договорам № 93 від 10.10.2008 р. та № 95 від 11.10.2008 р. в сумі 30000,00 грн., неустойку в розмірі 50000,00 грн., суму пені в розмірі 3087,52 грн., інфляційні в сумі 6955,68 грн., 1408,04 грн. - 3 % річних, 914,51 грн. витрат по сплаті державного мита, 312,50 грн. сплати витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу, а також витрат за послуги адвоката в сумі 3000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 серпня 2010 року було прийнято заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог та розгляд справи було продовжено з її урахуванням.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.08.2010 р. по справі № 54/140-10 (н.р. 42/136-09) (суддя Хачатрян В.С.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПСП "Феона" на користь ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" 48566,94 грн. заборгованості, 914,51 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу та 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В частині стягнення 42884,30 грн. заборгованості провадження у справі припинено.

Відповідач, ПСП "Феона", з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 26 серпня 2010 року по справі № 54/140-10 (н.р. 42/136-09), у задоволенні позову ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" - відмовити. Наказ, виданий за рішенням від 23.09.2009 р. по справі, визнати таким, що не підлягає виконанню. Відновити становище відповідача, що існувало до видачі наказу за рішенням від 23.09.2010 р. по справі № 42/136-09, шляхом стягнення з позивача на користь відповідача 42884,30 грн. та повернення виконавчого збору в сумі 4288,43 грн.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає доводи заявника апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не відповідають нормам чинного законодавства, в зв'язку з чим просить рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

18.11.2010р. на адресу Харківського апеляційного господарського суду від Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона" надійшла заява про відкладення розгляду справи на 15-20 днів за хвороби керівника підприємства, у зв’язку з чим відповідач не має можливості надати в дане судове засідання документи, які мають значення для справи. На підтвердження обставин, викладених у даній заяві, відповідач надав суду копію довідки з лікарні.

Колегія суддів перевірила матеріали справи та вважає, що клопотання відповідача - заявника апеляційної скарги про відкладення розгляду справи підлягає відхиленню, з огляду на те, що явка представників сторін у судове засідання не є обов'язковою; позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі; відповідач також не був позбавлений права надати суду апеляційної інстанції додаткові письмові докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень та мав на це достатньо часу, а також мав можливість забезпечити участь при розгляді даної справі іншого представника.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що у матеріалах справи достатньо документів, щоб розглянути апеляційну скаргу по суті без участі представника відповідача.

Обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних обставин.

Як свідчать матеріали справи, 10 жовтня 2008 року між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу за № 93, у відповідності до умов якого позивач («Постачальник») зобов'язався поставити відповідачу («Покупцю») дизельне паливо Л-020-62 в кількості 3000 літрів за ціною за 1 літр 6,45 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару на умовах договору, а саме сплатити вартість товару в термін до 25.10.2008 р.

Крім того, 11 жовтня 2008 року між позивачем та відповідачем у даній справі укладено також і договір купівлі-продажу за № 95, у відповідності до умов якого позивач («Постачальник») зобов'язався поставити відповідачу («Покупцю») дизельне паливо Л-020-62 в кількості 1000 літрів за ціною за 1 літр 6,45 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити вартість товару на умовах договору, а саме сплатити вартість товару в термін до 25.10.2008 р.

У відповідності до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При розгляді справи по суті господарським судом за наявними у справі матеріалами обґрунтовано встановлено, що позивач, виконуючи умови вищевказаних Договорів, поставив відповідачу дизельне паливо в кількості 4000 літрів на загальну суму 25800,00 грн., що підтверджується наданими позивачем накладною № 017784 від 11.10.2008 р., податковою накладною № 99 від 11.10.2008 р., товарно-транспортними накладними № 017840 від 10.10.2008р., № 017784 від 11.10.2008р., N 017845 від 11.10.2008 р., № 017846 від 11.10.2008р., а відповідач зазначений товар прийняв, що підтверджується підписом уповноваженого представника на накладній та копіями довіреностей ЯОВ № 051921 від 10.10.2008 року та ЯОВ № 051922 від 11.10.2008 р.

Всі ці документи наявні матеріалах справи, ретельно досліджені господарським судом під час вирішення спору по суті, а їх дійсність не спростована відповідачем належними та допустимими доказами в процесі всього розгляду справи.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктами 1.2. укладених між сторонами Договорів передбачено, що поставка товару здійснюється на підставі відстрочки платежу строком до 25 жовтня 2008 року. При цьому позивач та відповідач узгодили порядок проведення перерахунку ціни дизпалива у разі збільшення ціни на ринку нафтопродуктів у період до повного розрахунку за отримане відповідачем дизпаливо, а саме - ціна дизпалива збільшується за наступним розрахунком: максимальна ціна, яка склалась на підприємстві позивача, збільшується на 3,5 % за кожний місяць, починаючи з моменту отримання дизпалива до проведення повного розрахунку.

Господарським судом з’ясовано, що 01.11.2008р. на підставі наказу по підприємству позивача № 117-П від 31.10.2008р. ціну дизпалива встановлено на рівні 6,55 грн./л., а з 20.03.2010р. на підставі наказу по підприємству позивача № 47-П від 19.03.2010р. ціну дизпалива встановлено на рівні 7,25 грн./л.

Однак відповідач в порушення умов Договору та норм чинного законодавства оплату вартості отриманого дизпалива у визначений Договором термін не здійснив та борг в сумі 30000,00 грн. не погасив, в зв’язку з чим позивач був змушений звернутись з даним позовом до господарського суду за захистом своїх прав та інтересів.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 30000,00 грн. заборгованості за спірними Договорами, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов’язок доказування законодавчо покладений на сторони.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктами 2.1. укладених між сторонами Договорів обумовлено, що у разі несвоєчасного або неповного розрахунку за отримане паливо відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі 1 % за кожний день прострочення від простроченої суми за весь час прострочення.

Враховуючи порушення з боку відповідача строків оплати вартості отриманого палива, позивач на підставі пункту 2.1. Договорів нарахував відповідачеві пеню в розмірі 3087,52 грн. та заявив вимогу про стягнення цієї суми.

Колегія суддів вважає, що господарський суд розглядаючи дану вимогу, повністю врахував та проаналізував з достатньою повно тою законодавство, яке регулює застосуван ня спеціальної позовної давності у спірних правовідносинах, в зв’язку з чим правомірно визначився про задоволення вимог позивача в цій частині. При цьому, господарським судом обґрунтовано здійснено посилання на те, що позивач правильно здійснив розрахунок пені в сумі 3087,52 грн. з урахуванням обмежень, встановлених Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань“, статтями 232 Господарського кодексу України та 258 Цивільного кодексу України, якими визначено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, а її нарахування припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Окрім того, пунктом 2.1. Договору купівлі-продажу № 93 від 10.10.2008 року сторонами визначено, що у разі несвоєчасного або неповного розрахунку за отримане паливо відповідач повинен сплатити позивачу неустойку у розмірі 20000,00 грн., а згідно з пунктом 2.1. Договору купівлі-продажу № 95 від 10.10.2008 року у разі несвоєчасного або неповного розрахунку за отримане паливо відповідач повинен сплатити позивачу неустойку у розмірі 30000,00 грн.

Частина 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачає, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Пунктом 4 статті 179 Господарського кодексу України визначено основний принцип, який визначає, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Аналогічні положення містять і норми ЦК України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (ст. 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України), сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК України).

Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи, що сторонами за взаємною згодою визначена відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді застосування також і неустойки, що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення умов договору, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 50000,00 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вимоги зазначеної норми місцевий господарський суд також дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" в частині стягнення з ПСП "Феона" інфляційних в сумі 6955,68 грн. та 3 % річних в сумі 1408,04 грн. правомірні, обґрунтовані і підлягають задоволенню, оскільки вони нараховані у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Також судом обґрунтовано задоволено вимоги позивача про стягнення з відповідача судових витрат, пов’язаних із розглядом справи, у тому числі витрат по сплаті державного мита в сумі 914,51 грн., 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 3000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Визнавши позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 30000,00 грн., пені в розмірі 3087,52 грн., неустойки в розмірі 50000,00 грн., інфляційних в розмірі 6955,68 грн. та 3% річних в розмірі 1408,04 грн., всього - 91451,24 грн. обґрунтованими та законними, господарський суд в мотивувальній частині дійшов висновку про їх задоволення, але при цьому визначився, що провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 42884,30 грн. підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України за відсутністю предмету спору, оскільки ця сума була стягнута з ПСП "Феона" на користь ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" на підставі наказу господарського суду Харківської області, виданого 30.11.2009 року по справі № 42/136-09. В резолютивній частині судом також вирішено стягнути з відповідача на користь позивача іншу частину непогашеної заборгованості в загальній сумі 48566,94 грн., а також судові витрати по справі.

Колегія суддів визначає, що господарський суд припиняє провадження за відсутністю предмету спору (пункт 1-1 частини 1 статті 80 ГПК України), зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв’язку з цим не залишилось неврегульованих питань, а також у випадку якщо спір врегульовано самими сторонами шляхом добровільного перерахування боргу після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Проте висновки господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості в сумі 42884,30 грн. на підставі п. 1-1. ч. 1. ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору, на думку колегії суддів суперечить вищенаведеним положенням, з огляду на таке.

Із матеріалів справи вбачається, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.11.2009 року залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2009 р. по справі № 42/136-09, яким позов задоволено та стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в розмірі 87408,78 грн., суму державного мита в розмірі 847,09 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

30 листопада 2009 року на виконання даного рішення господарського суду Харківської області від 23.09.2009 року по справі № 42/136-09 був виданий наказ про стягнення з ПСП "Феона" на користь ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" заборгованості в розмірі 87408,78 гри., суми державного мита в розмірі 847,09 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою відділу державної виконавчої служби Вовчанського районного управління юстиції від 02 грудня 2009 року відкрито виконавче провадження за наказом № 42/136-09, виданим 30.11.2009 року господарським судом Харківської області та в процесі виконання судового рішення стягнуто з ПСП "Феона" грошові кошти на користь ВАТ "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" в сумі 42884,30 грн.

Постановою Вищого господарського суду України від 21 січня 2010 року касаційну скаргу приватного сільськогосподарського підприємства "Феона" було задоволено, рішення господарського суду Харківської області від 23 вересня 2009 року по справі № 42/136-09 скасовано, а справу передано до господарського суду Харківської області на новий розгляд.

Отже, як свідчать матеріали справи, грошові кошти в загальній сумі 42884,30 грн. не були сплачені відповідачем у добровільному порядку як до подачі позову так і в процесі розгляду справи, а навпаки стягнуті державною виконавчою службою в порядку примусового виконання наказу у відповідності із чинним законодавством України. В даному випадку в процесі нового розгляду справи та її перегляду в апеляційному порядку колегія суддів визначає, що предмет спору між сторонами існує, адже наявність боргу відповідач заперечує, а підтверджена матеріалами справи заборгованість, що підлягає стягненню, не відшкодована останнім у повному обсязі, тому колегія суддів вважає, що висновок суду про припинення провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 42884,30 грн., яка була стягнута на підставі скасованого рішення суду, в зв’язку з відсутністю предмету спору, є помилковим.

Пунктом 4 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або відмову в позові повністю або частково по кожній із заявлених вимог. Згідно з частиною 2 цієї ж статті при задоволенні позову в резолютивній частині вказуються, зокрема розмір сум, що підлягають стягненню (основної заборгованості за матеріальні цінності, виконані роботи та надані послуги, неустойки, штрафу, пені та збитків, а також штрафів, передбачених у пунктах 4 та 5 частини другої статті 83 ГПК України).

Однак, припиняючи провадження у справі в означеній частині, господарський суд здійснив лише простий арифметичний розрахунок, відмінусувавши стягнуті за наказом кошти в сумі 42884,30 грн. від заявлених до стягнення в позові сум основного боргу в розмірі 30000,00 грн., пені в розмірі 3087,52 грн., неустойки в розмірі 50000,00 грн., інфляційних в розмірі 6955,68 грн. та 3% річних в розмірі 1408,04 грн. (всього 91451,24 грн.), що є неприпустимим. Колегія суддів визначає, що розмежування підлягаючих до стягнення сум на певні види в резолютивній частині як при первісному розгляді справи так і при новому розгляді справи господарським судом Харківської області не проведено, що є порушенням вищезазначеної процесуальної норми.

Матеріали справи також свідчать про те, що до прийняття оскаржуваного рішення відповідач звертався до господарського суду із заявою про визнання наказу № 42/136-09 від 30.11.2009 року таким, що не підлягає виконанню та стягнути з позивача на користь відповідача 42884,30 грн. Однак листом за вих. № 014803 від 14.06.2010р. господарський суд повідомив відповідача про передчасність такого звернення, оскільки на теперішній час справа передана на новий розгляд до суду першої інстанції, а рішення у справі ще не прийняте.

Відповідно до частин 2, 4 статті 117 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, який видав наказ, може за заявою стягувача або боржника визнати наказ таким, що не підлягає виконанню. Якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково, у зв'язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, господарський суд визнає наказ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково.

З огляду на приписи даної процесуальної норми, відповідач в даному випадку не позбавлений у встановленому законом порядку знову звернутись до господарського суду з відповідною заявою про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню в певній його частині. Вказане унеможливить подвійне стягнення однієї і тієї ж суми, обумовленої судовим рішенням.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що при його прийнятті судом було порушено та неправильно застосовано норми процесуального права, а тому рішення в частині припинення провадження у справі щодо стягнення заборгованості в сумі 42884,30 грн. слід скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 43, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Клопотання Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", смт. Білий Колодязь, Вовчанського району, Харківської області про відкладення розгляду справи залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона", смт. Білий Колодязь, Вовчанського району, Харківської області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 26.08.2010 р. у справі № 54/140-10 (н.р. 42/136-09) в частині припинення провадження у справі щодо стягнення з відповідача на користь позивача 42884,30 грн. заборгованості скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства "Феона" (62540, Харківська область, Вовчанський район, сел. Білий Колодязь, вул. Дімітрова, 3Б, код 30773196) на користь Відкритого акціонерного товариства "Вовчанське міжрайонне підприємство матеріально-технічного забезпечення "Міжрайагропостач" (62501, Харківська область, м. Вовчанськ, вул. Енгельса, 11, код 00907668) 42884,30 грн. заборгованості.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Такмаков Ю.В.

Повний текст постанови підписано 23 листопада 2010 року.