Постанова № 12456825, 10.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2010 р. Справа № 62/208-10

          Колегія суддів у складі:

головуючого судді Камишевої Л.М., судді Сіверіна В.І., судді Черленяка М.І.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача –Поштар Т.П., за довіреністю 5367 від 28.12.2009 р.,

відповідача –Лучко А.В., за довіреністю б/н від 28.09.2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 3304Х/1-6) на рішення господарського суду Харківської області від 15 вересня 2010 року у справі № 62/208-10

за позовом ТОВ "ВіЕйБі Лізинг", м. Київ

до ВСАТ "Агрокомбінат "Слобожанський", смт. Чкалівське Чугуївського району Харківської області

про стягнення 449 884,73 грн. ,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 15 вересня 2010 року у справі №62/208-10 (суддя Суярко Т.Д.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 355260,90 грн. основного боргу, 26370,69 грн. пені, 4780,06 грн. 3% річних, 7661,31 грн. збитків понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів та 55811,77 грн. штрафу, держмито 3212,56 грн. та 312,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу .

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме статей 4-1, 4-2 Господарського процесуального кодексу України, просить рішення господарського суду Харківської області від 15 вересня 2010 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові. В поясненнях до апеляційної скарги відповідач посилався на те, що суд першої інстанції необґрунтовано задовольнив повні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафу у розмірі 55811,77 грн., зазначивши у рішенні, що за період з третього кварталу 2009 року по другий квартал 2010 року звіт в установленій формі відповідач позивачу не надавав, а тому в цій частині просив рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафу на вказану суму відмовити.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що доводи, які викладені в апеляційній скарзі, вважає необґрунтованими, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, як таке, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального Кодексу України, вислухавши представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

Позивач - ТОВ "ВІЕйБІ Лізинг", звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з ВСАТ Агрокомбінат "Слобожанський" (відповідач у справі) 355260,90 грн. основного боргу, 26370,69 грн. пені, 4780,06 грн. 3% річних, 7661,31 грн. збитків понесених у зв’язку із знеціненням грошових коштів та 55811,77 грн. штрафу за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу №28/09/06-1 від 28.09.2006р.

Як вбачається із матеріалів справи, 28.09.2006 року між ТОВ „Тібай Лізинг", яке з 29.09.2006 року змінило свою назву на ТОВ „ВІЕйБІ Лізинг", про що свідчить протокол про зміну назви від 29.06.2006 року, та ВАТ „Агрокомбінат „Слобожанський" укладено договір фінансового лізингу № 28/09/06-1.

За цим договором позивач зобов’язався передати відповідачу в платне користування на умовах фінансового лізингу майно, зазначене в Специфікації до договору, а відповідач зобов’язався прийняти майно (предмет лізингу), своєчасно сплачувати періодичні лізингові платежі у порядку та строки передбачені договором.

Лізингові платежі та порядок розрахунків визначений сторонами в статті 3 договору фінансового лізингу, зокрема в пунктах 3.4.1 -3.4.5 договору.

Строк користування лізінгоодержувачем майном становить 48 місяців з моменту надання йому майна за актом приймання - передачі за умови належної сплати ним лізингових платежів та належного користування майном (пункт 2.1. договору).

Актами приймання-передачі від 17.10. 2006 року, 20.10.2006 року, 27.11.2006 року, 12.02.2007 року, підписаними сторонами, підтверджується факт передачі позивачем та отримання відповідачем наступного майна:

- вентиляційний клапан 1000x500мм з захист - 72 шт., вентилятор Ехатап ЕІІ71МІ в комплекті - 21 шт., вентиляційна шахта пластикова в комплекті - 21 шт., на загальну вартість 137079,65,38 грн.;

- вентиляційний клапан 1000x500мм з захист - 144 шт., вентиляційна шахта пластикова в комплекті - 42 шт., сервопривід в комплекті - 12 шт., годівниця подвійна - 72 шт., на загальну вартість 405608,11 грн.;

- вентиляційний клапан 1000x500мм з захист - 72 шт., вентилятор Ехатап ЕІІ71МІ в комплекті - 63 шт., вентиляційна шахта пластикова в комплекті - 21 шт; годівниця подвійна - 72 шт, на загальну вартість 412074,00 грн.;

- блок управління - 4 шт., щит управління в комплекті - 4 шт.. бункер склопластиковий 12т. в комплекті - 8 шт., розподільник кормів цепний Agricorm в комплекті - 4 шт., на загальну вартість 440532,38 грн.

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 3.1 договору фінансового лізингу відповідач виплачує позивачу лізингові платежі відповідно до графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору) та пунктів 3.4.1 -3.4.5 договору. Лізингові платежі включають: платежі по відшкодуванню (компенсації) частини вартості майна; винагорода (комісія) лізингодавцю за отримане в лізинг майно, з врахуванням коригування, вказаного в пунктах 3.4.1 -3.4.5 договору.

Відповідно до пункту 3.7 договору лізингоодержувач не має права затримувати платежі за договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження майна.

Загальна вартість майна на момент укладання договору складає 1395294,14 грн. (з ПДВ); загальна сума винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно складає 359046,89 грн., при умові дотримання лізінгоодержувачем встановленого договором графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договору).

Відповідач не виконав свої зобов'язання щодо своєчасного внесення лізингових платежів, внаслідок чого за період з 28.09.2009р. по 25.06.2010р. сума основної простроченої заборгованості у відповідача становила 355260,90 грн., що підтверджується наданим позивачем розрахунком. Нарахування лізингових платежів здійснено з наступним коригуванням на зміну курсу гривні до долару США, що передбачено пунктами 3.4.1 -3.4.5 договору.

Отже, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за лізинговими платежами в сумі 355260,90 грн..

Наявність такої заборгованості відповідачем не спростовувалась як при розгляді справи у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статей 532, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов’язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом частини 2 статті 217 цього Кодексу у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання

Пунктом 11.2.1 договору, за порушення обов’язку з своєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів, передбачених пунктом 3.1. договору і Графіком сплати лізингових платежів, та інших платежів, передбачених договором, відповідач зобов’язався сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, від непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки та відшкодувати всі збитки, завдані цим позивачеві, понад вказану пеню. Якщо у разі несвоєчасної сплати відповідачем лізингових платежів позивач буде змушений нести збитки (в тому числі пов’язані з збільшенням процентної ставки за використання кредитних коштів, або інші), відповідач протягом 5 банківських днів відшкодовує ці збитки після отримання відповідної вимоги від позивача.

Відповідно до статті З Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З урахування наведених правових норм та умов договору, судом правомірно задоволені позовні вимоги про стягнення з відповідача 26370,69 грн. пені за несвоєчасну сплату лізингових платежів за період з 29.09.2009 р. по 07.06.2010р..

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання зобов'язання за договором лізингу, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 4780,06 грн. 3% річних та 7661,31 грн. інфляційних.

Згідно пункту 8.2.1. договору обов’язком відповідача є щоквартальне письмове Інформування позивача про стан та місцезнаходження майна шляхом направлення звіту у формі, встановленій сторонами.

Відповідно до п. 11.2.3. Договору за використання майна не за призначенням, невиконання обов'язку з утримуванням його у відповідності до технічних умов, правил технічної експлуатації та інструкції виробника майна, неподання інформації про стан та місцезнаходження майна згідно пункту 8.2.1. договору, порушення умов пункту 14.7. договору боржник сплачує кредитору штраф у розмірі 1 відсоток загальної вартості майна на момент укладання відповідного договору за кожен випадок такого порушення.

Розрахунок штрафу за період з третього кварталу 2009 року по другий квартал 2010 року здійснений у розмірі 1 відсотка загальної вартості майна за кожний випадок, за невиконання пункту 8.2.1.

Загальна вартість предмету лізингу на момент укладання договору складає 1395294,14 грн. З урахуванням 1 відсотка штрафу за не подання відповідачем звітів протягом чотирьох кварталів сума штрафу складає 55811,77 грн.

Відповідно до п. 18.6 договору лізингу сторони домовились, що необхідним та достатнім доказом надіслання одним одному письмового повідомлення є поштова квитанція (касовий чек).

Позивач зазначає, що за зазначений період звіт в установленій формі відповідач не надавав.

Посилання відповідача в своїх поясненнях до апеляційної скарги щодо надання ним позивачу звіту в установленій формі протягом двох кварталів із зазначених позивачем чотирьох кварталів є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Із наданої відповідачем копії типової форми довідки про технічний стан предмету лізингу свідчить, що дана довідка складена станом на 01 липня 2009 року та була направлена на адресу позивача 27.06.2009 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення. Тобто, вказана довідка відображає технічний стан предмету лізингу в другому кварталі 2009 року. Місцевим господарським судом задоволені позовні вимоги про стягнення штрафу, починаючи з третього кварталу 2009 року.

Надане відповідачем поштове повідомлення, яке відправлене 05.11.2009 р. на адресу позивача, взагалі не містить даних про направлення саме звіту в установленій формі.

Необґрунтованим є посилання відповідача на порушення судом норм процесуального права, зокрема, щодо не надіслання позивачем на адресу відповідача копії позовної заяви.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 22.07.2010 р. позивачем направлена відповідачу копія позовної заяви з додатками, про що свідчить квитанція відділення поштового зв’язку та опис вкладення у цінний лист (а.с.12,13).

У судове засідання 06.09.2010 року відповідач не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.66)

06.09.2010 року розгляд справи відкладений на 15.09.2010 рік .

Ухвала про відкладення розгляду справи від 06.09.2010 року містить штам суду з відміткою про відправлення документу 09.09.2010 року та зазначена кількість примірників, які надсилалась учасникам процесу.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа ( ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Зазначеним спростовується посилання відповідача на несвоєчасне його повідомлення судом про час та місце розгляду справи.

Долучена відповідачем до апеляційної скарги копія конверту містить дату відділення зв’язку –14.09.2010р., та не спростовує відсутність порушень права відповідача щодо можливості його участі у судовому засіданні, в тому числі і в день ухвалення судового рішення 15.09.2010 року.

Місцевий господарський суд у відповідності до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу поклав на відповідача пропорційно задоволених вимог.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11 жовтня 2010 року відповідач був зобов’язаний доплатити державне мито за подання апеляційної скарги у розмірі 643,14 грн. та надати докази доплати, оскільки при зверненні до апеляційної інстанції зі скаргою державне мито підлягало сплаті відповідачем у розмірі 2249,42 грн., що становить 50% від суми державного мита, сплаченого у суді першої інстанції, але з поданих відповідачем документів вбачається, що апелянт сплатив державне мито у розмірі лише 1606,28 грн.

Відповідачем не виконані вказані вимоги. Відповідно до п.п. “г” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” № 7-93 від 21.01.1993 р. (з наступними змінами та доповненнями) розмір ставки державного мита із апеляційних скарг на рішення складає 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із заяв майнового характері –50% ставки, обчисленої виходячи із оспорюваної суми.

Отже, з ВСАТ “Агрокомбінат “Слобожанський” підлягає стягненню державне мито у розмірі 643,14 грн., оскільки при подачі апеляційної скарги ним оскаржувалось рішення в цілому щодо стягнення грошових коштів.

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 15 вересня 2010 року у справі №62/208-10 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 15 вересня 2010 року у справі № 62/208-10 залишити без змін.

Стягнути з Відкритого сільськогосподарського акціонерного товариства „Агрокомбінат „Слобожанський" (63544, Харківська обл., Чугуївський район, смт Чкалівське, вул. Леніна.1, ідентифікаційний код 00858148; п/р 26003961053039 в ХФ ЗАТ „ПУМБ" МФО 350385) на користь держави (одержувач :УДК у м. Харкові, № рахунку № 31110095700002 код ЄДРПОУ 24134490, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку 095, банк одержувача ГУДКУ у Харківській області, МФО 851011 ) державне мито у розмірі 643 (шістсот сорок три) гривні 14 копійок.

Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у двадцятиденний термін.

Головуючий суддя Камишева Л.М.

суддя Сіверін В.І.

суддя Черленяк М.І.

Повний текст постанови підписаний 11 листопада 2010 року