Постанова № 12456781, 08.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2010 року Справа №33/139-10

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді-доповідача Лакізи В.В., судді Білоусової Я.О., судді Пуль О.А.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників сторін:

позивача – Вінницький М.В. (довір. №80/10 від 29.10.2010р.),

відповідача – Зубрич Д.О. (довір. №06/06 від 04.01.2010р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», (вх.№2631Х/2) та апеляційну скаргу відповідача, ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», (вх.№2755Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі № 33/139-10,

за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», м. Харків,

про стягнення 146 288 432, 83 грн., -

                    встановила:          

У червні 2010 року позивач, ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з відповідача, ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», 146288432,83грн. заборгованості за договором на постачання природного газу №06/09-58 від 30.01.2009р., у тому числі: 117926325,18 грн. основного боргу, 13665409,56грн. пені, 11318278,07грн. інфляційних та 3378420,02 грн. 3% річних. (а.с. 2-8)

03.08.2010р. разом із відзивом на позовну заяву відповідач заявив клопотання про зменшення розміру пені. (а.с. 66)          

Господарський суд Харківської області рішенням від 03.08.2010 р. по справі №33/139-10 (суддя Савченко А.А.) задовольнив клопотання відповідача про зменшення пені. Позов задовольнив частково. Стягнув з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»на користь ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»107 589 961,09 грн. основного боргу, 10 872 333,77 грн. інфляційних витрат, 3378 420,02 грн. 3% річних, 6 832 704,78 грн. пені, витрати по сплаті державного мита у сумі 24946,65 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 115,43 грн. В частині стягнення 10336364,09 грн. основного боргу провадження у справі припинив на підставі п.1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті позову відмовив (а.с.77- а.с.79).

Позивач, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010 р. по даній справі в частині зменшення інфляційних нарахувань та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних нарахувань у повному обсязі. В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми чинного законодавства та неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. (а.с. 85-87)

Апелянт вказує, що згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. №62/97р. «Про рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ», при застосуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому, умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується зі звітного місяця, а якщо сума оплати здійснена з 16 по 30 (31) число, то розрахунок починається з наступного за звітним місяцем.

Апелянт зазначає, що копії платіжних доручень зберігаються у платника, тобто, лише відповідач міг документально підтвердити, які саме оплати були здійсненні ним з 1 по 15 і з 16 по 30 (31) число місяця. На думку апелянта, невірність розрахунку інфляційних, повинен доводити саме відповідач. Апелянт вважає, що відповідачем не доведено та не подано жодного належного доказу, що спірні оплати були здійсненні з 1 по 15, а не з 16 по 30 (31) число, як не доведено і те, що розрахунок інфляційних витрат, наведений позивачем в позовній заяві, є необґрунтованим. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не вимагав від позивача - банківські виписки щодо отриманих коштів, а від відповідача - платіжні доручення стосовно здійснених оплат.

Таким чином, позивач вважає, що господарський суду Харківської області необґрунтовано прийняв доводи лише однієї сторони - контррозрахунок інфляційних, що був наданий відповідачем.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача (вх. 9039 від 01.11.2010р.) в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010 р. по справі №33/139-10 в частині зменшення інфляційних нарахувань вважає законним та обґрунтованим, в зв’язку з чим, рішення місцевого господарського суду в частині зменшення інфляційних нарахувань просить залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача –без задоволення.

Разом з тим, відповідач, не погоджуючись з рішенням господарського суду по справі в частині стягнення з відповідача пені, також звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010 р. по справі №33/139-10 в частині стягнення з ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»6832704,78 грн. пені та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи. (а.с.96-98)

В апеляційній скарзі та в додаткових поясненнях по справі (вх.. №8947 від 28.10.2010р., а.с. 126-128) апелянт вказує, що зменшуючи розмір пені лише 50% суд першої інстанції не врахував, що за даними бухгалтерського обліку відповідача, станом на 01.06.2010р., заборгованість споживачів перед відповідачем складала 163969998,99 грн., а станом на 01.08.2010р. заборгованість становить 106701603,55 грн. Апелянт вказує, що ним ведеться претензійно-позовна робота по стягненню заборгованості з боржників, але виконання судових рішень затягується.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції, також, не було враховано, що на виконання Закону України «Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електрое нергію», органи місцевого самоврядування уклада ють договори про реструктуризацію боргу з фізичними особами - споживачами (користувачами) послуг з постачання природного газу, по яким надається роз строчка розрахунків за фактичні надані послуги населенню з транспортування га зу.

Крім того, вказує апелянт, Законом України «Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги» тимчасово забороняється нараховувати по розрахунках з 01.10.1996р. та стягувати з грома дян України пеню за несвоєчасне внесення квартирної плати та за житлово-

комунальні послуги.

Таким чином, апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував, що відповідача позбавлено права вимагати з населен ня своєчасного виконання грошових зобов'язань, що існували до укладення дого вору на реструктуризацію заборгованості, тому, відповідач не зі сво єї вини не в змозі своєчасно розрахуватись з позивачем за надані послуги з газопостачання.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу відповідача (вх. №8878 від 26.10.2010р.) в якому зазначив, що рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі №33/139-10 в частині задоволення позовних вимог прийнято у відповідності до норм чинного законодавства та при повному та об’єктивному дослідженні обставин справи в зв’язку з чим, рішення місцевого господарського суду в частині задоволенні позовних вимог просить залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача –без задоволення. (а.с.122-124)

У відзиві на апеляційну скаргу відповідача позивач зазначає, що згідно п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Позивач вважає, що відповідачем не були надані належні докази, які обґрунтовують можливість зменшення розміру штрафних санкцій. На думку позивача, в даному випадку господарський суд Харківської області не мав права зменшувати розмір санкцій.

У судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 25.10.2010р. була оголошена перерва до 01.11.2010р. до 15:00 год.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегією суддів встановлено наступне.

30.01.2009р. між ДК «Газ України»НАК «Нафтогаз України»(постачальник) та ВАТ «Харківміськгаз»(покупець) був укладений договір №06/09-58 поставки природного газу та протокол узгодження розбіжностей до нього від 30.01.2009р. В подальшому, до договору поставки природного газу №06/09-58 від 30.01.2009р., додатковими угодами №1 від 31.03.2009р., №2 від 26.06.2009р., №3 від 24.06.2009р., №4 від 24.09.2009р., №5 від 20.10.2009р., №6 від 20.11.2009р., №7 від 29.01.2010р., були внесені зміна та доповнення. (а.с. 15-33).

Відповідно до п. 1.1 договору №06/09-58 від 30.01.2009р. (далі –договір поставки газу) постачальник зобов’язався передати у власність покупцю природний газ за наявності його обсягів, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити природний газ на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.3 договору поставки газу, в редакції додаткової угоди №1 від 31.03.2009р., газ, що поставляється за даним договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації промисловим споживачам та іншим суб’єктам господарювання, які є кінцевими споживачами. Покупець не є кінцевим споживачем.

Обсяги газу, які плануються поставити за договором поставки газу, були визначені сторонами в п. 2.1 договору, відповідно до якого, враховуючи протокол узгодження розбіжностей від 30.01.2009р., постачальник передає покупцю в період з 01.01.2009р. по 31.03.2009р. газ в обсязі до 50426, 731 тис. куб.м., за наявності його обсягів.

Додатковою угодою №1 від 31.03.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу був доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.04.2009р. по 30.04.2009р. газ в обсязі до 8100,0 тис.куб.м.»

Додатковою угодою №2 від 26.06.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу був доповнений абзацом, згідно якого, позичальник зобов’язався передати покупцю у червні 2009 року природний газ в обсязі до 11751,000 тис.куб.м.

Згідно додаткової угоди №3 від 24.06.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.07.2009р. по 30.09.2009р. газ в обсязі до 17300,0 тис.куб.м.»

Згідно додаткової угоди №4 від 24.09.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.10.2009р. по 31.10.2009р. газ в обсязі до 7900,0 тис.куб.м.»

Згідно додаткової угоди №5 від 20.10.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.11.2009р. по 30.11.2009р. газ в обсязі до 12500,0 тис.куб.м.»

Згідно додаткової угоди №6 від 20.11.2009р., пункт 2.1 договору поставки газу доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.12.2009р. по 31.12.2009р. газ в обсязі до 16000,0 тис.куб.м.»

Згідно додаткової угоди №7 від 29.01.2010р., пункт 2.1 договору поставки газу доповнений абзацом в наступній редакції: «позичальник передає покупцю в період з 01.01.2010р. по 31.01.2010р. газ в обсязі до 23000,0 тис.куб.м.»

У відповідності до п. 3.5 договору поставки газу, кількість газу, поставленого покупцю, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються постачальником і покупцем.

Відповідно до п.5.1 договору поставки газу, ціна за 1000 куб.м. природного газу становить 2 570,70 грн. з ПДВ.

У відповідності до п. 6.1 договору поставки газу, оплата за газ проводиться виключно грошовими коштами шляхом 100% попередньої оплати вартості обсягів газу, запланованих для поставки, за 5 (п’ять) банківських днів до початку місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст. 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, постачальник (позивач) належним чином та у повному обсязі виконав свої договірні зобов’язання та на підставі договору поставки газу, протягом січня-грудня 2009р. та січня 2010р., передав у власність покупця (відповідача) природний газ на загальну суму 384 370 344,18 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу. (а.с. 34-46)

Але відповідач не виконав належним чином договірні зобов’язання, та лише частково, в сумі 26644019,00 грн., оплатив поставлений природний газ, внаслідок чого, у відповідача за договором поставки газу утворилась заборгованість, яка станом на момент звернення позивачем до господарського суду з даним позовом становила 117926325,18грн.

Однак, після звернення позивача до господарського суду з даним позовом, відповідач частково оплатив основний борг в сумі 10 336 364,09грн., що підтверджується платіжним дорученням №4821 від 21.07.2010р., в зв’язку з чим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно припинив провадження у справі в частині стягнення 10 336 364,09 грн. основного боргу на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України за відсутністю предмету спору.

Таким чином, станом на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, основний борг відповідача за договором №06/09-58 від 30.01.2009р. становив 107 589 961,09 грн. Докази того, що відповідач погасив існуючу заборгованість за договором №06/09-58 від 30.01.2009р. в матеріалах справи відсутні. В зв’язку з чим, суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача 107 589 961,09 грн. основного боргу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як визначено у ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми боргу.

Згідно матеріалів справи, відповідач належним чином та у встановлений строк не виконав свої договірні зобов’язання щодо оплати поставленого йому газу, тому колегія суддів вважає, що позивач законно та обґрунтовано нарахував відповідачу інфляційні та 3% річних

Наданий позивачем розрахунок суми 3% річних здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства та відповідає наявним матеріалам справи, в зв’язку з чим, суд першої інстанції законно та обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 3% річних в сумі 3 378 420,02грн.

Що стосується інфляційних нарахувань, то колегія суддів вважає необхідним відмітити, що офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України.

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 року №62/97р. «Про рекомендації відносно порядку застосування індексу інфляції при розгляді судових справ»при застосуванні індексу інфляції треба мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно треба рахувати, що сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується зі звітного місяця, а якщо сума оплати здійснена з 16 по 30(31) число, то розрахунок починається з наступного за звітним місяцем.

Згідно наданого позивачем розрахунку, позивач нарахував відповідачу 11318278,07грн. інфляційних. На підтвердження обґрунтованості розрахунку суми інфляційних, позивач надав акт звіряння розрахунків. (а.с. 47)

Однак, наданий позивачем акт звіряння розрахунків, підписаний в односторонньому порядку. Колегія суддів вказує, що ні в розрахунку, ні в акті звіряння немає даних про платіжні документи відповідача (і такі документи не надані ані суду першої інстанції, ані апеляційному господарському суду), на підставі яких проводилась сплата за газ, і які б підтверджували суму заборгованості в період поставки газу по місяцям.

Тобто, позивач не підтвердив документально, які саме суми оплати були внесені відповідачем з 1 по 15 число та з 16 по 30 (31) число відповідного місяця.

Таким чином, враховуючи наявні матеріали справи та наданий відповідачем контррозрахунок суми інфляційних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що матеріалами справи підтверджується, що обґрунтованим є нарахування 10872333,77грн. інфляційних, тоді як здійснені позивачем нарахування інфляційних в сумі 445941,14грн., - є безпідставними.

Колегія суддів вважає помилковими посилання апелянта, викладені в апеляційній скарзі, стосовно того, що саме відповідач повинен був доводити неправомірність нарахування позивачем інфляційних, оскільки згідно ст.33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Тобто, вказаною статтею процесуального законну передбачений обов’язок кожної сторони (і позивача і відповідача) доводити обставини, покладені в основу їх вимог та заперечень. Тому, позивач також несе обов’язок доказування обґрунтованості та законності своїх позовних вимог.

Також, колегія суддів вважає безпідставними посилання позивача, викладені в апеляційній скарзі, на те, що суд першої інстанції не витребував у позивача доказів на підтвердження обґрунтованості розрахунку інфляційних, оскільки в силу статей 22 та 33 Господарського процесуального кодексу України, позивач мав не тільки право, а й обов’язок, самостійно надати суду відповідні докази, зокрема, банківські виписки щодо отриманих від відповідача коштів, оплачених відповідачем за отриманий за договором №06/09-58 від 30.01.2009р. природний газ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що обставини, викладені в апеляційній скарзі позивача, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення 10872333,77грн. інфляційних, а в решті позовних вимог про стягнення інфляційних в сумі 445941,14грн. –відмовив.

Статтею ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п.7.2. договору поставки газу, сторони передбачили, що у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору покупець (відповідач) сплачує на користь постачальника (позивача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення.

Згідно наданого позивачем розрахунку пені, який відповідає вимогам Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 13665409,56грн.

Відповідно до пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи рішення у справі, суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.3 ст. 219 Господарського кодексу України, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов’язання, суд має право зменшити розмір відповідальності або звільнити відповідача від відповідальності.

Згідно ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

З оскаржуваного рішення вбачається, що зменшуючи на 50 % розмір пені, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, суд першої інстанції виходи з того, що станом на 01.06.2010р. загальний борг споживачів перед ВАТ по

газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»складав 163969998,99грн., відповідно до Закону України «Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги»№ 486/96 від 13.11.1996р., заборонено нараховувати та стягувати пеню з громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не повно з’ясував обставини, що мають значення для справи.

Так, матеріали справи свідчать, що газ, який поставляється відповідачу за договором №06/09-58 від 30.01.2009р., використовувався відповідачем виключно для подальшої реалізації, і відповідач не є кінцевим споживачем.

Станом на 01.06.2010р. загальний борг споживачів перед ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»складав 163969 998,99грн., а станом на 01.08.2010р. заборгованість споживачів складала 106 701 603,55 грн., з яких: заборгованість населення складає 102 866 122,85грн., що в процентному відношенні дорівнює 92,7% від загальної суми заборгованості, що підтверджується відповідними довідками. (а.с. 72,129)

При цьому, слід враховувати, що Законом України "Про реструктуризацію заборгованості з квартирної плати, плати за житлово-комунальні послуги, спожиті газ та електроенергію" від 20.02.2003р. надано право реструктуризувати заборгованість за комунальні послуги строком до 5 років. На виконання вказаного Закону, органи місцевого самоврядування уклада ють договори про реструктуризацію боргу з фізичними особами - споживачами (користувачами) послуг з постачання природного газу, по яким надається роз строчка розрахунків за фактичні надані послуги населенню з транспортування га зу.

Також, як правомірно було зазначено судом першої інстанції, Законом України «Про тимчасову заборону стягнення пені з громадян України за несвоєчасне внесення оплати за житлово-комунальні послуги»№ 486/96 від 13.11.1996р., заборонено нараховувати та стягувати пеню з громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг.

Отже, ВАТ «Харківміськгаз»позбавлено права вимагати з населен ня своєчасного виконання грошових зобов'язань, що існували до укладення дого вору на реструктуризацію заборгованості, та застосовувати до населення штрафні санкції.

Таким чином, враховуючи, що відповідач не є кінцевим покупцем та здійснює подальшу реалізацію газу споживачам, то порушення ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»строків розрахунків з позивачем за договором №06/09-58 від 30.01.2009р. не містить вини відповідача, оскільки відповідач не в змозі своєчасно розрахуватись з позивачем за надані послуги з газопостачання через несвоєчасну оплату та суттєву заборгованість споживачів перед відповідачем.

З урахуванням вищевикладеного, у відповідності до ст. 551 Цивільного кодексу, ст.ст.219, 233 Господарського кодексу України та на підставі п.3 ст.83 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів вважає, що вважає необхідним зменшити розмір пені на 92,7% (відсоткове відношення суми боргу населення перед відповідачем до загальної суми боргу споживачів перед відповідачем), а не на 50%, та стягнути з відповідача на користь позивача 997581, 50 грн. пені.

В зв’язку з тим, що колегія суддів дійшла висновку про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, до 997581,50 грн. (92,7%), то рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі №33/139-10 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6832704,78 грн. пені, підлягає зміні.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд неповно з’ясував обставини, що мають значення для справи, через що оскаржуване рішення підлягає зміні, а апеляційна скарга відповідача –частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 4 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів одноголосно, -

постановила:

Апеляційну скаргу Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз»задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі №33/139-10 змінити.

Викласти пункт третій резолютивної частини рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі №33/139-10 в наступній редакції:

«Стягнути з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Харківміськгаз" (61004, м.Харків, вул.Жовтневої революції,57/59, у тому числі р№ №260393534 в ВАТ "Інвестиційний банк" м.Київ, МФО 300506, код ЄДРПОУ 03359552) на користь Дочірньої компанії „Газ України” Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (04116, м.Київ, вул. Шолуденко,1, у тому числі р.№ 26008301970 в ГОУ ВАТ "Ощадбанк" України, МФО 300012, код ЄДРПОУ 31301827) 107 589 961,09грн. основного боргу, 10 872 333,77 грн. інфляційних витрат, 3378420,02грн. 3% річних, 997581,50грн. пені, витрати по сплаті державного мита у сумі 24946,65грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 115,43грн.»

Господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2010р. по справі №33/139-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Повний текст постанови підписано 05.11.2010р.