Постанова № 12456760, 05.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" жовтня 2010 р. Справа № 19/42

Колегія суддів у складі

головуючого судді Шепітько І.І., судді Івакіної В.О., судді Черленяка М.І.

при секретарі - Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача –не з'явився

відповідача –Дробот І.В. за дорученням № 818 від 06.08.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційні скарги відповідача (вх.№ 2674П/1-32) та позивача (вх.№ 2775П/1-32) на рішення господарського суду Полтавської області від 29 липня 2010 року у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Продрезерв”, м. Черкаси

до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” в особі філії “Полтавське регіональне управління ”АТ “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Полтава

про стягнення 765960,51 грн.

встановила:

ТОВ “Продрезерв” звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Полтавського регіонального управління" АТ "Банк "Фінанси та кредит" 765960,51 грн., у тому числі 194120,00 грн. пені, 60872,05 грн. -3% річних, 199757,92 грн. інфляційних, 109113,01грн. - проценти за користування чужими грошима, 202097,53 грн. –збитків, внаслідок несвоєчасного повернення суми депозиту за договором про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 року.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29 липня 2010 року (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” в особі філії “Полтавське регіональне управління” АТ “Банк “Фінанси та Кредит” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Продрезерв” 199757,92 інфляційних, 60698,63 грн. –3% річних, 194120,00 грн. пені, 4545,77 грн. витрат з оплати держмита, 139,24 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині у позові відмовлено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року скасувати в частині стягнення з АТ „Банк „Фінанси та Кредит" в особі філії „Полтавське РУ" АТ „Банк „Фінанси та Кредит" суми 199757, 92 грн. - інфляційних втрат, 60698, 63 грн. - 3% річних, в частині стягнення нарахованої суми пені постановити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ „Продрезерв" задовольнити частково, стягнути з АТ „Банк „Фінанси та Кредит" на користь ТОВ „Продрезерв" суму пені в розмірі 38 944 грн., в решті позовних вимог відмовити. Вказує на те, що норми Господарського кодексу України щодо встановлення відповідальності за правопорушення у сфері господарювання за господарськими зобов'язаннями суб'єктів господарювання є спеціальними у співвідношенні із нормами Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим до даних правовідносин суд мав застосовувати лише норми Господарського кодексу України. Також зазначає, що Господарським кодексом України не передбачений такий вид відповідальності як інфляційні нарахування та 3% річних.

Позивач також подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 12 серпня 2010 року скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення на користь позивача 109113,01 грн. процентів за користування чужими грошима та 2002097,53 грн. збитків та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказує на те, що сплата процентів за користування чужими грошовими коштами повинна здійснюватись відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України. Також зазначає, що збитки у вигляді упущеної вигоди виникли у зв’язку з відмовою відповідача достроково у визначений позивачем строк повернути його грошові кошти і станом на 09.02.2010 року склали 2110000,00 грн.

Враховуючи, що апеляційні скарги позивача та відповідача на рішення господарського суду Полтавської області від 29 липня 2010 року стосуються однієї і тієї ж справи, між тими ж сторонами, колегія суддів ухвалою від 11 жовтня 2010 року об’єднала апеляційні скарги позивача та відповідача в одне апеляційне провадження.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просить відмовити у її задоволенні.

Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не надав, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, про що в матеріалах справи є зворотнє повідомлення про вручення ухвали суду.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Полтавської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи представника позивача, колегія суддів встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04 серпня 2008 року між ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ" ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" (банк) та ТОВ “Продрезерв” (клієнт) укладено Договір банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/273/08/Ч (т.1 а.с.10).

Відповідно до п.1.1. Договору клієнт надає банку грошові кошти, надалі "вклад", у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а банк виплачує проценти і повертає вклад, і нараховані на нього проценти згідно з умовами цього Договору.

Згідно з п. 2.1 Договору клієнт розміщує в банку вклад в сумі 2110000,00 гривень.

Відповідно до п.3.1 Договору вклад наданий банку до 09 серпня 2009 року.

За умовами п. 7.1 депозитного договору повернення вкладу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача, що вказаний в пункті 10 депозитного договору.

У п.7.2. Договору зазначено, що клієнт має право на дострокове повернення вкладу або його частини, але не раніше, ніж через 40 календарних днів з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок або з дати останньої пролонгації цього договору. За умови дотримання вищевказаної умови, дострокове повернення вкладу або його частини здійснюється на підставі письмового попередження клієнтом банку не менш, ніж за 3 (три) банківських дні до дати дострокового повернення.

З платіжного дорученням № 1 від 04.08.2008 року вбачається, що на виконання умов Договору позивач перерахував відповідачу суму вкладу в розмірі 2110000,00 грн. зі свого поточного рахунку на депозитний рахунок в Філії "Банку Фінанси та Кредит" (т.1 а.с.12).

Як вбачається з матеріалів справи Листом № 1 від 11.02.2009 року позивач звернувся до відповідача із вимогою достроково повернути вклад у повному обсязі в сумі 2110000,00 грн. (т.1 а.с.13).

Даний лист відповідачем отримано 18.02.2009 року, про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення (т.1 а.с.14).

З матеріалів справи вбачається, що відповідач Листом № 2-021220/1862 від 23.02.2009 року відмовив у задоволені вимоги щодо дострокового повернення вкладу, посилаючись на постанову Правління НБУ №413 від 04.12.2008 року "Про окремі питання діяльності банків " та лист НБУ №22-310/946-17250 від 6 грудня 2008 року, якими Національний банк України зобов'язав банки не допускати дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками (т.1 а.с.15).

Позивач Листом за № 2 від 20.05.2009 року повторно звернувся до відповідача з вимогою достроково повернути вклад.

З рішення господарського суду Полтавської області вбачається, що позовні вимоги позивача задоволено та стягнуто з ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське РУ'ВАТ Банк "Фінанси та Кредит" на користь ТОВ "Продрезерв" 2110000,00 грн. за договором банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/273/08/Ч від 04 серпня 2008 року (т.1 а.с.20,21).

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 19.01.2010 року апеляційну скаргу відповідача залишено без задоволення, рішення господарського суду Полтавської області від 23 липня 2009 року у справі № 19/125 залишено без змін (т.1 а.с.71-73). У касаційному порядку рішення сторонами не оскаржувалось та набуло законної сили.

Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Приймаючи до уваги, що рішення господарського суду Полтавської області від 23 липня 2009 року у справі № 19/125 набрало законної сили, встановлені в ньому факти приймаються судом як доведені при вирішенні даного спору.

З п.1.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", затвердженого протоколом № 4 від 02.09.2009 року вбачається, що рішенням Загальних зборів Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" статут Банку викладено в новій редакції та змінено найменування Банку на Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит". Банк є правонаступником щодо всіх прав та зобов'язань відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (т.1 а.с.33-54).

З п.8.2 Статуту Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" вбачається, що до компетенції Спостережної ради належить прийняття рішень щодо створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв Банку, затвердження статутів та положень (т.1 а.с.44).

Положення про Філію "Полтавське регіональне управління" публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" затверджено спостережною радою АТ "Банк "Фінанси та Кредит" протоколом № б/н від 30.09.2009р. (т.1 а.с.55).

Зі Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи вбачається, що державну реєстрацію змін найменування Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" проведено 30.09.2009 року (т.1 а.с.32).

Таким чином, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління" акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" є правонаступником всіх права та обов'язків ВАТ Банк "Фінанси та Кредит", що випливають з Договору банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 року.

Відповідно до п.4.1.7 Положення про Філію "Полтавське регіональне управління" публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" філія від імені банку в межах повноважень, визначених довіреністю керуючого, може бути позивачем та відповідачем в судах (т.1 а.с.55).

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Черкаської області від 13.04.2010 року у справі № 16/475, яке залишено без змін Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 08.06.2010 року відмовлено в позові ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі філії "Полтавське регіональне управління" АТ "Банк "Фінанси та Кредит" до ТОВ “Продрезерв” про визнання недійсним Договору банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 року (т.1 а.с.89-90,104-105).

За таких обставин, Договір банківського строкового вкладу (депозиту) № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 року на даний час є дійсним.

З платіжного доручення №1 вбачається, що відповідач перерахував позивачу 2110000,00 грн. на виконання свого зобов"язання з повернення депозиту 09.02.2010 року, у зв’язку з чим повернення депозиту відбулося з простроченням визначених в договорі строків.

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено вимоги про стягнення збитків, понесених ним внаслідок відмови відповідача своєчасно повернути вклад у розмірі 202097,53 грн.(т.1 а.с.2-5).

В обґрунтування заявленої суми збитків позивач посилається на те, що він не мав змоги скористатись власними коштами, розміщеними на рахунку відповідача, змушений був відмовитися від численних пропозицій, у зв'язку із чим не одержав доходу, який міг би одержати за звичайних обставин на діючих умовах договору в розмірі 19 % річних на суму розміщених на депозитному рахунку грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зокрема, не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно зі статтею 225 Господарського кодексу України, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Загальними підставами для стягнення збитків з особи, яка їх заподіяла є: настання збитків; неправомірна поведінка особи, що заподіяла збитки; безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням збитків; вина.

Виходячи з наведених норм, обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками, включаючи їх розмір покладено на кредитора.

Відповідно до ст. ст. 4-3, ст. ЗЗ Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не доведено дійсну можливість одержання ним визначеного розміру прибутку в разі належного виконання відповідачем зобов'язання, не надано доказів, що підтверджують можливість розміщення грошових коштів під вказані відсотки та одержання визначеної позивачем вигоди.

Також позивачем не доведено заявлений у позові розмір збитків у вигляду упущеної вигоди та прямий причинний зв'язок між вказаним розміром збитків та невиконанням відповідачем зобов'язанням.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що посилання позивача на можливість нарахування на суму вкладу (депозиту) процентів в розмірі 19 % річних за умовами п. 4.1 Договору, не є доказом понесення ним збитків, оскільки в разі несплати відповідачем визначених у договорі відсотків позивач не позбавлений права звернутися до нього з відповідним позовом. У даній справі такі вимоги позивачем не заявлялися.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з Довідки Банку «Фінанси та кредит»№ 09-09/б/н від 26.10.2010 року вбачається, що згідно умов договору про банківський строковий вклад № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 року ТОВ «Продрезерв»виплачено процентів, нарахованих на суму вкладу в загальному розмірі 405944,63 грн. (т.2 а.с.77).

На підставі наведеного колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з відповідача збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 202097,53 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення відсотків за користування грошовими коштами у розмірі 109113,01 грн., колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Під чужими грошовими коштами відповідно до ст.536 ЦК України слід розуміти, зокрема, кошти, отримані як попередня оплата за товари, роботи або послуги, що надаватимуться у майбутньому.

Депозитні кошти не є чужими грошовими коштами в контексті ст.536 ЦК України, тому дана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Договором між сторонами передбачено нарахування відсотків за користування депозитними коштами, а після витікання строку дії договору відсотки за користування коштами нараховувались на підставі спеціальної норми ч.5 ст.1061 ЦК України.

За таких обставин, відсутні підстави для додаткового нарахування цих процентів в розмірі облікової ставки НБУ.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 109113,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами на підставі положень ст. 536 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають.

З оскаржуваного рішення вбачається, що господарським судом задоволена вимога позивача про стягнення пені у розмірі 194120,00 грн. за період з 10.08.2009 року по 09.02.2010 року.

Колегія суддів не погоджується з висновками господарського суду в цій частині виходячи з наступного.

Місцевий господарський суд, встановивши відсутність збитків та вирішуючи спір в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню, не дослідив наявність підстав для застосування ст.551 ЦК України.

Відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно зі ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Таким чином, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Зі звіту про фінансову діяльність «Банку “Фінанси та Кредит»за ІІ квартал 2010 року, опублікованому у газеті «Урядовий курь’єр»вбачається, що відповідач у ІІ кварталі 2010 року має збитки в розмірі 54301 тис. грн.

Приймаючи до уваги відсутність у позивача збитків та зважаючи на фінансові показники діяльності відповідача, який у ІІ кварталі 2010 р. має збитки в розмірі 54301 тис. грн., колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для застосування положень ст.ст.551 ЦК України, 233 ГК України та зменшення пені на 80 відсотків.

За таких обставин, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума пені у розмірі 38944,00 грн.

Що стосується задоволення господарським судом Полтавської області позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 199757,92 інфляційних та 60698,63 грн. –3% річних, колегією суддів встановлено наступне.

Обґрунтовуючи рішення в частині стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість самостійного розгляду вимоги про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, відокремлено від розгляду вимоги про стягнення основного боргу, оскільки ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних за користування грошовими коштами. Тобто, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу.

З матеріалів справи вбачається, що вимога про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 2110000,00 грн. розглянута місцевим господарським судом як самостійна в окремому спорі та стягнута за рішенням господарський суд Полтавської області від 23 липня 2009 року у справі № 19/125, яке набуло законної сили (т.1 а.с.20,21).

Згідно до ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 115 цього Кодексу встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.

Приймаючи до уваги, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період виконання відповідного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 199757,92 інфляційних та 60698,63 грн. –3% річних не підлягають задоволенню.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2010 року у справі № 13/238.

За таких обставин оскаржуване рішення в частині стягнення 199757,92 грн. інфляційних, 60698,63 грн. - 3% річних, 155176,00 грн. пені підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в позові.

В частині задоволення вимог про стягнення 38944,00 грн. пені та відмови у задоволенні вимог про стягнення 109113,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 202097,53 грн. збитків рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 року підлягає залишенню без змін.

Згідно ст.49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони. Витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача –при задоволенні позову, на позивача –при відмові в позові, при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення до місцевого господарського суду позивачем сплачено 7659,61 грн. державного мита та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т.1, а.с.7-8).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 року з відповідача на користь позивача стягнуто 4545,77 грн. витрат з оплати держмита та 139,24 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області підлягає скасуванню в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 199757,92 грн., 60698,63 грн. 3 % річних, пені у розмірі 155176,00 грн. Позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 38944,00 грн. що складає 5,08 % від розміру заявлених вимог, то у відповідній частині підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 389,44 грн. державного мита та 11,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач сплатив 2272,89 грн. державного мита.

Оскільки судова колегія дійшла висновку про часткове скасування рішення місцевого господарського суду, стягненню з позивача на користь відповідача підлягає сума у розмірі 1941,20 грн.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, п.2 ч.1 ст.103, п.1,4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Продрезерв” залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” в особі філії “Полтавське регіональне управління ”АТ “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Полтава задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29 липня 2010 року у справі № 19/42 в частині стягнення 199757,92 грн. інфляційних, 60698,63 грн. - 3% річних, 155176,00 грн. пені скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові відмовити.

В частині задоволення вимог про стягнення 38944,00 грн. пені та відмови у задоволенні вимог про стягнення 109113,01 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 202097,53 грн. збитків рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 року залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”(м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) в особі філії “Полтавське регіональне управління” АТ “Банк “Фінанси та Кредит” (36014, м. Полтава, вул. Жовтнева 77, ідентифікаційний код 2643435422, номери рахунків в справі відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Продрезерв” (18000, м. Черкаси, вул. Чигиринська 60/1, ідентифікаційний код 21372013, п/р 26005060003292 в ЧГРУ “ПриватБанк”, МФО 354347) 389,44 грн. витрат по сплаті державного мита та 11,98 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Продрезерв” (18000, м. Черкаси, вул. Чигиринська 60/1, ідентифікаційний код 21372013, п/р 26005060003292 в ЧГРУ “ПриватБанк”, МФО 354347) на користь Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”(м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) в особі філії “Полтавське регіональне управління” АТ “Банк “Фінанси та Кредит” (36014, м. Полтава, вул. Жовтнева 77, ідентифікаційний код 2643435422, номери рахунків в справі відсутні) 1941,20 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя Шепітько І.І.

суддя Івакіна В.О.

суддя Черленяк М.І.

Постанову підписано 01.11.2010 року