Постанова № 12456742, 05.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2010 р. Справа № 49/135-10

Колегії суддів у складі: головуючого судді Шевель О.В.

судді Афанасьєва В.В.

судді Слободіна М.М.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників сторін:

позивача - Лелюка В.В. –дов.

відповідача – Радіновича В.С. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (3172Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 р. у справі № 49/135-10

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний сервісний центр», м. Харків

до Акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння», м. Харків

про стягнення 386458,95 грн.

встановила:

Позивач, ТОВ «Високовольтний сервісний центр», у червні 2010 р. звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 386458,95 грн., з яких: 192000,00 грн. заборгованості за поставлене обладнання та 194458,95 грн. –30% вартості обладнання, від якого відповідач відмовився. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов контракту № ВСЦ-2702/2009 від 27.02.2009 р.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано клопотання про зупинення провадження по справі у зв'язку з подачею відповідачем позовної заяви до позивача про визнання недійсним контракту № ВСЦ - 2702/2009 від 27.02.2009 р. в частині зобов'язань щодо поставки за контрактом двох шаф управління вимикачем 110 кВ, передбачених дев'ятою позицією специфікації № 1 від 27.02.2009 року до контракту № ВСЦ - 2702/2009 від 27.02.2009 р., а також клопотання про надання йому розстрочки погашення заборгованості у розмірі 192000,00 грн. (яка визнана відповідачем) строком на 24 місяці. В частині позовних вимог про стягнення 194458,95 грн. відповідач заперечував.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 року у справі № 49/135-10 (суддя Кононова О.В.) відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження по справі. Позовні вимоги задоволені. Стягнуто з Акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння»на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Високовольтний сервісний центр»386458,95 грн. заборгованості, 3864,59 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу. Відмовлено в задоволені клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 р. у справі № 49/135-10 повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 194458,95 грн. відшкодування збитків та задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки погашення заборгованості у розмірі 192000,00 грн. строком на 24 місяці.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не було взято до уваги докази які знаходяться у матеріалах справи, та на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема, відповідач посилається на те, що саме позивачем були порушені умови контракту щодо надання рахунків-фактур на оплату та своєчасної поставки товару, що й призвело до того, що відповідач був вимушений відмовитися від договору, через втрату інтересу.

Позивач проти апеляційної скарги відповідача заперечує, оскаржуване рішення вважає законним та обгрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Зокрема, позивач стверджує, що стягнення 194458,95 грн. збитків здійснено місцевим господарським судом у відповідності до положень спірного контракту, оскільки матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем умов договору щодо оплати обладнання в повному обсязі. Що ж стосується заяви відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду –на думку позивача така заява не підтверджена належними та допустимими доказами, крім того, заявлені відповідачем 24 місяці, на які він просить надати розстрочку, є надмірно великими та відповідне може призвести до великих збитків позивача.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судовому засіданні пояснення їх уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як свідчать матеріали справи, вірно встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, 27 лютого 2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено контракт № ВСЦ-2702/2009 (далі контракт), пунктом 1.1. якого було передбачено, що в порядку та на умовах даного контракту позивач (продавець) зобов'язується передати у власність відповідача (покупця) обладнання (далі по тексту «обладнання»або «продукція»), а відповідач в порядку і на умовах даного контракту, зобов'язується прийняти й оплатити обладнання (а. с. 12-14).

Пунктом 1.2. контракту було передбачено, що типи обладнання, асортимент, комплектність, технічні характеристики, кількість, ціни і строк постачання зазначені в додатках до цього контракту (специфікаціях), що є невід'ємною частиною даного контракту.

Пунктом 11.2. контракту було передбачено, що даний контракт, що включає додаток, складений при повному розумінні сторонами предмета контракту і заміняє будь-яки інші угоди по даному предмету, укладених в усній чи в письмовій формі раніше.

Відповідно до п. 11.3. контракту зміни будь-яких умов даного контракту, включаючи зміну змісту додатку, повинні бути погодженні сторонами і викладені письмово в формі додаткової угоди.

Згідно додатку № 1 до контракту (специфікація № 1 від 27.02.09 року –а. с. 15), позивач мав передати відповідачу обладнання на загальну суму 3115524,00 грн. Умовами оплати, згідно п. З специфікації є: попередня оплата в розмірі 50 % вартості обладнання, згідно рахунка-фактури продавця (позивача), остаточні 50 % - по факту готовності продукції до відвантаження на підставі листа продавця та рахунку - фактури. Умовами поставки, згідно п. 2 специфікації є: СРТ м. Харків, строк поставки, згідно п. 4 специфікації - 70 календарних днів з моменту отримання попередньої оплати.

Аналізуючи зміст контракту та специфікації до нього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сторонами не було погоджено конкретних строків здійснення оплати за продукцію. Здійснення попередньої оплати в розмірі 50 % вартості обладнання сторонами поставлено в залежність від факту виставлення позивачем рахунка-фактури, остаточні ж 50 % вартості повинні здійснюватись по факту готовності продукції до відвантаження на підставі листа продавця та рахунку - фактури.

Матеріали справи не містять доказів виставлення позивачем рахунків-фактур на здійснення відповідачем попередньої оплати у розмірі 50% вартості обладнання, разом з тим, в період з березня 2009 р. по серпень 2009 р. відповідачем на рахунки позивача було перераховано 1410668,00 грн., про що свідчать копії виписок по рахунках, які додані до матеріалів справи (а. с. 27-34). При цьому, у вказаних банківських виписках (що надані позивачем до апеляційної скарги) в якості підстави платежу зазначено: «оплата за обладнання згідно контракту», без зазначення номеру та дати рахунку-фактури.

В цей же період на виконання спірного контракту позивачем на адресу відповідача здійснена поставка обладнання на загальну суму 2137284,00 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару (а. с. 16-23).

Відповідачем вказаний товар прийнятий без заперечень та в подальшому, в період з вересня 2009 р. по листопад 2009 р. на рахунки позивача додатково перераховано 534616,00 грн. (а. с. 24-26).

Залишок несплаченого товару становить 192000,00 грн., який і заявлено позивачем до стягнення та стягнуто оскаржуваним рішенням.

При цьому, як вбачається із матеріалів справи, 26.05.2010 р. позивачем на адресу відповідача було направлено вимогу про сплату заборгованості (в т.ч. і суми основного боргу у розмірі 192000,00 грн. - а. с. 35-36), проте, незважаючи, що вказана вимога одержана відповідачем, спірна сума боргу у розмірі 192000,00 грн. погашена не була.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин справи та положень ст. ст. 11, 509, 530, 538, 692, 693, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України суд першої інстанції і дійшов до висновку щодо правомірності позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача вартості поставленого обладнання в сумі 192000,00 грн.

Погоджуючись з висновком суду першої інстанції в цій частині позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі - продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону.

Відповідно до ч. 4 ст. 538 ЦК України, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що сторонами не було встановлено строку здійснення попередньої оплати, однак, позивачем передано, а відповідачем прийнято певну частину обладнання, яка була оплачена останнім лише частково. Вимога про оплату спірної суми, що направлена на адресу відповідача в порядку ст. 530 ЦК України, останнім залишена без задоволення, а відтак, вимога позивача про стягнення з відповідача 192000,00 грн. обгрунтована належними доказами та узгоджується з приписами чинного законодавства.

При цьому колегія суддів зазначає, що відповідач в цій частині позовних вимог суму боргу визнав та рішення суду не оскаржує.

Що ж стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача 194458,95 грн. (спірна сума):

звертаючись до господарського суду про стягнення з відповідача вказаної суми коштів, позивач посилався на те, що відповідач відмовився від отримання залишку продукції в межах спірного договору, а відтак, в силу п. 8.3 спірного контракту він повинен сплатити позивачу частину витрат, що понесені останнім при виготовленні обладнання в сумі 30% вартості обладнання, від якого відповідач відмовився. Позивачем до стягнення заявлено 194458,95 грн., що складає 30% від вартості обладнання на загальну суму 648196,50 грн. (згідно позицій 7,8,9 специфікації).

Задовольняючи позовні вимоги позивача у цій частині місцевий господарський суд посилався на те, що відповідач дійсно безпідставно відмовився від отримання іншої частини обладнання, що передбачено договором, повинен був здійснити попередню оплату у розмірі 50% від загальної суми поставки, яка відповідно до п. 1 додатку №1 складає 3115524,00 грн. (отже повинен був сплатити 1557762,00 грн., проте, як свідчать матеріали справи станом на 29.11.2009 р. сплатив лише 1410668,00 грн.).

Заперечуючи проти позову в цій частині, відповідач вказував на те, що в рамках спірного договору він мав намір змінити умови специфікації шляхом зменшення кількості та ціни товару, про що направляв на адресу позивача проект додаткової угоди. Однак, оскільки вказана додаткова угода між сторонами не підписана, такі заперечення відповідача не приймаються апеляційним господарським судом в якості належного доказу в силу положень ч.1 ст. 188 ГК України, щодо недопустимості внесення змін до договору в односторонньому порядку та положення п. 11.3. контракту.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись і з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 194458,95 грн., вважає, що такі висновки здійснені при неповному дослідженні усіх фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права, а тому рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині, виходячи з наступного.

Так, згідно умов п. 8.3 контракту у випадку відмови покупця від замовлення або його частини до моменту його відвантаження, покупець зобов'язується відшкодувати продавцю частину витрат, понесених при виготовлені обладнання в сумі 30% вартості обладнання, від якого покупець відмовився.

Звертаючись до суду з позовом, відповідна сума позивачем визначена як збитки, з чим погодився місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду та твердженнями позивача, оскільки поняття та склад збитків встановлені ст. 22 ЦК України та ст. 225 ГК України (це вартість втраченого, пошкодженого або зниженого майна, додаткові витрати, понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною, неодержаний прибуток (втрачена вигода), матеріальна компенсація моральної шкоди). Передбачені п. 8.3 договору виплати не підпадають під вищенаведене визначення збитків.

Даний пункт міститься у розділі 8 контракту, який регламентує відповідальність сторін за порушення умов контракту.

Отже, в силу положень ст. 549 ЦК України та ст. 230 ГК України за своєю правовою природою відповідна сума є штрафом, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання (за змістом п. 8.3 контракту –від суми понесених позивачем витрат при виготовленні обладнання), а не збитками, як про це зазначено позивачем у позовній заяві та місцевим господарським судом в оскаржуваному рішенні.

Ст. 611 ЦК України встановлені правові наслідки порушення зобов’язання, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Ст. 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини.

Ст. 550 ч. 3 ЦК України встановлено, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання.

Ст. 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Відповідні вимоги також містяться і в ст. 218 ГК України.

Аналіз вищенаведених статей, положень ст. 612, 613 ЦК України, ст. 220, 221 ГК України та фактичних обставин справи дає підстави суду апеляційної інстанції зробити висновки, що порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати товару сталося внаслідок порушення позивачем своїх зобов'язань, оскільки:

як встановлено вище, за змістом контракту та специфікації до нього, сторонами не було погоджено конкретних строків здійснення оплати за продукцію. Здійснення попередньої оплати в розмірі 50 % вартості обладнання сторонами поставлено в залежність від факту виставлення позивачем рахунка-фактури, остаточні ж 50 % вартості повинні здійснюватись по факту готовності продукції до відвантаження на підставі листа продавця та рахунку - фактури.

Разом з тим, як підтверджено матеріалами справи, позивачем ані до суду першої, ані до суду апеляційної інстанції не надано доказів виставлення позивачем рахунків-фактур на здійснення відповідачем попередньої оплати у розмірі 50% вартості обладнання та доказів направлення на адресу відповідача листа про готовність продукції до відвантаження та рахунку - фактури.

І лише після направлення відповідачем на адресу позивача листа за вих. № 486 від 18.12.2009 р. (а.с. 9) про відмову від подальшого отримання не відвантаженої до цієї дати продукції за контрактом в зв’язку з порушенням позивачем строків поставки продукції та через втрату інтересу від подальшого виконання договору, позивачем на адресу відповідача направлено рахунок №СФ-0000130 від 22.12.2009 р. на загальну суму 978240,00 грн. (залишок не отриманої продукції) та лист від 22.12.2009 р. про готовність до відвантаження зазначеного обладнання (а.с. 71-72).

На думку колегії суддів, право відповідача на відмову від подальшого виконання умов спірного контракту через втрату інтересу від виконання позивачем своїх зобов’язань за цим контрактом здійснено у відповідності з положеннями ст. 612 ЦК України, оскільки, як встановлено вище, позивачем дійсно були порушені умови спірного контракту щодо виставлення рахунків-фактур на здійснення відповідачем попередньої оплати у розмірі 50% вартості обладнання та направлення на адресу відповідача листа про готовність продукції до відвантаження та рахунку - фактури. Такі порушення мали тривалий проміжок часу, а відтак, дійсно можна вважати, що відповідач втратив інтерес до виконання позивачем своїх зобов’язань.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у нього спірної продукції як станом на дату подання позову, так і станом на дату прийняття оскаржуваного рішення та перегляду його в апеляційному порядку (бухгалтерські довідки про знаходження на балансі, придбання чи виготовлення, ін.), а відтак, позивачем не доведено факту понесення ним певних витрат при виготовленні обладнання, що є безумовною підставою для стягнення з відповідача штрафних санкцій в порядку п. 8.3 договору.

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що позивач міг би поставити відповідачу залишок товару за спірним договором та вимагати в порядку ст. ст. 693 та 538 ЦК України оплати поставленого товару (як і було ним здійснено щодо суми основного боргу у розмірі 192000,00 грн.), однак, відповідного позивачем зроблено не було, що позбавляє твердження позивача стосовно наявності у нього спірного товару та можливості його поставки належної переконливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факту понесення ним певних витрат при виготовленні спірної частини обладнання, що є підставою для стягнення з відповідача штрафу в порядку п. 8.3 спірного контракту, тоді як відповідачем належними та допустимими доказами підтверджено факт порушення саме позивачем умов спірного контракту, і, як наслідок, відсутності у відповідача вини щодо неналежного виконання своїх договірних зобов’язань та правомірності відмови від подальшого виконання зобов’язань через втрату інтересу.

Усе вищенаведене свідчить про те, що позивачем при поданні позову не враховані вищенаведені фактичні обставини та норми чинного законодавства, а відтак, його вимоги в цій частині позову не підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині (в частині задоволення позовних вимог про стягнення 194458,95 грн. збитків) підлягає скасуванню, як таке, що прийняте при неповному дослідженні усіх фактичних обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Що ж стосується клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом обгрунтовано відмовлено у його задоволенні, оскільки, як вірно зазначено в оскаржуваному рішенні, подання відповідачем по даній справі апеляційної скарги на рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2010 року по справі № 37/130-10 не є підставою для зупинення провадження у справі. До того ж, колегія суддів враховує і те, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.10.2010 р. рішення господарського суду Харківської області від 02.09.2010 р. у справі № 37/130-10 про визнання частково недійсним контракту № ВСЦ-2702/2009 від 27.02.2009 р. (спірного контракту по даній справі) залишено без змін.

Щодо клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 83 ГПК України, господарський суд приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Заявляючи відповідне клопотання, відповідач посилався на те, що прострочка оплати суми боргу у розмірі 192000,00 грн. сталася не з його вини, а з вини його контрагентів, які несвоєчасно розраховуються з відповідачем.

До того, в апеляційній скарзі відповідач стверджує, що до відома суду першої інстанції його представником була доведена ситуація з розрахунками підприємства, а саме, ті обставини, що Постановою НБУ від 30.07.2010 р. за № 375 прийнято рішення про відкликання з 02.08.2010 р. банківської ліцензії та розпочата процедура ліквідації ПАТ «Земельний банк», в якому на протязі більш ніж 10 років кредитувався відповідач. У зв’язку з ліквідацією обслуговуючого банку відповідач вимушений знаходити кошти для незапланованого дострокового погашення отриманих раніше кредитів на суму більш ніж 3 млн. грн.

На думку колегії суддів, вищенаведені обставини свідчать про винятковість випадку та наявність правових підстав для надання відповідачу розстрочки виконання рішення суду в частині стягнення 192000,00 грн., оскільки такі обставини дійсно утруднюють виконання рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що відповідачем заявлено непомірно великі строки розстрочки (24 місці), а відтак, вважає за необхідне задовольнити клопотання відповідача про надання розстрочки частково, на 6 місяців шляхом оплати стягуваної суми щомісячно рівними частинами.

На підставі вищевикладеного керуючись ст. ст. 99,101,102, п. 2 ст. 103, п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила :

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 р. у справі № 49/135-10 в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення та в стягнення з відповідача на користь позивача 194458,95 грн. збитків, 1944,59 грн. витрат по сплаті держмита та 118,75 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В іншій частині (в частині стягнення з відповідача на користь позивача 192000,00 грн. боргу, 1920,00 грн. витрат по сплаті держмита та 117,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а також в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі) рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 р. у справі № 49/135-10 залишити без змін.

Клопотання відповідача про надання розстрочки виконання рішення задовольнити частково.

Надати відповідачу розстрочку виконання рішення господарського суду Харківської області від 08 вересня 2010 р. у справі № 49/135-10 в частині стягнення 192000,00 грн. боргу на шість місяців, шляхом оплати вказаної суми боргу рівними частинами (по 32000,00 грн. щомісячно, починаючи з листопада 2010 р.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальність «Високовольтний сервісний центр»(61001 м. Харків вул.. Плеханівська, 92-А Код 35586405, р/р 26009811876941 в Кіровському відділенні ХОФ АКБ «Укрсоцбанк»МФО 351016) на користь Акціонерного товариства «Лізингова компанія «Сприяння»(61002 м. Харків вул.. Чубаря, 3/5 Код 24347487, р/р 2600401142 в ХАК «Зембанк»МФО 351652) 972,29 грн. витрат по сплаті держмита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Головуючий суддя Шевель О. В.

Суддя Афанасьєв В.В.

Суддя Слободін М.М.

повний текст постанови підписано 03 листопада 2010 р.