Постанова № 12456695, 03.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2010 р. Справа №55/149-10

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя –ЛакізаВ.В.,

суддя- Білоусова Я.О., суддя –доповідач Пуль О.А.,

при секретарі Сємєровій М.С.,

за участю представників сторін:

позивача –не з*явився,

відповідача –представник Зубрич Д.О. за довіреністю № 06/06 від 04.01.2010 р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу (вх.№3305Х/2-6) позивача- Товариства з обмеженою відповідальністю «Повгаз», м. Київ, на рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2010 р. по справі № 55/149-10,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Повгаз», м. Київ,

до Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», м.Харків, код 03359552,

про визнання договору доручення № 1-109/1 від 11.01.2010 р. недійсним,-

встановила:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив суд визнати договір доручення № 1-10/1 від 11.01.2010 р., укладений між ним та ВАТ по газопостачанню та газифікації «Харківміськгаз», недійсним, а також просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що договір доручення № 1-10/1 від 11.01.2010 р. підписано директором одноосібно, і укладено без додержання необхідної процедури його укладання, а саме: на загальних зборах учасників товариства укладання такого договору не погоджувалось в порушення приписів Статуту позивача.

Рішенням господарського суду Харківської області від 21.09.2010 р. (суддя Гребенюк Н.В.) у позові відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 21.09.2010 р. та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства. На думку апелянта, місцевим господарським судом неправильно застосовано статті 203 та 215 Цивільного кодексу України, а саме, залишено поза увагою той факт, що на момент укладання спірного договору, згоди від загальних зборів учасників товариства «Повгаз»на укладання такого договору не було.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд залишити без задоволення апеляційну скаргу позивача, а рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2010 р. - без змін. В обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на те, що сума договору доручення (15000,00 грн.) не перевищує 50000,00 грн., тому спірний договір не потребує попереднього затвердження на загальних зборах учасників товариства «Повгаз».

У судове засідання представник позивача не з*явився, про причину неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином і в установлений законом строк, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення про вручення йому ухвали апеляційного суду від 11.10.2010 р.

Представник відповідача вважає за можливе розгляд справи у відсутності представника позивача.

Справа розглядається у відповідності до приписів статі 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до частин 1,2 статті 67, частини 179 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюється на основі договорів.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб*єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договор. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

На підставі статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту.

Згідно статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п*ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, 11.01.2010 р. між Відкритим акціонерним товариством «Харківміськгаз» (відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Повгаз» (позивач у справі) був укладений договір доручення № 1-10/1 від 11.01.2010 р. ( далі- договір) ( а.с. 9 -10). Вказаний договір підписаний керівниками сторін та скріплений печатками.

Згідно з пунктом 1.1 договору відповідач доручає, а позивач зобов’язується за винагороду виконати від імені й за рахунок відповідача на підставі відповідної довіреності юридичні дії в обсязі та на умовах даного договору, а саме: позивач доручається придбати природний газ для подальшої реалізації промисловим споживачам в першому кварталі 2010 року.

Пунктом 1.5 договору передбачено, що загальна вартість придбання

3300,00 тис. м. куб. природного газу складає 8000190,00 грн., в тому числі ПДВ 1333365,00 грн.

Пунктом 3.1.3 договору передбачено, що відповідач зобов’язаний забезпечити позивача коштами для придбання природного газу у строк 20 календарних днів з моменту підписання договору шляхом перерахування коштів в сумі загальної граничної вартості природного газу на рахунок позивача.

Пунктом 7.1 договору зазначено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє в частині виконання доручення до 31.03.2010 р., а в частині розрахунків –до їх повного здійснення.

На виконання умов договору ВАТ «Харківміськгаз» платіжним дорученням №202 від 19.01.2010 р. ( а.с. 27) ВАТ «Харківміськгаз»перерахувало на рахунок ТОВ «Повгаз»8000190,00 грн. для закупівлі природного газу.

Позивач прийняв гроші, але за час дії договору не виконав умови договору, а саме, не придбав природний газ для подальшої реалізації промисловим споживачам в першому кварталі 2010 р.

Згідно пункту 2.1.3 договору у випадку неможливості виконання позивачем своїх обов’язків, передбачених договором, він зобов’язаний повернути відповідачу перераховані кошти згідно пункту 1.5 договору протягом 10 робочих днів з моменту, коли позивачу стало відомо про неможливість виконання такого доручення.

Оскільки, строк дії договору в частині виконання доручення закінчився, а позивач не виконав свої зобов’язання, відповідач своїм листом від 15.04.2010 р. №33/1091 просив позивача повернути йому грошові кошти в сумі 8000190,00 грн., які були перераховані на рахунок, але до цього моменту кошти на рахунок відповідача не надійшли.

Відповідно до пункту 4.1 договору винагорода, яка сплачується довірителем (відповідач у справі) повіреному (позивач у справі) складає 15000,00 грн. за виконання доручення у повному обсязі.

Пунктом 11.1.15 статуту ТОВ «Повгаз»встановлено, що до компетенції загальних зборів учасників товариства належить, зокрема, попереднє затвердження правочинів (договорів, угод) на суму, що перевищує 50000,00 грн., та/або якщо внаслідок таких правочинів виникають, змінюються чи припиняються правовідносини на вказану суму.

Отже, враховуючи те, що сума договору доручення (15000,00 грн.) не перевищує 50000,00 грн., тому даний договір попереднього затвердження на загальних зборах учасників товариства «Повгаз»не потребує.

Відповідно до частини 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов’язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

З наведеного, можна зазначити, що повірений створює права й обов’язки по договору не у відношенні себе, а у відношенні довірителя.

Предметом договору доручення є надання нематеріальних посередницьких послуг. Повірений зобов’язується здійснити зазначені дії, що є юридично значимими, тобто тягнуть виникнення, зміну або зупинення прав і обов’язків у довірителя.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позивач, звертаючись з позовом, помилково ототожнює суму договору ( 15000 грн.) з коштами, якими відповідач забезпечив ТОВ «Повгаз»для виконання договору доручення ( 8000190,00 грн.).

Таким чином, кошти, надані відповідачем позивачу в якості забезпечення виконання договору доручення, не припиняють права та обов’язки позивача та не потребують узгодження на загальних зборах учасників товариства «Повгаз».

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оскільки розподіл тягаря доказування визначається предметом спору, тому за загальним правилом обов’язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням наведених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що позивачем не надано ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду належних доказів, які підтверджували б недійсність договору доручення № 1-10/1 від 11.01.2010 р., укладений між ВАТ «Харківміськгаз»та ТОВ «Повгаз».

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо безпідставності та необґрунтованості тверджень позивача стосовно укладання спірного договору з порушенням вимог чинного законодавства.

Отже, заперечення, викладені в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на вимогах закону і не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2010 р. слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

На підставі викладеного та керуючись ст. 99, ст.101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Повгаз»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.09.2010 р. по справі №55/149-10 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.