Постанова № 12456682, 02.11.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" жовтня 2010 р. Справа № 19/44

          Колегія суддів у складі:

головуючого судді Погребняка В.Я., судді Слободін М.М., судді Шевель О.В.

при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників

позивача –Гричаненко О.М. за довіреністю б/н від 22.03.2010 року,

відповідача – Дробот І.В. за довіреністю б/н від 06.08.2010 року,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду у м. Харкові апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Полтава (вх. № 2666 П/3 від 27.08.2010 р.) та апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005», м. Черкаси (вх. № 2777 П/3 від 06.09.2010 р.) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. у справі № 19/44

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005», м. Черкаси

до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Полтава

про стягнення 814 440,80 грн..

встановила:

В березні 2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005», м. Черкаси (далі позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Полтава (далі відповідач) про стягнення 814 440,80 грн., у тому числі пені в розмірі 243 750,00 грн., трьох відсотків річних в розмірі 47 465,75 грн., компенсації інфляції в розмірі 132 557,25 грн., процентів за користування чужими грошима в розмірі 136 900,68 грн., а також збитків в розмірі 253 767,12 грн., що виникли внаслідок несвоєчасного повернення суми депозиту за договором про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/280/08/Ч від 06.08.2008 р.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. у справі № 19/44 (суддя Безрук Т.М.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 132 557,25 грн. інфляційних, 38 835,62 грн. трьох відсотків річних, 227 500,00 пені, 3 988,93 грн. витрат по оплаті державного мита, 115,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відповідач з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене рішення скасувати в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит»суми 132557,25 грн. інфляційних втрат, трьох відсотків річних в розмірі 38 835,62 грн., а в частині стягнення нарахованої суми пені прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат –2005»задовольнити частково, стягнути з відповідача на користь позивача суму пені в розмірі 45500,00 грн., в решті позову відмовити. В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції також не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позову про стягнення процентів за користування чужими грошима в сумі 136900,68 грн. та збитків в сумі 253767,12 грн. та прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 227500,00 грн. пені, 38835,62 грн. трьох відсотків річних від простроченої суми, 132557,25 грн. інфляційних нарахувань, 136900,68 грн. –проценти за користування чужими грошима, 253767,12 грн. збитків.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 27.08.2010 р. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит»(вх. № 2666 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. у справі № 19/44 прийнято до провадження та призначено до розгляду на 04.10.2010 р.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 08.09.2010 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005»(вх. № 2777 П/3) прийнято до розгляду та об'єднано в одне апеляційне провадження з апеляційною скаргою відповідача.

Відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 7911 від 01.10.2010 р.), в якому зазначає про те, що він заперечує проти вимог та доводів, викладених позивачем в апеляційній скарзі, оскільки висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову відповідає фактичним обставинам справи та наявним матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права, тому просить в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовити повністю.

В судове засідання 04.10.2010 р. з’явилися уповноважені представники сторін і надали пояснення по справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 04.10.2010 року розгляд справи було відкладено на 25.10.2010 року на 12:00. Запропоновано сторонам надати додаткові докази та пояснення у справі з урахуванням питань, що були предметом дослідження у судовому засіданні.

Ухвалою голови Харківського апеляційного господарського суду від 22.10.2010 р. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Погребняк В.Я., суддя Слободін М.М., суддя Шевель О.В.

На виконання вимог ухвали апеляційного суду від 04.10.2010 року відповідачем 25.10.2010 року за вх. № 8816 надано пояснення до апеляційної скарги, в яких він підтримує вимоги, викладені ним в його апеляційній скарзі та зазначає, що у відповідності до ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, повинен сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних за користування грошовими коштами. Тобто, на думку відповідача, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом із сумою основного боргу, інфляційні збитки та 3% річних є невід’ємною частиною основного боргу, тому вимога позивача про стягнення вказаних сум не підлягала задоволенню. Однак господарський суд Полтавської області при винесенні оскаржуваного рішення не врахував те, що діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу. Вищенаведена позиція також міститься в постанові Вищого господарського суду України від 12.05.2010 року по справі 13/238.

У судове засідання, призначене на 25.10.2010 року, з’явились представники сторін та надали свої пояснення по справі.

Зважаючи на те, що норми ст.38 ГПК України в редакції після 07.07.2010 р. не містять обов’язку господарського суду самостійно витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору; п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; приймаючи до уваги, що судом апеляційної інстанції були створені рівні умови для доведення кожною із сторін тих обставин, на які вони посилаються в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними і додатково наданими сторонами на вимогу судової колегії документами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційних скарг та відзиву відповідача на апеляційну скаргу позивача, вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 06.08.2008 р. між ТОВ «Силікат-2005»(Клієнт) та ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське РУ»АТ Банк «Фінанси та Кредит»(Банк) укладено договір про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/280/08/Ч (далі - Договір; т.1, а.с.11).

Згідно п.1.1. Договору Клієнт (позивач) надає Банку (відповідачу) грошові кошти, у тимчасове користування на умовах терміновості, платності та зворотності, а Банк виплачує проценти і повертає вклад, і нараховані на нього проценти згідно з умовами цього Договору. Розмір вкладу становить 2500000,00 гривень.

На виконання умов Договору позивач 06.08.2008 р. перерахував відповідачу суму вкладу в розмірі 2500000,00 грн. зі свого поточного рахунку на депозитний рахунок в Філії «Банку «Фінанси та Кредит»Полтавське регіональне управління, Відділення №4, МФО 331832, код ЄДРПОУ одержувача 31207790, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 06.08.2008 р. (т.1, а.с.13).

Згідно п.7.2. Договору клієнт має право на дострокове повернення вкладу або його частини, але не раніше, ніж через 40 календарних днів з моменту зарахування коштів на депозитний рахунок або з дати останньої пролонгації цього Договору. За умови дотримання вищевказаної умови, дострокове повернення вкладу або його частини здійснюється на підставі письмового попередження Клієнтом Банку не менш ніж за 3 (три) банківських дні до дати дострокового повернення.

За умовами п.7.1. Договору повернення вкладу здійснюється відповідачем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Позивача, що вказаний в п.10 Договору.

Позивач листом № 2 від 11.02.2009 р. звернувся до відповідача із вимогою достроково повернути вклад в повному обсязі в сумі 2500 000,00грн. Даний лист відповідачем було отримано 18.02.2009 р., що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (т.1, а.с.15-17).

Відповідач листом № 2-021220/1861 від 23.02.2009 р. відмовив у задоволені вимоги щодо дострокового повернення вкладу, посилаючись на постанову Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 р. «Про окремі питання діяльності банків»та лист НБУ № 22-310/946-17250 від 06.12.2008 року, як на такі, якими Національний банк України зобов'язав банки не допускати дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками (т.1, а.с.18).

Зазначені факти встановлені рішенням господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126 за позовом ТОВ «Силікат-2005»до ВАТ Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське РУ»ВАТ Банк «Фінанси та Кредит»про стягнення 2500 000,00 грн. депозиту (т.1, а.с.22).

Вказаним рішенням господарський суд Полтавської області задовольнив позовні вимоги позивача до відповідача в повному обсязі та стягнув з ВАТ Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське РУ»ВАТ Банк «Фінанси та Кредит»на користь ТОВ «Силікат-2005»2500 000,00 грн. за договором банківського строкового вкладу (депозиту), 121 977,00 грн. інфляційних нарахувань, 30 821,92 грн. - 3% річних, а також стягнув 25 500,00грн. витрат з оплати держмита та 312,50 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 13.01.2010р. рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126 залишено без змін (т.1, а.с.82-84).

В касаційному порядку вказані рішення та постанова сторонами не оскаржувалися (т.1, а.с.124).

Відповідно до ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори, за винятком встановлених рішенням третейського суду) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126 набрало законної сили, і встановлені в ньому факти мають преюдиційне значення для вирішення даного спору.

Відповідно до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»назва відповідача була змінена та Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»є повним правонаступником щодо всіх прав та зобов'язань Відкритого акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(т.1, а.с.50).

Державну реєстрацію зміни найменування публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»проведено 30.09.2009р., про що свідчить Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

Положення про Філію «Полтавське регіональне управління»Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»затверджено спостережною радою АТ «Банк «Фінанси та Кредит»протоколом № б/н від 30.09.2009р. (т.1, а.с.73).

Зазначеним документами підтверджується, що публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління «АТ «Банк «Фінанси та Кредит»є правонаступником по всіх правам та обов'язкам ВАТ Банк «Фінанси та Кредит», в тому числі тих, що випливають з договору про банківський строковий вклад (депозит) № Ю/273/08/Ч від 04.08.2008 р.

Відповідно до п.4.1.7 Положення про філію «Полтавське регіональне управління»»Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»філія від імені банку в межах повноважень, визначених довіреністю керуючого, може бути позивачем та відповідачем в судах (т.1, а.с.73).

Зазначене також підтверджується довіреностями відповідача (т.1, а.с.38-87, 126).

Матеріалами справи підтверджується і не заперечується сторонами, що відповідач за меморіальним ордером № 18055294 від 18.02.2010 р. сплатив позивачу 2500 000,00 грн. заборгованості з повернення депозиту (т.1, а.с.48 т.1).

Отже, повернення депозиту відбулося з простроченням визначеного в п. 3.1. договору строку –до 11.08.2009 р.

Посилаючись на прострочення виконання зобов’язання, позивач заявив до стягнення пеню в розмірі 243750,00 грн., що нарахована за період часу з 12.08.2009 р. по 22.02.2010 р.

Місцевим господарським судом зазначена вимога задоволена частково, за період часу з 12.08.2009 р. по 17.02.2010 р. в розмірі 227500,00 грн.

Також з посиланням на норми ч.2 ст.625 ЦК України місцевим господарським судом повністю задоволена вимога позивача про стягнення інфляційних в розмірі 132557,25 грн. та частково задоволена вимога про стягнення трьох відсотків річних –на суму 38835,62 грн.

Переглянувши в апеляційному порядку оскаржене рішення, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Місцевим господарським судом обґрунтовано відмовлено в стягненні збитків у вигляді упущеної вигоди на суму 253767,12 грн. з підстав необґрунтованості такої вимоги і невідповідності її положенням закону.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи і заслухавши аргументи сторін, вважає рішення суду першої інстанції в цій частині законним та обґрунтованим.

Так, відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно ст.224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, зокрема, не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, згідно зі ст.225 ГК України, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Загальними підставами для стягнення збитків з особи, яка їх заподіяла є: настання збитків; неправомірна поведінка особи, що заподіяла збитки; безпосередній причинний зв'язок між протиправною поведінкою і настанням збитків; вина.

Виходячи з наведених норм, обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками, включаючи їх розмір покладено на кредитора.

Позивачем не доведено дійсну можливість одержання ним визначеного розміру прибутку в разі належного виконання відповідачем зобов'язання, не надано доказів, що підтверджують можливість розміщення грошових коштів під вказані відсотки та одержання визначеної позивачем вигоди. Позивачем не доведено заявлений у позові розмір збитків у вигляду упущеної вигоди та прямий причинний зв'язок між вказаним розміром збитків та невиконанням відповідачем зобов'язанням.

Посилання позивача на можливість нарахування на суму вкладу (депозиту) процентів в розмірі 19 % річних за умовами п.4.1 Договору, не є доказом понесення ним збитків, оскільки в разі несплати відповідачем визначених у договорі відсотків позивач не позбавлений права звернутися до нього з відповідним позовом. У даній справі такі вимоги позивачем не заявлялися.

          Одночасно місцевим господарським судом задоволена вимога позивача про стягнення пені в заявленому останнім розмірі з урахуванням точного періоду її нарахування –до 17.02.2009 р., а не до 22.02.2009 р., як вимагав позивач.

Однак, встановивши відсутність збитків та вирішуючи спір в частині визначення розміру пені, яка підлягає стягненню, місцевий господарський суд не дослідив наявність підстав для застосування ст.551 ЦК України.

Так, відповідно до ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст.233 ГК України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

З урахуванням відсутності у позивача збитків, приймаючи до уваги стягнення на користь останнього повного розміру відсотків по депозиту, інфляційних та трьох відсотків річних за рішенням господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126, зважаючи на фінансові показники діяльності відповідача, який у ІІ кварталі 2010 р. має збитки в розмірі 54301 тис. грн. (т.2., а.с.10), колегія суддів доходить до висновку про наявність підстав для застосування положень ст.ст.551 ЦК України, 233 ГК України і доцільність такої дії, тому зменшує пеню на 80 відсотків, тобто на 182000,00 тис. грн., до 45500,00 грн.

Обґрунтовуючи рішення в частині стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, місцевий господарський суд зазначив, що відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимога про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних була розглянута місцевим господарським судом як самостійна, в окремому спорі, оскільки, як зазначалося вище, сума основного боргу і відсотки за депозитом вже були стягнуті на користь позивача рішенням господарського суду, що набрало сили.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість самостійного розгляду вимоги про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних, відокремленого від розгляду вимоги про стягнення основного боргу, оскільки ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних за користування грошовими коштами. Тобто, вказані суми підлягають відшкодуванню на вимогу кредитора виключно разом з сумою боргу.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2010 р. у справі № 13/238.

З матеріалів справи вбачається, що факт наявності у відповідача боргу та факт прострочення його оплати встановлений в рішенні господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126, яке набуло законної сили, яким на користь позивача було стягнуто з відповідача суму боргу та відсотків за депозитом, а також інфляційні на суму основного боргу та три відсотки річних (121 977,00 грн. та 30 821,92 грн. відповідно).

Згідно до ст.4-5 ГПК України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України. Статтею 115 цього Кодексу встановлено, що рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Оскільки діючим законодавством не передбачено право кредитора вимагати сплати 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих окремо на встановлену в судовому рішенні суму боргу, за період виконання відповідного судового рішення, тому заявлені в даному спорі вимоги позивача про стягнення інфляційних та трьох відсотків річних не підлягають задоволенню через їх безпідставність.

Заслухавши аргументи апеляційної скарги позивача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення, оскільки висновки та рішення місцевого господарського суду в оскарженій позивачем частині прийняті вірно, у відповідності до встановлених судом обставин та згідно вимог чинного законодавства.

Так, аналізуючи зміст вимоги позивача про стягнення відсотків за користування грошовими коштами, колегія суддів зазначає, що позивачем невірно розуміється правова природа чужих грошових коштів відповідно до ст.536 ЦК України, тому зроблений хибний висновок про наявність підстав для застосування даної норми.

Під чужими грошовими коштами відповідно до ст.536 ЦК України слід розуміти, зокрема, кошти, отримані як попередня оплата за товари, роботи або послуги, що надаватимуться у майбутньому.

Депозитні кошти не є чужими грошовими коштами в контексті ст.536 ЦК України, тому дана норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Договором між сторонами передбачено нарахування відсотків за користування депозитними коштами, а після витікання строку дії договору відсотки за користування коштами нараховувались на підставі спеціальної норми ч.5 ст.1061 ЦК України.

Відповідно до рішення господарського суду Полтавської області від 23.07.2009 р. по справі № 20/126 відсотки за депозитом нараховані та стягнені в повному обсязі.

За таких умов місцевий господарський суд дійшов до вірного висновку про відсутність підстав до стягнення відсотків, передбачених ст.536 ЦК України.

В частині вимоги про стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди позивачем не надано будь-яких доказів існування причинно-наслідкового зв’язку між невиконанням відповідачем зобов’язання та неотриманням відповідачем прибутку, не надано доказів наявності у позивача дійсної можливості отримання прибутку, тому ця вимога також не підлягає задоволенню.

Згідно ст.49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони. Витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються на відповідача –при задоволенні позову, на позивача –при відмові в позові, при частковому задоволенні позову –на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При звернення до місцевого господарського суду позивачем було сплачено 8144,41 грн. державного мита та 236,00 грн. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (т.1, а.с.7-8).

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. з відповідача на користь позивача було стягнуто 3988,93 грн. витрат з оплати держмита та 115,64 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки оскаржуване рішення господарського суду Полтавської області підлягає скасуванню в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 132557,25 грн., 38835,62 грн. 3 % річних, пені в розмірі 182000,00 грн., і загалом позовні вимоги підлягають задоволенню в розмірі 45500,00 грн. що складає 5,59 % від розміру заявлених вимог, то у відповідній частині підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати по держмиту та за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, що складає у вартісному виразі 455,00 грн. та 13,19 грн. відповідно.

Подаючи апеляційну скаргу, відповідач сплатив 1994,47 грн. державного мита.

Оскільки судова колегія прийшла до висновку про задоволення апеляційної скарги, вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Керуючись статтями 33, 43, 49, 99, п.2 ч.1 ст.103, п.1,4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, колегія суддів

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005», м. Черкаси –залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит», м. Полтава –задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. у справі № 19/44 скасувати в частині стягнення 132 557,25 грн. інфляційних втрат, 38835,62 грн. 3% річних, 182 000,00 грн. пені і в цій частині позовних вимог прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В іншій частині (стягнення 45500,00 грн. пені та відмови в задоволенні вимог про стягнення 136900,68 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 253767,12 грн. збитків, 8630,13 грн. 3 % річних та 16250,00 грн. пені) рішення господарського суду Полтавської області від 29.07.2010 р. залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит»(36014, м. Полтава, вул. Жовтнева 77, ідентифікаційний код 2643435422, номери рахунків в справі відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005»(18000, м. Черкаси, вул. Чигиринська 60/3, ідентифікаційний код 33903565, п/р 26000051503870 в ЧГРУ «ПриватБанк», МФО 354347) 455,00 грн. витрат по сплаті державного мита та 13,19 грн. витрат на інформаційно-технічне обслуговування судового процесу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Силікат-2005»(18000, м. Черкаси, вул. Чигиринська 60/3, ідентифікаційний код 33903565, п/р 26000051503870 в ЧГРУ «ПриватБанк», МФО 354347) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(м. Київ, вул. Артема, 60, ідентифікаційний код 09807856) в особі філії «Полтавське регіональне управління»АТ «Банк «Фінанси та Кредит»(36014, м. Полтава, вул. Жовтнева 77, ідентифікаційний код 2643435422, номери рахунків в справі відсутні) 1994,47 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідні накази з урахуванням даної постанови.

Головуючий суддя                                                                      В.Я. Погребняк

суддя                                                                      М.М. Слободін

суддя                                                                      О.В. Шевель

повний текст постанови підписаний 28.10.2010