Постанова № 12456586, 27.10.2010, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2010 р. Справа № 25/99

          Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , суддя Барбашова С.В. , суддя Такмаков Ю.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - Філатової О.П. (дов. № 5 від 04.01.2010р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства, м. Кременчук, Полтавської області (вх. № 3151 П/3) на рішення господарського суду Полтавської області від 02.09.10 р. у справі № 25/99

за позовом Державного підприємства "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", м. Харків

до Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства, м. Кременчук, Полтавської області

про стягнення 96 431,05 грн.,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив суд стягнути з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ на свою користь заборгованість за договором № 1659Ри від 14.11.2007 р. 70911,73 грн. - суму основного боргу, 8481,63 грн. - пеню, 2855,34 грн. - 3% річних, 14182,35 грн. - інфляційні, сплачене державне мито в сумі 964,34 грн. та витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.09.2010 р. по справі № 25/99 (суддя Босий В.П.) позов задоволено. Стягнуто з Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ на користь ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" заборгованість у розмірі 96431,05 грн., у тому числі 70911,73 грн. - сума основного боргу, 8481,63 грн. - пеня, 14182,35 грн. - інфляційні нарахування, 2855,34 грн. - 3% річних, 964,34 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач, Холдингова компанія "АвтоКрАЗ" у формі ВАТ, з рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області від 09 вересня 2010 року по справі № 25/99 та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка" в частині стягнення пені повністю.

Позивач, ДП "Харківський приладобудівний завод ім. Т.Г. Шевченка", надав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення у даній справі таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, в зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення. Крім того, позивач просить розглянути справу за відсутністю його представника, з урахуванням поданого відзиву на апеляційну скаргу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки судом першої інстанції, проаналізувавши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, заслухавши уповноваженого представника відповідача, який просить рішення суду в частині стягнення пені скасувати, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступних обставин.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, 14.11.2007р. між сторонами у справі укладено Договір поставки за № 1659 Ри (далі - Договір), відповідно до пункту 1 якого «Виконавець»(позивач) зобов’язався надати послуги по виготовленню товару, а «Замовник»(відповідач) прийняти та оплатити товар. Для виконання послуг по виготовленню товару відповідач надає матеріали згідно додатку 2 (пункт 2.1. Договору). Розрахунок за послуги здійснюються шляхом переказу грошових коштів замовником на розрахунковий рахунок виконавця у вигляді 30% передплати, а кінцевий розрахунок здійснюється протягом 15 днів після одержання товару (пунктом 2.4. Договору).

Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 Цивільного кодексу України. Пункт 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Матеріалами справи підтверджується, що виконуючи умови даного Договору позивач виставив рахунок-фактуру № 91130 від 31.03.2008р. на суму 34234,07 грн., який відповідачем сплачено платіжним дорученням № 9426 від 13.05.2008р. в сумі 20000,00 грн. та платіжним дорученням № 9529 від 15.05.2008р. в сумі 14234,07 грн.

В свою чергу відповідач поставив позивачу давальницьку сировину на суму 22086,03 грн. згідно додатку № 2 до Договору.

Господарським судом в ході розгляду справи належним чином з’ясовано, що 11.11.2008р. позивач поставив відповідачу пристосування 9671-9702 СБ на загальну суму 105145,80 грн., про що свідчить накладна № 6434 від 11.11.2008р. та довіреність НБД № 024609 від 06.11.2008р.

В листопаді 2008 року позивач виставив відповідачу рахунок-фактуру № 81130 від 11.11.2008р. на суму 70911,73 грн., який відповідач повинен був сплатити на підставі пункту 2.4. Договору в строк до 27.11.2008р., однак цього не зробив, що змусило відповідача звернутись до господарського суду Полтавської області за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В силу приписів частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні, встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, а відповідно до статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається. Згідно зі статтею 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, яке в силу вимог статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Розглянувши заявлені позивачем вимоги та проаналізувавши надані сторонами докази в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд дійшов правильного висновку про задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 70911,73 грн. заборгованості, оскільки зазначені позивачем доводи та надані на їх підтвердження документальні матеріали не спростовані відповідачем в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обов’язок доказування законодавчо покладений на сторони.

Крім того, враховуючи положення пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України, колегія суддів вважає правомірними висновки суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 14182,35 грн. інфляційних втрат та 2855,34 грн. Рішення в частині стягнення суми основного боргу, інфляційних та річних сторонами не оскаржується.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.4. Договору передбачено, що за прострочення оплати отриманої продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від несплаченої суми.

Враховуючи порушення з боку відповідача щодо строків оплати вартості переданого пристосування, позивач на підставі пункту 5.4. Договору нарахував відповідачеві пеню в розмірі 8481,63 грн. за період з 27.11.2008р. по 24.05.2009р. та заявив вимогу про стягнення цієї суми.

Розглядаючи дану вимогу, господарський суд визначився про її задоволення, обґрунтувавши свій висновок виключно тим, що нарахування пені передбачено Договором.

Однак з вказаними висновками господарського суду не може погодитись колегія суддів апеляційної інстанції, оскільки при винесенні рішення в цій частині господарський суд не врахував та не проаналізував з достатньою повно тою законодавство, яке регулює застосуван ня спеціальної позовної давності у спірних правовідносинах, в зв’язку з чим дійшов неправильного висновку про задоволення позову про стягнення пені.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до частини 1 статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За наявними у справі матеріалами колегією суддів з’ясовано, що прострочення оплати вартості отриманої продукції виникло з 28.11.2008 року, строк позовної давності для нарахування та стягнення пені спливає 28.11.2009 року, а позовні вимоги про її стягнення заявлені позивачем лише у червні 2010 року, тобто за межами встановленого законом річного строку позовної давності.

Частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи свідчать, що 27.07.2010 р. відповідач надав до господарського суду Полтавської області відзив на позовну заяву (аркуші справи 76-80), разом з яким заявив про сплив строку позовної давності по стягненню пені, у зв’язку з чим просив у позові в цій частині відмовити.

Враховуючи вищенаведене, а також з огляду на вимоги частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, згідно з якою перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, і при цьому відповідач зробив заяву про застосування строків позовної давності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені в сумі 8481,63 грн., у зв'язку зі спливом строку позовної давності, і про застосування якої заявлено відповідачем у даному спорі.

За таких обставин, рішення в частині стягнення пені слід скасувати та в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові відмовити. В іншій частині рішення відповідає вимогам закону, прийнято при всебічному та повному з’ясуванні обставин справи, а тому залишається без змін.

Дійшовши до висновку про часткове скасування рішення господарського суду у даній справі та задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне здійснити розподіл судових витрат пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись статтями 43, 44, 49, статтями 99, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Холдингової компанії "АвтоКрАЗ" у формі Відкритого акціонерного товариства, м. Кременчук, Полтавської області задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 02 вересня 2010 року по справі № 25/99 в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 8481,63 грн. та витрат з державного мита в розмірі 84,85 грн. скасувати і в цій частині прийняти нове рішення, яким у позові в цій частині відмовити.

Рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 70911,73 грн., інфляційних нарахувань в розмірі 14182,35 грн., 3 % річних в розмірі 2855,34 грн., витрат з державного мита в розмірі 879,49 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу залишити без змін.

Стягнути з Державного підприємства «Харківський приладобудівний завод ім.Т.Г.Шевченка»(вул. Жовтневої революції, 99, м. Харків, 61004, р/р 26007996106032 у філії ПАТ «ПУМБ»в м. Харкові, МФО 350385, код 14315500) на користь Холдингової компанії «АвтоКрАЗ»у формі відкритого акціонерного товариства (вул. Київська, 62, м. Кременчук, Полтавська обл., 39631, р/р 26008040135980 в філії «Придніпровське регіональне управління»ВАТ «Банк «Фінанси і Кредит», м. Комсомольськ, МФО 331564, код 05808735) - 51,00 грн. витрат з державного мита за подачу апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в двадцятиденний термін.

Головуючий суддя

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Такмаков Ю.В.

Повний текст постанови підписано 27 жовтня 2010 року.