Рішення № 12455105, 15.11.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 56/31015.11.10 Господарський суд міста Києва, у складі судді Джарти В.В., при секретарі судового засідання Пархоменко Ю.Л.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-німецька фірма «ТРЮФФ РОЯЛ»

доТовариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-ПОЛІМЕР»

простягнення 11774,44 грн.

Представники сторін: від позивачане з'явились від відповідачане з‘явились ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-німецька фірма «ТРЮФФ РОЯЛ»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-ПОЛІМЕР»заборгованості за договором № 260309/01 від 26.03.2009 р. у розмірі 10453,06 грн. - основного боргу, 264,62 грн. - 3 % річних, 1056,76 грн. - пені, а всього 11774,44 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов’язання за Договором № 260309/01 від 26.03.2009 р., оскільки не своєчасно та не в повному обсязі здійснив розрахунок за поставлені позивачем товари. Станом на момент звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість по Договору на загальну суму 11774,44 грн., яку позивач просить стягнути в судовому порядку з урахуванням пені та 3 % річних.

Відповідач відзив на позов не надав, явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином. Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на всі відомі адреси, в тому числі на юридичну адресу згідно відомостей єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»від 18.09.1997 № 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Ухвали суду, що надсилалась за адресою зазначеною у позовній заяві були отриманні позивачем, про що свідчать поштові повернення про вручення.

Представник позивача клопотання щодо фіксації судового процесу не заявляв, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до положень статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

В С Т А Н О В И В:

26.03.2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-німецька фірма «ТРЮФФ РОЯЛ»(продавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-ПОЛІМЕР»(покупець, відповідач) було укладено договір № 260309/01 відповідно до умов якого продавець зобов’язувався передати у власність покупцю предмет договору, а покупець зобов’язувався прийняти та оплатити його на умовах даного договору (п. 1.1. Договору № 260309/01 від 26.03.2009 р.).

Відповідно до п. 1.2. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р. предметом даного договору є товар, а саме: шоколадна продукція, виготовлена продавцем.

Вид продукції, що поставляється Продавцем Покупцю вказується у товарних накладних. (п. 1.3. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р.)

Відповідно до п. 2.1. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р. ціна за одиницю товару вказується у накладних.

Умови поставки - на склад покупця або за домовленістю сторін (п. 2.2. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р.).

Згідно п. 4.1. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р. всі розрахунки за цим договором здійснюються в національній валюті України в безготівковій формі шляхом банківського переказу грошових коштів на поточний рахунок продавця на основі виставлених рахунків продавця.

Оплата вартості товару здійснюється покупцем на умовах відстрочки платежу на 21 календарний день з моменту поставки товару. Датою отримання продукції є дата зазначена в товарній накладній (п. 4.2. договору № 260309/01 від 26.03.2009 р.).

На виконання умов договору позивачем було поставлено товар відповідно до видаткових накладних № ТР - 0000186 від 12.05.2009 р., № ТР - 0000135 від 13.04.2009 р., № ТР - 0000108 від 25.03.2009 р., № ТР - 0000153 від 22.04.2009 р., на загальну суму 22350,81 грн.

Відповідачем частково оплачено поставлений товар у сумі 11897,75 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.

Відповідачем жодних доказів в підтвердження здійснення ним оплати вартості поставленого товару у повному обсязі, не надано.

Отже, станом на час винесення рішення по справі заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар складає 10453,06 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов’язків зокрема є договори та інші правочини.

Дослідивши Договір, з якого виникли цивільні права та обов’язки позивача та відповідача, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є саме договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

За змістом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно з положеннями статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач доказів оплати вартості товару на загальну суму 10453,06 грн. не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов’язань судом встановлений та по суті не оспорений відповідачем.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 10453,06 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач стягнути з відповідача пеню у розмірі 1056,76 грн.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов‘язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5.2 Договору № 260309/01 від 26.03.2009 р. у випадку порушення строків оплати покупець сплачує на користь продавця штраф у розмірі 0,1 % від суми простроченого зобов’язання та пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов’язання за кожний день прострочки.

Перевіривши розрахунок пені позивача, суд визнає його вірним, а тому позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1056,76 грн. підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення суму 3 % річних у розмірі 264,62 грн.

Перевіривши розрахунок 3 % річних позивача, суд визнає його арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 264,62 грн. підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно із ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 47, 49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕР-ПОЛІМЕР»(03057, м. Київ, вул. Дегтярівська, 31, ідентифікаційний код 34300559, з будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-німецька фірма «ТРЮФФ РОЯЛ»(49089, Дніпропетровська обл., м. Дніпропетровськ, вул. Будівельників, 34, ідентифікаційний код 33564589) суму основного боргу у розмірі 10 453 (десять тисяч чотириста п’ятдесят три) грн.06 коп., пеню у розмірі 1 056 (одна тисяча п’ятдесят шість) грн. 76 коп., 3 % річних у розмірі 264 (двісті шістдесят чотири) грн.. 62 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя                                                                                 В.В. Джарти

Дата підписання 19.11.2010 року