Рішення № 12454075, 10.11.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 207

РІШЕННЯ

Іменем України

10.11.2010Справа №2-2/4798-2010 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; адреса для листування:АДРЕСА_2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Адора-1" (95040, м.Сімферополь, вул.Елеваторна,4)

про стягнення 44 682,04 грн.

Суддя Толпиго В.І.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2 представник, довіреність №2631 від 26.08.2010 року у справі.

Від відповідача: не зявився.

Суть спору:

Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до господарського суду АР Крим із позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Адора-1" про стягнення заборгованості по оплаті за куплений товар у розмірі 43114грн48коп., індексу інфляції у сумі 457грн44коп. та 3% річних у сумі 1110грн12коп., а всього 44682грн.04коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що між сторонами було укладено усну угоду про постачання товару від 15.7.2009 року. Відповідно до видаткової накладної позивач відвантажив відповідачу товар. На підставі усної домовленості відповідач повинен був здійснити оплату на протязі 3-х місяців, однак, відповідач своєчасно не оплатив отриманий товар, що і стало підставою для звернення із позовом до суду.

10 листопада 2010 року до суду від позивача надійшли пояснення від 09.11.2010р до позовної заяви, відповідно до яких позивач уточнює періоди нарахування річних та інфляційних та зменшує їх розмір та просить суд стягнути з відповідача 43114грн48коп боргу, 444грн51коп інфляційних та 837грн89коп річних.

Відповідач у судове засідання не зявився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений.

Тим самим, судом згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України було надано можливість відповідачу захищати свої інтереси, але він своїми правами не скористався.

Відповідно до абз.3,4,6 п. 3.6 Розяснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України” №02-5/289 від 18.09.1997р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Спір розглядається за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Статтею 55 Конституції України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав всіх суб'єктів права власності.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частина 1ст. 14 ЦК України передбачає, що цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України, однією з загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.

Частиною 2 ст.205 ЦК України встановлено, що правочин для якого законом не встановлена обовязкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України сторони вправі самостійно обирати будь-яку форму договору (усну, письмову, нотаріально посвідчену), якщо вимоги щодо його форми не встановлені законом.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, зобов'язання виникає з угод, що не суперечать закону, а також внаслідок вчинення господарських дій на користь другої сторони.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 ГК України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає поняття зобов'язання та підстави його виникнення. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язання припиняється виконанням, виконаним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України невиконання або неналежне виконання зобов'язання визнається порушенням зобов'язання.

Відповідно до ст..525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, у сторін склалися правовідносини, що витікають з поставки, відповідно до яких позивач на підставі витратної накладної №0000000027 від 15.7.2009р. здійснив поставку відповідачу товару на загальну суму 43114грн48коп.

Товар, вказаний у накладній був отриманий відповідачем, що підтверджується печаттю та підписом відповідача на витратній накладній №0000000027 від 15.7.2009р.

Проте, Товариством з обмеженою відповідальністю «Адора-1» оплата отриманого товару проведена не була, товар оплачений не був, що підтверджується матеріалами справи.

У відповідності зі ст..530 ЦК України, позивач 26.11.2009р спрямував на адресу відповідача претензію від 25.11.2009р про сплату боргу.

У порушення норм діючого законодавства, сума боргу у розмірі 43114грн48коп за поставлений товар відповідачем погашена не була, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст.. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (ч.1 ст.42 ГПК України).

Виходячи зі змісту ст.. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем під час розгляду даної справи не був доведений суду факт виконання зобовязань перед позивачем по сплаті 43114грн48коп. боргу та позивач не підтверджує надходження вказаної суми на його рахунок.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення 43114грн48коп. боргу обґрунтовані, підтверджуються матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Враховуючи подане позивачем пояснення від 09.11.2010р до позовної заяви, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Така позиція викладена в пункті 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року” від 13.08.2008 р. N 01-8/482.

Отже, позивачем, з урахуванням пояснення від 09.11.2010р до позовної заяви, заявлені вимоги про стягнення444грн51коп інфляційних за період січень липень 2010р та 837грн89коп річних за період з 01.01.2010р по 25.8.2010р від простроченої суми.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач, боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не передбачений договором або законом лише у разі прострочення виконання грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що позивач 26.10.2009р спрямував на адресу відповідача претензію від 25.11.2009р про сплату боргу, а відповідно до ч. 1 ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Враховуючи те, що вимога позивача про сплату боргу буда залишена відповідачем без відповіді, а строк, передбачений ст..530 ЦК України сплинув, отже наявний факт порушення відповідачем строків виконання грошових зобовязань, тому вимоги позивача про стягнення 837грн89коп річних та 444грн51коп інфляційних підлягають задоволенню.

Витрати по оплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються згідно з ст. 49 ГПК України на відповідача.

В засіданні суду оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

Рішення оформлене та підписане 15.11.2010р.

Керуючись ст.ст. 49,75,82,84,85 ГПК України

В И Р І Ш И В :

1.Прийняти пояснення від 09.11.2010р до позовної заяви.

2.Позов задовольнити.

3.Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Адора-1" (95040, м.Сімферополь, вул.Елеваторна,4, р/р 26009055073401 у СО ТОВ «Сведбанк», ЗКПО 35983197) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; адреса для листування:АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_1 в АКИБ «УкрСибБанк», МФО 351005, ЗКПО НОМЕР_2, ІНН НОМЕР_2) 43114грн48коп боргу, 444грн51коп інфляційних, 837грн89коп річних, 443грн.97коп державного мита, 236,00грн. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримТолпиго В.І.