Рішення № 124434968, 14.01.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2025 рокусправа № 380/15808/24Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м. Львові, за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Державної міграційної служби у Львівській області (місцезнаходження: вул. Січових Стрільців, 11, м.Львів, 79007; код ЄДРПОУ: 37831493), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області в оформленні та видачі ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорта громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки;

- зобов?язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області оформити та видати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , та відповідно до ч. 1 ст. 242 Цивільного кодексу України є його законним представником. 28.06.2024 позивач звернулася зі заявою до відповідача, у якій просила видати неповнолітній дитині паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, однак, отримала відмову, мотивовану тим, що відсутні відповідне судове рішення, а також ОСОБА_2 не досяг 16-ти річного віку.

Вважає, що відповідач порушив права її сина на отримання паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, протиправно відступивши відтак, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді від 13.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.

14.08.2024 до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справі, із посиланням на судову практику.

Відповідач 27.08.2024 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що доводи позовної заяви є необґрунтованими та безпідставними. Зазначає, що позивачем вже надано згоду на обробку персональних даних із використанням засобів Єдиного державного демографічного реєстру при оформленні попереднього паспорта громадянина України для виїзду за кордон.

Також повідомляє, що Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» №5492-VI (далі Закон №5492-VI) регулює порядок оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки засобами ЄДДР з формуванням та присвоєнням УНЗР, а тому посилання позивача на цей закон, в контексті предмету розгляду даної справи, на думку відповідача, є помилковим.

Відтак, просить у задоволенні позову відмовити повністю.

30.08.2024 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій повторно викладено аргументи, зазначені у позові.

03.09.2024 та 23.09.2024 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та додаткові пояснення у справі, в яких викладено обґрунтування, попередньо вказані у відзиві на позовну заяву.

18.09.2024 та 23.09.2024 від представника позивача до суду надійшли додаткові пояснення, у яких підтримано позовні вимоги.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 28.06.2024 звернулася до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області зі заявою в інтересах її неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про оформлення та видачу йому паспорта громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.

За результатами розгляду цього звернення листом Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області від 01.07.2024 №Р-702/6/4601-24 повідомлено позивача про відсутність правових підстав для оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки. В обґрунтування відмови відповідач зазначив, що до постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 внесено зміни, якими передбачається, що Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Окрім цього, повідомлено, що позивач не досяг 16-ти річного віку.

Позивач, вважаючи порушеними права свого неповнолітнього сина, звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.

Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи.

Визначення Єдиного державного демографічного реєстру міститься у частині першій статті 4 Закону № 5492-VI та означає електронну інформаційно-телекомунікаційну систему, яка призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.

Відповідно до частин першої-другої статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.

Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.

Відповідно до частин першої-другої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частина четверта статті 21 Закону № 5492-VI регламентує, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Водночас, за змістом пункту 3 Положення № 2503-XII бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.

В силу пунктів 1 - 4 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов`язаний отримати паспорт.

Паспорт оформляється особам, які не досягли 18-річного віку, на чотири роки, а особам, які досягли 18-річного віку, - на кожні 10 років.

Пунктом 5 Порядку № 302 передбачено, що у разі втрати або викрадення паспорта особі замість втраченого або викраденого оформляється та видається новий паспорт.

Згідно з частиною першою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних мас бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI визначено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Приписами частин п`ятої-шостої статті 6 Закону № 2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Наведене вище правове регулювання свідчить, що Положенням № 2503-XII передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки або картки.

У справі, що розглядається, спірні правовідносини стосуються зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням 14-ти річчя.

Так, правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

У зразковій справі № 806/3265/17 Велика Палата Верховного Суду вказала на ознаки цієї типової справи:

а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;

б) відповідач - територіальні органи ДМС України;

в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.

Водночас, у цій справі відповідач не приймав рішення про відмову позивачу у видачі паспорту у вигляді книжечки з підстав ненадання особою згоди на обробку персональних даних, адже підставою такого рішення відповідач зазначив відсутність повного переліку документів, а саме рішення суду про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, яке набрало законної сили, а також недосягнення 16-ти річного віку.

Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону №5492-VI, на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.

Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону №5492-VI.

Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини 1 статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб`єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.

Відтак, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач-суб`єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.

Повертаючись до обставин цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, наступне.

По-перше, позивач у цій справі звернулась до органу міграційної служби із заявою, в якій просила видати її неповнолітньому сину, паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року.

По-друге, судом з матеріалів справи було встановлено, що ОСОБА_2 вже було документовано паспортом громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 від 07.07.2020, при оформленні якого, позивачем було надано згоду на обробку персональних даних. Персональні дані ОСОБА_2 вже було внесено до Єдиного державного демографічного реєстру на підставі сформованої засобами електронного реєстру Заяви-анкети №17556642 від 03.07.2020, поданої ОСОБА_1 .

Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_2 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі « 20100223-05599», а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.

Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувалися майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.

Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.

Отже, висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у зразковій справі № 806/3265/17 не є ревалентними до цією справи, оскільки ці висновки стосуються інших правовідносин, а саме при їх прийнятті суд захистив право позивача на виготовлення паспорта у традиційній формі книжечки зразка 1994 року (внутрішній паспорт громадянина України) виключно з огляду на його релігійні переконання для особи, яка ніколи не зверталася за оформленням біометричних документів.

Водночас суд враховує висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 08.06.2023 у справі №380/5977/21, від 22.03.2024 у справі №540/4500/21, від 28.11.2024 у справі №420/6552/24, від 24.04.2024 у справі № 260/2992/23, відповідно до яких, використання позивачем паспорта громадянина України для виїзду за кордон, при виготовленні якого було надано згоду на обробку персональних даних та було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.

За таких обставин суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для видачі позивачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) в контексті правовідносин, що склались у цій справі, а тому у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.

Щодо стосується доводів представника позивача, що такі аргументи відповідача, як надання згоди на обробку персональних даних та присвоєння унікального номеру запису в Реєстрі не були покладені в основу оскаржуваної відмови, суд зазначає, що такі не спростовують висновки суду, викладені за результатами розгляду цієї справи, а саме, що у суду відсутні підстави для зобов`язання відповідача оформити та видати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України стягненню зі сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна