Ухвала суду № 124434969, 14.01.2025, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

14 січня 2025 рокусправа № 380/17896/24Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові питання про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016; код ЄДРПОУ: 13814885), в якій просить:

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити виплату ОСОБА_1 , як сину померлого пенсіонера ОСОБА_2 суми пенсії в розмірі 89377,65 грн, що підлягала виплаті на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі №380/6261/21, та залишилися недоодержаною у зв`язку з його смертю.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що ОСОБА_1 є сином покійного ОСОБА_2 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), який перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримував пенсію за вислугу років, призначену відповідно до ст.21 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ).

Позивач повідомляє, що 10 червня 2021 року Львівським окружним адміністративним судом було винесено рішення (справа №380/6261/21), відповідно до якого Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зобов`язано перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки Управління служби безпеки України у Львівській області № 62/21-160-12 від 15.03.2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 з врахуванням виплачених сум. На виконання вказаного судового рішення здійснено перерахунок пенсії, внаслідок чого ОСОБА_2 була нарахована доплата пенсії за період з 01 квітня 2019 року по 30 вересня 2021 року в сумі 89377,65 грн.

Однак, за свого життя, ОСОБА_2 так і не отримав вищенаведеної суми доплати пенсії на виконання судового рішення. Надалі, ОСОБА_1 прийняв спадщину за законом за своїм померлим батьком, внаслідок чого отримав право на отримання, зокрема, і недоотриманої за життя ОСОБА_2 пенсії у розмірі 89377,65 грн. У зв`язку із цим, завідувач Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Надмірко Г.В., яка оформляла свідоцтво про право на спадщину за законом, звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області для виплати ОСОБА_1 недоотриманої пенсії його покійного батька. Зі свого боку, ГУ ПФУ у Львівській області надало відповідь від 28 травня 2024 року, якою фактично відмовило позивачу у виплаті заборгованості, яка не була виплачена його батьку за життя. Позивач вважає таку відмову протиправною, а тому просить позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою судді від 27.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту порушеного, на його думку, права, оскільки, подання нового позову щодо виконання судового рішення у іншій справі, яке набрало законної сили, суперечить нормам КАС України.

В ході розгляду справи судом з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 є сином покійного ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 18.02.1985.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 24.10.2023, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 24.10.2023 складено актовий запис №1223.

ОСОБА_2 перебував на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ від 09.04.1992.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 червня 2021 року у справі №380/6261/21 позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки Управлінням Служби безпеки України у Львівській області № 62/21-160-12 від 15.03.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області перерахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію з 01.04.2019 на підставі оновленої довідки Управління служби безпеки України у Львівській області №62/21-160-12 від 15.03.2021 про розмір грошового забезпечення ОСОБА_2 з врахуванням виплачених сум. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області за рахунок його бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. на користь ОСОБА_2 .

Згідно з розрахунком на доплату (виплату, утримання) пенсії за пенсійною справою №N/A5689 сума доплати ОСОБА_2 на виконання рішення суду від 10 червня 2021 року у справі №380/6261/21 з квітня 2019 року по вересень 2021 року становить 89377,65 грн.

Відповідно до наявного в матеріалах справи свідоцтва про право на спадщину за законом у спадковій справі №271/2023, зареєстрованого у реєстрі за №1445, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_2 , а саме квартири АДРЕСА_2 .

Завідувач Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Надмірко Г.В., звернулася до ГУ ПФУ у Львівській області зі запитом від 15.05.2024 №521/02-14 щодо недоотриманої пенсії, що належала померлому ОСОБА_2 .

ГУ ПФУ у Львівській області листом від 28 травня 2024 року повідомило завідувача Миколаївської державної нотаріальної контори Львівської області Надмірко Г.В. про те, що недоотримана пенсія ОСОБА_2 відсутня. Доплата пенсії, яка обчислена на виконання судового рішення не включається до складу спадщини та може бути виплачена особі за умови покладення судом зобов`язань в частині виплати пенсії, яка була нарахована померлому.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи в публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 лютого 2021 по справі №813/1009/17 виснувано, що розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Разом з тим, якщо в результаті прийняття такого рішення особа набуває право на майно, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Як встановлено з матеріалів справи, позивач звернувся із позовом про зобов`язання відповідача провести на його користь виплату перерахованої пенсії його покійного батька у розмірі 89377,65 грн.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 відповідно до Закону від 17 липня 1997 № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (надалі як і раніше Закон №2262-XII) суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонеру з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Згідно з ч.1 ст. 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Положення частини третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та статті 61 Закону № 2262-ХІІ не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 у справі №420/8604/21.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 у справі № 209/3085/20).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено за життя спадкодавця та набрало законної сили, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.

Наведене вище дає підстави для висновку, що Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначеному законом порядку. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону №2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім`ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім`ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов`язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі №160/18875/23.

У справі, що розглядається суд встановив, що позивач звернувся до нотаріуса для видачі свідоцтва про право на спадщину, 15.05.2024 нотаріусом здійснено запит до пенсійного органу про нараховану, але не виплачену за життя суму пенсії, що належала батьку позивача.

З огляду на такі обставини справи, суд звертає увагу, що позивач не виявив бажання отримати спірні суми пенсії в порядку спеціально визначеної статтею 61 Закону № 2262-ХІІ процедури (яка стосується лише певного кола осіб: що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті та обмеженого строку звернення 6 місяців з дати відкриття спадщини), натомість позивач реалізовує своє право на отримання зазначених сум пенсії в поряду спадкування відповідно до положень статті 1227 ЦК України.

За викладених обставин, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги пов`язані із незаконним перешкоджанням відповідачем реалізації прав позивача, як спадкоємця за законом, на отримання належного йому спадкового майна - пенсії спадкодавця, яка залишилася не отриманою останнім за життя.

Зазначене вище відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеній у постанові від 22.02.2024 у справі №461/5878/22.

Таким чином, позов ОСОБА_1 спрямований на захист його цивільних прав, а саме права власності на майно (грошові кошти) в порядку спадкування, і є фактично різновидом негаторного позову, а тому даний спір є приватно-правовим і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Суд, проаналізувавши правовідносини, що виникли у цій справі, дійшов висновку, що вказаний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства судом загальної юрисдикції, оскільки у цій справі предметом позову є майнова вимога позивача, що стосується визнання за ним права власності на майно - грошові кошти, які належали до виплати його померлому батьку.

Зазначене відповідає позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові 27 березня 2019 у справі № 286/3516/16-ц.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Суд роз`яснює позивачу, що згідно із частиною другою статті 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Керуючись ст.ст. 238, 241-243, 248, 256, 293-295 КАС України, суд -

п о с т а н о в и в:

закрити провадження в адміністративній справі №380/17896/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що спір підлягає розгляду місцевим загальним судом в порядку цивільного судочинства.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяБратичак Уляна Володимирівна