Постанова № 12432313, 16.11.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-9531/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2010 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Шведа Е.Ю., Попович О.В.,

при секретарі: Плаксі В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва Дяченко Юлії Вікторівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2010 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Европа-2002»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Европа-2002» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень. Свої вимоги мотивує тим, що, на його думку висновки акту перевірки від 27.05.2010 року № 383/23-10/31812361 та прийняті на його підставі податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010 року № 0004212310/0 та № 0004202310/0 є неправомірними, а сума податкового кредиту за травень 2008 року ним сформована правомірно на підставі належним чином оформленої податкової накладної, отриманої від ТОВ «Арма-Строй», яке на момент виконання зобов'язань знаходилось у Єдиному державному реєстрі підприємств та організації України та було зареєстровано платником податку на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2010 року позовні вимоги задоволено повністю. Визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 07.06.2010 року № 0004212310/0 та № 0004202310/0.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, представник Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва Дяченко Юлія Вікторівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та постановити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції було встановлено, що з 13.05.2010 року по 21.05.2010 року Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва було проведено позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Европа-2002»з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008 року по 31.12.2009 року, а також валютного та іншого законодавства за вказаний період.

Перевірка проводилась на підставі направлень від 13.05.2010 року № 359/23-10 та від 20.05.2010 року № 388/23-10, виданих Державною податковою інспекцією у Печерському районі міста Києва.Термін проведення перевірки продовжувався з 20.05.2010 року по 21.05.2010 року на підставі наказу Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва від 19.05.2010 року № 222 та направлення від 20.05.2010 року № 388/23-10.

Направлення та копію наказу 13.05.2010 року було вручено під розписку головному бухгалтеру товариства з обмеженою відповідальністю «Европа-2002». Перевірку проведено з відома та в присутності директора та головного бухгалтера товариства, про що в журналі реєстрації перевірок 13.05.2010 року вчинено запис № 20.

В ході проведення перевірки податковим органом було встановлено порушення позивачем підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем завищено валові витрати у III кварталі 2008 року на загальну суму 3383333,37 грн. та порушення підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого позивачем було завищено податковий кредит та занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за травень 2008 року на суму 676666,67 грн., на підставі отриманої податкової накладної від товариства з обмеженою відповідальністю «Арма-Строй», яка складена з порушенням встановленого порядку заповнення податкової накладної.

До вказаного висновку податковий орган дійшов шляхом визнання нікчемним договору від 12.03.2008 року № б/н між товариством з обмеженою відповідальністю «Европа-2002», як замовником, та товариством з обмеженою відповідальністю «Арма-Строй», як виконавцем, про надання послуг з пошуку покупця на об'єкт нерухомості та податкової накладної такою, що складена з порушенням вимог пункту 18 наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року № 165 «Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення».

Зазначений договір відповідачем було визнано нікчемним, а податкову накладну складеною з порушенням встановленого порядку, з наступних підстав.

Договір було підписано від імені позивача директором Осипенком В.В., а від імені товариства «Арма-Строй» директором Малоног Н.М.

На виконання умов договору між позивачем та товариством «Арма-Строй»30.05.2008 року був складений акт приймання-передавання наданих послуг, відповідно до якого загальна сума винагороди товариству «Арма-Строй»за наданні послуги складає 4060000,00 грн.

Також товариством «Арма-Строй»було виписано позивачеві податкову накладну від 30.05.2001 року №05/289 на загальну суму 4060000,00 грн. у тому числі ПДВ 676666,67 грн., яка від імені товариства «Арма-Строй»підписана Малоног Н.М.

Відповідно до протоколу додаткового допиту обвинуваченого від 22.04.2009 року ОСОБА_4 як обвинувачена в кримінальній справі, порушеній за фактом фіктивного підприємництва, показала, що не підписувала жодного документу, що засвідчує факт здійснення фінансово-господарських відносин товариства «Арма-Строй»з товариством «Европа-2002».

Крім цього, відповідно до висновку експерта науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на Південно-Західній залізниці управління МВС України на залізничному транспорті від 24.04.2009 року № 28, підписи від імені директора товариства «Арма-Строй»Малоног Н.М. у договорі від 12.03.2008 року № б/н між товариством «Арма-Строй»та товариством «Европа-2002», додатку до вказаного договору, акті приймання-передавання наданих послуг, виписаній товариством «Арма-Строй»товариству «Европа-2002»податковій накладній виконанні не громадянкою ОСОБА_4, а іншою особою.

Враховуючи вищевказане податковим органом було зроблено висновок, що складені між позивачем та товариством «Арма-Строй»правочини не відповідають обов'язковим умовам чинності правочину, а саме, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України та відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 215 вказаного Кодексу є недійсними (нікчемними), оскільки їх недійсність встановлена законом.

За результатами перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 27.05.2010 року № 383/23-10/31812361, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.06.2010 року № 0004212310/0 на загальну суму 1268750,00 грн. та № 0004202310/0 на загальну суму 1015000,00 грн.

Позивач, не погодившись з висновками вказаного акту, 28.05.2010 року звернувся до начальника ДПІ у Печерському районі міста Києва з відповідними запереченнями. Розглянувши заперечення, Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва листом від 02.06.2010 року № 30667710/23-1011 повідомила позивача про те, що висновки акту від 27.05.2010 року № 383/23-10/31812361 залишаються без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що оскільки оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесено на підставі висновків податкового органу щодо нікчемності договору 12.03.2008 року №б/н та податкової накладної, які підписано не громадянкою ОСОБА_4, а іншою особою, але вини позивача у цьому не доведено, а тому спірні податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4, підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено прямий взаємозв'язок між сплатою, надходженням до бюджету податку на додану вартість та відшкодуванням такого податку. При цьому зазначені етапи нерозривно пов'язані між собою: сплата податку, а потім включення відповідних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування податку на додану вартість за рахунок коштів, що були сплачені у вигляді податку. За змістом Закону, право на відшкодування виникає лише при фактичній надмірній сплаті податку на додану вартість, а не з самого факту існування зобов'язання щодо сплати податку на додану вартість у ціні товару.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції не дозволяється включати до податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У пункту 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Із наведеного випливає, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування.

Разом з тим колегія суддів зазначає, що за змістом частин четвертої, п'ятої статті 11 КАС суд зобовязаний визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Судом першої інстанції було встановлено наявність у платника податку позивача в справі виданої йому продавцем товару податкової накладної і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість. Також суд першої інстанції зазначив про те, що вказані документи є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

На думку колегії суддів, докази, на які посилається суд першої інстанції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки згідно норм чинного законодавства предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування податку на додану вартість з бюджету, а податковий орган, приймаючи податкове повідомлення-рішення, про визнання якого недійсним заявлено позов, виходив із того, що позивач товар не придбавав і ці операції були фіктивними.

При цьому колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції повинен був з урахуванням сутності заперечень проти позову витребувати у податкової інспекції докази, які підтверджують її доводи відносно того, що наведені в податковій накладній відомості не відповідають дійсності. Якщо податкова інспекція таких доказів не надала або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами четвертою, п'ятою статті 11 КАС, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини оскільки наявність у платника податку виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з податком на додану вартість є достатніми, але невичерпними підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Зокрема, фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, є підставою для відмови у наданні відповідного права, в тому числі і права на бюджетне відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Фальшивість документа, що надає права або звільняє від обов'язків, може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи, порівняння його з іншими письмовими чи речовими доказами, поясненнями свідків, зокрема посадових осіб, котрі його виготовили, так і шляхом кримінального переслідування за наявності підстав для порушення кримінальної справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції не було оцінені відповідно до вимог статті 86 КАС України докази, надані податковим органом на підтвердження безпідставного виникнення у платника податків податкової вигоди, зокрема, про притягнення до кримінальної відповідальності директора товариства «Арма-Строй»ОСОБА_4 та експертний висновок про неналежність підписів на договорах між товариством «Арма-Строй»та позивачем останній.

З урахуванням вказаних доказів колегія суддів приходить до висновку про те, що податкова вигода повинна бути визнана необґрунтованою, оскільки для цілей оподаткування операції враховано недійсний правочин. Зазначені докази податкового органу на думку колегії суддів свідчать про безпідставність вимоги щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, оскільки з їх оцінки відповідно до правил ст. 86 КАС України вбачається, що головною метою платника податку є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету, за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, а тому у визнанні обґрунтованості одержання такої вигоди має бути відмовлено.

Крім цього колегія суддів звертає увагу на те, що у письмових поясненнях, які містяться у протоколі додаткового допиту обвинуваченого від 22.04.2009 року, ОСОБА_4 як обвинувачена в кримінальній справі, порушеній за фактом фіктивного підприємництва, показала, що не підписувала жодного документу, що засвідчує факт здійснення фінансово-господарських відносин товариства «Арма-Строй»з товариством «Европа-2002».

Проте, судом першої інстанції безпідставно не було оцінено під час розгляду справи вказані вище обставини.

Зазначене на думку колегії суддів свідчить про порушення судами вимог статті 159 КАС, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За таких обставин доводи суду першої інстанції про те, що в договорі між товариствами, а також податковій накладній міститься підпис Малоног Н.М. є непереконливими, оскільки остання заперечує цей факт, а суд не перевірив в установленому законом порядку, ким виконані підписи на зазначених документах.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що мотивація суду першої інстанції про те, що цей договір породжує для його сторін певні права та обов'язки у зв'язку з тим, що його не визнано недійсним, є помилковою, оскільки, відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Також посилання суду першої інстанції на те, що договір виконаний з огляду на надані відповідачем докази, є непереконливими, оскільки останні не були повно і всебічно перевірені під час розгляду справи.

При цьому колегія суддів зауважує, що відсутність судового рішення про недійсність зазначеного вище правочину не свідчить про створення ним певних правових наслідків, оскільки докази, надані відповідачем, спростовують реальність господарської операції, на підставі якої формувалися дані податкового обліку сторін цього договору.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що головною метою позивача в справі є одержання доходу винятково або переважно за рахунок податкової вигоди, зокрема відшкодування податку на додану вартість з бюджету.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а судове рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу представника Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва Дяченко Юлії Вікторівни задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 липня 2010 року скасувати та постановити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Европа-2002»до Державної податкової інспекції у Печерському районі м Києва про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Е.Ю. Швед

О.В. Попович